Буття 1:1

Перший розділ Книги Буття, написаний на яйці (Музей Ізраїлю).

Порядок слів у перекладі змінено відповідно до єврейського тексту.

Bereshit — це слово з основним значенням «на початку», за яким має бути додаток у знахідному відмінку (англ. in [the] beginning [of]), який чомусь пропущений. Визначений артикль перед bereshit теж пропущений. Все це ускладнює ясне лінгвістичне розуміння всього речення. Конструкція bereshit зустрічається у Біблії часто, зазвичай коли мова іде про правління царів («на початку правління...»)[3]. Однак в 1:1 немає обов’язкового додатку, не говориться на початку чого. Одним із пояснень є те, що автор не мав слова, аби позначити стан світу на початку творіння, тому просто пропустив його. Інше пояснення: зміст цього словосполучення — «у початку, через початок, за допомогою початку», де «початок» має небуквальний зміст і в різних традиціях означає Тору (Закон), Мудрість (Софію) чи Христа (Слово).

Друге слово — це дієслово bara минулого часу у чоловічому роді і однині, тож передбачається «він». Особливість цього дієслова полягає у тому, що у Старому Заповіті його суб’єктом виступає лише Бог[4]. Elohim — це «божественні сили», множина від слова eloah («Бог»). Цим словом (саме у множинній формі) у давньоєврейській позначали як єдиного Бога Ізраїлю (пошанна множина), так і богів інших народів. У цьому місці прийнято перекладати одниною, оскільки дієслово вживається в однині. Et — це частка, яка вживається перед прямим додатком дієслова, тобто тут вона позначає, що саме «небо і земля» були створені. Слово ha перед shamayim (букв. «небеса») та перед aretz («земля») є визначеним артиклем, аналогом англійського the. Shamayim — це іменник у формі множини, однина у Біблії не зафіксована.

За християнськими Отцями Церкви 2-5 століть Бог створив небо і землю через Слово, оскільки «Споконвіку було Слово» (Йн. 1:1), і створив їх не на початку часів, а в «Початку» («Началі») — Христі (Оріген). Світ було створено Словом (Богом-Сином), а потім, після гріхопадіння, через те саме Слово світ було порятовано (Афанасій Великий). Небо і земля, які спершу створив Бог, — це матерія неба і землі, котрі приведені у буття з ніщо (Василій Великий, Немезій Емеський). Власне створенню світу передує створення умов — духовного світу (Небо) та фізичної матерії як такої (земля), про що і йде мова у 1:1 (Василій Великий), ці небо і земля — безформний матеріал (потенціал), сприйнятливий до творчості Бога-Художника (Августин Іппонійський), а не буквальні небо і земля[19].

За Аполлінарієм Лаодікійським та Немезієм Емеським першою із матеріального була створена безодня, з якої, як з первісної матерії, Бог творив усе інше.

У мідраші «Берешит Рабба» говориться наступне:

У світі заведено: цар із плоті та крові будує палац, причому будує його не за власним уявленням, а за уявленням майстра (архітектора), та й майстер будує не за власним уявленням, бо у нього є сувої та зшитки, щоби знати, як робити кімнати та проходи. Так само і Господь дивився у Тору і творив світ. Тора говорить «на початку Бог створив небо і землю», а «початок» — це не щось інше, як сама Тора, бо сказано «Господь мене мав на початку Своєї дороги» (Пр. 8:22)[20].

Звідси походить інтерпретація «У початку…», «Через початок…» або «За допомогою початку…».

Раші відстоює прочитання цього вірша як першої частини складного речення: «На початку створення неба і землі, земля ж була …, тоді сказав Бог: Хай станеться світло!». Коментатор стверджує, що тут ще не розкривається послідовність творіння, інакше вживалося би «cпочатку», а не «на початку/у початку»[21]. Слово bara він пояснює як творення із задуму, «за законом», що перегукується із християнською традицією прочитання.

«Лінгвістичний» коментатор Авраам ібн Езра визначає bereshit як іменникову конструкцію і проводить паралель з аналогічною фразою у Єр. 27:1 («На початку царювання Єгоякима»). Те, що другою частиною конструкції виступає перфектна форма дієслова, він вважає цілком характерним для давньоєврейської і наводить приклади Ос. 1:2 («Початок того, що Господь говорив через Осію») та Іс. 29:1 («Горе Аріїлу, Аріїлу, місту, що Давид у нім таборував!»). У дієслові bara ібн Езра вбачає два значення: створення з нічого, на що вказували більшість його сучасників і попередників, а також значення «розділення, розрізнення», про яке пише дуже загадково:

…його [дієслово] слід ототожнювати … з Єз. 27:43 («і порозсікають їх своїми мечами») у значенні «різати», «встановлювати чітку межу», і нехай розумний це зрозуміє[22].

Імовірно, він натякає на можливість прочитання «На початку Бог відділив Небо від Землі», але не зважується наполягати на цьому.

Стосовно Elohim («небесні сили») коментатор зазначає, що це пошанна множина від слова Eloah («Бог»), вона не означає «богів», саме тому bara («створив») вживається в однині. Він проводить паралель зі словом «серце», яким євреї називають людську душу, хоча серце — матеріальний орган, а душа нематеріальна. Оскільки Бог діє через своїх ангелів, то у тексті Біблії він часто називається Elohim («небесні сили»).

Слово ha’shamayim («Небо» з визначеним артиклем) за ібн Езрою означає «небесне склепіння», тобто космологічне та астрологічне поняття, характерне для вавилонських і близькосхідних уявлень про будову Всесвіту, а не сучасне «небо» як атмосфера Землі. Він згадує і про «небеса небес», зазначаючи, що лише звіздарям відкриті ці таємниці[23]. У слові ha’aretz ібн Езра звертає увагу на незвичне написання слова, але не пояснює, що би це могло значити.

Каббалістичний коментатор Рамбан (13 століття) пише, що таємницю створення світу не можна зрозуміти із самого Писання, для повного розуміння треба звертатися до усного Передання і Каббали. Звичайним людям достатньо знати, що світ було створено, тобто він не існував вічно. Решту Рамбан вважає знанням «не для всіх». «Початок» він розуміє у каббалістичному дусі як десяту сефіру — Мудрість («Господь мудрістю землю заклав», Пр. 3:19)[24]. Сефіри (сфіри, сефірот) у Каббалі — це ідеальні первісні цифри, котрі стали позначати десять стадій еманації, що йдуть від Бога і утворюють царство проявлення Бога. Докладно це все описується у середньовічній книзі «Сефер Єцира», основному каббалістичному тексті.

Це і подібні традиції прочитання вплинули на християнське розуміння створення світу із божественного задуму і через Начало — Христа, а також на пізню православну софіологію (В. Соловйов).

Овадія Сфорно (16 століття), підсумовуючи попередників, пише, що «на початку» означає «на початку часу», тобто мова йде про першу неподільну мить часу, і до цього часу не існувало. «Створив» за коментатором означає «зробив неіснуюче існуючим», і цей процес не зайняв часу. Множину слова «Бог» Сфорно пояснює тим, що Бог — це «форма усіх вічних та інших форм» і тим, що немає іншого буття, окрім пов’язаного з Богом[24].

Коментатор аналізує етимологію слова «Небо» і стверджує, що воно означає «віддалене місце», яке до того ж «віддалене від нас на однакову відстань з усіх боків», тобто це сфера, яка визначається стосовно нашого місцезнаходження, а не стосовно Бога чи сама по собі. Це знову відсилає до «небесної сфери» вавилонської космології. «Землю» Сфорно трактує як центр цієї небесної сфери[24].

«Чорний квадрат» художника Казимира Малевича обігрує Бут. 1:1: «це нуль форми, де з ніщо постає творіння»[25].

Низка православних богословів 20-21 століття (Сергій Булгаков, Володимир Лоський, Георгій Флоровський), а також митрополит Антоній Сурозький відстоювали думку, що початок Книги Буття не слід розглядати як історичний опис подій, це «метаісторія»:

Те, що насправді відбулося, неможливо висловити мовою наших днів, бо ті події належать світові, якого вже немає. І тому все, що сказано на початку Книги Буття, є істинним по суті, проте це не адекватний опис того, що сталося. ... Причиною цього поняття метаісторії є те, що світ, про який ідеться у першому розділі Книги Буття й до початку четвертого розділу, це світ, якого вже немає, світ, який ще не відпав від Бога, який ще не знав гріха, світ, який ще не став таким, яким ми його знаємо. І ми навіть не маємо потрібних слів, щоби говорити про той світ.[26].

Джон Волтон з протестантського Вітонського коледжу (Іллінойс) припускає, що слово bara означає не «створив» у сучасному значенні слова, а «розрізнив, розділив, розподілив, призначив», наприклад, у створенні Адама і Єви Бог призначає статеві ролі для чоловіка і для жінки[27]. Аналогічна думка висловлювалася ще у Середньовіччі класичним єврейським коментатором ібн Езрою (див. вище).

Біблеїст Віктор Гамільтон з протестантського Есберського університету (Кентуккі) докладно розглядає різні можливості лінгвістичного розуміння цього фрагменту, наводячи паралелі з «Енума еліш», але надає перевагу розумінню вірша як окремого речення. Його головний аргумент: так це речення традиційно розумілося у юдейській та християнській традиції, і так перекладалося у всіх давніх перекладах. Також він наводить різні лінгвістичні аргументи такого перекладу. Загалом Гамільтон вважає, що біблійна історія про створіння є не запозиченням, а свідомим запереченням та деміфологізацією месопотамської космогонії[28].