Білоруська фонетика

Через те, що білоруська мова входить до східнослов'янських мов, фонетика білоруської мови досить подібна до російської й української. Основні відмінності від фонетичних систем цих мов[1]:

• Акання — злиття ненаголошеного /o/ (етимологічного східнослов'янського *о) зі звуком /a/. На відміну від акання в російській мові, в білоруській акання реалізовується як неогублений голосний переднього ряду нижнього підняття — [a] (у тому числі й після м'яких приголосних і йота (/j/)). Варто зазначити, що в українській мові подібне злиття звуків не відбувається майже ніколи.
• відсутність ікання. Як і в українській (але на відміну від російської), в білоруській відсутнє злиття ненаголошених /e/ та /i/, відсутнє злиття ненаголошеного /a ~ o/ зі звуком /i/ після м'яких приголосних.
• На відміну від вимови в російській мові, після /j/ відсутній підкреслений поділ у вимові йотованих /ja/, /jo/, /je/, /ji/[2].
• Цекання, дзекання — перехід старих /tʲ/,/dʲ/ у м'які африкати [tsʲ], [dzʲ] (на письмі позначаються як ць, дзь або ц/дз перед голосною). Треба зазначити, що подібна вимова /tʲ/,/dʲ/ є найпоширенішою у російській мові, однак ця особливість не позначається на письмі.
• Сильна палаталізація звуків /sʲ/, /zʲ/.
• Усі постальвеолярні приголосні є твердими (виступають як ретрофлексні приголосні), тоді як в українській і російській вони можуть бути м'якими.
• Ствердіння приголосного /rʲ/ і в результаті цього, його злиття зі звуком /r/.
• На відміну від російської та ідентично українській, /v/ в кінці складів, перед приголосними, і /l/ у ряді позицій перейшли в [w][2].
• Практично повне оглушення дзвінких приголосних у кінці слів, яке не відображається на письмі (зуб, дождж).
• Широко розповсюджена регресивна асиміляція за м'якістю, яка впливає на всі свистячі перед будь-яким м'яким приголосним (окрім задньоязикових приголосних), наприклад: бяз сьмеху, де м'яке м пом'якшує попереднє с, яке, у свою чергу, пом'якшує попереднє з. Майже повністю не відображається в офіційному правописі.

Правопис білоруської мови є фонетичним, тобто більша частина згаданих особливостей позначається на письмі.

У білоруській мові наявні, як і в українській, 6 голосних звуків, які позначають літерами:

Звук [ɨ] вважають не є окремою фонемою, а алофоном /i/ після твердих приголосних[3].

Голосні записуються, як правило, за фонетичним принципом.

• Як і в російській мові, /t͡s̞/, /ʂ/ /ʐ/ стали твердими в усіх випадках: хлопцы (хлопці), мышы (миші), нажы (ножі). М'які /t͡s̞^j/ і /d͡z̞^j/ утворилися на місцях м'яких /t̪^j/ та /d̪^j/: жыццё (життя) дзесяць (десять);
• Після голосних, апострофа, літери ў, розділового м'якого знака й на початку деяких слів і позначає звуки /йі/: Украіна — Укра/йі/на, вераб'і — вераб/йі/, салаўі — салаў/йі/, іней — /йі/ней.
• Палаталізовані /t̪^j/ та /d̪^j/ перетворюються на відповідні палаталізовані африкати /t͡s̞^j/ і /d͡z̞^j/: цябе (тебе), дзея (дія);
• чергування свистячих і шиплячих: [ш]шытак (сшытак), мые[c’]ся (мыешся);
• у кінці слова або перед приголосним звуки /v/, /v^j/, /ɫ̪/ після голосних переходять у /w/: каро[ў]ка, каро[ў] — каро[в]а, паста[ў]лю — ста[в’]іць, шо[ў]к, во[ў]к;
• чергування парних дзвінких і глухих приголосних перед згодним, що мають протилежний характер дзвінкости-глухости. гры[п]кі — гры[б]а, лё[х]ка — лё[г]енькі, про[з]ьба — пра[с]іць, ка[з]ьба — ка[с]іць, сто[х] — ста[г]і, во[с] — ва[з]ы;
• перед м'якими приголосними парні тверді приголосні чергуються з відповідними м'якими приголосними: ра[з’]біць — ра[з]даць, к вя[с’]не — вя[с]на, д[з’]ве — д[в]а;
• в офіційному правописі приголосні /n̪^jn̪^j/, /ɫ̪^jɫ̪^j/, /z̪^jz̪^j/, /s̪^js̪^j/, /d͡z̞^jd͡z̞^j/, /t͡s̞t͡s̞/, /ʐʐ/, /ʂʂ/, /ʈ͡ʂʈ͡ʂ/ у позиції між голосними насенне, голле, граззю, калоссе, суддзя, свацця, збожжа, узвышша, ноччу.
• Звуки /ɡ/ та /ɡʲ/ є рідкісними і зустрічаються тільки в запозичених словах (цегла, ганак, гузік, гандаль, нягеглы і т. п., а також майже всі слова західноєвропейського походження з літерою g). Зазвичай у правописі (академічному, класичний) цей звук не відрізняється від /ɣ/, /ɣʲ/ (які позначаються літерою Гг), однак класичний правопис допускає позначення звуків /ɡ/ та /ɡʲ/ літерою Ґґ, як це є в українській мові.
• Як і в українській мові, на кінці складів звук /v/ переходить у звук /w/ ([u̯], утворюючи дифтонги)[4]. Також у звук /w/ може переходити звук /ɫ̪/ (наприклад *vьlkъ > воўк). Питання щодо фонемного статусу /w/, залишається спірним: згідно правописних норм буква «ў» повинна писатися після голосної в одному слові або в слові, яке в словнику починається з «у», якщо перед ним є слово, яке закінчується на голосну, і якщо їх не розділяє павза; однак цьому правилу часто не підлягають деякі запозичення, з цих фактів випливає висновок, що /w/, якщо визнати дані норми відображенням вимови, має риси нескладового аллофону голосної фонеми /u/, як наприклад іспанська нескладова фонема /u̯/, є апроксимантом /w/ в висхідних дифтонгах, що позбавляє білоруську орфографію особливої потреби в літері «ў» взагалі; однак існує ряд випадків у білоруській літературі, наприклад, у К. Кропиви, де ці правила ігноруються, напр.:

Зважаючи на наведені приклади, можна допустити вільніше вживання фонем /u/ та /w/, як це відбувається з фонемами /i/ та /j/ (наприклад, допускаються фрази: «ён йшоў па дарозе» та «ён ішоў па дарозе»; «ён замёр на ймгненне» та «ён замёр на імгненне»).

У білоруській мові існують подовжені приголосні (див. вище), що позначаються подвоєнням приголосної на письмі. Наприклад:

• падарожжа [pad̪aˈroʐʐa]
• ззять згідно класичного правопису. У даному випадку подовження зазнає звук zʲ: з̅’̅ [z̪ʲz̪ʲat͡s̞ʲ]
• стагоддзе [s̪t̪aˈɣod̪d̪z̪ʲe]
• каханне [kaˈxan̪ʲn̪ʲe]
• расьсячы [ras̪ʲˈs̪ʲat̪ʂɨ]
• ліхалецце [lʲixaˈlʲet̪t̪s̪ʲe]
• сярэднявечча [s̪ʲarɛd̪n̪ʲaˈvʲet̪t̪ʂa].

Загальними риси артикуляційної бази білоруської мови є повна ненапруженість при звукотворенні, сильне пом'якшення (палаталізація) одних приголосних і твердість (веляризація) інших.

Серед принципів загальної ненапружаності відзначається заміна губно-зубного /v/ у певних місцях на губно-губний /w/, тверда вимова губних у кінці складів і перед приголосними в позиціях, де в інших східнослов'янських мовах зазвичай м'яка вимова, сем, дроб, сям'я). Ненапруженість кінчика язика при пом'якшенні зубних /d̪/, /t̪/ перехід їх у м'які проривно-щілинні /d͡z̞^j/ і /t͡s̞^j/.

Пераважна більшість звуків утворюється в центрі ротової порожнини при високому загальному піднесенні язика, найактивніша його частина — середня. У задній частині ротової порожнини утворюється незначна кількість звуків[5].

У порівнянні з фонетиками інших мов білоруська вирізняється наявністю великої кількості м'яких приголосних. При творенні більшості м'яких приголосних кінчик язика піднімається до піднебіння, що створює враження їх особливої м'якості (наприклад, палатальні /z̪^j/ і інші). Водночас відзначаються тенденції до сильного пом'якшення приголосних і веляризації всіх твердих приголосних звуків.

У відсутності явища редукції голосних (скорочення, випадання) окреслюється явище т.зв. «співочості мови»[6].