Василь Зінько

Душпастирював в Бразилії, Аргентині для української діаспори. В 1994 році прибув на Україну до Львова, де в монастирі св. Онуфрія став головним редактором християнського часопису «Місіонар».

Обновив Марійську Дружину молоді у Львові при церкві св. Онуфрія, взяв участь в створенні молодіжної організації «Містична троянда» при церкві св. Андрія, керував товариством «Святої Терені» для дівчат, що тримають хоругви у церкві та на процесіях, Католицьким Скаутством Європи для хлопців та проводив з ними декілька літніх таборів в Закарпатті, де давав для них духовні науки.

Створив братство медиків імені св. Луки, яке популяризує здоровий спосіб життя.

Проводив численні реколекції для парафіян храмів св. Онуфрія, св. Андрія та багатьох інших храмах Західної України, а також вів духовні бесіди для молоді, дітей, чоловіків, жінок, педагогів, медиків. Їздив із щорічними місіями до української діаспори в Литву, Латвію та Естонію. З особливим завзяттям о. Василь, не жаліючи свого здоров'я, безкорисливо читав лекції з релігієзнавства, християнської етики, етики та естетики, психології та педагогіки, культурології, історії української та зарубіжної культури, філософії, політології, соціології для студентської молоді багатьох вищих навчальних закладів Львова, а особливо для студентів Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Львівського національного університету ім. Івана Франка, Львівського національного лісотехнічного університету, Львівського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв та інших.

Він сповідував головний принцип праці лікаря душ людських: «Aliis inserviendo, ipse consumor» — «Служачи іншим, згоряю сам». Неодноразово отець Василь наголошував, що йде до молоді, незважаючи на різні перешкоди, бо її, на жаль, дуже важко побачити в церкві на богослужіннях, а тому вважав своїм пастирським обов'язком привернути їхні душі до Божественного Абсолюту. Він належав до тих священиків, яких не треба було вмовляти, чи переконувати, щоб прийти до молоді. Він ніколи не посилався на свою зайнятість, та не запитував, чи буде транспорт, чи оплатять йому за лекції, а як вірний воїн Христовий, наслідуючи святого Йосафата Кунцевича, сам спішив на зустріч, щоб привести слухачів до Христа.

Він був правдивим студентським капеланом, який не виконував свої обов'язки формально, а завжди самовіддано, щиро і з великою посвятою. Не було жодного випадку, щоб він спізнився на лекцію, бо завжди першим приходив на місце, де вона мала проходити, випереджуючи, як викладачів, так і студентів. Нераз у викладацькій кімнаті чекав і цілу годину, якщо заняття перенесли, але ніколи не марнував часу, бо молився на вервиці, читав книги, журнали. Цікавився не тільки релігією, філософією, культурою, історією, але й політикою.

Підкреслював, що Церква також повинна брати у цьому участь, щоб вірні йшли на вибори і голосували за порядного, чесного кандидата, який веде християнський спосіб життя. Закликав кожного до активної життєвої позиції, щоб не вести себе за принципом: «моя хата скраю, я нічого не знаю». Вів також бесіди із викладачами, давав їм добрі поради, пояснював певні проблемні питання духовного світогляду та християнської віри. Наголошував, що завдання педагогів — не тільки давати знання молодому поколінню, а формувати у них добрі характери.

У розмовах на філософські теми о. Василь стверджував, що філософія як наука вивчає речі світу через останні причини, при допомозі людського розуму. Богослов'я (теологія) це також наука, що теж вивчає їх при допомозі не тільки розуму, але й віри (Божого Об'явлення). Деякі вчені вважають, що ніби філософія вища від теології, яку на жаль, не визнають за наукове вчення. Тоді, як саме богослов'я дає правдиву альтернативу буття, яку не можливо знайти у філософії, яка опирається на гіпотези. Маючи глибоку та ґрунтовну освіту з філософії та богослов'я, о. Зінько у своїх лекціях чітко та аргументовано поділяв філософію на три частини: пропедевтику (вступ до філософії), що охоплює три дисципліни — логіку, критику і методологію; властиву філософію, яка складається із спекулятивної філософії (включає в себе онтологію та метафізику, космологію, психологію, теодицею) та практичної філософії (складається з етики та естетики). Він завжди приводив п'ять доказів існування Бога, запропонованих св. Томою Аквінським, а особливо звертав увагу на моральні докази існування Бога: голос сумління, бажання щастя та загальне переконання всіх народів.

О. Василь наголошував, що нерелігійна молодь — це дуже небезпечний елемент для самої держави та суспільства. Тим, що втратили віру, неважко буде виконати якийсь теракт чи інший злочин. Підкреслював, що потрібно повернути в наші школи та ВНЗ викладання релігії, як це було за митрополита Андрея Шептицького, бо це буде поверненням історичної справедливості. Бо чим буде менше пізнання християнської релігії та її морального закону, тим самим збільшуватиметься число в'язниць, психіатричних лікарень, спецінтернатів, дитячих будинків та інших установ такого типу.

До студентської молоді він ніколи не приходив з порожніми руками, а завжди на згадку про духовну бесіду дарував їм свої книги, молитовнички, релігійні журнали та часописи. Студенти любили і поважали о. Василя незалежно від свого віросповідання та ніколи не запитували, до якої конфесії належить сам отець, бо його слово християнина завжди було авторитетним та переконливим. Він любив запитати студентів, чи ходять вони до церкви та радив відвідувати богослужіння не тільки на Різдво і Великдень, але кожної неділі та свята. Добродушно рекомендував вивчити і знати головні молитви і не тільки спочатку, але й до кінця, бо скільки приходиться їм щоденно опановувати нового з різних дисциплін, що вивчити молитву не буде представляти великої складності.

Його лекції виходили поза межі буденності. Вони були Словом Бога, скерованим як до викладачів, так і до студентів. Студент зустрічався на його лекціях саме з Богом, з Його наукою про Царство Небесне і тим, якими повинні бути християни тут, на землі, і у вічності. о. Василь Зінько навчав молодь прийняти Слово Боже, роздумувати над Ним, дати свою відповідь на Нього і жити Ним. Студенти виходили із його занять іншими, бо кожна його лекція — це зустріч з небесними силами добра, які міняють світ. Тобто о. Василь роз'яснював християнську правду, щоб вона була поворотом в житті кожного студента, який зобов'язаний до прийняття усієї правди, зрозуміння її і до дії у межах даних Мойсеєві Богом на горі Синай.

о. Василь Зінько не тільки вчив, а й переживав те, про що вчив. Навчав і сам навчався через Ісуса Христа. Голосив Добру Новину, бо сьогодні є багато і злих новин, яких стає все більше і більше. о. Василь наголошував, що в Ісусі Христі людина, навіть якщо впала у гріх, є дитиною Божою. Кожен, — підкреслював він, — повинен особисто зустрітися з Христом, дати свою відповідь Йому і змінити своє життя, щоб Ісус прийшов до кожної людини. Характерно, що отець дивився на студентів очима Христа, тобто з любов'ю.

о. Василь Зінько завжди намагався знайти і зачепити щось живе у душі студента. І тоді вже не випускав з уваги цю струну. Якими є ми християнами, — підкреслював він, — такими люди уявлятимуть Ісуса Христа, Заповідь, Якого: вірність Богові, Церкві, народові. Лише тоді ми дійсно зможемо бути правдивими християнами, правдивими свідками Ісуса Христа.

о. Василь Зінько був дуже відповідальним, точним і дисциплінованим, оскільки вчив своїм власним життям. Стримане, виважене, правдиве його слово, моральний спосіб життя, було словом — ділом, словом — важелем, словом — рушієм, словом — вчителем. Слово о. Василя Зінька, як найдосконаліша саморепрезентація, було високої проби. Бо нині слово, відірване від духовності, культури, стає страшним знаряддям боротьби людини проти людини, нації проти нації, стає перепусткою для зла і зрештою торує дорогу до пекла. Згадаймо, що сказав Ісус: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» (Мт. 28,19). Це і нам даний наказ. Це є і нашим завданням, і ми всі повинні його виконувати. Усі ми є покликані до священичого уряду, а тому повинні виховувати зразки благочестя, бути окрасою Христової Церкви перед усіх світом і славою всього нашого народу.

Єромонах василіянин за харизмою свого чину теж активно займався плідною науковою роботою. Не перелічити сфер наукової роботи о. Василя: від історії Церкви до християнської етики, догматики, релігієзнавства, біоетики, українознавства та інших. Мав численні публікації в наукових збірниках, журналах, матеріалах міжнародних та всеукраїнських конференцій. З 1998 року по 2008 рік був учасником цілої серії міжнародних конференцій на теми:

• «Історія релігій в Україні», Львів, 2000—2007;
• «Галицьке Євангеліє (1144—2004) в історичному, культурному та духовному житті Європи», Івано-Франківськ, Москва, 2004;
• «Київська традиція і східний обряд в українському християнстві», Київ, Тернопіль, 2004;
• «Religia a gospodarka», Lublin, KUL, 2005; «Nierówności społeczne a wzrost gospodarczy w obliczu regionalizacji i globalizacji», Rzeszów, 2005;
• «Consequences of Rights Infringements in Public Law and Privat Law», Daugavpils University, Latvijā, Daugavpils, 2005;
• «Этика и гуманизм», Сімферополь, 2005;
• «Формування духовно і морально зрілої особистості у процесі викладання гуманітарних дисциплін», Львів: ЛІ МАУП, 2004—2005;
• «Этносоциальные и конфессиональные процессы в современном обществе», Гродно, Білорусь, 2005;
• «Нормы и парадоксы сознания и мышления, их проявления в современном обществе, культуре и языке», Луганськ, Цюрих, Женева, 2005;
• «Биоэтика — путь к мировым стандартам», Харків, 2005;
• «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління», Харків, 2005;
• «Релігія і суспільство: нові преференції», Чернівці, 2006;
• «Образование в многокультурном обществе: традиции и инновации», Севастополь, 2006;
• «Розвиток ідей біоетики в європейському контексті», Київ, 2006; *"Проблеми української термінології. Слово Світ" , Львів, 2004, 2006;
• «Наука и религия в духовном возрождении общества», Одеса, 2006; *"Христианская демократия и образование в современном украинском обществе", Одеса, 2007;
• «Третій Національний конгрес з біоетики з міжнародною участю», Київ, 2007;
• «На шляху до синтезу філософії, релігії і науки», Львів, 2007.

Останніми доповідями, які у 2008 році підготував о. Зінько на XVIII Міжнародну конференцію «Історія релігій в Україні» у Львові були: *"Містика Києво — Католицької Церкви",

• «Миряни в Києво-Католицькій Церкві»,
• «Біблійні погляди на одяг»,
• «Релігійні основи національної свідомості».

Конференція на тему «Духовність. Культура. Цивілізація», на яку був запрошений ще за останній тиждень життя о. Василь, але вже за станом здоров'я не зміг прибути на неї, проходила у Львові в Національному університеті ім. Івана Франка, на яку ним у співавторстві була підготовлена доповідь на тему: «Духовність — релігійна культура особистості». Слід зауважити, що тільки самих наукових публікацій в виданнях України та за кордоном з проблем християнства, релігієзнавства, богослов'я, етики, педагогіки, психології, біоетики, соціології та філософії в о. Василя протягом останніх 8 років було близько 130.

Не одноразово на конференціях, присвячених моральному, релігійному вихованню молоді, він часто бував не тільки єдиним священиком — представником від Української греко-католицької Церкви, але взагалі від всієї Христової Церкви. Його доповіді та виступи завжди стояли в обороні Божої правди, Божого права і Божого закону. Він завжди підтримував на дусі своїх колег однодумців, що нехай хоч декілька людей почують нашу думку, прочитають наші дописи, то будуть знати Правду, а тому завжди цікавився новими конференціями і протягом декількох днів уже готував на них свої дописи, причому готував їх фахово, ретельно, стараючись довести найважливіші Божі істини.

О. Василь був своєрідним генератором нових духовних ідей, яких його співавтори доопрацьовували. Йому належали такі оригінальні назви та зміст нових наукових публікацій, як наприклад:

• «Бог — джерело біоетики»,
• «Вклад української Церкви у розбудову держави»,
• «Християнство у пострадянський час»,
• «Ключ добробуту на третє тисячоліття»,
• «Церква та її роль у консолідації суспільства»,
• «Монастирі та економіка»,
• «Пресвята Євхаристія — есенція християнства»,
• «Етичний багаж українців на третє тисячоліття»,
• «Християнсько-етичні аспекти кодексу українського лікаря», *"Християнська етика — основа національної свідомості",
• «Білорусько — український релігійний симбіоз»,
• «Господь Бог — Батько біоетики»,
• «Економічні первні в посланнях митрополита Андрея Шептицького»,
• «Церква та глобалізація і регіоналізація»,
• «Біоетичні аспекти в діяльності митрополита Андрея Шептицького»,
• «Василіянський Львів»,
• «Біоетика та етнічно-мовні проблеми»,
• «Інтелігенція та її релігійні погляди»,
• «Київська Церква та український націоналізм»,
• «Василіянська монастирська термінологія»,
• «Вклад християнства в науку»,
• «Постаті галицьких митрополитів»,
• «Вплив київського чернецтва на культуру українського народу»,
• «Співвідношення філософії та богослов'я»,
• «Біоетика та християнські засади прав»,
• «Стародавня та гелленістична філософія та їх релігійні елементи»,
• «Альфа і Омега біоетики»,
• «Вплив душі на здоров'я людини»,
• «Проблеми державотворення і тероризму»,
• «Етнопсихічні риси українців»,
• «Універсалізм та сингуляризм християнської науки» та багато інших, що знайшли своє місце в багатьох серйозних наукових виданнях України, Росії, Білорусі, Польщі, Латвії.

Цікаво, що отець Василь наслідував найкращі зразки меценатства в українському народі, зокрема, слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, вважаючи, що Церква повинна вкладати інвестиції і в науку, щоб вона стала на службу Богові і Батьківщині, а тому неодноразово фінансово допомагав окремим науковцям у поїздці на міжнародні конференції, зокрема в Польщу, Латвію, а також до Києва, Житомира, Луцька, Чернівців, Севастополя. Як священик, він глибоко усвідомлював слова Святого Письма: «Більше щастя — давати, ніж брати»(Ді. Ап. 20,35).

О. Зінько всіляко популяризував монаший Чин святого Василія Великого, розкривав його історію, захищав від несправедливої критики, вказуючи, що саме цей чин переніс чи не найбільші переслідування в часах радянської окупації Галичини. Завжди наголошував на виняткову роль священномученика Йосафата Кунцевича і митрополита Йосифа Велямина Рутського в організації цього типу монашества 1617 року. Вказував на велике значення Добромильської реформи для відродження Чину, а також на виняткову роль слуги Божого, князя української Церкви митрополита Андрея Шептицького.

Справедливо висловлював здивування і нерозуміння того, чого подекуди певні кола намагаються применшувати, а то і замовчувати василіянськість митрополита Андрея, що є проти всякої історичної та логічної правди. Коли б не оо. василіяни, то не знати чи б ми мали такого велета духа у княжому Львові. На конференціях з проблем історії релігії в Україні о. Василю неодноразово надавали перші пленарні виступи, де він не тільки наголошував на важливі аспекти історії Церкви, поділяючи її на три періоди: святоандріївський, святоольгівський та святойосафатівський, але ділився своїми особистими спогадами: про митрополита Андрея Шептицького (бачив його в Сокалі ще в 1934 році) та про Патріарха і кардинала Йосипа Сліпого (зустрічався з ним в Бразилії та мав особисту розмову, а потім і листувався з ним), що дуже зворушувало слухачів.

Отець Зінько (літературний псевдонім — Володар Буженко) — автор змістовних публікацій на теми християнського життя і моралі. З-під його пера вийшли цікаві книжки:

• «Українська школа в Бразилії»,
• «Пустельник на Зеленім Клині»,
• «На Червоному степу»,
• «Історія Церкви»,
• «Буквар української дитини»,
• «Глибина і ширина християнської правди: Догматика»,
• «Іван Сулима»,
• «Християнське блаженство»,
• «Святий Йосафат між піньйорами»,
• «Вибір майбутнього»,
• «Там, де гору Тайо видно»,
• «З Мозолівки до Сан Жвон де Капанема»,
• «Служебниця Пренепорочної Діви Марії»,
• «На службі святій Богоматері Анні»,
• «Пресвятому Серцю Ісусовому»,
• «Про наше і чуже, святе та грішне»,
• «Місіонес — уздовж і впоперек»,
• «Стежки та дороги пластуна Пезя»,
• «Сильветки василіянських трудівників» та інші.

Своєрідним українським бестселером стала його книжка «У степу червоної землі» про життя українських емігрантів в Аргентині, де автор реалістично розповідав, як українці їдуть в далекий світ, щоб там закорінювати український спосіб життя, українську культуру, свою господарність, працьовитість та вихованість. Його герої — це симпатичні й розумні люди, що зуміли дати собі раду на чужині, де не втратили того, що успадкували від батьків у рідному краю. Провідною думкою книг о. Василя була глибока віра українців у Бога, прагнення жити за християнськими засадами. Цікаво, що навіть у 2008 році перед самою смертю о. Зінька у видавництві «Місіонер» вийшли три його книги:

• «Єрейська обнова»,
• «До столиці — до Буйнесу»,
• «Найперше бути людиною».

У своїх проповідях та повчаннях для молоді о. Зінько часто наголошував на те, що справжнє християнство має чотири суттєві риси, які виражаються визнанням: воплочення й тим самим спасіння людського роду Сином Божим, де посередницею є Пресвята Богородиця; першенства св. апостола Петра; сповіді, яку подарував апостолам Христос; Пресвятої Євхаристії, встановленої Господом нашим Ісусом Христом. Вселенську Церкву отець часто називав Петровою, виражаючи свою синівську любов до Христового намісника, а нашу Греко-католицьку Церкву — Йосафатівською, підкреслюючи величезну роль священномученика Йосафата Кунцевича в утвердженні рішень Берестейської Унії на наших землях, за яку він заплатив своїм життям.

Василь Зінько знав латинську, грецьку, італійську, німецьу, польську, португальську, іспанську мови.

У своїх лекціях о. Василь часто звертав увагу на кардинальні проблеми сучасності. Не давав відразу готових відповідей, але спонукав молодь думати самостійно. Наприклад, запитував студентів, чим на їх думку є життя. Прослухавши ряд відповідей, він вказував на класичне визначення: «Життя — це відсебіжний рух, тобто, рух від себе», що в латинській мові звучить як «motus immanensio». Цікавився у студентської молоді як вони розуміють поняття пильності (старанності) та вказував на його важливе розуміння як економія часу. Завжди наголошував, що ми люди походимо від Бога, живемо для Бога і до Бога повернемось. Переконував, що для Бога немає нічого неможливого, вживаючи відому іспанську приказку: «Dios anda por caminos fuertos derecho» — «Бог навіть кривими дорогами ходить прямо». Справедливо вказував, що Бог — це Життя, Мудрість, Сила, найвище Добро і Любов, а людина, як Його творіння є релігійною, розумною, свобідною та суспільною істотою. Всі ці терміни записував на дошці як українською так і латинською та грецькою мовами. Часто вживав крилаті латинські афоризми, чим збагачував культурний рівень студентів. Наголошував, що ще античні греки називали Абсолюта — Бога Інтелектом чи Нусом. Світові релігії отець поділяв на об'єктивні (об'явлені Богом) та суб'єктивні (природні). Розглядаючи питання цивілізації, навчав, що басейн Дніпра — це колиска світової цивілізації, а тому ми, українці повинні розуміти, що наша трипільська культура є однією з найдавніших. Вказував слухачам на чотири великі цивілізації: ловецьку (мисливську), скотарську, хліборобську та промислово-індустріальну, наголошуючи, що ми українці історично належимо до хліборобського стану. До позитивних ентнопсихічних прикмет українців о. Василь зараховував щирість, гостинність, талановитість, господарність, витривалість, співпрацю, примирливість та релігійність, а до негативних рис — лінивство думати, непошана власного авторитету, заздрість, донощицтво, неуміреність. Наголошував, що у сучасному світі, на жаль, запанував матеріалізм та лібералізм у державних структурах, а у сімейному і особистому житті людей — пермісивізм (заборонено забороняти), що зв'язаний з консумізмом (споживацтвом) і гедонізмом (насолодою).

Молодим людям давав цінні вказівки щодо збереження дошлюбної чистоти, приводячи приклади, що в Африці росте така рослина, якщо її тільки доторкнутися, то відразу чорніє, або розказував про звичай, який панує серед тубільців Латинської Америки — за вчинений гріх подружньої зради (чужоложства) прив'язувати чоловіка або жінку до дерева біля мурашиного гнізда. Переконував, що подружнє життя має у собі велику відповідальність перед Богом та людьми, а тому ті що відчувають потребу у ньому повинні володіти такими добрими прикметами: вірою, фізичним здоров'ям та певним майном. Розказував про світовий рух чистих сердець за збереження дошлюбної чистоти. Застерігаючи молодих людей перед гріхом абортів, приводив жартівливий вислів, що «мавпа мудріша від людини, бо не робить абортів, не п'є горілки, не курить, не обманює».

О. Зінько нераз напам'ять декламував студентам вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Адама Міцкевича та запитував, що вони знають напам'ять. Заохочував їх читати добрі, повчальні релігійні книги, а остерігав цікавитись неморальним та антирелігійним.

Учителям християнської етики у Львівському Будинку учителів він давав цінні дороговкази до християнсько-етичного виховання молоді. Він часто наголошував, що християнська етика сприяє утвердженню національної свідомості та належно оцінює гідність людської особи. Звертав увагу, що християнська етика вивчає поведінку людини як свобідної істоти у напрямі до остаточної мети — осягнути Царство Боже. Основою цієї науки є відповідальність перед Творцем за превеликий дар свободи.

Часто праця о. місіонера була скерована на те, щоб як за його словами, спам'ятатати і навернути до Бога сучасних безвірків, які вперто не хочуть визнавати Божого маєстату.

Особливою заслугою отця перед Україною є те, що він всіляко популяризував українську мову, проживаючи в Бразилії та Аргентині, всі реколекції проводив українською мовою, за що державна влада часто не дозволила йому їхати на місії, а потім в Україні на численних наукових конференціях теж наголошував про святий обов'язок наших громадян шанувати і повсякчасно вживати нашу вишневу, солов'їну мову Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка. Отець Василь бездоганно виконував заповіт даний нам митрополитом Шетицьким: «Християнин може й повинен бути патріотом, але його патріотизм не сміє бути ненавистю!».

Головними ідеями, заради яких невтомно та жертовно працював о. Василь Зінько, ЧСВВ були: християнський патріотизм та християнський гуманізм. До кінця днів свого земного життя він зберігав енциклопедичну пам'ять та ясність розуму. Безперечно, феномен маєстатичної постаті о. Василя Зінька, ЧСВВ, його вклад у розвиток і духовне відродження Української греко-католицької Церкви та християнської науки, як в діаспорі так і в Україні ще потребує детального вивчення, аналізу та популяризації як зразкового служіння Богу, Церкві та українському народу.