Втрати Олександрійщини внаслідок вторгнення в Україну російських військових формувань

Список осіб, чиє життя було пов'язане з Олександрією та/або Олександрійським районом, що служили чи працювали у силових структурах України і загинули внаслідок російської військової агресії проти України.

№	Світлина Емблема	Прізвище, ім'я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
1 (67)		Бульдович Сергій Іванович	01973-08-044 серпня 1973, Кропивницький. Гвардії полковник, командир екіпажу гелікоптера Мі-8МТ, управління Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія). Залишились дружина та син.	02014-05-2929 травня 2014	Загинув поблизу Слов'янська. Гелікоптер Мі-8МТ після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на 5-му блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, був обстріляний з лісосмуги та підбитий. Загинуло 12 чоловік, які перебували на борту.[1] 31 травня на плацу військової частини 2269 відбулося прощання з військовослужбовцем, похований на Лелеківському кладовищі у Кропивницькому.[2][3]
2 (68)		Кравченко Сергій Миколайович	01975-03-1616 березня 1975, Олександрія, Кіровоградська область. Гвардії капітан, старший бортовий технік — інструктор екіпажа гелікоптера Мі-8МТ, вертолітна ескадрилья Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія)). Залишились дружина та двоє синів.	02014-05-2929 травня 2014	Загинув поблизу Слов'янська. Гелікоптер Мі-8МТ після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на 5-му блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, був обстріляний з лісосмуги та підбитий. Загинуло 12 чоловік, які перебували на борту.[1] 31 травня похований на Олександрійському цвинтарі.[3]
3 (341)		Бендеров Максим Васильович	01990-04-066 квітня 1990, Олександрія Кіровоградська область. Солдат, старший розвідник 3-го окремого полку спецпризначення (Кропивницький). Був неодноразовим чемпіоном України з панкратіону, чемпіоном України серед спецпризначенців, працював тренером в Олександрійському спортивному клубі. В пам'ять про видатного сина своєї Батьківщини було прийнято рішення щодо проведення щорічного турніру ім. Максима Бендерова в його рідному місті Олександрії.	02014-07-1515 липня 2014	Трагедія сталася близько села Провалля (Луганська область), пункт прикордонного контролю Ізварине. 8 бійців загинуло.[4][5]
4 (507)		Басак Олександр Олександрович	01989-04-1212 квітня 1989, Пантаївка Олександрійська міськрада Кіровоградська область. Старший солдат Державної прикордонної служби. Закінчив Кіровоградський педагогічний університет за спеціальністю фізичне виховання. Призваний за мобілізацією у березні. Не одружений, був єдиною дитиною у батьків.	02014-07-3131 липня 2014	З 03.20 до 03.50 31 липня 2014 диверсійно-розвідувальної групою в районі н.п. Василівка (Амвросіївський район) у Донецькій області було здійснено обстріл прикордонників з мінометів та гранатометів. 5 прикордонників загинули та 11 поранені.[6][7]
5 (574)		Танковський Євген Анатолійович	01979-12-1111 грудня 1979, Приютівка Кіровоградська область. Старший лейтенант, командир 1-го взводу 9-ї роти парашутно-десантного батальйону 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Батьки проживають у м. Олександрія Кіровоградської області. В зрілому віці переїхав до Кривого Рогу. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут за фахом гірничий інженер, працював на шахті майстром зміни з техніки безпеки. Звідти був мобілізований.	02014-08-055 серпня 2014	Загинув від міни під Торезом (Донецька область) під час виходу з оточення. Похований на Верболозівському кладовищі в Олександрії.[8]
6 (873)		Добровольський Сергій Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-10-011 жовтня 1984, Олександрія Кіровоградська область. Старший прапорщик 23-ї окремої бригади Національної гвардії України, в/ч 3033 (Запоріжжя). Після строкової служби в армії обрав професію військового, служив на кораблі «Донбас», підводному човні, а в останні роки у військовій частині № 3033. Залишилися мати і молодший брат в Олександрії, дружина та донька у Запоріжжі.	02014-08-2424 серпня 2014	Під час передислокації бійці потрапили під обстріл російських збройних формувань у полі поблизу села Новоіванівка (Амвросіївський район) Донецької області. Тіла загиблих українських бійців місцеві жителі поховали неподалік села. Волонтери ГО «Народна пам'ять» провели ексгумацію і вивезли останки із зони АТО. Сергія ідентифікували за експертизою ДНК. 28 березня 2015 року воїна поховали на Алеї Слави міського військового кладовища Олександрії.[9]
7 (1126)		Кіктенко Гордій Олексійович (Позивний «Банг») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-12-1919 грудня 1992, Олександрія Кіровоградська область. Кулеметник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Закінчив олександрійське профтехучилище № 17. Добре малював, займався хіп-хопом. Кілька років служив за контрактом у морській піхоті та зенітно-ракетному полку у Нікополі. Своє подальше життя мріяв пов'язати із військовою службою. З рідних у Гордія залишилась 85-річна бабуся.	02014-08-2929 серпня 2014	Загинув у бою від кулі снайпера під Іловайськом (Донецька область) під час виходу колони з оточення. Поховали бійця на Верболозівському кладовищі Олександрії.[10]
8 (1385)		Кулигін Олег Борисович	01971-08-066 серпня 1971, Олександрія Кіровоградська область. Проживав у Кропивницькому. Капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кропивницький). Призваний за мобілізацією. Закінчив Олександрійське СПТУ № 13, потім здобув вищу освіту у Криворізькому гірничорудному інституті. З 1995 року проживав у Кропивницькому, працював на Інгулецькій шахті. У нього залишилась дружина та двоє синів.	02014-09-1414 вересня 2014	Загинув ввечері, під час обстрілу російськими бойовиками аеропорту Донецька.[11]
9 (1389)		Козенко Олександр Сергійович	01989-11-066 листопада 1989, Олександрія Кіровоградська область. Кулеметник 11-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь». На фронт пішов добровольцем. Був учасником олександрійського хореографічного колективу «Авантюрин», активним учасником козацької школи «Спас». У січні 2014 року Олександр давав інтерв'ю місцевому телеканалу.[12] Сестра і мати Олександра займаються волонтерською діяльністю.	02014-09-1414 вересня 2014	Близько 21-ї години російські бойовики почали тристоронній артилерійський обстріл блокпоста в смт Чорнухине (Луганська область) неподалік Дебальцеве. За попередньою інформацією, Олександра смертельно поранило осколком бетону, що відлетів йому в голову.[13]
10 (1432)		Озеров Максим Петрович	01988-07-088 липня 1988, Нова Прага Олександрійський район Кіровоградська область. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна). Виріс в багатодітній сім'ї, закінчив Кіровоградське училище за фахом повара. Після строкової служби вирішив обрати професію військового і розпочав службу за контрактом. Планував вступати до Харківського військового училища. Залишились батьки, три брата і сестра.	02014-09-2626 вересня 2014	Загинув в ніч з 26 на 27 вересня, в районі селища Малоорлівка (Шахтарський район Донецька область), під час обстрілу терористами блок-посту підрозділу українських військ з РСЗВ «Град», гранатометів, мінометів і танків. Близько 23-ї години один зі снарядів потрапив прямо в блок-пост, разом з Максимом загинули ще двоє військових.[14]
11 (1745)		Лупаіна Олександр Григорович	01980-12-2929 грудня 1980, Бутівське Олександрійський район Кіровоградська область. Проживав у м. Київ. Сапер, військовослужбовець 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Після строкової служби в армії закінчив Київський автодорожній інститут та залишився у Києві. Працював на вантажній машині в АТП, останнім часом розвозив хліб. Мобілізований київським військкоматом в середині жовтня. Залишилися дружина та 9-річний син.	02014-12-1919 грудня 2014	Ввечері поблизу міста Волноваха (Донецька область) група саперів виїхала на розмінування об'єкта. При виконанні бойового завдання група потрапила під обстріл, Олександр загинув від смертельного кульового поранення. Похований у рідному селі.[15]
12 (1813)		Костюк Віталій Володимирович	01976-08-044 серпня 1976, Косівка (Олександрійський район) Кіровоградська область. Кулеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Вивчився в СПТУ № 31 на механізатора. Після служби в армії займався будівництвом. Деякий час працював у олександрійської фірмі «Будмонтаж», а в основному їздив на заробітки. Призваний за мобілізацією 29 квітня 2014 року. З батальйоном ніс службу в Каховці, Мелітополі, потім у зоні АТО біля міста Щастя та Горлівки. Залишились мати, дружина та 12-річна донька.	02015-01-1616 січня 2015	8 січня під час несення служби в районі міста Горлівка (Донецька область) боєць від падіння отримав травму голови та з діагнозом «сильний забій» потрапив у харківський шпиталь, де в нього виявили інші хвороби. Через тиждень помер у шпиталі. Згідно з висновком, смерть настала 16 січня внаслідок гострого отруєння невідомою речовиною, що спричинило ураження печінки, нирок, стравоходу та легенів.[16]
13 (1887)		Пойда Артем Володимирович	01994-04-1414 квітня 1994, Нова Прага Олександрійський район Кіровоградська область. Молодший сержант, вогнеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). У жовтні 2013 року демобілізувався після проходження строкової служби у морській піхоті. У квітні 2014 добровольцем прийшов у військкомат за мобілізацією. Залишились мати та старший брат.	02015-01-2121 січня 2015	Загинув під час відбиття масованої атаки російських збройних формувань на блокпост батальйону на західних околицях міста Горлівка (Донецька область). Російські бойовики вели тривалий вогонь з мінометів і самохідних артилерійських установок. Артем помітив мікроавтобус з 12 бойовиками і вогнеметом його знешкодив, чим зберіг життя багатьом своїм побратимам, але сам загинув від розриву снаряду.[17]
14 (1894)		Кравченко Павло Станіславович	01984-12-2727 грудня 1984, Димитрове Олександрійський район Кіровоградська область. Розвідник-кулеметник 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Пішов до ЗСУ за контрактом після того, як мобілізували його молодшого брата. Залишилася мати, брат.	02015-01-2121 січня 2015 орієнтовно	За повідомленням волонтерів, загинув в аеропорту Донецька під час виконання завдання з евакуації поранених, бійці потрапили під обстріл із «Градів» та артилерії. Вважався зниклим безвісти, тіло виявили під завалами волонтери і впізнали за татуюванням. Поховали Павла 2 квітня на міському кладовищі смт Димитрове.[18]
15 (2571)		Жук Юрій Сергійович (Позивний «Звіробій»)	01981-03-022 березня 1981, Лозуватка (П'ятихатський район) Дніпропетровська область. Солдат, кулеметник 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). В дитинстві працював у лісі, допомагав єгерям. Закінчив Олександрійський сільськогосподарський технікум за фахом ветеринарний фельдшер. Після технікуму три роки попрацював ветфельдшером у колгоспі, пройшов армійську службу в одній з бригад армійської авіації Херсона, потім працював водієм на дослідній станції, слюсарем, грохотником 3 розряду. До військкомату пішов добровольцем. Залишилися мати, дружина та 8-річний син[19].	02015-06-1717 червня 2015	За даними Книги пам'яті, загинув 17 червня 2015 р. внаслідок підриву на розтяжці в районі ВОП 5311 смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район Донецька область)[20].
16 (2725)		Широков Віталій Валерійович	01981-10-1919 жовтня 1981, Олександрія Кіровоградська область. Військовослужбовець роти снайперів 30-ї окремої механізованої бригади (Україна). Працював на фірмі з виготовлення пам'ятників. Мобілізований взимку 2015 року. Неодружений, батьки Віталія померли, залишилися двоє старших братів.	02015-08-1414 серпня 2015	Підрозділ, в якому служив Віталій, утримував позиції поблизу Дебальцеве. Загинув о 6-ій годині ранку поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Під артобстрілом у Віталія стався серцевий напад. Похований на Верболозівському кладовищі Олександрії.[21]