Відносини ЄС — НАТО

Голова ЄС Герман Ван Ромпей і Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен

• лютий 1992 — підписано Маастрихтський договір, в якому передбачено Загальноєвропейську зовнішню політику і політику безпеки ЄС, а також основу для загальноєвропейської оборонної політики. Західноєвропейський союз бере на себе повноваження у галузі безпеки і оборони ЄС[3].
• червень 1992 — в Осло міністри закордонних справ НАТО підтримують Західноєвропейський союз, як інструмент для зміцнення європейської складової Північноатлантичного альянсу і як оборонний компонент ЄС[3].
• січень 1994 — керівники країн НАТО дають згоду на використання колективних сил і засобів НАТО в операціях під егідою ЗЄС. Затверджена концепція багатонаціональних об'єднаних оперативно-тактичних груп, яка дозволяє використовувати сили НАТО у майбутніх операцій НАТО і ЄС[3].
• червень 1996 — у Берліні міністри закордонних справ НАТО вперше приймають рішення про створення Європейської складової безпеки і оборони НАТО, яка б скорегувала баланс функцій і обов'язків між Європою і Північною Америкою. Невід'ємною частиною цієї ініціативи було вдосконалення європейських сил і засобів[3].
• грудень 1998 — на зустрічі в Сен-Мало лідери Франції і Великої Британії виступили із спільною заявою про намір створити Європейську політику безпеки та оборони[3].
• квітень 1999 — на саміті НАТО у Вашингтоні глави держав і голови урядів приймають рішення щодо розробки домовленостей, під назвою «Берлін-плюс»[3].
• червень 1999 — Європейська рада на засіданні в Кельні приймає рішення про надання Євросоюзу необхідних коштів для розвитку Європейської політики безпеки та оборони[3].
• грудень 1999 — на засіданні Європейської ради в Гельсінкі члени ЄС визначають головні орієнтири, які б дозволили ЄС до 2003 року розгорнути контингенти чисельністю до 60 тисяч військовослужбовців для виконання «Петерсберзьких завдань». Функції ЗЄС у сфері антикризового управління (англ. crisis management) передаються ЄС[3].
• вересень 2000 — Північноатлантична рада і тимчасовий Комітет з політики і безпеки Євросоюзу проводять перше спільне засідання, на якому підсумовують досягнення у відносинах між НАТО і ЄС[3].
• грудень 2000 — підписано Ніццький договір, який містить поправки у сфері Європейської системи безпеки та оборони, як незалежної структури ЄС[3].
• січень 2001 — спільна зустріч ЄС і НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів. Обмін листами між Генеральним секретарем НАТО і Головою ЄС[3].
• травень 2001 — офіційна зустріч НАТО-ЄС на рівні міністрів закордонних справ у Будапешті. Генеральний секретар НАТО і Голова ЄС публікують спільну заяву у питаннях Балкан[3].
• листопад 2002 — на Празькому саміті НАТО було заявлено про готовність надати ЄС сил і засобів НАТО для проведення операцій[3].
• грудень 2002 — прийнята Декларація про створення Європейської безпеки та політику оборони ЄС-НАТО[3].
• березень 2003 — укладена угода про співробітництво. Набуває чинність угода НАТО-ЄС про інформаційну безпеку. Відбувається перехід від операції під керівництвом НАТО «Еллайд хармоні» до операції під проводом ЄС «Конкордія» у Колишній Югославській Північній Македонії[3].
• травень 2003 — відбувається перше засідання групи з сил і засобів НАТО-ЄС[3].
• липень 2003 — вироблено спільну стратегію стосовно Західних Балкан[3].
• листопад 2003 — проведені перші спільні навчання НАТО-ЄС з врегулювання кризової ситуації[3].
• лютий 2004 — Німеччина, США і Франція висувають пропозицію щодо створення підрозділів швидкого реагування, які б складалися зі спільних бойових груп ЄС і НАТО[3].
• грудень 2004 — початок операції «Алтея» в Боснії і Герцеговині[3].
• вересень 2005 — неофіційна вечеря ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ (Нью-Йорк)[3].
• жовтень 2005 — укладено угоду про постійні військових механізми, на основі яких утворена Група зв'язку взаємодії НАТО і Відділ ЄС при штабі ВГК ОЗС НАТО в Європі[3].
• грудень 2009 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[3].
• листопад 2005 — створена постійна група зв'язку взаємодії НАТО[3].
• квітень 2006 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Софія)[3].
• січень 2007 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[3].
• квітень 2007 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Осло)[3].
• вересень 2007 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Нью-Йорк)[3].
• грудень 2007 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[3].
• вересень 2008 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Нью-Йорк)[3].
• грудень 2008 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[3].
• січень 2009 — затверджено план спільних навчань НАТО-ЄС з врегулювання кризових ситуацій[3].
• березень 2009 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[3].
• березень 2014 — неофіційна зустріч ЄС-НАТО на рівні міністрів закордонних справ і послів (Брюссель)[4].

16 грудня 2002 року[5] між НАТО і ЄС було підписано Декларацію про Європейську безпеку та політику оборони, в якій були викладені політичні принципи співпраці та задекларовано гарантований доступ ЄС до механізмів планування, сил та засобів НАТО з метою доповнення комплексу інструментів, що існують у ЄС для врегулювання кризових ситуацій та запобігання конфліктів, у тому числі й військові операції, у виконанні яких НАТО не бере участь як організація. Обидві організації визнали необхідність створення систем забезпечення комплексної розробки вимог щодо розвитку обороноспроможності, які є спільними для обох організацій[1]. Крім того, обидві організації гарантували рівноправність і дотримання принципу нейтральності в прийняті рішень, дотримання положень статутів, в тому числі й міжнародного Статуту ООН, повагу до інтересів країн-членів як НАТО, так і ЄС.

Процес розроблення постійних механізмів дійшов логічного завершення 17 березня 2003 року й став відомий як пакет угод «Берлін плюс» (англ. Berlin Plus Agreement). Механізм угоди складався з наступних елементів:

• гарантований доступ ЄС до сил оперативного планування НАТО[2];
• забезпечення наявності попередньо визначених засобів НАТО і спільних ресурсів для використання в операціях під проводом ЄС[2];
• можливість застосування механізмів Командування НАТО в Європі під час операцій під проводом ЄС[2];
• подальша адаптація системи оборонного планування НАТО з метою більш комплексного врахування наявності ресурсів для проведення операцій під керівництвом ЄС[2];
• угода між НАТО і ЄС щодо обміну секретною інформацією на основі правил взаємної охорони таємниці[2];
• процедури надання, моніторингу, повернення і відкликання ресурсів і засобів НАТО[2];
• домовленості щодо консультацій між НАТО і ЄС у контексті операцій ЄС з врегулювання кризових ситуацій, в яких застосовуються ресурси і засоби НАТО[2].

На Празькому саміті 2002 року глави держав та голови урядів НАТО ухвалили пакет комплексних заходів, спрямованих на посилення готовності й спроможності Альянсу виконувати весь спектр завдань, необхідних для забезпечення безпеки країн-учасниць Альянсу й безпеки і стабільності у світі в цілому[6]. Одним із напрямів стало створення сил, здатних до оперативного розгортання у будь-якому місці, де може виникнути така необхідність, підвищення передбачуваності ситуації через зміцнення політичної стабільності та прозорості у кризових регіонах. Трохи пізніше у 2004 році у рамках реалізації Європейської політики безпеки та оборони Європейський Союз розпочав формування бойових груп як основи Європейських сил швидкого реагування. Усвідомлюючи, що між силами реагування НАТО та бойовими групами ЄС може відбутися дублювання, НАТО та ЄС запровадили систему інтенсифікованого процесу, який був спрямований на взаємодоповнення й уникнення дублювання, а також на співпрацю між двома організаціями щодо забезпечення військових необхідними матеріально-технічними засобами на основі ефективного співвідношення. Як наслідок, була узгоджена нова концепція стратегічного партнерства та спільна політика безпеки й оборони[7].

Вагомим внеском у розвиток стратегічного партнерства НАТО та ЄС стали угоди щодо співробітництва в оборонній сфері з метою посилення спроможності обох організацій забезпечувати операції та місії необхідними ресурсами та засобами. Мета ініціативи «Smart Defence» НАТО та ініціативи ЄС із поєднання і обміну технологіями повинні — доповнення й підсилення одна одну заради забезпечення збройних сил потенціалом в найефективніший спосіб[8].

• Європейський Союз
• НАТО
• Берлін-плюс
• Операції та місії НАТО

• NATO and the European Union: Cooperation and security (англ.)
• Партнерство НАТО-ЕС: от конкуренции к сотрудничеству (рос.)
• НАТО-Евросоюз: стратегическое партнерство (рос.)