Гаплогрупа J1 (Y-ДНК)

У Європі й Центральній та Північній Азії вявлено 3 окремі генетичні племені:

• кавказькі мисливці-збирачі,
• західні мисливці-збирачі,
• північноєвропейські неолітичних землероби.[2]

Кавказькі мисливці-збирачі гаплогрупи J1 мають найраннім зразком залишки чоловіка з Сацурблійської печери (13300 рік тому) біля Цхалтубо у грузинській Мегрелії. Іншим давнім зразком цього племені є чоловік з печери Котіас-Клде (9700 рік назад) середньокам'яної доби. Кавказькі мисливці-збирачі стали джерелом чоловіків гаплогрупи J1 ямної культури бронзової доби степової України й Росії. Нащадки ямники-J1 поширені тепер у Східній і Центральній Європі та у Центральній Азії.[2]

Частковий геном Мальтійської людини з Сибіру (24000 рік назад) споріднений з кавказькими мисливцями-збирачами вказує на існування групи східних мисливців-збирачів J1, що потрапила в Україну та Європу євразійськими степами приблизно 2500 року до Р. Х.[2]

За пізньо-бронзової ямної культури у степовій Україні й Росії з'являється плем'я гаплогрупи J1 кавказьких мисливців-збирачів та східних мисливців-збирачів з євразійського степу. Залишки ямної міграції гаплогрупи J1 присутні у Східній та Центральній Європі.[2]

Бішонська людина зі Швейцарських Юрських гір відносилася до племені західних мисливців-збирачів гаплогрупи J1

Західні мисливці-збирачі гаплогрупи J1 в результаті пересування на захід відділилися від кавказьких мисливців-збирачів приблизно 45 тисяч років тому. Найранній зразок належить Бішонській людині (13700 років тому) з печери Бішон у Швейцарській Юрі. Численні залишки чоловіків цього племені за середньокам'яної доби виявлені від Угорщини до Іспанії.[2] За новокам'яної доби з Леванту на захід у Європу хлинула хвиля новокам'яних землеробів, що замінила левантійськими землеробами J1 західних мисливців-збирачів J1 у середньоземноморській Південній Європі й понесла левантійських J1 разом з західними мисливцями-збирачами гаплогрупи J1 на північ Європи.[2]

Левантійські землероби J1 відділилися від кавказьких мисливців-збирачів приблизно 25 тисяч років тому. Вони були численною генетичною складовою землеробної міграції, що просунулася з Ліванту через Анатолію й Балкани в Європу за новокам'яної доби.[2]

Як й інші успішні близькосхідні генетичні ліінії гаплогрупа J1 зазнала значного зросту й поширення за новокам'яної доби під час неолітичної землеробної революції.[3] Найбільше генетичне різноманіття гаплотипів J1 виявлено у східній Анатолії, біля озера Ван у центральному Курдистані. У Східній Анатолії та у горах Загрос близько 11 000 років тому були вперше одомашнені кози та вівці. Успішні дрібні скотарі галузі J1-P58 почали поширюватися 9000 — 10 000 років тому Родючого півмісяця. Цілком ймовірно, що всі вцілілі лінії J1a1b (L136) мають те саме походження, що й козляри та вівчарі з Таврських гір та Загросу.

Непридатні для раннього хліборобства гористі Кавказ, Анатолія та Іран, стали осередком для козлярства і вічарства, звідки почалося поширення дрібних скотарів гаплогрупи J1. Вони колонізували гористі частини Анатолії, Балкани, Карпати, центральну та південну Італію (Апенніни, Сицилія, Сардинія), південну Францію (особливо Овернь) та більшу частину Піренейського півострова. Ареали J1 на півночі Іспанії у Кантабрії та Астурії, є родами, що походять від цих дрібних скотарів неолітичної доби Західної Азії.

За ранішою ISOGG-2010 відомі субклади J1 (M267) та відповідні їм SNP мутації:

• J1 M267
  • J1a M62
  • J1b M365
  • J1c L136
    • J1c1 M390
    • J1c2 P56
    • J1c3 P58
      • J1c3a M367, M368
      • J1c3b M369
      • J1c3c L92, L93
      • J1c3d L147
        • J1c3d1 L222
          • J1c3d1a L65.2/S159.2

Навіть за результатами раннього комерційного тестування склалося враження, що більшість сучасних носіїв даної гаплогрупи відносяться саме до підгрупи J1c3 — гілка P58, що вже нині підтвердилося ширшим тестуванням і є очевидним фактом.

J1a2a (Z1828) визначається значеннями STR DYS436 = 11 і DYS388<15. Це другий найпоширеніший підклас верхнього рівня після J1-P58. Більшість J1-європейців належать до галузі J1-Z1828, що також виявлена в Анатолії та на Кавказі, але не в арабських країнах. Він особливо часто зустрічається у Таврських горах і Загросі, а також на всій території Кавказу, але також виявляється на низькій частоті в Західній Туреччині, Греції, Україні, Південній Італії, Центральній Європі, Франції та на Британських островах. Підклас L1189 здається переважно північноєвропейським (+ кілька зразків у Греції та на Аравійському півострові).

Z1828 могли бути незначними племенами, що супроводжували з Кавказу на захід Європи головну неолітичну гаплогрупу G2a. Це пояснює їх дуже широке географічне поширення та низьку частоту за межами їх походження на Кавказі. Як і гаплогрупа G2a, J1, можливо, була головною лінією для завезення одомашнених тварин до Європи. Як G2a, так і J1 сягають своїх максимальних частот на Кавказі, деякі етнічні групи майже виключно J1 (кубачинці, хайдакці, даргинці, аварці), а інші мають надзвичайно високий рівень G2a (шапсуги, північні осетини). Більшість етнічних груп на Передкавказзі мають від 20 до 40 % кожної гаплогрупи, що є їхніми двома домінуючими гаплогрупами. На Південному Кавказі (Грузія, Вірменія, Азербайджан) гаплогрупа J2 додається до суміши й трохи перевищує як J1, так і G2a. Вірменія виділяється на Закавказзі зі значно меншиною часткою J1-L147.1 (L862) (щонайменше третиною всіх J1, тобто приблизно 4 % населення країни).

Z18471 одна з корінних несемітських, європейських галузей J1, що поширилася за новокам'яної та бронзової доби.

L1189 разом з Z1842 могли бути незначними родами, що супроводжували з Кавказу на захід Європи головну неолітичну гаплогрупуG2a.

Z1842, що є підгалуззю Z1828, є найпоширенішим різновидом J1 у Вірменії та Грузії. Галузь не є семітською. Z1842 разом з L1189 могли бути незначними родами, що супроводжували з Кавказу на захід Європи головну неолітичну гаплогрупу G2a.

Гаплогрупа Z1842 поширена серед нахо-дагестанських народів Передкавказзя та на півночі Азербайджану (до 15 %), де у стародавнину мешкали лезгиномовні кавказькі албани. Гаплогрупа асоціюється з хурито-урарто-албанською спільнотою стародавнини, якій передувала куро-аракська культура, й що згодом просунулася на схід у Азербайджан й Дагестан, у якості кавказьких албанів, а також залишалася значним елементом у хуритів та в Урарту.[7]

Серед сучасних ассирійців до гаплогрупи J1 відноситься 21%, у тому числі до її підгалузі Z1842 - 13%.[8]

Підгалузь ZS3089 (ZS3114) переважно поширена навколо Вірменії та Азербайджану. ZS3114 з'явилася за новокам'яної доби у районі Кавказу, й поширилася на північ у степи Росії та у передгір'я Родючого Півмісяця.

Y4423 з'явилася за новокам'яної доби у районі Кавказу, й поширилася на північ у степи Росії й Казахстану, у Європу та з малою частотою на Близький Схід.

Підгалузь CTS1460 переважно поширена на Кавказі, Загросі та Таврі. Доля ассирійців з CTS1460 складає більшість від їх числа з "хуритською" Z1842 та майже половину від їх числа з J1, що вказує на певну роль хуритів у їх етногенезі[8].

Нечисленна несемітська галузь ZS6638 з'явилася 12800 років тому на півночі Близького Сходу. Найближча гілка до семітської L136 (та P58) розгалуження з нею. Поширилася на захід у Середземномор'я, на північ на Передкавказзя й у Перську затоку.

На Близькому Сході аналіз снипів показує, що гілка J1-L136 перейшла на південь зі Східної Анатолії та розкололася на 4 напрямки:

• Анатолія/Європа (PF7263),
• Левант,
• південний Загрос (і південна Месопотамія?),
• гірський південно-західний кут Аравійського півострова (переважно в Ємені), що обминув Аравійську пустелю. Ця група переважно складається з ліній J1-P56, перетнула Червоне море в Судан, Еритрею, Джибуті та північну Сомалі. Тоді, за новокам'яної доби, клімат був значно менш посушливим, що дозволило відносно легко перейти близькосхідними степами (тепер пустелями) зі стадами вівців і кіз на південь.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] усі 9 євреї галузі Z4393/PF7264 відносяться до підгалузі PF7263/ZS4416>ZS4376>ZS4452>ZS10589, що складає 10 % від українських євреїв гаплогрупи J1.

J1a1b1 (P56) — незначна арабська лінія, виявлена на узбережжі Червоного моря Саудівської Аравії, Ємену та Ефіопії. Його можна ідентифікувати за значенням STR DYS641=11.

Південно-західно-азійська галузь J1-P58 (J1a2b на дереві ISOGG, раніше відома як J1e, потім як J1c3) тепер є найпоширенішою підгалуззю J1. Це типово семітська гаплогрупа, що складає більшість чоловіків Аравійського півострова, приблизно від 40 % до 75 % чоловічих ліній.[11]

Вважається, що J1-P58 поширилася зі східної Анатолії та південного Кавказу до Таврських гір і Загросу, потім у Месопотамію, й зрештою на Аравійський півострів наприкінці останнього льодовикового періоду (12 000 років тому) через сезонним пересування вівчарів й скотарів. Саме за новокам'яної доби такі підгалузі J1-P58, як L860 й L93, досягли узгір'я півдня Аравійського півострова (Ємен, Оман), тоді як L816 та L862 залишилися на Родючому півмісяці.[11]

Носії арабської мови з північно-східного узбережжя Червоного моря, біля від сучасної Йорданії, переколонізували Аравійський півострів за бронзової доби. Підйом ісламу у 7 сторіч відіграв велику роль у повторній експансії J1 з Аравії на Близький Схід, а також до Північної Африки, й меншою мірою до Сицилії, Іспанії та Португалії.[11]

Численні підгалузі J1-L858 є розширеннями семітських мов, таких як аккадська, угарітська, фінікійська, арамейська та іврит.[11]

Африканці в Еритреї, Етіопії, Сомалі та у Судані мають різні підгалузі J1, але особливо підгалузь P56, яка, ймовірно, прибула з Аравії за новокам'яної доби, та арабську підгалузь FGC12, яка принесла іслам у Східну Африку.[11]

Кітчен[12] 2009 року підрахував баєвським філогенетичним способом, що семітські мови зародилися в Леванті близько 3750 року до Р. Х. за ранньої бронзової доби. Згодом семітські мови еволюціонували у 3 групи:

• східна семітська група — вимерла гілка, до складу якої відносилася аккадська мова,
• центральна семітська група — гілка породила арамейську, угаритську, фінікійську, іврит та арабську мови,
• південна семітська група — у складі якої південноарабська та ефіопська (амхарська) мови.

J1-P58, центральна семітська гілка J1, схоже, поширилася з південного Леванту (Ізраїль, Палестина, Йорданія) через Аравійський півострів за бронзової доби, приблизно у 3500-2500 до Р.Х… Верблюди були одомашнені в Сомалі та на півдні Аравії приблизно 3000 років до Р. Х., але не набули широкого поширення в південному Леванті до приблизно 1100 року до Р. Х.. Верблюди відігравали важливу роль у подальшому розповсюдженні родів J1-P58, особливо бедуїнами в пустельних районах Близького Сходу та Північної Африки. Зараз бедуїни становлять значну частку населення Судану (33 %), Лівії (15 %), Об'єднаних Арабських Еміратів (8 %) та Саудівської Аравії (5 %).

Дві найпоширеніші єврейські галузі J1 нижче за розгалуженням P58 — це Z18297 та ZS227. Остання включає священницький гаплотип коханів. Більшість інших гілок під P58 можна було б охарактеризувати як семітські, хоча, здається, лише FGC12 справді пов'язана зі середньовічною арабською експансією з заходу Саудівської Аравії.

На основі дуже обмежених даних основними ліванськими й фінікійськими галузями J1 є J1-Z640 та J1-YSC76. Обидві галузі були також виявлені на Сицилії, в Андалусії та Португалії, що вказує на колонізацію фінікійців. Вони включають Z18297 (також може бути єврейською), Z2324>YP4763, YSC76>FGC15940>ZS1690 та YSC76>FGC8223>FGC8216>FGC8196.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] до P58 належать 78 українських євреїв (90 % з українських євреїв гаплогрупи J1) та 11 українців (65 % українців гаплогрупи J1). P58 розгалужується на:

• Y4067>L817>L818 - 1% українських євреїв (1 особа) гаплогрупи J1,
• Z643>Z1865>Z1853>Z2331 — 89 % українських євреїв (77 осіб) й 65 % українців (11 осіб), що належать до гаплогрупи J1.

Близько 20 % євреїв належать до гаплогрупи J1-P58, меншість з яких відносяться до L816.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] до L818>L816>ZS2728>ZS2736>BY80>ZS2754/ZS2756>ZS2755 - 1 % українських євреїв (1 особа) гаплогрупи J1. Інші бази даних мають осіб з українських Кіровградської, Вінницької та Житомирської область, що відносяться на цієї підгалузі.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] 89 % українських євреїв (77 осіб) й 65% українців (11 осіб), що походять з України належать до галузі Z1853>Z2331. У свою чергу носії Z2331 розгалужуються на:

• Y15152/Z18297 — 23 % українських євреїв (20 осіб) з гаплогрупою J1,
• Z2324 — 66% українських євреїв (57 осіб) з гаплогрупи J1 і 65 % українців (11 осіб) гаплогрупи J1.

Z2324 у свою чергу розгалужуєосіб, що походять з України на:

• YP4763 — 6 % українців (1 особа) гаплогрупи J1;
• Y2317 - 66 % українських євреїв (57 осіб) гаплогрупи J1 і 53 % українців (9 осіб) гаплогрупи J1.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] усі чоловіки, що походять з України з Y2317 відносяться до її підгалузіZ2313>YSC0000234/Z2329, а саме 66 % українських євреїв (57 осіб) і 53 % українців (9 осіб), що належать до гаплогрупи J1.

Близько 20 % євреїв належать до гаплогрупи J1-P58, більшість з яких відносяться до ZS227, L858 (Z642, YSC76 і FGC12) та Z18297. ZS227 містить священницький (кохен) модальний генотип.

За даними 2 проєктів ФТДНА[9][10] усі чоловіки, що походять з України з гаплогрупою Y3087/FGC13863 належать до її підгалузі S20075/ZS227>Y3088>Z18271, а саме - 41 % українських євреїв (36 осіб), 12% українців (2 особи) і 1 караїмський священник, що належать до гаплогрупи J1.

У Біблії спільний предок всіх священників (коени, кохени, когани) позначається як Аарон, брат Мойсея. Приблизно половина всіх кохенів належить до J1-ZS227. Священницький гаплотип кохенів (YCAII = 22-22) ZS227 відповідає глибокій галузі Z18271.[11]

За даними у проектах ФТДНА до «гаплогрупи Аарона» Z18271 належать 41 % українських євреїв (37 осіб), 12 % українців (2 осіб) та 1 караїмський священник, що відносяться до гаплогрупи J1. Їх розгалуження за підгалузями:

• Y146893/Y146901 - 1% українських євреїв (1 особа) гаплогрупи J1;
• ZS2432/ZS2434 - 6% українських євреїв (5 осіб, у тому числі Дастін Хоффман, що походить з київських євреїв) гаплогрупи J1;
• ZS2458 - 1 караїмський священник;
• FT157560 - 3% українських євреїв (3 осіб) гаплогрупи J1; 12% українців (2 особи) з гаплогрупою J1; у тому числі до підгалузі:
  • FGC17491>Z18289/BY67 - 3% українських євреїв (3 осіб) гаплогрупи J1;
• S17446 - 30% українських євреїв (27 осіб) гаплогрупи J1; у тому числі до підгалузей:
  • S31161/ZS2375 - 10% українських євреїв (9 осіб) гаплогрупи J1;
  • Y5399/BY68/FGC13880 - 19% українських євреїв (17 осіб) гаплогрупи J1.

Близько 20 % євреїв належать до гаплогрупи J1-P58, більшість з яких відносяться або до ZS227, L858 (Z642, YSC76 і FGC12), або до Z18297.

Близько 20 % євреїв належать до гаплогрупи J1-P58, більшість з яких відносяться до ZS227, L858 (Z642, YSC76 і FGC12) і Z18297.

За припущенням, YSC76 належить нащадкам біблійних едомитів, що походять від брата Ізраїля (Якова) — Едома (Ісава).[14]

Лише арабська підгалузь J1-FGC12 пов'язана з поширенням ісламу та арабської мови з Саудівської Аравії у 7 сторіччі. Але навіть до цієї чисто арабської підгалузі відносяться деякі бедуїни та євреї.[11]

Справжній генетичною галуззю історичного арабського народу (головним чином, з Йорданії та заходу Саудівської Аравії) є J1-FGC12 (він же S21237). Цей підклас почав розширюватися на Аравійському півострові 3300 років тому і зазнав приголомшливого поширення за останні 1300 років, за повним філогенетичним деревом Yfull.com. Тепер ці найчисті арабські лінії J1-FGC12 зустрічаються у всьому арабськомовному світі, але вони є лише невеликою меншиною ліній у будь-якому краї, окрім Аравійського півострову. Лише 40 % саудівців та 30 % йорданців належать до J1 (більшість, але не всі — до FGC12).

Близько 20 % євреїв належать до гаплогрупи J1-P58, більшість з яких відносяться до ZS227, L858 (Z642, YSC76 і FGC12) й Z18297.

На Кавказі є області з високою та низькою частотою J-M267, з нечисленною семітською галуззю J-P58.

J-M267 сильно поширена на Леванті з перевагою семітської J-P58, але з деякими групами з малою частотою гаплогрупи.

Східна Туреччина, Таврські й Загроські гори є ймовірною країною розселення давніх різноманітностей J-M267. Поширені семітська J-P58 та інші несемітські галузі J-M267. У ассирійців переважають несемитські галузі J1. Араби з J1 майже повністю відносяться до J-P58.

Семітська гаплогрупа J-P58 найпоширеніша серед чоловіків півострова.

Зразки J1, що пов'язані з Україною переважно ідентифікуються з єврейським походженням й у меншості з українським та російським, та одиничні випадки з караїмським та кримсько-татарським походженням. За даними трьох груп Familytree D?[15][16][17], де сконцентровані українці, носіями J1 є 1,3 % з 602 зразків. Українці J1 представлені значною мірою несемітськими загально-європейським галузями, що поширилися з Кавказу за доісторичної доби.

Євреї України з гаплогрупою J1 є пізнішою міграцією переважно семітських галузей J1 Близького Сходу. За даними зібраними Family Tree D? у національному проєкті Ukrainian D?[5], де зібрані чоловіки, переважно, зі слов'янськими прізвищами, й у гаплогруповому проєкті J1[6], де зібрані чоловіки усіх національностей, походять з України 106 осіб: 87 осіб з єврейськими прізвищами та іменами (82 %), 17 зі слов'янськими прізвищами (16 %), і караїмський священник й 1 кримсько-татарський шляхтич. Нащадки євреїв з України переважно мешкають у західних країнах, де відсоток тестованого населення більша за український, що не дає змогу оцінити співвідношення давньоєвропейських несемітських J1 та пізнішої єврейської діаспори з гаплогрупою J1. Усі 106 зразків відносяться до галузі Z2217.

До ранніх несемітських відгалужень J1 належить: Y29696/PH77>PF7261>PH128/PF7257>Y30278/PH7 — 1 українець (6 % з українців J1), Z2217a>Z1828 — 5 українців (29 % від українців з J1). Решта J1 належать до L620>PF4816>L136 — 87 єврейського (100 % з українських євреїв з J1), 11 українського (65 % від українців з J1), 1 караїмського й 1 кримсько-татарського походження.

Чоловіки L136 розгалужені на Z4393/PF7264>PF7263/ZS4416>ZS4376>ZS4452>ZS10589 — 9 євреїв (10 % від українських з J1), й P58 — 78 євреїв (90 % з українських з J1) та 11 українців (65 % українців з J1). P58 розгалужується на Y4067>L817>L818>L816>ZS2728>ZS2736>BY80>ZS2754/ZS2756>ZS2755 (1 український єврей з J1 — 1 %) й Z643>Z1865>Z1853>Z2331 (77 євреїв — 89 %; 11 українців — 65 %). Z2331 розгалужується на Y15152/Z18297 (20 євреїв — 23 % від українських євреїв з J1) та Z2324 (57 українських євреїв — 66 % з J1; 11 українців — 65 % українців з J1). Z2324 розгалужується на YP4763/ZS2518>ZS2527 (1 українець — 6 % від числа з J1) та Y2317>Z2313>YSC0000234/Z2329 (57 українських євреїв — 66 % з J1; 9 українців — 53 % з J1). YSC0000234/Z2329 розгалужується на «гаплогрупу Аарона» Y3081>Y3082/FGC13873>Y3087/FGC13863>S20075/ZS227>Y3088>Z18271 (36 українських євреїв — 41 % з J1; 2 українця — 12 % з J1; 1 караїмського священника) Z1884/L858 (21 українських євреїв — 24 % з J1; 8 українців — 47 % з J1; 1 кримський татарин).

J-M267 не є поширеною гаплогрупою у Центральній та Північній Європі. Тільки у Південній Європі гаплогрупа сягає 5–10% у деяких кишенькових популяціях.

Загальновідомо про арабське середньовічне завоювання 7 сторіччя північної Африки, що призвело до навали семітської гаплогрупи у регіон (Arredi, 2004 and Semino, 2004). Проте, наприклад Канарські острови з майже 17% процентами не були семітизовані, що вказує на стародавні, доісторичні хвилі переселення. У Північній Африці серед J-M267 домінує семітська J-P58, що часто нижча серед берберів і сільського населення. На Африканському розі й в Етіопії J-M267 опинилася за стародавнього часу переходом через Червоне море з Ємену семітомовної галузі J-P58. За дослідженням 2011 року Еннафаа (Ennafaa, 2011) у Тунісі, J-M267 значно частіша у містах (31.3%) ніж у сільській місцевості (2.5%), що пояснюється військовим просуванням арабських завойовників, що вижинали берберських чоловіків у глиб країв і залишали берберських жінок.

J*(xJ-M172) була виявлена серед індійських мусульман.[22]