Гречкові

Гречка звичайна

Спориш звичайний

Ревінь Федченко

Гірчак зміїний

Щавель альпійський

Переважно однорічні (гречка) і багаторічні (ревінь) трави (в умовах помірної зони), рідше чагарники (мюленбекія — Muehlenbeckia), дерева (кокколоба — Coccoloba) або ліани (гірчак бальджуанський — Polygonum baldshuanicus) (в тропіках і субтропіках).

Листки чергові, прилистки зростаються й утворюють тонку плівку — піхву, що обхоплює вузлувате стебло.

Суцвіття представлене китицями.

Квітки складаються з простої віночкоподібної або чашечкоподібної оцвітини з 5—6 частками, частіше двостатеві, правильні.

Кількість тичинок варіює від трьох до дев'яти.

Маточка одна, зав'язь одногнізда, верхня, з 2—3 стовпчиками, які мають головчасті або китицеподібні приймочки.

Плід — дво- або тригранний горішок, іноді — сім'янка; насіння з борошнистим ендоспермом.

Формула квітки: ${\displaystyle \ast Ca_{6-3}\;A_{3+3}\;G_{({\underline {3}})}}$ або ${\displaystyle \mathrm {\ast \;P_{(5-6)}\;A_{5-6}\;G_{({\underline {3}})}} }$

В родині гречкових відомо вітро-та комахозапилення. Квітки багатьох видів щавлю пристосовані до запилення вітром. Вони розташовуються на досить довгих квітконіжках, легко розгойдуються при поривах вітру, а великі перисті приймочки добре вловлюють пилок. У ентомофільних представників родини, наприклад у ревіня і гірчака, приймочки зазвичай голівчасті. У квітках гречкових комах приваблює нектар, який виділяють нектарники, розташовані при основі тичинок, іноді в квітках є нектароносні диски. Запилювачами є комахи з коротким хоботком, головним чином бджоли і мухи.

Для більшості гречкових характерно рясне цвітіння і плодоношення. Плоди зазвичай поширюються вітром, чому сприяють різні пристосування.  У багатьох видів щавлю три внутрішні частки оцвітини сильно розростаються до моменту плодоношення і оточують плід, не приростаючи до нього. Плоди щавлю добре плавають, так як на оцвітині зазвичай розвиваються особливі здуття — желвачки — з губчастої паренхімної тканини. Плоди деяких видів щавлю опадають взимку і переносяться вітром по снігу.  Іноді плоди гречаних поширюються тваринами. Наприклад, плоди бур'янистих рослин, таких, як щавель малий, або щавелек (Rumex acetosella) і спориш, розносяться разом з брудом, який прилип до ніг домашніх тварин.

У гречкових відомо не тільки насіннєве, але і вегетативне розмноження.

Родина гречкових налічує за різними даними від 750[2] до 1266[3] видів. Гречкові широко поширені на всіх континентах земної кулі, але особливо численні в північній помірній зоні. Центром їх видового різноманіття вважаються Центральна і Південна Америка.

Представники родини зростають в найрізноманітніших екологічних умовах. Багато представників є мезофітами, наприклад, гречка посівна (Fagopyrum esculentum), щавель кислий (Rumex acetosa) та ін. На альпійських високогірних луках зустрічається ревінь благородний (Rheum nobile). У вкрай посушливих умовах в пустелях Азії на слабозакрепленних пісках зростає джузгун (Calligonum). Деякі види є водними рослинами, наприклад, гірчак бородатий (Polygonum barbatum) в тропічних водоймах або гірчак земноводний (Polygonum amphibium) в умовах середньої смуги.

Зростають також вздовж доріг, по дворах, вигонах, берегах рік і т. ін. Широке поширення має спориш звичайний, або пташина гречка — дрібна рослина, яка добре переносить витоптування.

У посівах бур'янами є гірчак повстяний, гірчак лляний і витка гречка березкоподібна. Остання має виткі стебла заввишки від 10 до 100 см.

На вогких місцях росте водяний перець — однорічна рослина, отруйна, із смаком перцю; використовується як лікарська, кровоспинна. Декоративне значення має гречка сахалінська — висока багаторічна рослина, яка швидко відростає від кореневищ.

На луках зустрічається гірчак зміїний — багаторічна рослина з могутнім, червоподібно зігнутим кореневищем і види з роду щавель, наприклад щавель кінський, щавель горобиний, щавель кислий. Вони свідчать про надмірну кислотність ґрунту, який потребує вапнування.

За будовою ендосперму і циклічному або нециклічні розташуванню оцвітини родина гречкових ділиться на 3 підродини: щавлеві (Rumicoideae) з циклічною квіткою і нерумінованим ендоспермом; гречкові (Polygonoideae) з нециклічною квіткою і нерумінованим ендоспермом і коколобові (Coccoloboideae) зазвичай з нециклічною оцвітиною і румінованим ендоспермом.

Сайт «The Plant List» наводить список з 56 родів родини гречкових.[3]

Морський виноград

Гречка звичайна — важлива сільськогосподарська культура. ЇЇ вирощують в усьому світі для отримання зерна. Крім того вона — чудовий медонос.

У пустелях Середньої Азії величезне значення має джузгун. Його використовують для укріплення сипучих пісків. Цей кущ легко укорінюється і поширюється завдяки численним плодам, щетинисті придатки яких сприяють перекочуванню їх по піску.

В овочівництві з гречкових вирощоють ревінь — велику багаторічну рослину з товстими дудчастими стеблами і великими листками, їх черешки вживають у їжу і в медицині.

Лікарські властивості гречкових відомі з глибокої давнини. Вони мають широке застосування у медичній практиці, як в'яжучі засоби, сечогінні, протигемороїдальні засоби, для припинення кровотеч. Із суцвіть гречки одержують глікозид рутин, який застосовують для зниження кров'яного тиску.

Серед гречкових є також фарбувальні рослини. З коренів спориша звичайного (Polygonum aviculare) і гірчака фарбувального (Polygonum tinctorium) одержують синю фарбу, жовту — з коренів щавлю кінського (Rumex confertus). У басейні річки Конго (Заїр) культивують щавель абіссінський (Rumex abyssinicus), що дає червону фарбу.

Деякі види гречкових, як, наприклад, гірчак сахалінський (Polygonum sachalinense), гірчак Вейріха (Polygonum wyrichii) і гречка японська (Polygonum cuspidatum), використовуються як декоративні рослини.

У флорі України види родини Гречкові представлені трав'янистими рослинами.

Три види гречкових Кисличник двостовпчиковий, Кучерявка відігнута, Кучерявка кущова входять до Червоної книги України.[4]

• Енциклопедія «Рослини світу»
• Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
• «Биология. Современная иллюстрированная энциклопедия.» Гл. ред. А. П. Горкин; М.: Росмэн, 2006.^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)
• Курс лекций для студентов биологических специальностей сельскохозяйственных вузов(рос.)
• Экологический центр «Экосистема»(рос.)
• Polygonaceae в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)

• Флора СССР, т. 5, М. — Л., 1936; Тахтаджян А. Л., Система и филогения цветковых растений, М. — Л., 1966.
• Flora of North America Editorial Committee, e. 2005. Magnoliophyta: Caryophyllidae, part 2. 5: I-XXII + 1-656. In Fl. N. Amer.. Oxford University Press, New York.
• Howard, R. A. 2001. Polygonaceae. En: Stevens, W.D., C. Ulloa, A. Pool & O.M. Montiel (eds.), Flora de Nicaragua. Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 85(3): 2167—2176.
• Idárraga-Piedrahita, A., R. D. C. Ortiz, R. Callejas Posada & M. Merello. (eds.) 2011. Fl. Antioquia: Cat. 2: 9-939. Universidad de Antioquia, Medellín.
• Luteyn, J. L. 1999. Páramos, a checklist of plant diversity, geographical distribution, and botanical literature. Mem. New York Bot. Gard. 84: VIII-XV, 1-278.
• Nasir, E. & S. I. Ali (eds). 1980—2005. Fl. Pakistan Univ. of Karachi, Karachi.
• Standley, P. C. & J. A. Steyermark. 1946. Polygonaceae. In Standley, P.C. & Steyermark, J.A. (Eds), Flora of Guatemala — Part IV. Fieldiana, Bot. 24(4): 104—137.
• Stevens, W. D., C. Ulloa Ulloa, A. Pool & O. M. Montiel Jarquin. 2001. Flora de Nicaragua. Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 85: I-XLII.

• Гречкові на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США(англ.)
• Flora of North America(англ.)
• Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.(рос.)
• Vascular Plant Families and Genera. List of genera in family Polygonaceae. Сайт Королівських ботанічних садів у К'ю(англ.)