Долинська

Клімат в місті помірно континентальний. Найхолодніший місяць − січень (середня температура -5,5 °C), найтепліший — липень (+20,2 °C). На території Долинської щорічно випадає близько 520 мм опадів.

У XVIII столітті територія, на якій в подальшому виникло місто, входила до складу Бугогардівської паланки Запорізької Січі.

Роком заснування міста вважається 1873 рік, коли 20 серпня 1873 року через станцію Долинська Братолюбівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії новозбудованою залізничною гілкою Знам'янка — Миколаїв пройшов перший потяг. На початку просто залізнична станція, що отримала ім'я Маловодянської землевласниці О. Ф. Долинської, яка дала притулок та сприяла вирішенню житлово-побутових проблем будівельників залізниці. Селище біля станції виникло не одразу. Його прискорений розвиток почався після 1884 року, коли стала до ладу новозбудована гілка Катеринівської залізниці Довгинцеве (сьогодні ст. Кривий Ріг Головний) — Долинська, тоді станція стала вузловою й отримала вихід до Криворізького залізорудного басейну. Селище було названо ім'ям власника цих земель поміщика Кефали — Кефаліне.[2]

У 1896 році в Кефаліному нараховувалося 25 помешкань, у яких проживало 227 жителів. На період сільськогосподарських робіт Кефаліне ставало ринком найму дешевої робочої сили, коли найманці з різних частин Російської імперії вирушали на сезонні роботи у Кривий Ріг, Херсон та Миколаїв.

З 1890-х років селище інтенсивно розвивалося. Було збудовано церкву, перші двоповерхові будинки. У 1891 році відкрито залізничне училище, а в 1901 — земську школу. Діяло локомотивне депо, пошта, телеграфне відділення, почали працювати лікарня та їдальня, активізувалася приватна торгівля.

У 1908 році населення Кефалівки становило понад 2,5 тис. осіб. Річний вантажообіг залізничної станції склав 75 млн пудів, 40 з яких припадало на вугілля. У 1914 році був збудований цегляний завод, що підпорядковувався залізниці.

У 1913 році Антон Макаренко давав такий опис Долинської:

Станцию и посёлок при ней можно было охватить одним взглядом. Нас окружала степь, однообразная, ровная, молчаливая. А что там было в степи? Два кургана на горизонте, да скрытое в балке село, да на большой дороге столбы и пыльные вихри. На станции было маленькое депо, так называемое «оборотное»; работало в нем народу несколько десятков человек, и на самой станции ещё меньше, — тихое было место, пыльное и бедное.[3]

У період з 1918 по 1920 рік найімовірніше у 1919 році селише Кефалівка отримало нову назву Шевченкове, тоді як створений у 1923 році Долинський район взяв назву станції. Це був безпрецедентний випадок: у межах України центром Долинського району вважалося селище Шевченкове, а у адміністративно — територіальних довідниках, що друкувалися у Москві, було неіснуюче селище Долинська. Цю недоречність було усунено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 15 серпня 1944 року[4], у якому з метою уточнення назв населених пунктів і у зв'язку з існуванням однакових найменувань, що викликало утруднення для установ та громадян, селище Шевченкове перейменували у відповідності з назвою району й стали називати селищем Долинська[2].

7 листопада 1924 року було відкрито електростанцію, в 1926 — елеватор. У зв'язку з запровадженням політики НЕПу, у 1925 році в Шевченковому налічувалося 95 приватних торговельних підприємств. У 1929 році було організовано Долинську МТС.

З 1932 по 1937 роки селище перебувало у складі Дніпропетровської, а з кінця 1937 до початку 1939 — Миколаївської області УРСР.

1932 року на базі залізничного училища було утворено семирічну, а пізніше — середню школу. У 1935 році в селищі відкрито середню школу для дорослих.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 72 жителі міста[5].

8 серпня 1941 року розпочалась німецька окупація селища. 12 березня 1944 року в ході боїв 8-им Олександрійським механізованим корпусом Шевченкове було звільнено від німецької окупації.

14 травня 1957 року селище міського типу Долинська отримало статус міста. На той час в ньому проживало 12 тисяч мешканців, 60 % яких становили робітники та службовці.

У зв'язку з будівництвом поблизу міста Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд з 1985 року в Долинській розпочалося інтенсивне будівництво житлових масивів. На масиві Маяк німецькими будівельниками було змонтовано кілька збірних будинків типу «Дельбау».[6]

У безпосередній близькості від Долинської знаходиться довгобуд — Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд.

Долинська — відомий центр переробки сільськогосподарської сировини в Кіровоградській області. Серед основних підприємств міста:

• ТОВ «Долинський комбікормовий завод»;
• ЗАТ «Долинський елеватор»;
• Долинська філія ДП «Сантрейд»;
• ПАТ «Долинський птахокомбінат».

Торговельну діяльність на території міста здійснюють Долинське райспоживтовариство, ринок КП «Далвіс» та ПП «Автоцентр „Долинка“». Діють сім філій банківських установ.

Долинська — основний залізничний вузол півдня Кіровоградщини. З введенням у 1978 році в експлуатацію залізничної гілки Долинська — Помічна відкрились можливості швидких перевезень вантажів у західному напрямку. Через пасажирський вокзал в літньо-осінній період курсує понад 40 пасажирських поїздів.

Автобусні перевезення здійснює ВАТ «Долинське АТП-13541» та кілька приватних підприємств.

У місті встановлені такі пам'ятники:

• Антону Макаренку (пам'ятник);
• Тарасу Шевченку (погруддя);
• Володимиру Леніну (пам'ятник) — демонтований 26 лютого 2014 року (згідно рішення 31 позачергової сесії міської ради) у результаті перемоги Революції гідності (Єврореволюції) та фактичного самоусунення президента Януковича від влади;
• Льотчикам-землякам К. Вишневецькому, М. Зінов'єву, М. Нечаю та І. Безуглому (пам'ятник-літак);
• Першим механізаторам Долинської МТС (пам'ятний знак);
• Воїнам-водіям Долинської автороти (пам'ятний знак);
• Бійцям 8-го Олександрійського механізованого корпусу (пам'ятний знак);
• Учасникам ліквідації Чорнобильської трагедії (пам'ятний знак).

В Долинській встановлені такі меморіальні дошки:

• Клепачу Івану Титовичу
• Архипу Тесленку;
• Платону Вороньку;
• Антону Макаренку;
• К. Вишневецькому, Герою Радянського Союзу;
• М. Сичову, повному кавалеру орденів Слави;
• На честь революційних подій 1905 року на станції Долинська.