Каспер Нагай

Ще хлопчаком втрапив у полон до подільського воєводи Єжи Язловецького після розбиття якогось татарського чамбулу. Виховувався при магнатськім дворі Я. Тарновського. Відданий до школи в Переворську, де вчився упродовж семи літ граматики й гуманітарних наук, стільки ж студіював у Краківській академії, де здобув ступінь бакалавра. Слухав приватні курси філософії в Римі, пізніше долучився до ордену єзуїтів (21 вересня 1582) й, відбувши пробацію, вступив до Collegium Romanum, де упродовж 3 років вивчав богослов'я. В 1584 на запрошення латинського архієпископа Яна Димітра Соліковського до Львова прибули перші п'ятеро єзуїтів, серед них Каспер й Бенедикт Гербест. Попервах вони мешкали в архієрейському палаці, відтак у будинку, що його дала чи винайняла їм побожна львівська патриціянка Зофія Ганльова. Не маючи власного місця для молитов, монахи здійснювали відправи у «жебрацькій» каплиці катедрального собору, слухали сповіді й давали лекції: з моральної теології клірикам та катехизису всім охочим. Нагай до того ж доводивсь особистим духівником польської шляхтянки Ельжбети Сенявської. Хіротонізований 1 квітня 1586 в Кракові, після чого викликаний провінціалом до Ярослава[1][2][3][4][5][6][7].

Каспер Нагай охопив завзятою і ревною місіонерською працею терени Волині, Поділля, Галичини й навіть Молдови. Був капеланом обозовим. Підпорював будівництво львівського єзуїтського колегіуму, орденської резиденції при луцькому біскупі Бернардові Мацейовському (1592) та осередку в Кам'янець-Подільському. Переконав Станіслава Стадницького стати жертводавцем[4][8].

Саме він умовив перейти до латинства двох синів Костянтина Василя Острозького, Януша та Костянтина, тож їхній відданий православ'ю батько татарина, вочевидь, ненавидів. У 1594—1595 спільно з М. Лятерном навернув підляського воєводу Януша Заславського з родиною й волинського князя Петра Збаразького з жінкою, а в 1595 — руського воєводу Костянтина Вишневецького, чому теж посприяла перша дружина, Ганна Загоровська[9][10][11]. Плідна діяльність була належне відзначена: 4 серпня 1596 в краківському костелі св. Варвари за участі провінціала Бернардина Конфалоньєрі (лат. Bernardinus Confalonerius) Нагай склав четвертий обіт професса й тим самим увійшов до складу еліти Товариства Ісуса, чому не завадило навіть його «скіфське» поріддя[12][13].

Як засвідчує лист Станіслава Жолкевського до Яна Замойського (25.07.1594), Каспер Нагай був «здавна» обізнаний з унійною ініціативою[12]. В липні 1594 він провів таємні переговори у Бересті з київським митрополитом М. Рагозою, єпископами І. Потієм та К. Терлецьким[14]. Безпосередньо перед самим собором єзуїт прибув до Луцька, де укупі з Бернардом Мацейовським упродовж двох місяців провадив приготування. Сюди ж, до заміської резиденції в Кам'янці, явились владики-уніати. Вони, за одними даними, прийняли католицький символ віри, за іншими — «генеральну сповідь» від Нагая. Було відслужено руську літургію в латинському храмі з проповіддю К. Нагая по-польськи й латинську в православній церкві, яка закінчилась казанням по-руськи[15].

Єзуїтів — П. Скаргу, К. Нагая, М. Лятерну та Ю. Раба — запросили на унійний собор у Бересті, вірогідно, як теологічних експертів католицьких ієрархів, але справа до диспутів з опонентами не дійшла[16]. Лятерна й Нагай, як вказує Маврицій Дідушицький, «товаришували» Я. Д. Соліковському[17][18]. В листі Петра Аркудія до Клаудіо Аквавіви (10.11.1596 р.) вміщене свідчення, що після собору Каспер воротився до Луцька, де в латинській катедрі відбулася святкова літургія за участю К. Терлецького. На ній богослов виголосив свою проповідь[19].

Історик Вацлав Собеський характеризував К. Нагая яко «Христового контряничара» (пол. Chrystusowy kontrjanczar), котрий, на його думку, нібито плекав мрії звільнити Константинополь з-під влади турків-османів й відродити єдність християнської церкви[12][20].