Кацап

У російській мові слово кацап широко вживалося як образливе прізвисько сторонами церковного розколу. У деяких селах, населених різними за вірою росіянами, старообрядники називали ніконіан «кацапами», а ніконіани старообрядників — «кулугурами» (слово тюркського походження, буквально — «покидьок»); зокрема В. І. Даль приводить форму «коцап» як тульську і курську назву розкольників[12]. Окрім того, «кацапи» — самоназва жителів низки населених пунктів у Тербунському районі Липецької області, Реп'євського району Воронезької області[5].

Таким чином не виключено, що слово кацап безпосередньо потрапило в українську мову з самої Росії як образливе прізвисько однієї із сторін російського церковного розколу, і тут асоціювалося з росіянами взагалі. До середини XX ст. в деяких українських містах «кацапами» називали саме старообрядників. У такому ж значенні слово «kasap» поширене в деяких частинах Молдови.^{[джерело?]}

Вживається в розмовній українській мові з XVIII століття для позначення осіб російської національності. Словник Б. Грінченка так тлумачить цей, і похідні від нього етноніми[13]:

Кацап, па, м. Великороссиянин. Тут дивляться, аж входить кацап. ум. Кацапчик, ув. Кацапюга.

Кацапка, ки, ж. Великороссиянка. Приїхав в одне село — дивиться, кацапка кричить.

Кацапня, ні, соб. от кацап.

Кацапчик, ка, ум. от кацап.

Кацапюга, ги, м. ув. от кацап

• «Кляті кацапи, …, їдять щі навіть з тарганами» — Микола Гоголь (рос. в оригіналі)[14].
• «Та кидайте ви й оту „кацапщину“, та краще їдьте на Гетьманщину». — Микола Гоголь (рос. в оригіналі)[15][16].
• «Ех Тарасе, Тарасе, зведе тебе ця проклятуща кацапня! Куди ти йдеш? Знову на рожон прешся. Плюнь на них.» — Яків Кухаренко, лист до Т.Шевченка.^{[джерело?]}
• «Іван Грозний представляли італьянці по-італійськи… поводитись по-кацапськи вони не вміли, один тільки Іван Грозний був похожий на кацапа.» — Леся Українка, лист до сестри О. П. Косач[17]

• «Вибачайте, батечку, що найшлося, те і посилаю, а „Ганнусю“ сьогодня нашвидку скомпонував, та і сам не знаю, чи до ладу, чи ні. Подивіться ви на неї гарненько та й скажіть щиру правду, як побачите, що вона вже дуже безецна * (бо вона мені так здається), то не давайте й друкувать. Нехай іде відкіль взялася. Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи». — Тарас Шевченко листи до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка.[18]

• «Переписав оце свою „Слепую“ та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо.» — Тарас Шевченко лист до Я. Г. Кухаренка[19].

• «Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате?» Тарас Шевченко лист до Я. Г. Кухаренка[20].

• «Товаришам-москвинам це не дуже-то припало до сподоби, бо, мовляв: „Так скоро й всю Росію рознесуть“. Наші ж земляки теж, захопившись своїм відродженням, нахвалялися на „кацапів“ і цим тільки загострювали міжтовариські відносини». Клим Поліщук у творі «У нетрях Латвії», 1917[21].

Завів кацап християнина, Зарізати хоче. Зав'язав йому назад руки, Ніж широкий точить. А кацапчук семиліток: Мало не брикає: Кругом скаче коло тата: Та все промовляє: «Да полна уж тачать батька!.. Будєт с нєго, будєт!.. Режь же, батька! то-то любо: Как трепаться будєт!» (Степан Руданський)

• Бог сотворив цапа, а чорт кацапа[22].

Існують також різні похідні від слова «кацап»: Росію називають «Кацапією», «Кацапєтовкою», «Кацапурією», «Кацапляндією» або «Кацапстаном»[23].