Коверко Андрій Йосипович

Народився 28 серпня 1893 року у селі Острів, Кам'янко-Струмилівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії (Буський район, Львівська область) у багатодітній родині Йосипа Коверка. Крім Андрія в родині виховувалося ще троє дітей — Степан, Микола та Марія[1].

У 1914 році закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Під час першої світової війни разом з братами Степаном та Миколою брав участь у визвольних змаганнях[2].

Андрій Йосипович виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922 року.

Портрети роботи Коверка 1920 — початку 1930-х років позначені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х років створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризовані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва (скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії, вівтар та іконостас для церкви Святого Духа по вулиці Коперника у Львові (1926–1927), де в оздобленні використав герб України — Тризуб, не зберігся до наших днів).

У 1927 році, для Успенської церкви у Львові створив портал каплиці Трьох Святителів, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; у 1931 році вирізьбив обрамлення Гробу Господнього (живопис Василя Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображення птахів, квітів.

У 1928 році у Львові розробив обкладинки для журналів «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист незнайомої» Стефана Цвейґа, оформив книгу «Лицар в чорнім оксамиті» Антона Лотоцького.

У напрестольному хрестах і рельєфі «Покладення до гробу», виконаному у 1936 році на замовлення настоятеля собору святого Юра у Львові), де підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісних лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі арт-деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва.

У 1938—1939 роках виготовив вівтарні рельєфи у церкві Вознесіння Господнього на Знесінні та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок, що на вулиці Кирила і Мефодія[3].

У 1930-ті роки різьбив престоли, інші предмети обрядового використання для монастиря святого Онуфрія у Львові[4], для церкви святих Петра і Павла у Сокалі, монастирської церкви Різдва Христового у Жовкві.

Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об'ємами. Кубізмом і футуризмом інспірований проект 1931 року (не реалізований) на конкурсі пам'ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі.

У 1925 році реставрував перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник Тарасові Шевченкові (1913 рік) в м. Винниках біля Львова, що був пошкоджений 1919 році, під час польсько-української війни, а також у 1929 році реставрував пам'ятник Шевченкові в Коломиї.

Зробив нове погруддя для пам'ятника Тарасові Шевченкові, що було встановлено на роздоріжжі біля Кутського мосту в Косові. 5 серпня 1928 року відбулося урочисте відкриття оновленого пам'ятника Великому Кобзареві на місці зруйнованого поляками старого пам'ятника від 1914 року. Час та історичні події зруйнували і цей пам'ятник, але у травні 1991 року його було відновлено втретє (автор третього погруддя — Святослав Добровольський, громадянин Австралії)[5].

У 1931 році  — створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького[6], яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові[7]. У 1945 році пам'ятник був знищений (збережено гіпсову модель)[8].

Разом із Євгеном Дзиндрою у 1939 році брав участь у виконанні монумента Сталінській (Радянській) Конституції (проєкт Сергія Литвиненка і Михайла Дмитренка)[9].

У 1946 році, щоб уникнути репресій, які спіткали брата та його родину, митець переїхав до Кишинева, де навчалась його донька. Напрямок його творчості в період проживання в Молдові змінюється. Художник починає працювати в стилі соцреалізму, зокрема, оформлює внутрішнє та зовнішнє оздоблення театру драми імені О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», Будинку уряду (всі в Кишиневі), залізничних вокзалів республіки, а також виконує замовлення Міністерства житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР на скульптурні твори, присвячені перемогам соціалізму і портрети партійних діячів.

• різьблені у дереві портрети — Митрополита Андрея Шептицького (1931 рік); Дмитра Вітовського (1933 рік); Івана Франка та Олекси Новаківського (обидва 1943 рік); Іларіона Свєнціцького Івана Труша та інших видатних діячів Галичини;
• погруддя — Миколи Вороного (1920-ті роки), Петра Холодного-старшого (1931 рік), Адольфа Гітлера (1941 рік);
• рельєф і погруддя Івана Франка (1926, 1940 роки);
• пам'ятна таблиця «Вічній пам'яти Івана Франка в 10-ті роковини його смерти. Українці Бобрецької землі» (м. Бібрка, 1926 рік; відновлена у 1996 році);
• станкові фігури — «Голова ангела» (1931 рік), «Футболіст» (1933 рік), «Торс жінки» (1934 рік), «Бігунка» (1936 рік);
• Плакета «Йосиф Сліпий» (1933 рік);
• проповідальниця із зображенням чотирьох євангелістів та їх символами, на якій вирізьблено написи: «Виконали Андрій і Микола Коверки, тутешні уродженці, за пароха отця Васильківського і о. Павла Олійника в році 1936». Вона знаходиться у церкві святого Пророка Іллі у селі Острів на Львівщині;
• надгробки (Личаківський цвинтар у Львові) — Івана Липи (1937 рік); К. Рожанської (1941 рік), Ярослава Гординського (1943 рік);
• колони, мармуровий фонтан і майолікову піч із бронзовими алегоричними рельєфами для кав’ярні львівської Ратуші (1941 рік).

Брав участь у виставках АНУМ та Гуртка Діячів Українського Мистецтва. Від 1963 року член Спілки художників Української РСР. Отримує від Спілки художників персональну пенсію. Помер Андрій Йосипович Коверко 19 липня 1967 року та похований у Кишиневі[1].

25 липня 2015 року було встановлено, а 29 липня 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра було освячено та урочисто відкрито пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому, виконаного за проєктом Андрія Коверка[10].

1993 року у Шевченківському районі Львова на честь Андрія Коверка названа вулиця (бічна вул. Варшавської)[11].

• Громов С. Коверко Андрій Йосипович // Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 58. — ISBN 966-7292-78-9.
• Скульптор Андрій Коверко і його творчість / Л. Тимків // Пам'ятки України. — 2004. — № 4. — С. 114—121.
• Ю. О. Бірюльов Коверко Андрій Йосипович / ЕСУ

• Автором пам'ятника Шептицькому є його сучасник — Андрій Коверко
• Митрополит Андрій повстане на Святоюрській горі
• Глава УГКЦ: історія встановлення пам'ятника Шептицькому є історією боротьби українців за свою свободу
• За основу пам'ятника Шептицькому у Львові обрали скульптуру Андрія Коверка
• Ікона святої великомучениці Варвари
• Автором пам'ятника Шептицькому, який встановлять у Львові, є його сучасник