Костюк Платон Григорович

Батько Платона Костюка, Григорій Силович, був науковцем-психологом, згодом академіком АПН СРСР. Мати — Костюк (Лященко) Мотрона Федорівна (1898—1980) — учений-хімік. Молодший брат Платона, Олександр, став мистецтвознавцем, академіком НАН України, директором Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології.

Дружина — Костюк (Хохол-Зеленська) Людмила Василівна (1929—2011) — донька педіатра Олени Хохол, кардіолог, патофізіолог, кандидат медичних наук (1958), працювала в Інституті геронтології АМН України.[6] Старша дочка, Костюк Олена Платонівна (1957—2012) — ендокринолог, доктор медичних наук, провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України.[7] Молодша дочка, Костюк Ольга Платонівна — кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Інституту вдосконалення лікарів МОЗ України, викладач і підприємець.[8][9][10].

Платон Костюк під час навчання в училищі в Ашхабаді

У 1931—1941 роках навчався у середній школі № 43 міста Києва. У випускний рік Платона почалася радянсько-німецька війна. Родина Костюків евакуювалася до Сталінграду, де Платон вступив до Сталінградського медичного інституту і на факультет іноземних мов Сталінградського індустріально-педагогічного інституту. Проте навчався він там усього рік, оскільки фронт дійшов і до Сталінграда. Родина з труднощами дісталася до Саратова, а звідти переїхала до міста Кзил-Орда, де тимчасово перебували АН УРСР та українські університети в евакуації. Там Платон навчався з вересня 1942 року по травень 1943 року, закінчивши один курс біологічного факультету Об'єднаного харківського університету. Через потребу армії у військових медиках продовжив навчання в Харківському військово-медичному училищі, що знаходилося тоді у Ашхабаді, з травня 1943 року по квітень 1945 року. Одразу після закінчення училища був відправлений у Польщу та Східну Пруссію як фельдшер батальйону Резерву медичного складу, звідки звільнився в серпні 1945 року.

Уже у вересні 1945 року для закінчення освіти Платон Костюк вступив на біолого-ґрунтознавчий факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, де пройшов завершальний курс й отримав диплом біолога в 1946 році. Того ж року вступив на третій курс лікувального факультету Київського медичного інституту, який закінчив у 1949 році, отримавши другий диплом медика. Член ВКП(б) з 1947 року.

Після захисту кандидатської дисертації в лабораторії Данила Воронцова в Київському університеті. Сидять Софія Фудель-Осипова, Платон Костюк, Данило Воронцов, С. Д. Ковтун; стоять: Дерюгін, Григорій Костюк, Павло Чамата, Павло Харченко

Науковою роботою Платон Костюк почав займатися віддразу після здобуття диплома біолога в лабораторії загальної фізіології при Київському університеті, якою тоді завідував Данило Воронцов. Уже в 1949 Костюк під керівництвом Воронцова захистив кандидатську дисертацію на тему «Адаптація нерва до електричного струму, що постійно наростає». У 1951 він став викладачем на кафедрі фізіології, у 1955 році — старшим науковим співробітником, а в 1956—1957 роках, після переходу Воронцова до Інституту фізіології АН УРСР, очолював університетську лабораторію загальної фізіології. У 1957 році Костюк захистив докторську дисертацію «Центральні процеси в найпростішій рефлекторній дузі». Проте Данило Воронцов бажав мати талановитого учня біля себе, тому сприяв його переходу з університету до Інституту фізіології.

З Інститутом фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України було пов'язане все подальше життя Платона Костюка. З 1958 року він незмінно очолював відділ загальної фізіології нервової системи. У 1960 році отримав звання професора. З 1960 до 1961 за запрошенням майбутнього лауреата Нобелівської премії Джона Екклса працював у Австралійському національному університеті в місті Канберра в лабораторії нейробіології. В Австралії Костюк досліджував механізми синаптичного гальмування при рефлекторній роботі мозку за допомогою мікроелектродів.

У червні 1964 року Платона Костюка обрали членом-кореспондентом АН УРСР. З 1 липня 1966 року він став також член-кореспондентом АН СРСР за Відділенням фізіології. У тому ж році він очолив Інститут фізіології АН УРСР, яким керував до кінця життя. У грудні 1969 року Костюк стає академіком АН УРСР, а з 26 листопада 1974 року — академіком АН СРСР.

У 1970ті-1980-ті роки під керівництвом Костюка проводились важливі роботи з дослідження ролі іонів кальцію у нервовій сигналізації. За участі Костюка розробляли нові методики дослідження поодиноких клітин, внутрішньоклітинної перфузії, відкрили нові іонні канали і властивості клітинної мембрани. Академіка Костюка визнали у світі як одного із засновників клітинної фізіології нервових клітин.

Академік Костюк був не лише керівником Інституту фізіології, а й активним діячем у різних сферах. Так, з 1975 до 1988 року він був академіком-секретарем Відділення фізіології і членом президії АН СРСР. З 1975 до 1990 року його обирали депутатом Верховної Ради УРСР 9-го, 10-го й 11-го скликань, причому в 1985—1990 роках він був Головою Верховної Ради Української РСР. За його головування був прийнятий Закон «Про мови в УРСР», де вперше українську мову було визначено державною. Цим законом Костюк пишався як власною роботою.

Задля навчання нових кадрів для Інституту фізіології в Києві Костюк домігся створення при інституті базової кафедри мембранної біофізики Київського відділення Московського фізико-технічного інституту. З 1982 року він також обійняв посаду завідувача цієї кафедри.

У часи перебудови Костюк став більше концентруватися на роботі в українських структурах. З 1988 до 2004 року він був членом Президії АН УРСР і НАН України.

У перші роки незалежності фінансування української науки скоротилося майже до нуля. Тому академік Костюк використовував свої міжнародні зв'язки для організації спільних досліджень і конференцій коштом іноземних наукових агенцій. Задля полегшення організації міжнародного співробітництва за його пропозицією в 1992 році створили Міжнародний центр молекулярної фізіології НАН України.

У 1994 році обраний академіком Академії медичних наук України, у 2009 — почесним доктором Київського національного університету.[11]

Могила Платона Костюка

Помер 10 травня 2010 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33). Співчуття колегам і родичам у зв'язку з його смертю висловили нейробіологи з різних країн, зокрема Федерація європейських товариств нейронаук.[12]

Основні напрями наукових досліджень Костюка і його учнів — нейрофізіологія, клітинна біофізика, молекулярна біологія іонних каналів і мембранних рецепторів.

Вперше в Україні й СРСР застосував мікроелектродну техніку для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів та біофізичних і молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах.[13] Розробив методику внутрішньоклітинної перфузії тіла нервової клітини та застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів цієї клітини.[14]

Розробив нові методи реєстрації електричної активності нервових клітин, створив 7 нових електрофізіологічних приладів. Ці технології дали змогу вимірювати активність іонних каналів клітинної мембрани, ендоплазматичного ретикулуму, мітохондрій. За їх допомогою Костюк з колегами вивчив механізми обміну іонів кальцію у нервових клітинах, його порушення при патології мозку. Запровадив вперше у СРСР реєстрацію активності окремих молекул іонних каналів, що дало змогу ідентифікувати їх окремі види та родини у різноманітних клітинах, дослідити фізико-хімічні властивості.

Костюк із співробітниками вперше у світі довів наявність окремих кальцієвих каналів у клітинній мембрані нервових клітин.[15] Під його керівництвом було розділено кальцієві струми двох типів: через високопорогові та низькопорогові кальцієві канали.[16] 1983 року Костюк запропонував оригінальну гіпотезу механізму селективності кальцієвих каналів, що підтвердилася для низькопорогових кальцієвих каналів безхребетних тварин через 30 років[17]

Костюк багато уваги приділив вивченню кальцієвого депо клітини, утвореного мітохондріями, ендоплазматичним ретикулумом, ядром. Його співробітники показали роль депо у розповсюдженні кальцієвого сигналу під час збудження нейрону. Зіставлення молекулярних і йонних механізмів фізіологічних подій всередині клітини та при міжклітинних взаємодіях дали змогу Костюку описати вищий рівень процесів у нервовій системі — збуджувальну та гальмівну синаптичну передачу, синаптичну пластичність.

У лабораторіях під керівництвом Костюка були проведені дослідження порушень нервових функцій на тваринах, у яких було спричинено експериментальні захворювання, такі як цукровий діабет, епілепсія, хвороба Альцгеймера.[18] Також проводили тестування нових фармакологічних препаратів для терапії цих патологій. В останні роки Костюк спонукав своїх співробітників до переходу на молекулярно-генетичні методи визначення структури іонних каналів і рецепторів нервових клітин, поєднанню їх з електрофізіологічними дослідженнями.[19]

Платон Костюк — автор понад 400 наукових публікацій, з них 8 монографій, 3 підручників. Також співавтор наукового відкриття, 7 винаходів.

Підготував 28 докторів, 97 кандидатів наук.[20]

Член Німецької академії природознавців «Леопольдіна» (1966), АН Чехословаччини (1990), Угорської АН (1990), Європейської академії «Academia Europaea» (1989), Нью-Йоркської академії наук (1994).

Голова Українського товариства фізіологів ім. І. П. Павлова у 1968–2010 роках.

Головний редактор (1969—1988) та співредактор (1993—2010) журналу «Нейрофізіологія» (Київ), співредактор Міжнародного журналу Neuroscience (Оксфорд, Велика Британія, 1976—2010), член редколегії кількох міжнародних журналів.

Голова спеціалізованої вченої ради при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України.

Входив до складу керівних органів багатьох міжнародних товариств фізіологів та біофізиків.

У 1989—1993 роках віце-президент Міжнародного союзу фізіологічних наук.[21]

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 травня 2007) — за винятковий особистий внесок у зміцнення наукового потенціалу України, визначні досягнення в галузі нейрофізіології, що стали надбанням світової науки, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність[22]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (26 листопада 1998) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку науки, створення вітчизняних наукових шкіл та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України[23]
• Почесна відзнака Президента України (19 серпня 1993) — за значний особистий внесок у розвиток нейробіологічної науки та створення національної наукової школи з нейрофізіології[24]
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (26 листопада 2003) — за визначні особисті заслуги у розвитку вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу та з нагоди 85-річчя Національної академії наук України[25]
• Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1992[26], 2003[27])
• Диплом Президента України за значний особистий внесок у розвиток нейробіологічної науки та створення національної школи з нейробіології (1993)[28]
• Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України № 2 (2005)[28]

15 жовтня 2009 року удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка»[29]

• Герой Соціалістичної Праці (17.08.1984)
• Два ордени Леніна (13.05.1981, 17.08.1984)
• Два ордени Трудового Червоного Прапора (27.04.1967, 28.08.1974)
• Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1983)
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976)

• Польща. Орден Святого Станіслава (2000)
• США. За вагомий вклад в інтернаціональну науку нагороджений високою міжнародною нагородою — Президентська медаль Свободи (2006)[28]
• Росія. Золота медаль імені І. М. Сеченова (2009)
• Росія. Орден Дружби (12.05.2010, посмертно)

• премія імені І. П. Павлова АН СРСР (1960),
• премія імені І. М. Сєченова АН СРСР (1977),
• премія імені О. О. Богомольця АН УРСР (1987),
• премія імені Луїджі Гальвані, США (1992).
• Золота медаль імені І. М. Сєченова РАН (2009). За цикл робіт «Кальцієва сигналізація в нервовій клітині»