Мучник Олександр Геннадійович

Навчався з 1976 по 1981 рік на юридичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ). Отримав диплом з відзнакою (тема дипломного проєкту: «Логіка „Капіталу“ Карла Маркса у дослідженні права»)[2][14].

Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.

З 1981 року працював юрисконсультом, адвокатом та президентом юридичної фірми «ФСП-А»[2].

З 2000 року — президент Інституту демократії та прав людини.

З 2002 по 2010 рік працював на державній службі: радником Прем'єр-міністра України, науковим консультантом Президента України, радником Першого віце-прем'єр-міністра України, радником Секретаря РНБО України, радником Міністра внутрішніх справ України, радником Міністра Кабінету Міністрів України. Державний службовець 3-го рангу[2].

З 1983 по 1991 рр. — член Асоціації молодих вчених-політологів СРСР, очолювану доктором юридичних наук Г. Х. Шахназаровим[2].

У 1989—1991 роках — помічник з питань прав людини народного депутата СРСР 12 скликання, члена Президії Верховної Ради СРСР, ректора ОДУ Ігоря Петровича Зелінського[2][5].

З 1999 року спеціалізується у сфері конституційного права[1][3][15][16][17][18][19][20][21].

У 1999 році розробив проект Хартії міста Одеси[3][15][17], у 2001 році — проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»[16][22], який був оприлюднений в офіційному друкованому органі парламенту України[2][17][23].

У 2000 та 2003 роках Парламентським видавництвом Верховної Ради України було двічі видано його книгу «Коментар до Конституції України (книга перша)», рекомендовану Міністерством освіти і науки України (лист № 14/182-1270 від 16.07.2003 р.) як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України[1][24]. Автором вступного слова до другого видання книги виступив 2-й Президент України Л. Д. Кучма. Задля правової просвіти книга була подарована бібліотекам шкіл міста Києва (19.11.2003 р.), вищих навчальних закладів (19.11.2004 р.)[25] та центральних органів державної влади України[17][23].

У 2003 році за дорученням першого помічника Президента України розробив проект Конституції України у новій редакції[2][20].

Є ініціатором (15.11.2005 р.) розробки Стратегії національної безпеки України[26], а також членом робочої групи з її складання[27].

Є ініціатором (15.12.2005 р.) розробки проекту нового єдиного системного Закону України «Про національну безпеку України»[28], а також членом робочої групи з підготовки проекту Закону України «Про національну безпеку України»[29][30].

У 2008 році брав участь у роботі Національної конституційної ради, створеної Указом Президента України № 1294/2007 від 27.12. 2007 р.[31]

Є автором низки коментарів до основних прав із Загальної декларації прав людини: «Право на недоторканість людської гідності»[32], «Право на свободу»[33], «Право на особисту недоторканність»[34], «Право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла та комунікацій людини»[35], «Право на повстання»[36].

Є послідовним прихильником прямої референдумної демократії, а також повсюдної і всебічної правової просвіти громадян України[2][37][38][39][40][41][42].

У 2009 році у Парламентському видавництві Верховної Ради України побачила світ його книга «Філософія гідності, свободи та прав людини»[2][43][44]. Передмову до другого видання книги написав 1-й Президент України Л. М. Кравчук, її рецензентами стали директор Інституту проблем національної безпеки України, академік НАН України В. П. Горбулін та директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України О. Л. Копиленко, перший ректор Юридичного інституту ОДУ імені І. І. Мечникова, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України А. С. Васильєв, а також доктор юридичних наук, професор І. В. Постіка.

Книга присвячена дослідженню гідності, свободи та прав людини як здобутку усього людства. У ній стверджується нерозривний зв'язок між торжеством цих правових цінностей та долею будь-якої людини, етносу, нації. Вищу форму виявлення людської гідності автор вбачає у здатності особистості до самопожертви задля порятунку інших людей, заради своєї Вітчизни. При цьому рівень поваги до гідності людини у відповідній країні світу досліджувався автором на тлі численних історичних даних про відношення того чи іншого народу до своїх співвітчизників — євреїв — напередодні та в роки Голокосту[2].

У висновку до книги автор так сформулював основну ідею своєї праці: там, де поважають гідність, шанують свободу та захищають права індивіда, кожен буде почувати себе людиною, а населення країни — народом.

Книга «Філософія гідності, свободи та прав людини» була подарована бібліотекам шкіл[45], низки найкращих університетів України[46][47] та світу[48], а також значнішим національним бібліотекам України, Росії, США, Великої Британії та Ізраїлю[17][23][49].

За роки дослідницької діяльності висунув та обґрунтував низку творчих правових ідей та концепцій, зокрема:

• ідею організації місцевого самоврядування у місті Одесі з урахуванням самобутньої історії міста (проект Хартії міста Одеси)[15][17];

• ідею розбудови громадянського суспільства в країні за допомогою видання спеціального конституційного закону (проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»)[2][16][17];

• концепцію створення вільної економічної зони в Одесі в якості етапу інтеграції України до Європейського Союзу[17][50];

• систему категорій, що пояснює сутність економічного укладу, державного устрою та політичної системи, що були встановлені в Україні: („номенклатурна олігархія“, „номенклатурна приватизація“, „номенклатурний капіталізм“, „номенклатурне право“, „номенклатурний правопорядок“, „квазізаконодавство“, „квазідержава“ та „Українська Система“)[1][2][51];

• концепцію конституційної політології[2][52];

• ідею взаємозв'язку форми правління і історичної долі відповідного народу[53];

• концепцію напівпрезидентської республіки в Україні[18];

• концепцію фіктивності держави — „квазідержава“[54][55];

• концепцію „культури гідності“[2][56][57];

• версію конфіскації загальнонародної власності (національного багатства), прикритої евфемізмом «приватизація державного майна»[58];

• концепцію націоналізації неправомірно конфіскованої загальнонародної власності[59];

• концепцію конституційно-правової[60][19][61][62][63][64] та судової[65][66][67][68] реформи в Україні;

• концепцію порядності як джерела права[69];

• концепцію національної ідеї[70];

• ідею створення інституту омбудсмена в складі Одеської обласної державної адміністрації[3][4][5][71][72][73][74];

• конституційно-правову версію виходу Української РСР зі складу Радянського Союзу[75].

Автограф Героя України Бориса Давидовича Літвака

Один з основоположників, президент Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[76][77][78].

Його діяльність на чолі фонду отримала міжнародне визнання: 28 травня 1991 р. Мучник О. Г. виступив із доповіддю про історію створення та систему діяльності фонду у Центрі з вивчення філантропічної діяльності (Нью-Йорк, США), який видав й розповсюдив брошуру про фонд серед благодійних організацій США[3][9][10], а 15 липня 1991 р. — зробив повідомлення про благодійну діяльність фонду у Департаменті ООН у Відні (Австрія)[3][10][79].

Ініціатор створення Інституту медичної реабілітації дітей з ураженням центральної нервової системи імені Януша Корчака[3][9][10][80][81][82][83].

Сприяв Герою України Борису Давидовичу Літваку під час створення Центру реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє», більш відомого як «Будинок з ангелом»[3].

З 2003 по 2006 рік був організатором та координатором загальнодержавного проекту «Молодіжна рада з прав людини та розвитку громадянського суспільства», яка діяла за участю студентів юридичних факультетів та вишів України під патронатом Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України[3][23].

Виступив організатором циклу телевізійних програм (2011 р.) за участю студентів юридичних факультетів та вишів Одеси, присвячений конституційно-правовій реформі в Україні. Передачі транслювалися по супутниковому каналу «ОК» на декілька країн світу. З вступним словом до глядачів першої передачі звернувся 1-й Президент України Л. М. Кравчук, до другої — екс-спікер Верховної Ради А. А. Мороз, до четвертої — голова Центральної виборчої комісії України В. Н. Шаповал[3][17][23][84].

У 1995 році балотувався до парламенту України по Центральному виборчому округу № 302 міста Одеси[85]: за кількістю поданих голосів виборців посів перше місце, друге місце дісталося голові правління Першого українського міжнародного банку, майбутньому Міністрові фінансів України І. О. Юшко. Вибори згідно з правилами чинного на той час виборчого законодавства України були визнані такими, що не відбулися[2].

Депутат Одеської міської ради III скликання (1998—2002)[2].

Член Національної спілки журналістів України.

Виступив основоположником жанру правової публіцистики в Україні[3][21][86]. При цьому найбільший резонанс викликали статті: «Українська Система»[51]; «Держава чи квазідержава?»[55] ; «Приватизація чи конфіскація?»[58]; «Відповімо на конфіскацію націоналізацією»[59]; «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[87]; «Унітарна нетерпимість чи федеративне добросусідство?»[88].

За твердженням Мучника правова публіцистика стала для нього найбільш прийнятною формою для творчого розвитку концепції конституційної політології, яку він розуміє як процес дослідження поточних політичних подій, що кояться в країні, у системі координат безперервного протистояння юридичної та фактичної конституцій[52].

В деяких публікаціях мали місце попередження про загрозу майбутнього розпаду держави, громадянської війни та етнічних чисток в Україні. Зокрема, подібне пророцтво лунало у статтях: «Як робити?»[89]; «Українська Система»[51], «Національна ідея чи етнічний розбрат?»[70], «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[87], «Право на особисту недоторканність»[34], «Право на повстання»[36].

Виведений під своїм ім'ям в якості одного з героїв п'єси Валерія Ская «Боротьба за душі»[90].

Заслужений юрист України (Указ Президента України № 659/2003 від 15 липня 2003 р.).

Батько — Мучник Геннадій Юхимович (1926—2005)

Мати — Мучник Олена Леонтіївна (1929—2020)

• Брошура про Фонд соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза (1991 р., Нью-Йорк, США).
• Проект Хартії міста Одеси. — Газета «ЮГ», № 106,107 від 20.07.1999 р.
• Проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні». — Газета «ЮГ», № 45 від 23.06.2001 р.; Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.
• Концепція вільної економічної зони у місті Одесі шляхом поетапного розповсюдження правового режиму Європейського Союзу на територію міста Одеси як одна з форм інтеграції України до ЄС — Газета «Порто-Франко», № 31 (569) від 03.08.2001 р.
• Проект Конституції України у новій редакції (2003 р.).
• А. Г. Мучник. «Комментарий к Конституции Украины» (книга первая). — Киев : Парламентское издательство, 2000; 2-е вид. виправ. та доп. 2003. — 400 с. — ISBN 966-611-252-3.
• А. Г. Мучник. Философия достоинства, свободы и прав человека. — Киев : Парламентское издательство, 2009. — 696 с. — ISBN 978-966-611-679-9.

• «Датский принцип» — Газета «День», № 113 від 27.06.2001 р.
• Проект концепции: «Свободная экономическая зона в Одессе как этап интеграции Украины в Европейский Союз» — Газета «Порто-Франко», № 31 (569) від 03.08.2001 р.
• «Президент — адвокат народа». — Газета «Голос України», № 181 від 3.10. 2002 р.
• «О пользе референдумов»
• «Мы и Конституция: 10 лет порознь». — Газета «День», № 103 від 26.06.2006 р.
• «Уроки де Голля: нация и лидер»
• «Конституционная реформа: цели, алгоритм, формы реализации»
• «Выбор формы правления — выбор исторической судьбы»
• «По ком звонит колокол?». — Газета «Голос України», № 171 від 12.09.2009 р.
• «Что делать». — Інтернет-видання «Українська правда» от 14.12.2009 р.
• «Конституционная реформа: авансы и долги»
• «Права человека и Верховный Суд Украины»
• «Как делать?»
• «Возможно ли правосудие в Украине?»
• «Украинская Система». — «Русский журнал» від 8.01.2011 р.
• «Конституционная реформа: шаг вперед или два назад?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 30.03.2011 р.
• «Нация и Конституция». — Інтернет-видання «Українська правда» від 24.05.2011 р.
• «Суд присяжных». — Інтернет-видання «Українська правда» від 29.05.2011 р.
• «Порядочность — источник Права». — Інтернет-видання «Українська правда» від 16.06.2011 р.
• «Мы и Конституция: 20 лет порознь». — Інтернет-видання «Українська правда» від 28.06.2011 р.
• «Государство или квазигосударство». — Інтернет-видання «Українська правда» від 1.08.2011 р.
• «Бремя упущенных возможностей». — Інтернет-видання «Українська правда» від 23.08.2011 р.
• «Спешите делать добро!». — Інтернет-видання «Українська правда» від 13.12.2011 р.
• «Приватизация или конфискация?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 5.01.2012 р.
• «Ответим на конфискацию национализацией»
• «Национальная идея или этническая рознь?»
• «Государственный язык: средство единения или вражды?»
• «Унитарная нетерпимость или федеративное добрососедство?»
• «Вправе ли судебная власть отменять выбор народа?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 16.09.2013 р.
• «Право на неприкосновенность человеческого достоинства» — російськомовна версія журналу «Право України» № 2 за 2013 р.
• «Право на свободу» //російськомовна версія журналу «Право України» № 3 за 2013 р.
• «Право на личную неприкосновенность». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 3.06.2013 р.
• «Право на неприкосновенность личной и семейной жизни, жилища и коммуникаций человека». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 25.07.2013 р.
• «Право на восстание»
• «Завещание Сахарова». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 15.11.2014 р
• «Первое декабря 1991 года: конституционный договор или политический обман?». — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 27.11.2017 р.
• «Конституционный договор — 1991: старт или крах правового государства?».  — газета «2000», № 48 за 29.11.2017 р.