Національна музика

У Європі існує велика кількість різновидів народної музики. Частіше за все це сільська музика, так як в селах виконується. Також до європейського фолку відносять середньовічну музику. Сучасний європейський фолк - це музика корінного населення Європи,тобто на три чверті це насамперед кельтська музика. Найвідомішими різновидами європейської фолк-музики є іспанське фламенко, ірландські пісні, шотландська народна музика, наспіви альпійських горців - йодль.[10]

Лідерка гурту KAZKA Олександра Заріцька на фестивалі MRPL City 2018

Фолк завжди був важливою частиною української нації. Українські пісні передавались через покоління й зараз користуються великою популярністю серед народу. Важливою рисою народного фолку були музичні інструменти: трембіта, сопілка, бандура. Секрети їхнього виробництва передавались із покоління в покоління.[11]

Сучасні виконавці надають нового звучання українській фолк-музиці. Даний напрямок є популярним серед різних верств суспільства й набуває різноманітних форм: електрофольк, етнохіп-хоп, фолк-реп та інші. Серед найвідоміших українських гуртів та виконавців у даному жанрі є Go-A, Onuka, KHAYAT, ДахаБраха, KAZKA та багато інших. Вони є популярними не тільки на Україні, але й за її межами.[12]

Найбільш популяризованою є саме англомовна фолк-музика (Британії і частини Північної Америки, в основному, США). У Північній Америці можна почути музику корінних жителів цієї країни — індіанців, а також музику народів багатьох інших країн світу і музику, створену в США, у тому числі джаз, реп, барбершоп, рок і кантрі-енд-вестерн.[13] Наприклад, кантрі — це музичний напрямок, що бере початок від народної музики європейських переселенців у США, яка в свою чергу продовжувала традиції епічної кельтської балади.[14]

Музика народів Центральної і Південної Америки не менш різноманітна, ніж північноамериканська. В ній відчувається вплив багатьох музичних культур, проте її основу складають три компоненти: іспанська (або португальська), африканська і індіанська музичні культури.

На всіх островах Тихого океану живуть своєрідні музичні традиції. Аборигени Австралії співають, зберігаючи і розвиваючи свою релігію і культуру. Для них співак - це важлива фігура, яка передає людям звістки від духів природи. Традиційними музичними інструментами є діджеріду та буллер. [15] Діджеріду - один з найдавніших музичних інструментів. Його унікальність полягає в тому, що він звучить на одній ноті, але при цьому має великий діапазон тембру. Зрівнятися з ним можуть лише людський голос, варган і частково орган. [16]

В Африці проживає значна кількість етносів і племен, у яких існує багато, як і різних, так і спільних рис музики. Найбільше ця різниця проявляється в північній і південній частинах материка. Північ значно обігнала в своєму розвитку південь, так як саме тут з'являються перші держави та цивілізації. Під впливом європейської колонізації африканські пісні та музичні стилі постійно зливалися з європейським фольклором. Залишилося небагато племен, яким вдалося зберегти власні музичні традиції, які не змінюються століттями. [17]

Там-тами

Африканській музиці властиве особливе почуття ритму. Одним з найпоширеніших інструментів є барабан. Барабани існують різних розмірів: від мініатюрних до величезних, розміром з людину. Кожне плем'я має свої барабани (понад 2000 видів). Значущість цього інструменту для африканців підкреслює така цитата:

На початку Творець зробив барабанщика, мисливця і коваля...» [18]

Існують різноманітні ударні (санса, ксилофон), а також духові інструменти (різні варіанти флейти, роги). Зі струнних інструментів використовується музичний лук, арфа, крарія та інші. Найпопулярнішим струнним інструментом є кора, яка має 21 струну.

Музичний жанр реггі, а також реп, джаз і блюз мають африканське коріння, хоча найбільший розквіт цих жанрів відбувається в США і на Ямайці. [19]

У Південно-Східній Азії користуються популярністю традиційні ударні інструменти. В індонезійський оркестр гамелан входять гонги, ксилофони, барабани й інші інструменти. Роль китайської культури для народів Азії можна порівняти з роллю античної Греції для народів Європи. Китайська народна музика зберегла свою самобутність, збагатившись в період Середньовіччя традиціями китайського музичного театру. Першою фіксацією китайської етнічної музики є "Ши цзін" - антологія народних пісень, ритуальних гімнів та од давнього Китаю (XI-VI ст. до н. е.). Давньокитайські музичні інструменти поділялись на струнні, духові та ударні. Етнічна музика Китаю переважно одноголоса. [20]

На музику країн Близького Сходу помітно вплинув ісламу. Ісламська музика — це музичні традиції арабів, персів і тюркських народів, яка сформувалася ще в епоху Середньовіччя (VII-XVIIст.). Її характерними рисами були високий професіоналізм (вокальний та інструментальний).

Найпоширенішими музичними інструментами були зурна, уд, танбур. Користувалися успіхом як смичкові інструменті (гиджак, кеманча), так і ударні (даф, табл), духові (най — поздовжня багатостовбурна флейта). [21]

Музика арабо-мусульманського культурного регіону мала великий вплив на музичне мистецтво Західної Європи (поява лютні, литавр, нових ритмів тощо), Індії (формування нових жанрів та стилів), Китаю (включення до імператорського оркестру інструментів піпи, сони та інших), Африки і Південно-Східної Азії.