Редька городня

Ре́дька городня[1], редька посівна[2] (Raphanus sativus L.), одно-, дво- і багаторічна травяниста коренеплідна городня рослина з родини хрестоцвітих (Brassicaceae).

Редька
Редиска (Raphanus sativus var. radicula Pers.)
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Капустоцвіті (Brassicales)
Родина: Капустяні (Brassicaceae)
Рід: Редька (Raphanus)
Вид:
R. raphanistrum
Підвид:
Редька (R. r. subsp. sativus)
Триноміальна назва
Raphanus raphanistrum subsp. sativus
L., 1753
Вікісховище: Raphanus sativus

Редька посівна — звичайна городня культура, яка широко культивується в Україні. Рослина дворічна[3]. Корені товсті, темні або білі.

Поширення

У дикому вигляді поширена в Європі й помірному поясі Азії. Редиска (Raphanus sativus) в дикому вигляді не зустрічається.

Біологічна характеристика

Рослини з простими або гіллястими стеблами.

У культурних та деяких дикорослих видів коріння потовщене, їстівне.

Листя ліровидні-перистонадрізані або ліровидно-перисторозсічені.

Чашолистки прямі, довгасті, тупі.

Пелюстки широко овальні напаки, довго нігтьові, жовті, білі або пурпурово-фіолетові.

Зав'язь на дуже короткій плодоніжці; стовпчик — неясний; приймочка — голівчата, маленька, слабо дволопатева.

Плоди редьки, які також називають стручками

Плоди — циліндричні стручки, що закінчуються довгим носиком і розламуються поперек на членики. Якщо стручок з двох члеників, то нижній членик більшою частиною порожній або зародковий, рідше з 1-2 насінинами, а верхній — з кількома насінинами.

Насіння — яйцевидно-кулясте, корінець зародка лежить в жолобку між сім'ядолями.

Редька має різноманітне забарвлення коренеплодів — біле, червоне, рожеве, фіолетове, чорне з різними відтінками; форма коренеплодів буває куляста, конусоподібна, циліндрична. Коренеплоди мають гірко-гострий смак і специфічний запах завдяки наявності глікозидів і ефірної олії.

Ранньостиглі сорти редьки мають слабко-гострий смак, швидко достигають (за 40-65 діб), пізньостиглі — гострий смак (достигають за 80-110 діб), добре зберігаються.

Вирощування на території України

В Україні вирощують сорти редьки: ранньостиглі — Одеська 5, Сударушка, пізньостиглі — Сквирська біла, Сквирська чорна, Гайворонська, Лебідка, Трояндова.

Хімічний склад

Коренеплоди редьки багаті на мінеральні речовини. Вони містять солі калію, кальцію, заліза, магнію, фосфору, йод, бром, а також інші біологічно активні сполуки: лізоцим, аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін, леткі олії та глікозиди, які мають фітонцидні властивості і обумовлюють своєрідний смак редьки. Виявлено також у редьці екстрактивні речовини, сірку, ретинол.[3]

Дика редька містить в насінні до 35 % олії[4](с.57).

Використання

В їжу використовують коріння (містять жири, вуглеводи, білкові речовини, вітаміни C, P); споживають сирою.

Використання в медицині

Редька посівна виявляє жовчогінну та дезинфікуючу дію. Наявні у ній акстрактивні речовини підвищують апетит і стимулюють виділення шлункового соку та жовчі. Рослина має добре виражені фітонцидні властивості. Сік редьки посівної бактерицидно діє на патогенні гриби, віруси та бактерії. Редька значно поліпшує обмін речовин, запобігає атеросклерозові.[3]

Редьку посівну здавна застосовують у народній медицині при подагрі, нирковокам'яній хворобі, як сечогінний засіб. Потерту з медом редьку вживають при коклюші, бронхіті та катарі верхніх дихальних шляхів.[3]

Як відхаркувальний і сечогінний засіб вживають свіжий сік редьки по 1 столовій ложці 2-3 рази на добу за 30 хв до їди[3].

Протипоказання

При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при підвищеній кислотності шлункового соку редьку вживати протипоказано[3].

В промисловості

В Китаї спалюють олію дикої і культурної редьки для отримання сажі, з якої роблять відому китайсьтку туш[4](с.57).

Олійну редьку вирощують на насіння для видобутку біодизелю.

Примітки
  1. Raphanus sativus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  3. Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  4. Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.