Старе Брусно

Перша згадка про Брусно датується 1444 роком[1]

Трагічна доля села

20 вересня 1945 року село було цілковито спалене під час нападу урядового Війська Польського. Тоді загинуло 120 людей, поранено — 93. Варто додати, що у звітах ВП цей напад подається як героїчна боротьба польських жовнірів проти «банд» УПА.[2]

Родина Підгорецьких у Брусні Строму (1942)

Після цього в кінці грудня 1945 року з Старого Брусна та сусідніх сіл Радруж, Нове Брусно протягом двох годин без жодних документів про залишене майно до УРСР було виселено близько 460 українських сімей. Становище переселенців було настільки важким, що у вересні 1947 р. вийшла спеціальна постанова Ради Міністрів УРСР № 2147 про надання їм фінансової допомоги.[2]

Під час операції «Вісла» на північно-західні терени Польської Народної Республіки було виселено ще 160 сімей з Брусна та околиць. Таким чином українці на тих теренах залишились хіба у мішаних сім'ях та й ті боялися визнавати себе українцями, оскільки тоді їх називали зрадниками, бандитами, бандерівцями.

Рештки села після війни приєднано до сучасного с. Поляна Горинецька (до 1939 року — Дойчбах).

Брусно здавна славилося осередком майстерного каменярства. Найвідомішими сім'ями каменярів були: Любицькі, Кузневичі, Жуківці, Підгорецькі, Галабурди, Космина. Останній з бруснянських каменярів Дмитро Підгорецький-Бекас уник переселення до Радянського Союзу і залишився жити в Брусні Новому (за іншими даними — у Поляні Горинецькій).

За даними книги Володимира Кубійовича «Етнічні групи північнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939 р.» у селах:

Нове Брусно

Загальна чисельність населення — 1310. Українці — 500, поляки — 750, латинники — 0, жиди — 50, німці та інші — 10

Старе Брусно

Загальна чисельність населення — 1150. Українці — 1075, поляки — 5, латинники — 20, жиди — 50

Брусно Нове і Старе (з Дойчбахом) — село в повіті Чесанівському, на 12 кілометрів на схід від Чесанова, на 5 кілометрів на північ від Горинця. Лежить над потоком Бродки, околиці вкриті лісом, пісковик. Висота над рівнем моря — 191 сажень. У власності більшого села: орної землі — 438, лук і садів — 50, пасовиськ — 88, лісу — 1888, меншого села — рілля — 4592, луки та сади — 250, пасовиська — 798, ліс — 28 м. Населення римо-католицьке — 407 людей, греко-католицьке — 1000, жиди — 336, разом — 1743. Належить до римо-католицької парафії в Плазові, до греко-католицької парафії в Брусні Старім, Любачівського деканату.

• Артимович Антін - поручник УСС і сотник УГА. Учасник боїв на Маківці. Комендант сотні Першої бригади УГА під час Чортківської офензиви.

Григорій Кузневич (30 вересня 1871, с. Старе Брусно — 9 січня 1948, с. Ганачівка) — українській скульптор.

1893 року поступив до Львівської промислової школи, яку закінчив 1896 року. Період з 1882 по 1906 років характеризується значною творчою піднесеністю митця, бо протягом цих років він створює свої найвідоміші роботи:

• декоративна композиція для Палацу мистецтв та пам'ятник Янові Кілінському у Стрийському парку (1894 р., закінчував роботу за Ю. Марковським);
• надгробок Станиславу Щепановському на Личаківському цвинтарі (1904 p., архітектор Альфред Захаревич)[3];
• пам'ятник Бартошу Гловацькому в Личаківському парку (1906 р., закінчував роботу за Ю. Марковським);
• алегоричні фігури при вході до Львівського залізничного вокзалу.

Згодом скульптор відправився за океан у США, де побував у Нью-Йорку, Клівленді, Пітсбурзі. У Філадельфії розмалював будинки «Просвіти», а разом з владикою Сотером Ортинським, який також був художником, — кафедральний собор.

По закінченню Першої світової війни Григорій Микитович повернувся у рідне Старе Брусно. Там для церкви він вирізьбив новий дерев'яний іконостас та розпочав розмальовувати внутрішні стіни храму, але роботу свою він так і не закінчив, бо розпочалася Друга світова війна. Все ж трохи раніше йому вдалось вималювати церкву в Чесаневі (1936 р.) та кількох інших сусідніх селах. У рідному селі Кузневич займався активною громадською діяльністю, був головою бруснянської «Просвіти», навчав молодих хлопців своєї справи.

У 1947 році наприкінці життя переселений на Перемишлянщину у с. Ганачівка, де і помер у 1948 році.

о. Василь Бень (3 квітня 1895 р., Старе Брусно — 1978 р., Трускавець) — греко-католицький священик.

Народився у с. Старе Брусно Чесанівського повіту, син Дмитра і Анни (Хоми). Навчався у Перемиській чоловічій гімназії (1920); Перемиській семінарії (1927). Дияконські свячення прийняв 7 листопада 1926 року, священичі — 13 березня 1927 року з рук єпископа Григорія Лакоти у катедральному соборі у Перемишлі.

Душпастирська праця:

Тиханя (Дуклянський деканат) — 1931—1936 — завідатель;

Опарівка (Короснянський деканат)- 1938 — самостійний сотрудник.

1938 року інкардинований у Перемиську єпархію: Волосянка Велика (Розлуцький деканат) — 1940—1947 — парох.

Прізвище Василя Беня зустрічається у списках духовенства, «возз'єднаного» з РПЦ.

1947—1959 рр — настоятель парафії в с. Нижнє Гусне Турківського району Дрогобицької області.

Станом на 1965 рік — настоятель парафії в с. Модричі Дрогобицького району.

Помер у Трускавці, де і похований.[4]

о. Микола Бень (8 травня 1893 р., с.Старе Брусно — 2 січня 1944 р., м.Львів)

Народився у с.Старе Брусно Чесанівського повіту, син Андрія та Розалії (Суль). Навчався у Перемиській чоловічій гімназії (1916); Львівській та Перемиській духовних семінаріях (1921). Дияконські свячення отримав 2 вересня 1923 року, священичі — 9 вересня 1923 року з рук єпископа Йосафата Коциловського у катедральному соборі в Перемишлі, одружений з Ольгою Стронською

Душпастирська праця:

Опака (Підбузький деканат) — 1923—1927 — сотрудник;

Рибник (Бориславський деканат) — 1927—1936 — завідатель;

Новий Кропивник (Бориславський деканат) — 1936 — доїждж. завідатель;

Бітля (Височанський деканат) — 1936—1937 — завідатель;

Вощаниці (Рудківський деканат) — 1937—1939 — парох;

Білич Долішній (Старосамбірський деканат) — 1939—1944 — завідателью

У 1936 році наділений крилошанськими відзнаками. Помер під час операції в одній зі львівських лікарень, а похований на Личаківському цвинтарі у Львові.[4]

о. Микола Величкович (14 травня 1897 р., с.Старе Брусно — 21 травня 1972 р.)

Народився у с. Старе Брусно Чесанівського повіту, син Миколи та Терези (Пуделко). Навчався у Перемиській чоловічій гімназії (1917); Львівській та Перемиській духовних семінаріях (1923). Дияконські свячення отримав 2 вересня 1923 року, священичі — 9 вересня 1923 року з рук єпископа Йосафата Коциловського у катедральному соборі в Перемишлі, одружений.

Душпастирська праця:

Ярослав — 1923—1925 — сотрудник;

Полнятичі (Порохницький деканат) — 1925—1929 — сотрудник;

Рихвалд (Горлицький деканат) — 1929 — завідатель;

Плоске (Жукотинський деканат) — 1930—1933 — самомтійний сотрудник;

Звір (Підбузький деканат) — 1933—1934 — завідатель;

Солинка (Лупківський деканат) — 1934—1938 — завідатель;

Мігова (Добромильський деканат) — 1938—1941 — парох;

Ярослав — 1941—1943 — сотрудник;

Цетуля (Ярославський деканат) — 1943—1945 — завідатель;

Від березня 1945 року мешкав у Ярославі. Навесні 1945 року переселений до УРСР у с. Красне Буського району, де протягом кількох місяців служив у місцевій церкві.

1945—1957 — настоятель парафії в с. Великий Дорошів на Жовківщині. Прізвище Михайла Величковича є у списках духовенства, «возз'єднаного» з РПЦ. Надавав допомогу підпільним священикам, зокрема, у с. Великий Дорошів.[4]

Давнє «церквисько»

Навпроти Хомів у центрі села за річкою знаходиться гірка, а на ній невелика рівна площа. Ще до виселення у селі була легенда, що колись на ній була церква, яку спалили татари під час одного із нападів на село. Кажуть, що тоді у церкві загинула частина селян, що надіялись знайти у ній прихисток. На тому місці до наших днів збереглись три хрести, висотою до 1 метра, — це залишки давнього цвинтаря. А під гіркою напередодні 1 світової війни діти в землі відкопали давній дзвін, що був частково пошкоджений, але певний час служив ще громаді разом з іншими, новішими.

Дерев'на церква св. Параскеви (1580)

У Брусні Старому була давня дерев'яна церква, що була збудована з доброго соснового дерева. З розповідей бруснянця Андрія Беня, які записав свого часу Антін Любицький, відомо, що рік побудови церкви був написаний над вхідними дверима, а ще у найдавніших церковних записах була згадка про побудову церкви у тому ж році. Вищезгаданий Андрій Бень кілька десятків років був церковним старостою, володів грамотою (вмів читати, писати).  Простояла та церква до 1906 року. У 1906 році церковний комітет вирішив її продати, оскільки на той час вже була збудована нова, велика, мурована церква. Її купили брати Михайло та Андрій Кузневичі, розібрали і з цього матеріалу збудували школу у присілку Хмілі, туди ходили діти і з навколишніх присілків лісових, Салашів, Соханів.

Мурована церква св. Параскеви (1906)

У 1904 році громада Брусна Старого вирішила будувати нову церкву. Із громади було обрано чотирьох представників: Беня Андрія, Величковича Миколая, Величковича Михайла, Кузневича Андрія, які дали під заставу все своє майно та взяли в державному банку кредит на побудову — 50 000 корон.

Церкву, що в плані мала хрестоподібну форму, розпочали будувати у тому ж 1904 році, а закінчили — у 1906. Керував будовою інженер Бусько з Крупця (?). Висота храму — 33 метри, однокупольний, з великою просторою захристією, святилищем, вівтарною частиною, навою та просторими хорами, до хорів вели кам'яні сходи. Іконостас для храму в дереві виконав відомий скульптор та художник з Брусна Григорій Кузневич. Перед іконостасом стояли скульптури апостолів Петра і Павла.

Перед царськими воротами висів гарний, великий павук (світильник), який подарував господар Юрко Нестерак із присілка Солтиси. Спровадили цей світильник аж з Відня, а коштував він 200 корон. На підлозі з білої та червоної плитки були викладені орнаменти — квіти, а дах був критий бляхою. Селяни вчасно встигли виплатити кредит.

У 50-х роках (йморівно у 1956—1958 рр.) люди із навколишніх сіл розібрали церкву разом із фундаментами. Зараз від неї залишилися лише невеликі вали  від фундаменту, що ледь виступають над землею. Недалеко від цього місця зберігаються 2 пам'ятники гарної різьби:

• Пам'ятник першої парафіяльної місії, встановлений у 1925 році на місці старої церкви 1906 р.;
• Пам'ятник Володимирові Великому на честь 950-річчя Хрещення Руси-України (1938 р.).

Вищезгаданий світильник-павук та, ймовірно, скульптури апостолів Петра і Павла зараз знаходиться у костелі в Новому Брусні.

Дерев'яна дзвіниця

Коло церкви стояла висока дерев'яна дзвіниця, у ній було 5 дзвонів. У часі 1 світової війни влада Австрії забирала дзвони та переплавляла їх на зброю. З бруснівської дзвіниці було забрано тоді 4 дзвони, серед них і найстарший, який відшукали місцеві діти кілька років до того. Збережений дзвін у 1908 році мав близько 300 років, фактично був відлитий у часі побудови старої церкви. Він зберігався аж до депортації українців та знищення села, тобто до 1947 року. Зараз його доля невідома.

Осіли у с. Підгайчики (Золочівський район, Львівська область)

Осіли у с.Ганачівка (Перемишлянський район, Львівська область)