Старіння людини

Фізіологічні зміни, що протікають в тілі людини із віком, перш за все полягають в зниженні біологічних функцій і здатності пристосувати до метаболічного стресу. Ці фізіологічні зміни зазвичай супроводжуються психологічними і поведінковими змінами. Власне біологічні аспекти старіння включають не тільки зміни, викликані старінням, так і погіршення загального стану здоров'я. Людина у пізньому віці характеризується більшою уразливістю до хвороб, багато з яких пов'язані із зниженням ефективності імунної системи у старому віці. Так звані хвороби похилого віку, таким чином, є комбінацією симптомів старіння та хвороб, проти яких організм більше не в силах боротися. Наприклад, молода людина може швидко оправитися від пневмонії, тоді як для особи похилого віку вона може легко стати смертельною.

Робота багатьох органів, таких як серце, нирки, мозок та легені, знижують ефективність своєї роботи. Частина цього зниження є результатом втрати клітин цих органів та зниження можливостей їх відновлення у надзвичайних випадках. Крім того, клітини старої людини не завжди в змозі виконувати ті ж функції. Певні клітинні ферменти також знижують свою ефективність, тобто процес старіння відбувається на всіх рівнях. Загальні деталі та причини старіння описані детальніше у статті «Старіння», фізіологічні деталі — у статті «Фізіологія старіння людини».

Найпомітніші зміни в роботі мозку під час старіння полягають в погіршенні короткострокової пам'яті і збільшенні часу реакції. Обидва з цих факторів обмежують можливості для нормального існування у суспільстві і є об'єктом великого числа досліджень. Проте, якщо літня людина отримує більше часу для вирішення певної задачі, що не використовує великої кількості сучасних знань, старі люди лише незначно поступаються молодим. У задачах, що пов'язані із словниковим запасом, загальними знаннями та діяльністю, до якої людина звикла, зменшення продуктивності з віком майже непомітно.

Важливим психологічним ефектом старіння класично вважається зменшення рівня сучасних знань, пов'язане із погіршенням можливостей до навчання. Експериментальні дослідження показують, що хоча старі люди дійсно вчаться помітно повільніше, ніж молодь, зазвичай вони цілком здатні до засвоєння нового матеріалу і можуть запам'ятати нову інформацію так саме, як і молодь. Проте, відмінності у навчанні збільшуються з трудністю матеріалу, що викладається.

Крім того, старі люди прагнуть бути обережнішими і жорсткішими в поведінці та зменшують рівень соціальних контактів. Але ця картина поведінки може бути результатом впливу суспільства та соціальних установ замість власне старіння. Багато людей, що «старіють успішно», прикладають свідомі зусилля для підтримання розумової активності безперервним навчанням і розширенням соціальних контактів з людьми молодшої вікової групи.

Соціальний статус кожної вікової групи та її вплив у суспільстві тісно пов'язані з економічною продуктивністю цієї групи. У аграрних суспільствах літні люди мають високий статус та є об'єктом поваги. Їх життєвий досвід і знання високо ціняться, особливо в дописемних суспільствах, де знання передається усно. Потрібність у їх знаннях дозволяє літнім людям бути далі продуктивними членами суспільства.

У суспільствах з високим рівнем індустріалізації та урбанізації статус літніх людей помітно змінився, зменшуючи значення літніх людей, а у деяких випадках навіть досягаючи негативного ставлення до старих людей — ейджизму. Здається, фізична нездатність літніх людей працювати має відносно невелику роль, а за втрату значення відповідають кілька інших факторів. Серед них найбільшу роль грає постійне введення нових технологій, що вимагають безперервної освіти та тренування, які у меншій мірі доступні старим людям. Меншу роль грає велике число все ще достатньо міцних старих працівників, що обмежують можливості працевлаштування новому поколінню та зменшення кількості людей, що працюють на себе, що могло би дати старим людям можливість поступового зниження кількості роботи. Через загальне підвищення рівня освіти, досвід старих людей, навпаки, грає все меншу роль.

Хоча в деяких галузях старі люди все ще зберігають високу активність, наприклад в політиці, загалом все частіше старі люди йдуть на пенсію із закінченням найпродуктивнішого періоду життя, що призводить до проблем психологічної адаптації до нових умов. Перш за все, проблеми виникають через зменшення впливу старих людей, відчуття власної непотрібності та наявність значної кількості вільного часу. Крім того, для великої кількості людей у старості стають гострішими фінансові проблеми, хоча у багатьох випадках ці проблеми лягають на суспільство.

Через наявність вільного часу, сімейні взаємини у більшій мірі прагнуть бути центром уваги літніх людей. Проте, через зміни у родинній структурі в індустріалізованих країнах, великі родини роздрібнились і літні люди все частіше не живуть поряд із своїми дітьми та іншими родичами. Через це перед суспільствами стає проблема більшого пристосування літніх людей до незалежного існування.

Важливим фактором в соціології старіння є сексуальна та репродуктивна активність. В індустріалізованих країнах чоловіки продовжують ставати батьками навіть у віці 65 років та більше.

Для літніх людей характерний опір до змін, хоча у великій мірі це пояснюється не нездатністю до пристосування, а збільшенням толерантності. Для допомоги пристосуванню літніх людей до нових умов розроблюються спеціальні навчальні програми, розраховані на цю категорію людей.

Внаслідок зниження здатності до виконання більшості типів роботи, в індустріалізованих суспільствах старі люди поступово втрачають джерела доходу. Таким чином, вони мають покладатись на власні накопичення, опіку з боку молодших родичів, а також на допомогу суспільства. Через меншу впевненість у майбутньому, старі люди відрізняються тенденцією зберігання та інвестування грошей замість витрачання їх на споживчі товари. Оскільки старе населення вибуває з лав робочої сили, на суспільному рівні це спричиняє, з одного боку, збільшення соціального навантаження на активних працівників, а з іншого — сприяє автоматизації виробництва.

Державні соціальних програми, що реалізують суспільну підтримку літніх людей, в тому чи іншому вигляді мали місце починаючи з часів Римської імперії. В середньовічній Європі перший закон про відповідальність держави щодо літніх людей був прийнятий в Англії в 1601 році. Власне пенсії були вперше введені в 1880 році Отто фон Бісмарком в Німеччині. Сьогодні більшість держав мають програми соціального забезпечення, які передбачають фінансову підтримку старих людей. Хоча ці державні програми і полегшують тягар старіння, вони рідко забезпечують літнім людям рівень прибутку, характерний для молодих.

Хоча фізіологічний ефект старіння відрізняються серед індивідуумів, загалом із просуванням старіння стають поширенішими численні хвороби, особливо хронічні, вимагаючи більше часу і грошей на лікування. За часів Середньовіччя та Античності середня тривалість життя в Європі оцінюється між 20 і 30 років. Сьогодні тривалість життя значно зросла, так що все більший відсоток складають літні люди. Тому типові для літнього віку рак і хвороби серця стали набагато поширенішими.

Зростаюча вартість медичної допомоги викликає певні проблеми як серед самих літніх людей, так і для суспільств, що пропонують багато установ і цільових програм, призначених для допомоги літнім людям. Багато розвинених країн очікують значне старіння населення найближчим часом, і тому турбуються щодо збільшення витрат для збереження якості охорони здоров'я на належному рівні. Напрямок діяльності з метою подолання цієї проблеми полягає в поліпшенні ефективності роботи системи охорони здоров'я, більш цілеспрямованому наданні допомоги, підтримці альтернативних організацій надання медичної допомоги та вплив на демографічну ситуацію.

Існує багато варіацій між країнами як у визначенні старіння, так і у відношенні до нього. Наприклад, пенсійний вік варіюється між країнами у діапазоні від 55 до 70 років. Перш за все ця різниця пояснюється відмінностями у середній тривалості життя та працездатності літніх людей. На додаток, як вже вказувалося вище, спостерігаються значні відмінності між індустріальними та традиційними аграрними суспільствами. Тоді як у перших значення старих людей незначне, в останніх старість є ознакою мудрості, а старі люди мають великий вплив на суспільство.

Хоча у більшості країнах деякі права та обов'язки надаються людині починаючи з певного віку (такі як право голосу, право купувати алкоголь або кримінальна відповідальність), часто старі люди позбавляються деяких прав. Типовим прикладом є право водити машину, яке обмежується у багатьох країнах максимальним віком (звичайно 70-75 років).

В країнах Заходу зараз набирає популярність концепція «успішного старіння», що визначає, як найкращим чином повинно протікати старіння, використовуючи сучасні досягнення медицини та геронтології. Здається, більшість проблем, пов'язаних із старінням, не є невід'ємними частинами процесу старіння, і можуть бути відносно легко вирішеними. Ця концепція може бути прослідкована до 1950-х років, але була популяризована у роботі Роуї та Кана 1987 року.[1] Згідно з думкою авторів, попередні дослідження старості перебільшили ступень, до якої недоліки здоров'я, такі як діабет або остеопороз, можуть бути приписані старості, та критикували дослідження в геронтології за перебільшення однорідності досліджених людей.

У наступній публікації,[2] автори визначили поняття «успішного старіння» як комбінацію наступних факторів, що повинні супроводжувати старіння:

1. Низька вірогідність хвороб або інвалідності;

2. Високі можливості до навчання та фізичної діяльності;

3. Активне втягнення у життя суспільства.

Часто до списку включають незалежність у життя, фінансову стабільність, оптимістичний погляд на життя.[3] Згідно з дослідженнями, досягнення цієї мети цілком можливо.[4] Зараз створюється велика кількість організацій, що допомагають старим людям у вирішенні їх проблем, і все більша кількість старіючих людей прикладає свідомі зусилля для досягнення успішного старіння.