Стерненко Сергій В'ячеславович

7 лютого 2018 року на Стерненка був скоєний напад в Одесі поблизу будинку, де він мешкає[25]. Тоді на Сергія чекали двоє невідомих, і щойно він зайшов у під'їзд, зловмисники накинулися на нього та побили. Стерненко після нападу тиждень пролежав у лікарні.

1 травня 2018 року в Одесі на Стерненка було скоєно збройний напад. Сергій Стерненко та його дівчина Наталя Усатенко мали намір відвідати мітинг комуністів, який мав відбуватися біля оперного театру, щоб зафільмувати його. Коли Стерненко виходив з двору будинку, пролунали два постріли. Нападник вистрелив йому з травматичного пістолета в область шиї ззаду, а потім під час затримання стріляв в очевидців інциденту. Нападника затримано на місці злочину, ним виявився раніше засуджений за розбій Абзал Байкумашев[26][27][28][29]. На місці нападу знаходилось авто родини Руслана Форостяка, радника ексглави поліції Одещини Дмитра Головіна[30]. За кермом автівки перебував Костянтин Карбенюк, тоді він був тренером спортивного єдиноборства в одному з клубів Одеси[31].

За словами анонімного високопосадовця з правоохоронних органів у коментарі Громадському телебаченню, розслідування СБУ встановило зв'язок із цим нападом Едуарда Панченка — колишнього члена проросійської партії «Родіна», а пізніше активіста «Правого сектору», якого було виключено з ПС після конфлікту з Сергієм Стерненком[13]. Першим цю версію публічно озвучив Дмитро Головін в інтерв'ю виданню «Лівий берег»[32].

24 травня 2018 року в Одесі було скоєно третій напад на Стерненка та його дівчину Наталю Усатенко[33][34]. Один із двох нападників, Іван Кузнєцов, мешканець міста Чорноморська, був поранений ножем у серце і живіт, від чого й помер. Інший, Олександр Ісайкул, зміг утекти, але протягом доби був затриманий поліцією, проте його навіть не допитали. Згодом нападника поліція відпустила, він у справі вже проходить як свідок[35], а незабаром Ісайкул втік з України.

Сергій Стерненко під час нападу на нього дістав ножове поранення руки й струс мозку. Стерненко знаходився на амбулаторному лікуванні в Одеській лікарні № 1, куди він був шпиталізований після нападу на нього. Проте зранку 26 травня, наступного дня після нападу, йому без попередження припинили надавати медичну допомогу, посилаючись на виписку з лікарні, яка була зроблена о 10:30 25 травня. Тобто виписали таємно, ще й заднім числом[36]. Замовників нападу на Стерненка не встановлено[37]. За версією самого Стерненка, замах на нього могли організувати Олександр Подобєдов («тітушковод» середньої ланки[38]) та Віталій Посувайло[39][40][41][42][43][44].

Згодом з'явився свідок у справі нападу на Сергія Стерненка, який розповів про замовника, мотиви нападників та ціну, яку пропонували заплатити виконавцеві замаху. 20 травня 2018 року Кузнєцов зустрівся зі свідком та розповів, що Подобєдов отримав від Труханова замовлення «поламати нациста Стерненка», який йому заважає. Кузнєцов шукав для цієї справи собі помічника та пропонував заплатити за це 1 000 доларів[45].

Журналісти «Слідства. Інфо» знайшли докази, карту зі шляхами пересування нападників у вечір замаху, де в одному з документів вказано, що незадовго до нападу четверо осіб: нападники Ісайкул та Кузнєцов, а також інші дві особи: Подобєдов і Посувайло, зустрілися неподалік місця замаху, у парку обласної ради. Туди Кузнєцова привіз саме Подобєдов. Тобто слідство має інформацію про пересування цих чотирьох осіб у вечір нападу на Стерненка, проте жодному з них досі не оголосили про підозру, а Подобєдов з Посувайло не є навіть свідками у справі[46].

У жовтні 2019 року Генеральна Прокуратура України забрала справу Сергія Стерненка у поліції та передала її до Головного слідчого управління СБУ, у зв'язку з можливою причетністю одеських поліцейських до організації нападу на активіста.

Третій напад на Стерненка набув найбільшого розголосу, зокрема, завдяки проросійським політикам та українофобам на кшталт генпрокурора Ірини Венедіктової, Андрія Портнова, Вадима Рабиновича, Максима Бужанського[47], Олени Бондаренко, Шарія Анатолія, Олени Лукаш, Іллі Киви, Олександра Дубінського тощо[48]. Притягти Стерненка до кримінальної відповідальності, за статтею «умисне вбивство», постійно вимагають народні депутати від фракцій «Слуга народу» та ОПЗЖ.

25 березня відбулася зустріч керівництва прокуратури та Міністерства внутрішніх справ, у якій взяли участь новопризначений генпрокурор Ірина Венедіктова та її заступники, а також голова МВС Арсен Аваков та вище керівництво Національної поліції. Під час зустрічі сторони «погодили проведення необхідних слідчих та процесуальних дій у низці резонансних кримінальних проваджень», до найбільш резонансних злочинів у Офісі генпрокурора віднесли справу не про напад на Стерненка, а справу про «вбивство Івана Кузнєцова»[54]. Хоча досудове слідство у справі Стерненка здійснює СБУ, а не поліція, це не завадило Авакову обговорювати слідчі та процесуальні дії з генпрокурором.

13 травня колишній генпрокурор України Рябошапка заявив, що до нього зверталися не названі ним люди, щоб він вплинув на справу Стерненка[55].

Про справу Стерненка Рябошапка також сказав, що вона має інший підтекст, зокрема, влада намагається помститися Сергієві, щоб той отримав жорстке покарання[55].

У травні Венедіктова заявила, що вона «постановила про відвід від виконання повноважень керівника органу прокуратури та Генерального прокурора в цьому провадженні» (справі Стерненка), проте правники не знають про таку процедуру, оскільки можна відвести від справи конкретного прокурора, який бере в ній участь, а не генпрокурора загалом[56].

Ґео Лерос, член Тимчасової комісії з контролю ВРУ за розслідуванням вбивства Катерини Гандзюк та нападів на інших громадських активістів 2017—2018 років, стосовно заяв Венедиктової сказав, що сама Ірина не давала вказівок щодо слідства[57]. На Стерненка триває атака як з боку генпрокурора, так і проросійських сил. 16 квітня 2020 року в інтерв'ю «Новинарні» Стерненко сказав, що за атаками може стояти й МВС України. Це Стерненко аргументував тим, що Аваков на зустрічах в березні говорив про те, що Сергій має сісти до в'язниці[58].

6 травня на проросійському телеканалі ZIK, який належить Тарасу Козаку, соратнику проросійського олігарха Медведчука, Білецький заявив, що Стерненко займався публічними будинками та наркопритонами.[59] 8 травня Білецький сказав, що «право на самооборону має кожен, а футбольні фанати не повинні захищати людей вибірково». Це сталося після того, як Стерненку висловили підтримку українські футбольні ультрас[60].

11 червня Стерненку повідомили про підозру в учиненні злочину за ст. 115 ч. 1 (умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині) та ст. 263 ч.2 Кримінального кодексу України (носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу)[61]. За даними самого Сергія, результати декількох експертиз підтвердили, що ніж, який він використовував для самозахисту і яким було завдано смертельного поранення одному з нападників, не є холодною зброєю[62].

11 червня Українська Гельсінська спілка з прав людини опублікувала відкриту заяву, у якій назвала переслідування Стерненка політично вмотивованим[63].

Сутички під Шевченківським судом на підтримку Стерненка (12 червня 2020, Київ)

12 червня у Шевченківському районному суді Києва почалось судове засідання з обрання запобіжного заходу Стерненку[64]. Слідчим суддею у розгляді клопотання є одіозний Володимир Бугіль. Біля будівлі Шевченківського суду сталися сутички між активістами та поліціянтами. У цей час в суді обирали запобіжний захід для Стерненка. Активістів та народних депутатів від партії Голос, що планували взяти Стерненка на поруки, не пропускали на засідання суду. Поліція застосувала газові балончики, у відповідь полетіли пусті пляшки[65].

15 червня сутички під судом продовжились, поліціянти затримали одного з організаторів акції, Миколу Виговського, та двох учасників протесту. Нардеп від партії «Голос» Роман Лозинський, що хотів взяти на поруки Сергія, заявив, що поліціянти його побили[66]. Щонайменше один з поліцейських вдарив затриманого активіста ногою в спину, активісти також заявляють про масові порушення закону поліціянтами при затриманнях. Начальник поліції Києва Андрій Крищенко відсторонив від роботи двох поліціянтів, що дозволили собі бити активістів.[67]

16 червня Стерненку змінили місце домашнього арешту на Київ. Під час засідання адвокат Стерненка просила про відвід судді Олени Мелешак, однак прохання було відхилено[68]. Наступне засідання суду було заплановано на 26 червня[69].

23 червня Івану Кузнєцову, одному з нападників на Стерненка скасували підозру. Саме Кузнєцов в ході нападу отримав смертельне поранення в серце[70]. 26 червня Апеляційний суд переніс розгляд апеляції про зміну запобіжного заходу на 3 липня.[71]

3 липня Апеляційний суд залишився запобіжний захід без змін, Стерненкові залишили вимогу залишатися під домашнім арештом[72], а перегляд запобіжного заходу запланували на кінець липня в Шевченківському райсуді Києва[73]. 25 серпня Верховний суд відмовився переносити розгляд справи Стерненка до Києва, справу було залишено до розгляду в Приморському суді Одеси[74].

18 грудня Приморський суд Одеси повторно відправив Сергія під нічний домашній арешт[75].

29 січня суддя Приморського районного суду Одеси Сергій Кічмаренко задовольнив клопотання захисту, відпустивши Стерненка на поруки народному депутату Роману Лозинському («Голос»)[76].

23 лютого Стерненку було винесено вирок у справі про викрадення людини — 7 років та 3 місяці позбавлення волі з конфіскацією половини майна[77][78][79]. Вирок стосується справи про викрадення місцевого депутата Сергія Щербіча (про справу див. вище)[80]. Стерненка визнали винним за статтями: ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 187 та ч. 1 ст. 263 ККУ, але від відповідальності за статтею про викрадення людини Сергія звільнили через закінчення строку давності.[81] Після винесення вироку під судом відбулися сутички з поліціянтами, активісти заблокували вихід із суду, поставили авто та заблокували виїзд[82]. Вирок спровокував акції протесту в різних містах України, які підкреслювали переслідування, відсутність доказів, закритість та заангажованість суду та комуністичні погляди судді Віктора Попревича[83]. Коментуючи вирок, Стерненко вказав, що його було винесено під тиском з боку Офісу президента і що вирок спочатку був виправдальний, але суддя його переписав під тиском замглави ОП Олега Татарова, гепрокурора Ірини Венедіктової та мера Одеси Геннадія Труханова, який «покриває» президента Зеленського[84].

27 лютого та 20 березня під Офісом президента в Києві пройшли масові протести на підтримку Стерненка[85][86].

9 квітня Одеський Апеляційний суд змінив запобіжний захід для Сергія Стерненка на цілодобовий домашній арешт[87]. 31 травня відбулося останнє засідання Апеляційного суду Одеси щодо справи Сергія Стерненка про викрадення людини — місцевого проросійського депутата Сергія Щербіча (про справу див. вище). Активіста визнали винним за статтями 146 та 263 Кримінального Кодексу України та засудили до 3 років позбавлення волі із заміною на 1 рік умовного терміну[88][89].

10 лютого відбулося засідання Касаційного кримінального суду щодо справи Стерненка та Руслана Демчука. Було скасовано рішення Приморського районного та Апеляційного судів міста Одеси стосовно ч. 1 ст. 263 ККУ (щодо «зберігання» Стерненком одного патрона), проте вирок стосовно ст. 146 («Викрадення») залишили. Таким чином, з активіста зняли судимість. Крім того, він обіцяє подати позов до Європейського суду з прав людини за статтею 146 ККУ[90][91].

5 травня 2020 року ультрас «Динамо» Київ «WBC Ultras Dynamo» оголосили, що в разі оголошення підозри активістові Сергію Стерненкові вони одразу ж оголосять загальну мобілізацію та збір для акції протесту[93]. Ініціативу ультрас «Динамо» (Київ) підтримали й інші ультрас, серед яких «Родичі» (Динамо Київ)[94], львівських «Карпат»[95], донецького «Шахтаря»[96], луцької «Волині»[97], херсонського «Кристалу», запорізького «Металургу»[98], одеського «Чорноморця»(Сектор 8+8)[99], івано-франківського «Прикарпаття», миколаївського «Миколаєва», сімферопольської «Таврії»[100], харківського «Металіста» та «Nord Side Fir»[101], чернігівської «Десни», київської «Оболоні-Бровар», ковельські ультрас, луганської «Зорі», полтавської «Ворскли», хмельницького «Поділля» та інші. Підтримку Сергію Стерненку висловили й ультрас найтитулованішого клубу Грузії — тбіліського «Динамо»[102].

5 травня 2020 року Стерненка підтримала ГО «Рух опору капітуляції»[103][104]

6 травня в дев'яти містах України (Києві, Одесі, Львові, Дніпрі, Херсоні, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові та Тернополі) відбулися акції на підтримку активіста Сергія Стерненка[105]. У Києві акція відбулася біля Офісу президента, під час акції на будівлю транслювали зображення Сергія Стерненка з гаслами «Руки геть від Стерненка» і «Маю право на захист»[106]. У Львові акція відбулась під Обласною прокуратурою, де учасники акції ввімкнули на проєкторі світлину Стерненка з написом «Руки геть від Стерненка» та «Маю право на самозахист»[107].

Уляна Супрун, колишня в.о. міністра охорони здоров'я України, сказала:

Захист свого життя — це природне право людини, яке також закріплене в Конституції України. Ніхто і ніщо не може його порушити, забрати чи знищити. Переслідувати людину за те, що вона не дає себе мовчки вбити — це абсурд. Намагатися покарати людину за те, що вона захистила своє життя — це абсурд. Покривати справжніх злочинців, корупціонерів і тих, хто роками грабує українців — це абсурд. Жити в країні, де це все можливо — абсурд.[108]

18 травня 2020 року в Києві біля будівлі СБУ відбулася акція на підтримку Стерненка.[109] За словами Стерненка, цього дня йому мали вручити підозру в навмисному вбивстві, але цього не сталося через суспільний резонанс. У червні 2020 року український тенісист Сергій Стаховський так оцінив суд над Стерненком:

Замість суду над нападниками маємо суд над постраждалим...[110].

23 лютого 2021 року в десятку міст України пройшли акції ВолюСтерненко на підтримку Сергія Стерненка, якому присудили 7 років в'язниці[111]. Одного із учасників акції Максима Кривцова викликали на допит[112][113][114].

24 лютого 2021 року міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків скликав позачергову сесію міської ради через ув'язнення Сергія Стерненка. У той же час депутати Калуської міської ради звернулися до президента України Володимира Зеленського з вимогою негайно взяти під особистий контроль справу Сергія Стерненка та забезпечити об'єктивний і неупереджений розгляд її апеляційною інстанцією[115].

27 лютого відбулася акція біля Офісу Президента України, звідки натовп, запаливши фаєри та несучи прапори й плакати, рушив до Офісу генерального прокурора. Внаслідок цього було перекрито рух автомобілів прилеглими вулицями[86].

Наступна велика акція протесту проти вироку Стерненку під назвою «Не чуєш? Побачиш» відбулася в тому ж місці 20 березня, в день народження Сергія Стерненка. Учасники розмалювали стіни будівлі написами протесту і розбили кілька шибок, двері Офісу та табличку було підпалено, по будівлі було запущено кілька феєрверків. Поліція практично не втручалася в перебіг акції[116], що тривала до 21 години[117]. ОП оцінив збитки у майже 2 млн грн, незважаючи на те, що декілька клінінгових компаній пропонували свої послуги за значно нижчу вартість[118]. Після акції за підозрою в хуліганстві поліцією було затримано письменника, ветерана АТО Влада Сорда[119], чиє видавництво підтримує політв'язнів, зокрема і Стерненка[120], та пізніше затримано ще трьох осіб[121][122], в цілому сімом було повідомлено про підозру в незаконних діях[117]. Низка фахівців з політології, політтехнології та конституційного права, а також депутати з опозиційних фракцій відгукнулися про переслідування учасників акції як сплановану чинною владою діяльність задля відвернення уваги громадськості від своїх провалів у внутрішній та зовнішній політиці[123][124]. Увагу поліції також привернула нацистська свастика, намальована на Офісі, виявлена наступного ранку після акції. Голова Нацполіції Ігор Клименко на спеціальному позачерговому засіданні Верховної Ради 30 березня повідомив, що свастика з'явилась після завершення акції, о 23:35. Верховна Рада засудила протестну акцію[117]. Розмальовані двері з вибитим склом стали своєрідним символом «Не чуєш? Побачиш», і демонструвалися в ток-шоу «Право на владу» телеканалу «1+1» як речовий доказ[125].