Стіг Інге Бйорнебю

Хоча батько Бйорнебю, Йо Інге, був відомим лижником і брав участь у стрибках з трампліну на Зимових Олімпійських іграх 1972 року, Стіг Інге почав серйозно займатися саме футболом, а не лижами[1]. Він починав кар'єру в клубі «Ельверум» зі свого рідного міста, а пізніше приєднався до «Стреммена»[2] і потім «Конгсвінгер». В останній з цих команд він став твердим гравцем основного складу і допоміг їй витий в елітний дивізіон Норвегії, де дебютував у 1991 році.

На початку 1992 року Бйорнебю перейшов в «Русенборг». За один сезон з цим клубом він став чемпіоном країни і володарем кубку[1], причому вирішальний гол у фіналі у ворота «Ліллестрема» забив саме Бйорнебю[3].

Його впевнена гра за клуб привернула до себе увагу Грема Сунесса, який тоді був головним тренером «Ліверпуля», куди футболіст перейшов за 600 тис. фунтів[3], і повинен був змінити Девіда Берроуза на позиції лівого захисника. 19 грудня 1992 року він дебютував у складі «червоних» у матчі проти «Ковентрі Сіті»[4], в якому його новий клуб був розгромлений з рахунком 5:1.

Труднощі з адаптацією норвежця до виступів у Прем'єр-лізі змусили керівництво команди відправити гравця в оренду назад в «Русенборг», де провів першу половину 1994 року[5][6], але в сезоні 1994/95 Бйорнебю знову виступав в «Ліверпулі» і зміг пробитися в перший склад команди, яку до того часу вже очолював Рой Еванс. Він витіснив з основи Джуліана Дикса і взяв участь у фіналі Кубка ліги, яким «червоні» були сильніше «Болтона» (2:1)[6][7]. Однак незабаром Стіг Інге отримав травму в матчі проти «Саутгемптона» і надовго вибув з ладу[8]. Його місце в команді в цей час зайняв Стів Гаркнесс[5].

Протягом декількох місяців Бйорнебю оправлялся від травми і в сезоні 1995/96 взяв участь лише в двох матчах команди[6]. Але травми інших претендентів на позицію лівого фулбека дозволили йому повернутися в склад у наступному сезоні, в якому він серйозно допоміг клубу, який до останнього, нехай, як виявилося в підсумку, і безуспішно боровся за свій перший чемпіонський титул з 1990 року. На цей же час припадає і перший забитий ним м'яч за клуб — гол був забитий у ворота «Мідлсбро»[9]. Він регулярно відзначався чудовими передачами на двох форвардів команди — Роббі Фаулера і Стена Коллімора, і за підсумками сезону разом з партнерами по «Ліверпулю» Стівом Макманаманом і Марком Райтом[10] був включений до складу команди року[11].

Поява в команді Стіва Стонтона і прихід на тренерський пост Жерара Ульє привели до того, що Бйорнебю став все рідше потрапляти в основний склад, однак він не хотів йти[6][12]. Тільки зрозумівши, що йому не вдасться потіснити Стонтона і Домініка Маттео, 2000 року Стіг Інге погодився відправитися в оренду у данський «Брондбю»[6].

Після повернення з яемпіонату Європи 2000 року Бйорнебю прийняв рішення остаточно піти з «Ліверпуля», за 300 тисяч фунтів перейшовши в «Блекберн Роверз», де він возз'єднався з Гремом Сунессом[13]. В перший же сезон він допоміг команді повернутися в Прем'єр-лігу, забивши по ходу кампанії свій єдиний гол за цей клуб[14]. У 2002 році він виграв свій останній трофей, здолавши з «Блекберном» «Тоттенхем Готспур» у фіналі Кубка англійської ліги[15]. Однак низка травм, у тому числі серйозне пошкодження ока, отримана ним на тренуванні, і травма ступні, що ледь не призвела до ампутації[16], змусили Бйорнебю закінчити кар'єру завчасно[17].

1986 року дебютував у складі юнацької збірної Норвегії, взяв участь у 6 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.

Протягом 1989—1991 років залучався до складу молодіжної збірної Норвегії. На молодіжному рівні зіграв у 12 офіційних матчах. 1989 року провів один матч у складі олімпійської збірної Норвегії.

31 травня 1989 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Норвегії у матчі проти Австрії (4:1)[18]. 8 вересня 1993 року забив свій перший і єдиний гол за збірну у ворота США (1:0). Згодом у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США та чемпіонату світу 1998 року у Франції, зігравши на них сім матчів[19].

Після чемпіонату світу 1998 року він прийняв рішення завершити міжнародну кар'єру, але несподівано повернувся до неї на запрошення Нільса Юхана Семба, щоб взяти участь у чемпіонаті Європи 2000 року у Бельгії та Нідерландах[20][21]. Він не грав у першому матчі команди на цьому турнірі (проти Іспанії), але в наступній грі (проти Югославії) на 35-й хвилині вийшов на заміну своєму партнерові по «Ліверпулю» Вегарду Геггему. Він також зіграв в останньому матчі норвежців на турнірі, який збірна провела проти Словенії[22][23].

Останньою грою Бйорнебю за збірну став поєдинок проти Уельсу в рамках відбіркового турніру до чемпіонату світу 2002 року[24]. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 12 років, провів у формі головної команди країни 75 матчів, забивши 1 гол[18].

Після завершення кар'єри футболіста Бйорнебю став асистентом головного тренера збірної Норвегії. У 2006 році він покинув цей пост, щоб очолити «Старт» (Крістіансанн). Незважаючи на успішний початок кар'єри клубного тренера (його навіть назвали «Найбільш перспективним тренером Норвегії» в 2006 році)[25], у вересні 2007 року Стіг Інге був звільнений, коли «Старт» після серії поганих результатів опинився перед перспективою вильоту з Тіппеліги[26]. Бйорнебю змінив шведський фахівець Бенні Леннартссон, але врятувати клуб від вильоту новий тренер не зумів[27].

З 15 березня 2015 року, є новим спортивним директором норвезького «Русенборга», замість Еріка Хофтуна.[28] Як спортивний директор «Русенборга» він має багато обов'язків, серед багатьох інших підписання нових гравців та поновлення контрактів з існуючими гравцями. Найбільш помітне підписання відбулося 6 березня 2017 року, коли Ніклас Бендтнер підписав на 3-річний контракт з норвезькою командою. Це стало найбільш помітним підписанням в історії норвезького футболу[29].

Бьернебю одружений з гандболісткою Хеге Фресет, з якою у них троє дітей[1].