Торчин (смт)

На території селища відомі такі пам'ятки археології:

• На східній околиці селища, на південно-східному схилі лівого берега Серни, по обидві сторони шосейної дороги Луцьк-Володимир — поселення стрижівської культури розмірами 70×250 м. Пам'ятку виявив відомий волинський краєзнавець Г. О. Гуртовий. У 1965 р. на ній провів розкопки М. А. Пелещишин, яким досліджено 180 м² площі. В процесі робіт відкрито овальну у плані землянку і дві господарські ями. Речові матеріали поселення складаються з уламків ліпної кераміки, крем'яних і кістяних знарядь праці та відходів кременеобробного виробництва.
• На східній околиці селища, поблизу піщаного кар'єру  — поселення лежницької групи ранньозалізного часу, частково досліджене у 1962 р. М. А. Пелещишиним. Під час розкопок відкрито дві господарські ями з уламками ліпного посуду і кусками залізного шлаку.
• В східній частині селища, на лівому березі Серни  — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської, давньоруського періоду XI–XII ст.
• В східній частині селища, біля ПТУ  — сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки.
• На східній околиці селища, праворуч дороги Луцьк-Володимир — ґрунтовий могильник стжижівської культури зі скорченими і витягнутими тілопокладеннями, відкритий у 1937 р. Я. Фітцке, який дослідив 19 поховань. Орієнтація кістяків різна. Вони лежали в овальних ямах на глибині від 0,4 до 1,3 м стосовно денної поверхні. Покійників супроводжували глиняні посудини, крем'яні знаряддя праці і предмети озброєння, кістяні проколки, підвіска і частина музичного інструмента, а також мідні скроневі кільця.
• В центрі селища, біля церкви  — давньруське городище, де знайдені уламки гончарного посуду, пряслиця з пірофіліту, залізні вістря стріл.
• На північно-західній околиці селища  — давньоруське поселення, яке відкрив Г. О. Гуртовий. В минулому столітті тут було знайдено двосічний меч.
• На лівому березі Серни в 1966 р. знайдено скарб з 915 литовських монет XV–XVI ст.
• В східній околиці Торчина, в урочищі Застрижжя, поруч з городищем, на останці лівого берега Серни висотою до 10 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської і стжижівської площею до 1 га. Відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
• На північно-східній околиці селища, в місці впадіння в Серни її лівостороннього допливу  — двошарове поселення городоцько-здовбицької і стжижівської культур. Культурний шар пам'ятки у значній мірі пошкоджений земляними роботами. Поселення відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
• За 1 км на південний захід від селища, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Серни висотою до 8 м над рівнем заплави  — поселення стжижівської культури площею до 1 га, відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
• На південній околиці селища, в урочищі Замчисько, поблизу цегельного заводу  — багатошарове поселення волино-люблінської, стжижівської культур і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст., відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
• На західній околиці селища, за 0, 5 км на захід від шосейної дороги, яка веде до села Смолигів  — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега лівостороннього допливу Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави.
• За 1 км на захід від селища, на південному схилі мису першої надзаплавної тераси лівого безіменного потічка висотою 6-8 м над рівнем заплави  — селище давньоруського періоду площею до 1 га.
• За 2 км на захід від селища, на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного струмка висотою 5-6 м над рівнем заплави  — селище давньоруського періоду XII–XIII ст. площею до 1 га.
• За 3 км на захід від селища, за 100 м на південь від шосейної дороги Луцьк-Володимир, на рівній ділянці мису першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного потічка висотою 5-6 м над рівнем заплави  — багатошарове поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, лежницької групи ранньозалізнсго часу і давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею до 2 га.
• На північно-східній околиці селища, за 100 м на північ від шосейної дороги та за 200 м від автозаправної станції, на схилі мису першої надзаплавної тераси лівого берега Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави  — двошарове поселення тщинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст. площею до 1 га.

1093 рік — Перша згадка Торчина, як значного містечка на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколо.[2][3][4][5]

1193 рік — У Торчині побудована перша православна церква св. Іоанна Богослова. Першим її священиком був о. Варфоломій.[6]

1190 рік — Торчин згадується як містечко Волинського князівства.^{[джерело?]}

1230 рік — У Іпатіївському літописі Торчин згадується як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства^{[джерело?]}

1340 рік — Торчин став волосним центром Луцького повіту.^{[джерело?]}

Герб XVI–XVIII ст.

1480 рік — Торчин відійшов до луцьких католицьких єпископів.

1538–1540 роки — Луцький католицький владика Юрій (Єжи) Фальчевський будує внутрішні та зовнішні замкові укріплення.

10 липня 1540 рік — За клопотанням єпископа Юрія Фальчевського король Сигізмунд І у зв'язку з розбудовою Торчина надав йому Магдебурзьке право і статус міста, дозволив проводити щотижневі базари і 3 ярмарки на рік.

1541 рік — Побудовано і освячено Свято-Георгіївську дев'ятибанну двохпрестольну православну церкву[7]. Діяла до 1798 року.

...коли Єжі Фальчевський, біскуп Луцький, своїм коштом побудував тут замок для охорони добр міських, майна костельного і навколишнього населення, то дозволяємо йому іменувати Торчин містом і надаємо йому Магдебурзьке право...[8]

28 лютого 1546 рік — Сигізмунда Август королівським указом підтвердив Магдебурзький міський статус.

1583—1585 роки — У Торчині жив і працював уродженець містечка священик і вчитель Єрмоген(Ярмоген) Яцкович (прозивався — Тихоненя Яцкович)[9].

1595—1596 роки — Кілька торчинців, зокрема Флоріан Гедройт (у 1598 році був ватажком), пішли у повстанський козацький загін Северина Наливайка[10].

7 березня 1596 рік — Під час перебування війська Северина Наливайка в районі Луцьк-Несвіч-Торчин у козацькі загони втік зі школи 12-річник Федько Гулевич — син маршалка луцького повітового дворянського кола Деміана Гулевича-Воютинського з відомої шляхецької родини Гулевичів. Він став козацьким джурою, тобто молодшим козаком Северина Наливайка.

XVI століття — У Торчині діяли 16 ремісничих цехів(об'єднань). На ярмарках виступали мандрівні актори-скоромохи, демонстрували вертепні вистави (1577 рік)[11].

XVI—XVII століття — Вирощений на землях торчинського замкового маєтку хліб (жито, пшениця) біскупи — власники містечка — активно вивозили через Ґданський (балтійський) морський порт на продаж у Західну Європу. Широко використовувалася так звана торчинська міра ваги і об'єму[12].

30 березня 1581 рік — У козацькому реєстрі полку Яна Оришевського було 74 волинян, серед них двоє з містечка Торчин — Михайло і Михась Торчинські[13].

1601 рік — Тритижнева облага та штурм Торчина татарами. Героїчно обороняючись, торчинці вистояли та відігнали ворога[14].

2 листопада 1660 рік — Ян ІІ Казимир королівським указом підтвердив Магдебургський міський статус[15].

1687 рік — Торчинці на чолі з єпископом Станіславом Вітвицьким витримали 20-денну облогу містечка татарською ордою і, зробивши сміливу вилазку, відігнали нападників[14].

1703 рік — У Торчині діють 7 православних церков — Свято-Георгіївська і 6 цехових[16].

1708 рік — 8-тисячний шведський військовий загін 2 тижні штурмував Торчин. Містечко захищали наймані гайдуки-козаки та народне ополчення[14].

1714 рік — Римо-католицький єпископ Олександр Виговський (племінник Івана Виговського) — тодішній власник містечка — рятував торчинців і людей ближніх сіл від морової язви. Помер саме тут від цієї ж хвороби[14].

14 червня 1767 рік — Троїцький ярмарок у Торчині.

14 червня 1767 рік — Вперше в Україні знайдено унікальний документ повстанської організації — «Торчинський маніфест», який став передгроззям Коліївщини[17].

Т. Тутолмін

1795 рік — Торчині відкрито поштовий заклад[18].

1798–1800 роки — Уповноважений торчинською громадою міщанин, ймовірно, війт містечка Онуфрій Іванович Горошко захистив у Петербурзькому сенаті Волинській казенній палаті Магдебурзький міський статус Торчина, врятував торчинців від закріпачення, якого домагався в сенаті генерал Т. І. Тутолмін[19].

1800 рік — Перша згадка про лісову охорону у Торчині.

1812 рік — Торчинська міщанка Софія Чайка з групою торчинців брала участь у партизанській боротьбі проти наполеонівських окупантів.

21 вересня 1812 рік — Бій під Торчином між російськими і французькими військами. Французи втратили 400 вояків[20].

1830 рік — Відкрито державне волосне училище.

1835–1850 роки — У Торчині діяла Свято-Стефанівська парафія і бібліотека при ній, засновником яких був священник о.Стефан Тимінський.

1846 рік — Відкрито лікарню з кількома лікарями.

1850 рік — Побудовано православну церкву імені Святого Первомученика Стефана. Організатором будови і першим настоятелем храму був о. Стефан Тимінський. Його наступниками син о. Іринах Тимінський, а потім онук о. Роман Тимінський. Останній, за згадками парафіян, на відміну від свого діда мав зверхню вдачу. У неділю любив ставати біля фіртки свого будинку, поклавши руку на фіртку, щоб торчинці, які прохдили повз нього, цілували йому руку. Тимінські служили на торчинській парафії аж до захоплення Торчина австрійськими військами 1916 року[21].

1857 рік — У містечку почав працювати винокурний завод. Власниця — графиня Морстин Палагія Іванівна. За рік вироблялося до 22000 відер напою.

1875 рік — Відкрито земське народне училище.

1880 рік — Графиня Морстин зводить паровий млин поряд з двома водяними млинами і трьома вітряками.

1880–1939 роки — У Торчині мала земельну власність родина Казимира Липинського (батько В'ячеслава Липинського), а його рідна сестра Ванда постійно тут жила до 1939 року.

1884 рік — Відкрито церковно-парафіяльну школу.

1895 рік — У Торчині відкрито поштово-телеграфну установу[18].

1900 рік — Торчинський лікар Бенц Маєр Бейлін побудував на свій кошт школу, у якій вперше ввів уроки фізкультури[22].

1901 рік — У Торчині діють 8 шкіряних закладів, 2 водяних млини, винокурний, пивоварний, дріжджовий, цегельний заводи і т. д.[23]

1904–1907 роки — У Торчині мала маєток (земельну власність) — 72,6 десятини — Леся Українка[24].

1916 рік — У Торчині засновують школу Січові стрільці. Вперше навчання було українською мовою.

Гнат Порохівський — командир опорної бази Армії УНР в Торчині

27 жовтня 1917 рік — Переворот у 775 Кустанайському полку (тримав торчинську дільницю фронту). Утворено військово-революційний комітет (ревком) на чолі з А. А. Богдановим, який утримував у Торчині владу 115 днів, увів демократичне управління Торчинською волостю^{[джерело?]}.

1917—1920 роки — торчинці взяли активну участь у боротьбі за проголошення і оборону УНР, зокрема у Коростишівському козацькому полку УНР, у якому воювали: Федось Лобурський, Кузьма Воїна, Клим Зінчук, Мирон Козар, Федось Будяк та інші.

Кін. 1918 — поч. 1919 роки — У Торчині містився штаб опорної бази УНР під командуванням полковника Гната Порохівського.

18 лютого 1918 рік — Німецькі війська відібрали Торчин у радянських військ.

1919 рік — У Торчині було утворено філію Луцького повітового товариства «Просвіта». В її роботі брали участь Трохим Тандрик, Андрій Конкевич, Митрофан Кошелюк, священик Володимир Новицький та інші.

Леопольд Ліс-Кула

Ревком 775 Кустанайського полку (Торчин, жовтень 1917)

7 березня 1919 рік — Торчин, у якому більшість населення становили українці, став місцем польсько-українського збройного протистояння у 1919 р. Під час захоплення міста польськими військами в ніч з 6 на 7 березня 1919 р. тут був важко поранений командувач польських військових частин майор Леопольд Ліс-Кула (Leopold Lis-Кула). Помер від втрати крові через кілька годин після захоплення містечка.

Весна 1919 рік — У Торчині, коли українські війська Директорії тримали тут фронт проти наступу польських частин, виступав на мітингу січових стрільців і селян Симон Петлюра (За спогадами старожилів).

Липень-вересень 1920 рік — Під час радянсько-польської війни 1920 р. головою ревкому був Афанасій Савчук, а секретарем — Петро Савчук.

Карта Торчина та околиць 1929 року

Під польською окупацією у міжвоєнний період містечко стало садибою сільської гміни Torczyn. У 1935 р. гміна складалася з 35 громад.

Більшість жителів містечка становили українці, другою за чисельністю етнічною групою були євреї, поляки були менш численні[25]. Окрім того в містечку мешкали окремі вірменські й караїмські родини.

1920 рік — Створено команду вогнеборців.

Будинки у Торчині 1930 рік

1922–1923 роки — У Торчині виник перший партійний осередок Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

Кінець 1923 рік — Торчинський партійний осередок влився у Луцький окружний комітет Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

1923–1924 роки — У Торчині відроджено громацько-культурне товариство «Просвіта».

1924 рік — Утворився Торчинський райком КПЗУ.

1926 рік — Керована комуністами робітнича професійна організація провела успішний страйк робітників торчинських майсерень.

1927 рік — Народився Юрій (Єжи) Язвінський (пол.Jerzy Jaźwiński). Жив у Торчині до 1945 року.

У 1929 р. на Торчин поширені правила міської забудови.[26]

1930 рік — Торчинська громада відстояла міський статус Торчина.

19 жовтня 1934 рік — У Торчині народився Святослав Новицький

1935–1936 роки — Через Торчин побудовано бруковану дорогу (до того на головній вулиці був дерев'яний настил брусами).

1936 рік — Торчинський селянин Степан Павлович Кревський заснував і розгорнув роботу цегляного заводу. Діяв до 1996 року.

1938 рік — Побудовано перший кінотеатр.

19 вересня 1939 рік — 36-а танкова бригада взяла містечко Торчин і після невеликого бою з поляками увійшла до Володимира.

1939–1950 рр. — У лавах ОУН-УПА боролися більше 150 торчинців.

Кін.1939 — поч. 1940 роки — У Торчині організовано МТС.

1940 рік — Створено промкомбінат та харчокомбінат.

Весна 1940 рік — Заснування колгоспу ім. Калініна. Перший голова — М. Ф. Франківський.

25 червня 1941 рік — Торчин окупували німецькі війська.

3 серпня 1941 — літо 1943 роки — У Торчині діяло розгалужене антифашистське підпілля (до 70 чоловік), яким керував учитель Каспрук Павло Йосипович (загинув 20 червня 1943 року).

Німці створили в Торчині гето для місцевих євреїв (близько 1500 осіб)[27]. та ув’язнених з довколишніх сіл (разом - до 3 тис. осіб ). 23 серпня 1942 р. мешканці гето були розстріляні німцями. Територія ґетто, що охоронялось українською поліцією, була огороджена колючим дротом. В’язнів використовували для виконання важкої фізичної праці. 2 серпня 1942 р. команда СД з Луцька за допомогою німецької жандармерії та української поліції ліквідувала ґетто, розстрілявши 2 тис. євреїв. За даними радянської надзвичайної комісії з розслідування злочинів фашистських окупантів, втрати мирного населення містечка у роки війни становили 4 тис. 39 осіб, серед яких було багато євреїв[28].

Серпень-листопад 1942 рік — Олександр Остапович Круть, ризикуючи життям дружини і дітей, врятував від розстрілу 12 євреїв.

17 квітня 1944 рік — Скориставшись Великодніми святами підрозділи 106-ї та 197-ї стрілецьких дивізій, 39-го окремого Київського танкового полку та 150-ї окремої Київсько-Коростенської танкової бригади Першого Українського фронту раптовим для німців ударом відбили Торчин. Першими до міста увірвались танкісти під командуванням П. О. Гопіна, які й забезпечили успішний штурм Торчина піхотою. Після вступу до Торчина Радянської армії усі молоді чоловіки містечка були мобілізовані до її лав. Значна частина з них - загинула. А сам Торчин став місцем кривавої боротьби між радянськими активістами та підпільниками-оунівцями. Поразка визвольного руху перетворила Торчин на провінційне радянське селище міського типу.

Серпень 1948 рік — Відновлено колгосп ім. Калініна.

Вересень 1949 рік — Утворення артілі ім. Щорса. Згодом відійшла як бригада до артілі ім. Шевченка села Буяни.

1952 рік — Розпочала діяти партійно-кандидатська група.

1953 рік — Створено первинну партійну організацію (1961 рік — 30 комуністів, 1967 рік — 61 комуніст).

1966 рік — населення селища досягло 5400 мешканців.

1967 рік — Споруджено триповерхове приміщення лікарні.

У грудні 2014 року єпископ Володимир-Волинський Матфей освятив меморіальну дошку на честь історика та краєзнавця Григорія Гуртового — при вході в заснований ним музей[29].

У серпні 2015 року настоятель місцевої парафії Апостола і першомученика Стефана протоієрей Степан Деленів освятив монумент бійцям УПА. На монументі викарбувані імена й прізвища знищених радянською каральною машиною, встановлений на одному з місць масового катування повстанців[30].

• ПЦУ св. архидиякона Стефана збудована у 1991-94 рр. Престольне свято — 9 січня.
• УПЦ МП святителя Стефана єпископа Володимир-Волинського чудотворця Київського (2000).

Костел Пресвятої Трійці і св. Івана Хрестителя 1995-98 рр.

Парафіяльний костел Пресвятої Трійці і св. Йоана Хрестителя збудований у 1995-98 р.р.

Перший дерев'яний костел у Торчині було збудовано у 1540 році на пожертви луцького єпископа Юрія Фальчевського.

Новий костел у 1710 р. почав будувати луцький єпископ Олександр Виговський, продовжили його справу єпископи Франциск-Антоній Кобельський та Антоній-Еразм Воллович, проте завершити будівництво не вдалося.

Дерев'яний костел, збудований єпископом Феліксом Турським у 1778 році, згорів 25 грудня 1944 року.