Чумиза

У Китаї чумизу називають «гуцзой», а крупу чумизи «сяоміцзой». Назва культури «чумиза» походить від зміненого китайського «сяоміцза»[2]. В Індії чумизу називають «кунгу», в Японії — «ава», у Грузії — «гомі», у Вірменії — «мчаді», у Молдові та Україні — «бор» чи головчасте просо, у Казахстані «кунак», в Англії — «Turkestan millet» (туркестанське просо), «Italian millet» (італійське просо)[2].

Стебло прямостояче, міцне, 60—120 см заввишки[1]. На стеблах 10-13 листків. Листя завдовжки 25-24 см і 2-З см завширшки.

Суцвіття — щільна колосоподібна волоть до 50 см завдовжки. Мітличка лопастна до 30 см довжини, щетинки слабо виражені.

Плід — дрібна зернівка[1]. Одна мітличка в середньому містить 7500 зерен цегляно-червоного кольору, округло-еліпсоподібної форми, низької плівчастості (9- 10 %). Вага 1000 зерен 2,8 г. Насіння добре проростає при температурі повітря вище +6-+10°С, не проростає при температурі нижче +5°С.

Чумиза є рослиною короткого дня, відносно середньостепова, теплолюбива[2]. Проте більш стійка до весняних приморозків ніж просо, сходи витримують короткочасні заморозки до -2…-4°С. Саме тому чумиза висівається з просом і кукурудзою в пізніші строки[2]. Чумиза добре протистоїть повітряній та ґрунтовій посусі, добре переносить високі температури повітря та тимчасову недостачу вологи в ґрунті, так як володіє властивістю витягувати вологу з більш глибоких шарів, економно витрачати її в різні періоди свого розвитку. У період кущіння і викиду мітлички чумиза добре відзивається на додаткове зволоження, у період проростання насіння задовольняється дуже обмеженою кількістю вологи[2].

Надмірне зволоження ґрунту в післяпосівний період може спричинити загибель проростків чи зарідження сходів з наступним пригніченням їх в наслідок поганого розвитку кореневої системи від недостачі в ґрунті повітря й тепла. Найкращими ґрунтами будуть чорноземи, супіщані, суглинисті ґрунти. Солонцюваті і засолені ґрунти для чумизи не придатні.

Вегетаційний період в середньому становить 115 днів. Від викиду мітлички до дозрівання проходить період 35-40 днів. За добрих умов коефіцієнт кущення — від 1 до 12.

Врожайність у виробничих умовах: зелена маса — 350—400 цнт/га, сіно — 85-90 цнт/га, зерно — 85-90 цнт/га[2][1].

Чумиза відрізняєтья засухостійкістю, стійкістю до осипання, мало піддатлива захворюванням, чим вигідно відрізняється від багатьох інших культур, практично не вражається головнею та просяним комариком.

У країні традиційного вирощування, в Китаї, продукти з цієї культури вважають високопоживними, такими, що позитивно впливають на організм людини. Чумиза є однією з основних продовольчих культур Китаю. Із зерна чумизи виготовляєть різноманітні продукти харчування. З крупи чумизи варять різні каші, з борошна випікають пампушки, млинці, особливі китайські макарони. Також зерно чумизи використовують як вихідну сировину при виготовленні спирту, пива та інших продуктів. Чумиза слугує високопоживним кормом для тваринництва Китаю, у хід йдуть практично всі частини рослини від корінців до мітлички з зерном[2].

Широке поширення в Росії чумиза отримала після російсько-японської війни 1904—1905 років, коли російські військові завезли насіння цієї культури з Маньчжурії[2]. Використання чумизи для потреб харчування російськими військами дало можливість оцінити економічні переваги культури. Відсутність акліматизованих сортів чумизи, незнання особливостей біології й агротехніки затребували проведення досліджень з переселення цієї рослини в європейську частину Росії. Широкому поширенню чумизи в Росії сприяв селекціонер з Коломни М. В. Цуканов, який вивів новий високоврожайний сорт — Коломенський[2].

В Україні в післявоєнні роки було виділено в селекціонування кілька сортів чумизи — Дніпропетровська, Херсонська, Українська тощо. Через те, що за врожайністю вони майже не відрізнялися від проса, чумиза, як продовольча культура, була виведена з реєстру рослин та виключена з ГОСТів. Проте народна селекція за 48 років дала цінні результати[2]. У результаті багаторічних селекційних експериментів виведений авторський сорт Дніпровська, що успадкував від російського сорту Коломенська високу врожайність. Це єдиний в Україні сорт чумизи, що пройшов сортовипробування і занесений 2001 року до Реєстру сортів рослин України, рекомендований для вирощування і характеризується високою врожайністю й унікальним змістом біологічно активних речовин[3][2].

Крупа чумизи (біла), експозиція історичного музею

Чумиза відрізняється високим вмістом вуглеводів (крохмалю до 70 %), білків, незамінних амінокислот (лізину). Чумиза є гарним доповненням корму для птиці, концентрованого і зеленого корму для продуктивних тварин. Чумизу можна розглядати і як продовольчу круп'яну культуру.

Хімічний склад зеленої маси (до абсолютно сухої речовини): сирий протеїн — 19,5 %, цукор — 8 %, клітковина — 20 %. У 100 кг зеленого корму міститься 66 кормових одиниць, 39,7 крохмалевих еквівалентів. Зелена маса має гарну листяність (72 %)[2].

Хімічний склад сіна: вода — 15 %, зола — 9,6 %, органічні речовини — 75,5 % (8-9 % білків і 2 % жиру). Сіно чумизи містить, у перерахунку на суху речовину — 14-16 % сирого протеїну, що значно перевищує вміст в сіні багаторічних злакових трав (7-12 %), проса, вівса; цукор — 8 %; клітковина — 20 %.[2]

Хімічний склад зерна: вода — 14 %, протеїни — 7 %, жири — 5,2 %, клітковина — 7 %, зола — 2 %, безазотисті екстрактивні речовини 57,9 %[3]. Крупа чумизи є продуктом з високим вмістом вітамінів.

Хімічний склад крупи[4]: жири — 5,4 %, білки — 14,4 %, вуглеводи — 69,6 %. Енергетична цінність — 369 ккал. Крупа чумизи має дієтичні, лікувально-профілактичні властивості та зумовлює позитивний вплив на організм людини, є природним сорбентом який добре поглинає радіонукліди цезію та стронцію.

• Мишій італійський
• Могар

• Чумиза // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Чумиза — забута й врожайна.