Кременецький повіт (ВКЛ і I Річ Посполита)

У першій третині XV століття на зміну волостям на чолі з воєводами на Волині прийшли старостинські округи, які найчастіше називалися повітами, серед яких був і майбутній Кременецький повіт. Спочатку цей округ підпорядковувався луцькому великокняжому уряднику (наміснику, старості)[3].

Кременецьким округом управляли намісники луцького старости, призначувані великим князем литовським, наділені широкими повноваженнями. Іноді трапляються також назви «окружний староста» — керівник округу (повіту) та «городовий староста» — теж керівник повіту на відміну від «негородового старости» — державця коронних маєтностей. Його резиденцією був Кременецький замок. Найраніше кременецький намісник (староста) згадується 1418 року[4]. Ним був Конрад Франкенберг (Франкемберг), хоча у документах він також називається бургграфом[5], тобто комендантом Кременецького замку. З початку 1430-х років посада кременецького намісника існувала на постійній основі — вірогідно, це було пов'язано з отриманням містом Кременцем 9 травня 1431 року привілея магдебурзького права[6].

Кременецький округ охоплював колишні Кременецьку, Стіжецьку й північну частину Меджибізької волостей. Остання з її складових, віддалена від Кременця, протягом деякого часу зберігала певну відособленість і мала окрему назву Кузьминський повіт. Окрім Кременецького повіту, у середині й другій половині XV століття в межах його майбутньої території (після 1566 року) існували схожі за своїм статусом Кузьминський, Перемильський (частково) і Полонський повіти, адміністративно підпорядковані луцькому старості; Збаразький повіт роду Несвіцьких і похідних від нього княжих родів та Заславська волость молодшого відгалуження князів Острозьких[7].

Після смерті останнього волинського князя Свидригайла 1452 року та остаточної ліквідації Казимиром IV Ягеллончиком Волинського князівства[8], Кременецький округ став частиною Волинської землі, згодом він все частіше називався повітом.

Кременецький намісник після 1529 року почав називатися старостою[9], його повноваження значно розширилися.

Унаслідок реформ 1564-1566 років, які були закріплені у другому Литовському Статуті (Волинському), всю територію країни було поділено на воєводства і повіти[10]. Кременецький повіт став частиною Волинського воєводства. До його складу були включені Кузьминський, Полонський, Збаразький, частково Перемильський повіти та Заславська волость[11]. Окрім старости, у ньому були засновані наступні уряди: маршалка, підкоморія, судді, підсудка, писаря, войського. Для одержання будь-якого з цих земських урядів у повіті потрібна була повітова осілість — наявність земельної власності та тривале проживання на його території[12]. Був створений інститут регулярних повітових сеймиків, які стали першою інстанцією для вирішення того чи іншого питання; були внесені зміни до сеймового представництва[10]. У роботі сеймиків брали участь усі шляхтичі, які мали земельну власність у цьому повіті. Повітові сеймики обирали кандидатів у судді до земського та підкоморського судів, а також, по два депутати від кожного повіту до вального сейму Великого князівства Литовського, пізніше — Сейму Речі Посполитої. У повіті було запроваджено земський, гродський і підкоморський суди, ліквідовано привілеї магнатів судитися тільки великокняжим судом[13].

Староста міг призначати таких урядників, як підстароста, гродський суддя та гродський писар, які допомагали йому виконувати свої обов'язки, зокрема у гродському суді. Підстароста — це намісник старости, який головував на судових засіданнях за його відсутності й загалом виконував обов'язки старости на час його від'їзду. Сам староста не часто відвідував засідання суду. Усі троє — підстароста, гродський суддя та писар — мали бути осілими людьми в повіті[14].

Маршалок земський відповідав за збір шляхетського ополчення у межах Кременецького повіту. Він іменувався маршалком «його королівської милості» без повітового означення «кременецький». Першим маршалком у Кременці був Михайло Єло-Малинський. Про наступних кременецьких маршалків нічого не відомо — їх, очевидно, не було: цей уряд не вписувався до запозиченої після Люблінської унії з Корони земської ієрархії[15].

Після Люблінської унії 1569 року Кременецький повіт у складі Волинського воєводства став частиною Корони Королівства Польського.

24 червня 1765 року королівська канцелярія видала номінаційні привілеї на уряди чашника, ловчого, підчашого, підстолія, скарбника, стольника, хорунжого, мечника та войського меншого для Кременецького повіту[16].

1772 року, після першого поділу Речі Посполитої, до Австрії відійшли південно-західна і частково західна частина Кременецького повіту з містами Збаражем, Черниховом і Лешневом загальною площею 1 095 квадратних кілометрів[17].

2 листопада 1791 року сейм Речі Посполитої вніс істотні зміни в повітовий поділ воєводств. Відтоді, за його ухвалою, у Волинському воєводстві мало бути шість повітів: Володимирсько-Чернігівський, Володимирсько-Новгородський, Луцький, Кременецький, Горинський і Надслуцький; повітовими центрами ставали міста Володимир, Рафалівка, Луцьк, Кременець, Рівне, Красилів. Указана адміністративно-територіальна реформа проводилась лише до перемоги Тарговицької конфедерації влітку 1792 року[18]. Тарговицька реакція перекреслила реформаторські починання Чотирирічного сейму. Анульовано було й адміністративно-територіальну реформу, відновлено старий повітовий поділ.

1793 року, внаслідок другого поділу Речі Посполитої, до Російської імперії відійшла східна половина Волині, а західна половина залишилась за Річчю Посполитою. Кордон між двома державами пролягав, зокрема, через Кременецький повіт: із півночі на південь східніше міст Кременця, Вишнівця, західніше міст Шумська, Ямполя, Ланівців, Вишгородка[19].

Східна половина Волинського воєводства увійшла до складу створеного в цьому році Ізяславського намісництва (губернії) Російської імперії. Згідно з постановою Гродненського сейму землі Волинського воєводства, що залишилися у Речі Посполитій, були поділені на землі: Луцьку, Кременецьку та Поліську[20].

Проте, внаслідок третього поділу Речі Посполитої 1795 року, до Росії відійшла решта Кременецького повіту. З кінця 1796 року вся територія повіту адміністративно увійшла до Волинської губернії[21].

Кременецький повіт був найпівденнішим повітом Волинського воєводства. На півночі він межував з Луцьким повітом, кордон проходив ламаною лінією орієнтовно від Берестечка по Стиру до впадіння в нього Пляшівки, далі по суходолу на значній відстані, по Цвітосі, поділяючи нею Заславську волость на північну і південну частини, «уверх до лесу Великого Цвету» і цим лісом до Случі, де закінчувався південніше містечка Баранівки[22]. На заході повіт межував з Буським повітом Белзького воєводства та Львівським повітом Руського воєводства, на півдні з Летичівським і Кам'янецьким повітами Подільського воєводства та Теребовлянським повітом Руського воєводства, а на сході проходила межа з Житомирським повітом Київського воєводства здебільшого по річці Случ[23].

Станом на кінець 1560-х років Кременецький повіт охоплював верхів'я Стиру, Горині, Серету, Збруча, Случі й Бужка. Площа повіту за різними підрахунками становила близько 13 503 квадратних кілометрів (за вимірами О. Яблоновського), біля 13 176 квадратних кілометрів (за вимірами О. Барановича)[24] та близько 12 543 квадратних кілометрів (за підрахунками М. Крикуна)[17].

Населення повіту 1629 року за підрахунками О. Барановича становило близько 203 304 осіб[24], за підрахунками М. Крикуна — 244 973 особи[25]; щільність населення — 19,53 чоловік на квадратний кілометр[26].

• Aleksander Jabłonowski: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. VIII: Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. Warszawa: Gebethner i Wolff, 1889, s. 25.
• Баранович O. Залюднення України перед Хмельниччиною. Ч. 1: Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVІІ ст. — Київ: Укрполіграфоб'єднання ім. Леніна, 1930.
• Крикун М. Воєводства Правобережної України у XVI—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів, 2012. — ISBN 978-617-607-240-9.
• Куляниця Н. Уряд старости у місті Кременець в 1560—1627 роках // Київські історичні студії. — № 1(4) (2017). — С. 54-59.