79-та окрема десантно-штурмова бригада (Україна)

Після початку російської інтервенції до Криму частина 1-го батальйону бригади була піднята за тривогою 2 березня 2014 року. Сформований з контрактників підрозділ був направлений в Херсонську область, на перешийок до Криму, під Чаплинку. Існував план перекинути ці підрозділи на територію самого Криму і закріпитися там у кількох населених пунктах на півночі. Один з офіцерів бригади, майор Дмитро Марченко, на цивільному автомобілі їздив до Армянська оцінити ситуацію. Розвідка показала, що у місті головну трасу вже контролювали російські війська вторгнення. План скасували, підрозділ залишився на перешийку. В 20-х числах березня формувався вже 2-й батальйон з числа мобілізованих.[4]

Станом на 18 квітня вже повністю боєздатні 1-й та 2-й батальйони перебували в Херсонській області, 18 травня направилися в Запорізьку область, а в червні – в Донецьку. Ще один батальйон бригади, 88-й окремий, перебував в Одеській області і був кадрованим, участі у бойових діях не брав через некомплект як техніки, так і військовослужбовців.[4]

З 3 по 5 червня 2014 року бійці зі складу 1-го батальйону бригади брали участь у звільненні Красного Лиману. В бою загинув солдат Власенко Юрій Олександрович. 1-й батальйон перебував в цьому районі до повного звільнення Слов'янська 5-го липня.[5]

В цей же час розвідувальна рота і 2-й батальйон, який вже був доукомплектований, були відправлені на південь, під Волноваху на зміну 51-й окремій механізованій бригаді, що була виведена із зони бойових дій після бою під Волновахою.[6]

Згодом з військовослужбовців 2-го батальйону бригаду було сформовано 2 ротно-тактичні групи, які були залучені до прикриття кордону з РФ.[6]

12 червня 2014 року бійці розвідувальної роти та 2-го батальйону бригади за підтримки 1-ї гаубичної батареї бригади брали участь в Бою за Савур-Могилу. В бою загинуло два військовослужбовці бригади Татарінов Сергій Петрович та Шерстньов Сергій Андрійович.[7]

Інший підрозділ 2-го батальйону бригади під командуванням майора Кривоносова Сергія в той же день разом з підрозділами 72-ї окремої механізованої бригади форсував річку Міус в районі Маринівки, там було встановлено переправу через річку. Після цього підрозділ висунувся в с. Кожевня і продовжив рух далі в район с. Дякове. Задля забезпечення контролю підрозділу над переправою, щоб угрупування українських військ могло продовжувати виконувати завдання по взяттю під контроль кордону з Росією, була зайнята висота 185, яка панувала над с. Дібрівка, були встановлені опорні пункти.[2] 2-га рота 2-го батальйону бригади зайняла сусідню висоту, яка згодом стала відома під назвою «Браво» (по позивному Семена Колейника, який керував силами, що цю висоту утримували), а третя висота під Дяковим стала командним пунктом бригади, там розмістилися одна рота і підрозділи забезпечення.[8]

Після звільнення Слов'янську 5 липня, до бійців 2-ї батальйонно-тактичної групи бригади приєднався 1-й батальйон бригади.[9]

Вночі 11 липня 2014 року батальйонно-тактична група 24 ОМБр, 72 ОМБр та 79 ОАеМБр в ході висунення на кордон з Ростовської області для посилення перебувала в цьому районі Південної армійської угруповання потрапила під обстріл з реактивної установки БМ-21 «Град» біля Зеленопілля, в 17 км на південний схід від міста Ровеньки, Луганська область. Обстріл вели Збройні сили РФ зі своєї території і угруповання бойовиків з району Ровеньків. Під час атаки загинуло 9 військовослужбовців бригади.

16 липня українські війська втратили контроль над селом Маринівка, мобільна група 4-ї роти 79-ї бригади, допомагала евакуйовувати нацгвардійців з втраченого населеного пункту. Українські підрозділи на українсько-російському кордоні опинилися в оточенні.[8]

21 липня волонтер Юрій Бірюков допоміг вивести 75-80 тяжкопоранених солдат бригади з оточення терористів у Луганській області.[10]

23 липня в ЗМІ з'явилося повідомлення, що 79 ОАеМБр знаходиться в районі Дяково.

24 липня прес-офіцер штабу АТО Владислав Селезньов заявив, що ситуація з оточеною і щодня обстрілюваною 79-ю аеромобільною бригадою важка, але не критична.

26 липня родичі військовослужбовців бригади на понад 8 годин, з 18:45 вечора до 6:00 ранку, перекрили у Миколаєві Варварівський міст, який лежить на міжнародній автомагістралі E58 Відень—Будапешт—Одеса—Мелітополь—Ростов-на-Дону. Вони вимагали надати допомогу частинам бригади, які перебували на кордоні з РФ.[11]

30 липня, після взяття під контроль висоти Савур-Могила на Донеччині, українським силам вдалося розблокувати військових 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад, які довгий час перебували в оточенні між російським кордоном і угрупованнями бойовиків.[12]

2 серпня волонтери Всеукраїнського об'єднання «Народний проект» передали бригаді електрогенератори, харчі та ліки.[13]

4 серпня на висоті 185 загинув командир ротно-тактичної групи, що її обороняла — Кривоносов Сергій.[8]

7 серпня 2014 року десантники аеромобільної бригади вирвались з оточення. Про це зазначив засновник фонду «Крила Фенікса» Юрій Бірюков[14].

У серпні 2014 року при 79 ОАеМБр створено 3-й добровольчий батальйон «Фенікс».

2 вересня група волонтерів придбала та переобладнала 7 автомобілів для 79 ОАеМБр — шість позашляховиків для вивезення поранених із поля бою та один реанімобіль, обладнаний всім необхідним. Автомобілі придбані в Європі за кошти, перераховані громадянами.[15][16]

27 вересня координатор волонтерського проекту «Крила Фенікса» Юрій Бірюков повідомив, що до 79 ОАеМБр доставили комплект цифрового кодованого зв'язку, загальна вартість переданого обладнання складає 2,35 мільйона гривень, має приїхати майстер по підключенню обладнання[17].

З кінця вересня бригада бере участь в обороні Донецького аеропорту.[9]

28 вересня 2014 року при заході на бойові позиції в термінали аеропорту, бойовики знищили 2 БТР з десантниками, 7 бійців бригади загинуло.[9]

10 жовтня Всеукраїнське об'єднання волонтерів «Народний проект» передали 79-й бригаді продукти, одяг, ліки та Celox A від «Народного тилу».[18]

В грудні 2014 року на зміну підрозділам 79-ї бригади що обороняли Донецький аеропорт прибули 2 батальйони 81-ї аеромобільної бригади.[19]

Також бригада брала участь у спробі відбиття руїн Донецького аеропорту, які мали місце в кінці січня 15-го, але нічого, окрім втрат, це не принесло.[5] В розпал боїв бійці підрозділу утримували радіолокаційну станцію та село Водяне.[20]

Підрозділ 79-ї під командуванням Миргородського Максима також брав участь в боях за Дебальцеве, де разом з 30-ю механізованою, танкістами 92-ї механізованої, 1-ї танкової бригад і батальйоном «Донбас» спробували штурмувати село Логвінове, яке вже було захоплене російськими військами. Але росіяни перекинули сюди багато сил і їх артилерія добре пристрілялася. Сил для ефективної атаки було явно недостатньо. Хоча операція щодо розблокування дороги на Артемівськ і не принесла бажаного результату, це все ж дозволило виграти час для того, сили АТО могли вийти з Дебальцевого.[9]

З 2016 року аеромобільну бригаду було доповнено танковою ротою, після чого бригада була переформована, отримавши назву — 79-та окрема десантно-штурмова бригада.[21][22]

Станом на 1992 рік бригада мала у складі:[1]

• важкий повітрянодесантний батальйон
• важкий повітрянодесантний батальйон
• легкий повітрянодесантний батальйон
• підрозділи забезпечення

• 1 десантно-штурмовий батальйон (БТР);
• 2 десантно-штурмовий батальйон (БТР);
• 3 десантно-штурмовий батальйон «Фенікс» (БТР, Д-30);
• рота протиповітряної оборони
• бригадна артилерійська група
  • самохідний артилерійський дивізіон (2С1 «Гвоздика»);
  • гаубичний артилерійський дивізіон (Д-30);
  • реактивний артилерійський дивізіон (БМ-21 «Град»);
• розвідувально-десантна рота
• танкова рота
• інженерно-саперна рота
• рота РХБ захисту
• польовий вузол зв'язку

• рота матеріального забезпечення
• рота десантного забезпечення
• ремонтна рота

Найвищими державними нагородами були відзначені:

• майор Кривоносов Сергій Сергійович — звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (4 грудня 2014, посмертно)[28]
• молодший лейтенант Чайка Павло Миколайович — орден «За мужність» I ступеня (26 лютого 2015)[29]
• підполковник Миргородський Максим Вікторович — орден Богдана Хмельницького I ступеня (25 квітня 2015)[30]

• У повітрі, на морі, на землі: єдність стихій в обороні України // Генеральний штаб ЗСУ, 19 липня 2017