Lixus

Зовнішній вигляд

До цього роду відносяться жуки малого, середнього та досить великого розміру, довжина їхнього тіла знаходиться у межах 3-22 мм. Основні ознаки[1]:

  • тіло видовжене, циліндричне;
  • ширина передньоспинки звичайно більша за свою довжину;
  • вусикові борозенки не доходять до нижнього краю очей;
  • надкрила вузькі й часто-густо їхні вершини загострені кожна окремо.

Фотографії видів цього роду див. на[2].

Спосіб життя

Життєвий цикл видів роду Lixus тісно пов'язаний із рослинами з родин Лободові, Селерові, Айстрові, Амарантові, Гвоздикові, Бобові, Капустяні та інші. У помірних широтах активні імаго з'являються у природі у першій половині весни. Вони живляться зеленими частинами рослин, паруються і відкладають яйця у стебла та черешки рослин-господарів[3]. Личинки живляться рослинними тканинами, вигризаючи собі тунель. При цьому на рослинах часом утворюються гали[4]. Завершаючи розвиток, личинка вигризає камеру, у якій заляльковується[5]. Жуки нового покоління з'являються у другій половині-наприкінці літа. Зимують вони інколи у ляльковій камері, але частіше — поза кормовими рослинами, під камінням, у підстилці, верхньому шарі ґрунту.

Докладніше про спосіб життя декількох видів української фауни див. також[6][7].

Географічне поширення

Види цього роду надзвичайно поширені, вони мешкають в усіх зоогеографічних областях суходолу (див. нижче). На підставі цього деякі фахівці вважають рід найдавнішим у підродині Lixinae[1].

Класифікація

Рід є найбільшим в підродині Lixinae. Описано понад 500 видів цього роду[1], з яких приблизно 160 видів є мешканцями Палеарктики, близько тридцяти з них представлені у фауні України[8]. Ймовірно, два види є ендеміками України (див. нижче).

Повного переліку видів Lixus у обсязі світової фауни не існує. Є лише більш або менш достовірні й завжди неповні списки, наприклад,[9] або[10]. Досить повне фауністичне зведення є лише для Палеарктики. У ньому усі відомі у регіоні види розподілено на 11 підродів[11]:

Щодо 19 палеарктичних видів Lixus таксономісти утруднюються віднести їх до якогось підроду. Наводимо перелік цих видів:

  • Lixus akonis Kôno, 1929 — Японія, Китай
  • Lixus arundinis Thunberg, 1815  ?
  • Lixus boehmi Hartmann, 1909 — Єгипет
  • Lixus impexus (Voss, 1960) — Афганістан
  • Lixus crassipes (Fabricius, 1775) — Франція
  • Lixus invarius Walker, 1871 — Єгипет
  • Lixus moiwanus Kôno, 1928 — Китай, Японія, Корея
  • Lixus noctis Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
  • Lixus nocturnus Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
  • Lixus perplexus (Faust, 1888) — Україна (Крим)
  • Lixus pierrei Roudier, 1954 — Алжир
  • Lixus papillaris Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
  • Lixus punctatus Fischer von Waldheim, 1842 — «Сибір»
  • Lixus salentinus G. O. Costa, 1839 — Італія (Сицилія)
  • Lixus snae Merceron, 1996 — Франція
  • Lixus subrectinasus Desbrochers des Loges, 1898 — Алжир
  • Lixus sanguinipes Desbrochers des Loges. 1898 — Алжир
  • Lixus subulipennis Boheman, 1835 — Україна
  • Lixus tricolor (Scopoli, 1772)  ?

Практичне значення

Серед цього роду є види, які при масовому розмноженні можуть завдавати шкоди культивованим лободовим (буряки), амарантам, капустяним (гірчиця) тощо. Декілька видів є гербіфагами, що можуть бути акліматизовані за межами свого природного ареалу для пригнічення популяцій інтродукованих бур'янів (лободи, полину та ін.). Один вид роду ліксус катрановий занесений до Червоної книги України[12].

Примітки

  1. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967. — 142 c.
  2. http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/lixini.htm
  3. Воловник С. В. О яйцекладке у долгоносиков-стеблеедов рода Lixus (Coleoptera, Curculionidae) // Зоологический журнал, 1994. — Т. 73. — Вып. 12. — С. 49-54. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf19.htm
  4. Воловник С. В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828–833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_2010_lixinae_zoolj.pdf
  5. Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. бюлл., 2008. — Т. 4. — Вып. 1. — С. 87-91. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf26.htm
  6. Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). IV. Род Lixus F., подрод Eulixus Reitt. // Энтомологическое обозрение, 2007. — Т. 86. — Вып. 3.  — С. 521–531. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf12.htm
  7. Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-ликсин (Coleoptera, Curculionidae). V. Род Lixus F., подроды Lixus F., Ortholixus Reitt., Compsolixus Reitt., Callistolixus Reitt. // Энтомологическое обозрение, 2012. — Т. 91. — В. 3. — С. 583–590. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf14.htm
  8. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.
  10. http://www.cbif.gc.ca/acp/fra/siti/regarder?tsn=114838
  11. Gültekin, L. & Fremuth J.: Lixini, p. 464–471. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
  12. http://redbook-ua.org/ru/item/lixus-canescens-fischer-waldheim/
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.