Австроазійські мови

Кількість голосних звуків в австроазійських мовах є значною, від 20 до 25. Вокалізм відзначається протиставленням відкритих та закритих [e] та [o], а також існуванням нейтральних голосних, типу англійського [ə]. Багатьом мовам притаманне просодичне протиставлення голосних за довжиною. Голосні можуть мати 4, а то й 5 рівнів піднесення. У багатьох мовах голосні звуки мають відмінності за фонацією, розрізняють хрипкий, скрипучий і чистий звук. Наприклад, монська мова має протиставлення чистих і хрипких голосних.

Основу консонатизму становить протиставлення дзвінких і глухих оклюзивів. Деякі мови мають ретрофлексні (церебральні) і придихові (аспірати) приголосні.

Типова структура австроазійського слова складається з основного складу, якому іноді передує один або кілька ненаголошених «напівскладів». Кількість приголосних і голосних у такому неповному складі є строго обмеженою.

Мон-кхмерські мови дозволяють поєднання приголосних на початку слова, зокрема проривних з сонорним (напівголосним, плавним або носовим) або [h] після нього. Натомість в'єтнамська, через вплив з боку китайської, не допускає такого явища. В усіх мовах сім'ї не допускається наявність групи приголосних на кінці слова. Багато мон-кхмерських мов мають слова, що закінчуються середньопіднебінним приголосним. Деякі мови мають імплозивні приголосні на початку основних складів.

Фонологія мов мунда істотно відрізняється від фонології решти мов.

На відміну від інших мовних сімей Південно-Східної Азії (тай-кадайської, хмонг-мьєнської, тибето-бірманської), більшість австроазійських мов не мають тонів. Виняток становить в'єтнамська мова, в якій розвинулись тони через тривалий контакт з китайською мовою.

У плані словотвору для досягнення певних морфологічних відмінностей більшість мон-кхмерських мов використовують афікси, переважно префікси та інфікси, прикріплені до іменників і дієслів. Дозволяється лише один або два афікси, тому слова залишаються короткими. Деяким мовам, що зберігають архаїчні риси, притаманна основоізоляція. На противагу іншим мон-кхмерським мовам, нікобарські мають також суфікси.

У в'єтських мовах морфологія практично відсутня. Втративши афікси, вони стали коренеізолюючими, політональними мовами з аналітичною граматикою.

У мовах мунда, навпаки, морфологія є набагато складнішою, ніж у решти австроазійських мов. Це підтверджується їх вербальною системою, використанням редуплікації (повної або часткової), префіксів, інфіксів та суфіксів. Специфічним засобом основотворення є основоскладання. Ізоляція в цих мовах змінюється на аглютинацію.

Мови кхасі деякі вчені іноді характеризують як мови префіксально-аглютинативного типу.

Формоутворюючі категорії, такі як перехідність, каузативність, взаємна дія, часто збігаються з основоутворюючими. Показники (класифікатори) присутні в австроазійських мовах у різній кількості. Класифікатори множини зустрічаються в усіх мовах. У деяких архаїчних мовах система числа (однина, двоїна, множина) позначається займенником. Іменні частини мови в більшості австроазійських мов мають категорію істот/неістот, часто з подвійним маркуванням. Категорія роду існує лише в мові кхасі. В інших мовах існують лексичні класифікатори статі для істот, часто різні для людей, тварин і птахів. В дієсловах категорія стану морфологічно передається не в усіх австроазійських мовах. Видо-часові категорії відзначаються протиставленням попереднього/непопереднього, тривалого/нетривалого, доконаного/недоконаного видів. У багатьох австроазійських мовах присутні категорії каузативності і транзитивності (перехідності). Багато граматичних категорій в австроазійських мовах передаються префіксами, інфіксами, суфіксами, а також службовими словами або вільними службовими морфемами. Межа між вільними службовими морфемами і префіксами є відносною.

У мон-кхмерських мовах речення будується за схемою підмет-присудок-додаток (англ. subject–verb–object, SVO). Прикметники, займенники і присвійники йдуть за іменниками, до яких вони належать. Прийменник і порядок слів вказують на синтаксичні зв'язки. Порядок слів у мовах мунда є іншим: підмет-додаток-присудок (англ. subject–object–verb, SOV).

Ергативні конструкції не є рідкісним явищем.

Конструкції з двох або більше послідовних дієслів можуть виражати тимчасовий порядок або напрямок, ціль, характер, засіб або результат дії. У кінці речення можуть стояти різні частки, які вказують на дружбу чи повагу, а також наміри людини, що говорить.

Монська і кхмерська мови рясніють лексичними запозиченнями з індійських мов, санскриту і палі, а в'єтнамська з китайської. Найбільш ізольовані мови в горах і джунглях Південно-Східної Азії навпаки зберегли більшу частину базової австроазійської лексики.

Багато австроазійських мови мають особливий вид слів, відмінний від іменників і дієслів, які називають експресивами (англ. expressives) або ідеофонами (англ. ideophones). Звук і значення в цих словах нерозривно пов'язані між собою. Вони виражають різного роду відчуття. Експресиви відрізняються не тільки деякими морфологічними ознаками (подвоєнням, наявністю інфіксів), але й унікальними синтаксичними властивостями.