Ангел Євген Петрович

На початку травня сили отамана Зеленого налічували 10 тисяч чоловік при 6 гарматах і 35 кулеметах. Він контролював район Трипілля–Переяслава на двох берегах Дніпра. В армії Зеленого отаман Ангел командував повстанським загоном чисельністю 5000 осіб. Несподіваними атаками повстанці розгромили більшовицькі гарнізони в Обухові, Ржищеві та Фастові. У травні 1919 року проти Зеленого було послано великі з'єднання Червоної армії (до 21 тисячі осіб) і Дніпровську військову флотилію. До 14–16 травня отамана вибили зі свого району, його армія пішла в підпілля, скоротившись до двох тисяч, та розпалася на дрібні загони. Наприкінці травня 1919 року більшовики оголосили про винагороду за Зеленого та Ангела, живих чи мертвих, у сумі 50 тис. рублів. Ангел і Зелений на початку червня 1919 року перейшли Дніпро через вітачівський дерев'яний міст у районі Обухова і розпустили козаків, залишившись з невеликими загонами на Лівобережжі. Було поширено чутки, що Ангела і Зеленого зарубали козаки[9].

У червні 1919 року в Україні після загибелі отамана Григор'єва впливових повстанських отаманів залишилося мало, повстанська армія розпалася на «сотні повністю незалежних отаманій — районів, у яких визнавалася влада тільки свого отамана, і більше нікого».

Отаман Ангел організував й очолив «Лицарське козацтво Лівобережжя»[10], і контролював сільські райони від Конотопа до Ніжина. У розпорядженні Ангела було 500—600 бійців, половина з яких — колишні червоноармійці, які приєдналися до Ангела після розгрому Чорноморської дивізії отамана Григор'єва. До складу загону входив і підрозділ галичан, який за власною ініціативою покинув у повному складі Українську Галицьку Армію.

У цей період отаман Ангел відновив контакти з урядом Директорії в Кам'янець-Подільському. Микола Чеботарьов писав, що до нього особисто приходив отаман Ангел і мешкав пару днів. Чеботарьов влаштовував йому зустрічі з Симоном Петлюрою та іншими державними діячами. В цей період, писав Чеботарьов, отаман Ангел усвідомив, хоча і з запізненням, необхідність об'єднання всіх сил під єдиним керівництвом для боротьби з більшовиками[11].

Ангел продовжував боротися з більшовиками до кінця серпня 1919. Найбільшим успіхом отамана в цей період було визволення 27 червня 1919 міста Ічні. Сталося це о 2-й годині ночі. Після мітингу, на який зібралося кілька тисяч осіб, Ангел оголосив у громадах мобілізацію станових козаків і фронтовиків. Більшовики відреагували миттєво, вже до обіду 28 червня з Бахмача прибув каральний загін ЧК. Чекісти не змогли з ходу взяти Ічню і відступили з ешелоном після дводенного бою. У складі ешелону було кілька платформ з гарматами, Ангел не став ризикувати Ічнею, якій загрожував гарматний обстріл і спалення, і прийняв наступний бій східніше Ічні — біля Гужівки. На початку бою вдалося пустити під укіс платформи з гарматами, виславши з Ічні назустріч ешелону паровоз на всіх парах. Але потім до більшовиків підійшло підкріплення, штабу Євгена Ангела загрожувало оточення, і отаман відвів загін у Августівські ліси.

У липні 1919 року армія УНР Симона Петлюри об'єдналася з Українською Галицькою армією під командуванням генерала Антіна Кравса і почала наступ на Київ. У секретній телеграмі Петлюри «Отаману повстанських військ на Чернігівщині» Ангелу пропонувалося зайняти основні залізничні станції: Бахмач, Крути, Гребінку і місто Чернігів, і далі висуватися на Київ з боку Дарниці. Наступ повинні були підтримати отамани Зелений і Дмитро Соколовський. Про цей план стало відомо більшовикам, і його не вдалося реалізувати.

Але війська УНР продовжили наступ на Київ, а з півдня наступала Добровольча армія генерала Антона Денікіна, яка рухалася на Москву. 16 серпня червоні почали евакуацію Києва. Повстанці отамана Ангела заблокували ділянку залізниці Київ–Ніжин, у червоних для евакуації тимчасово залишалася єдина вільна ділянка залізниці Київ–Коростень–Мозир, по якій і йшли всі ешелони[12].

До кінця серпня 1919 більшовики залишили Чернігівщину під натиском Добровольчої армії. Місто Ічню зайняла кіннота 5-го кінного корпусу генерала Якова Юзефовича. Отаман Ангел переслідував червоноармійські загони, що поспіхом відступали, під Гмирянкою біля Ічні його загін напав на бригаду червоних козаків Віталія Примакова. У бою обидві сторони понесли великі втрати — близько сотні бійців.

Після захоплення півночі УНР Добровольчою армією, Євген Ангел з невеликим загоном 5 вересня 1919 року знову перебазувався на Правобережну Україну, почавши збройну боротьбу вже проти денікінців. У Козятині підрозділи загону увійшли до складу формування, яке очолював Григорій Колосов — Головний отаман повстанських військ УНР. На цю посаду Колосов призначений Симоном Петлюрою, одночасно він був і Командувачем червоними повстанськими військами Лівобережної і південно-східної частини Правобережної України, які боролися з денікінцями. З призначенням Колосова Симон Петлюра помилився, отаман був засланим більшовицьким емісаром, призначеним ЦК КП(б)У, і вів подвійну гру, допомагаючи червоним. Отаман Ангел брав участь в нарадах повстанців і ввійшов до складу дорадчого органу при Головному отамані повстанських військ.

17 вересня отамани Ангел, Зелений і делегація від отамана Гаврашенка зустрічалися з Симоном Петлюрою, вони вимагали надання боєприпасів та наполягали на негайному наступі на денікінців[13].

Для координації своїх дій з іншими повстанськими загонами отаман Ангел таємно прибув до Києва, де перебував на конспіративній квартирі і був заарештований денікінською контррозвідкою. Через два тижні отамана відпустили, подробиці невідомі, але, напевно, не дарма підполковник армії УНР Михайло Середа характеризував Ангела як талановитого конспіратора.

Звільнившись з-під арешту, отаман Ангел повернувся в загін, в жовтні 1919 брав участь у З'їзді повстанських отаманів поблизу Германівки (нині Обухівський район Київської області), де, зокрема, було підтримано політику Директорії УНР.

В жовтні 1919 р. отаман Ангел вів перемовини на предмет спільних дій проти денікінців з Несміяновим, командиром напіванархістського повстанського загону з колишніх червоноармійців, чисельність якого становила близько 1500 бійців. Під час другої зустрічі Несміянов захопив отаманів Ангела і Шумського в полон, застреливши при арешті їх особисту охорону і ад'ютантів. Далі він збирався передати отаманів червоним, але не склалося[14]. Колосов і Несміянов пізніше відпустили отаманів.

Отамана Ангела звинувачували в антисемітизмі. Хоча жоден з фактів погромів зі вбивствами ніколи не був документально доведеним, проте його звинувачували у масових розстрілах євреїв на півночі УНР. Ставлення отамана Ангела до євреїв було таким же, як і у інших учасників збройних протистоянь. В «Електронній єврейській енциклопедії» (стаття «Погроми»[15].) написано: «І денікінці, і петлюрівці, і отамани селянських банд пояснювали погроми тим, що всі євреї — комуністи або всі комуністи — євреї… Особливу ненависть у білогвардійців і петлюрівців викликало ім'я Л. Троцького; майже кожен погром супроводжувався гаслом: „Це вам за Троцького“». Ім'я отамана було дуже звучним, тому йому часто і приписували напади на єврейські громади, які насправді здійснювали інші учасники збройних протистоянь. Зокрема, Ангела звинувачували у нападі на єврейську громаду Житомира 22–25 березня 1919 року[16], хоча сам Отаман Ангел ніколи не був у Житомирі, а напад вчинили військові житомирського гарнізону за участі цивільного населення.

Ще його звинувачували у нападі на євреїв у Ічні на початку червня 1919 року, тоді, нібито, було вбито і поранено близько тисячі євреїв[17]. Відомо, що Ічню відкрили для вільного поселення євреїв лише у 1903. За офіційними відомостями, 1910 в Ічні проживало 575 євреїв, 1926 року — 250, а 1939 року — 148 євреїв[18] . Напади на євреїв Ічні з людськими жертвами мали місце в кінці серпня — на початку вересня 1919 року вже після приходу Добровольчої армії. Тоді було вирізано кілька сімей євреїв. Завищення числа жертв на два порядки було потрібне для отримання допомоги від Єврейського комітету допомоги жертвам війни, що фінансувався Джойнтом (США) та іншими єврейськими організаціями, використали для переконливості і звучне ім'я отамана.

Стосовно загибелі отамана Ангела є кілька версій. За однією з них в листопаді 1919 р. загін вступив у бій з червоними між Бердичевом і Козятином, Євген Ангел потрапив у полон і був вивезений в штаб 58-ї армії, де був розстріляний. Ще є свідчення Миколи Чеботарьова, згідно з якими Євген Ангел наприкінці 1919 року помер від тифу. За даними підполковника армії УНР Михайла Середи Євгена Ангела в кінці 1919 року розстріляли денікінці

Через нез'ясовані обставини загибелі отамана Ангела з'явилися припущення, що йому вдалося врятуватись. Ніби-то в 1920 році він перебував у польському таборі для інтернованих і полонених українців на Ялівці у Львові[19]. Ще є інформація, згідно якої отаман Ангел у 1920 році прибув в Україну з Польщі, бачили його раніше і в Константинополі, а потім він відбув назад у Польщу[20]. Повідомлялося і про «румунський слід», в тому ж році отаман знаходився в румунському таборі для інтернованих у Тульчі, звідки відбув з групою українців у Крайову з метою подальшого переїзду до Кам'янця-Подільського[21]. В румунській в'язниці його бачили і в 1922 році[22]. Скоріш за все, то були наслідувачі, які використовували ім'я отамана. Радянські історики припускали, що отаман емігрував і пізніше вступив на службу в британську розвідку, де дослужився до чину полковника та проявив себе під час ІІ-ї Світової війни.

Найбільш відомим наслідувачем отамана став Олександр Грудницький. Всі повідомлення про діяльність отамана в Україні після 1919 року, зокрема відомості про повстання в Зазим'ї та в Літках на Київщині у квітні-травні 1920 року, пов'язані з Олександром Грудницьким, який називав себе отаманом Ангелом. Про це було відомо Симону Петлюрі, але він вважав, що використання імені отамана підтримує віру народу в безперервність, непереможність та успішність визвольного руху.

В роки радянської влади родина отамана Ангела зазнала переслідувань та репресій. Через кілька років молодшого брата отамана Олександра вислали до Сибіру. В Тюмені проживає племінниця отамана Ангела Маргарита Орлова, вона зберегла сімейний архів та родові перекази. У 1930-х роках стало небезпечно носити прізвище Ангел. Племінник отамана Олег Ангел, студент Ніжинського педінституту, змушений був змінити своє «бандитське» прізвище на Янгол. Гаврило Олександрович Ангел, троюрідний брат отамана, в 1937 році був заарештований НКВД в Києві, його звинуватили у державній зраді і розстріляли в грудні 1937 року. Зміна прізвища на Ангел-Комсомоленко та імені на Володимир не допомогли[2]. Його дружину Єлизавету Францівну в лютому 1938 року засудили на 8 років таборів. Їх син Анатолій Ангел у квітні 1957 року був засуджений на 5 років виправно-трудових таборів за політичною статтею[23][24].