Архаїчна Греція

• Рання архаїка — початок 7 століття до н. е. — 570-ті до н. е.
• Зріла архаїка — 570-ті роки до н. е. — 525 до н. е.
• Пізня архаїка — 525 роки до н. е. — 490 до н. е.

Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць — «полісів», в яких знаходилися палаци або цитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих у цій місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племінної структури.

Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг[1] присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).

Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомими іменами, як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед, Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці успадковувала її дочка, попри те що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».

До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про які зберігало суспільство. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племінних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.[2]

• Аркадійські війни
• Перша мессенська війна (близько 750—730 років до н. е.)
• Мелійська війна (730 рік до н. е.)
• Лелантська війна (720—660 роки до н. е.)
• Аргосько-спартанська війна (669 рік до н. е.)
• Друга мессенська війна (640—620 роки до н. е.)
• Саламінські (афінсько-мегарські) війни (630—565 роки до н. е.)
• Перинфська війна (602 рік до н. е.)
• Перша священна війна (595—585 роки до н. е.)
• Спартанське вторгнення на Самос (529 до н. е.)
• Тирейська війна (середина 6 століття до н. е.)

В архаїчну добу склалися найбільш ранні форми давньогрецького мистецтва — скульптури і вазопис, які в пізніший класичний період стають реалістичнішими.