Архаїчна Греція

Архаїчна Греція — доба в історії Греції, яка охоплює період VIII—VI століть до н. е.

Архаїчна Греція
Попередник Темні століття у Греції
Наступник Класична Греція
Час/дата початку 8 століття до н. е.
Час/дата закінчення 5 століття до н. е.
 Архаїчна Греція у Вікісховищі
 Історія Греції

Доісторична Греція
Егейська цивілізація
Західноанатолійська
Мінойська
Кікладська
Елладська
Мікенська
Стародавня Греція
Темні століття
Архаїчна Греція
Класична Греція
Елліністична Греція
Римська імперія
Римська Греція
Середньовічна Греція
Візантійська імперія
Латинократія
Османська Греція
Сучасна історія
Грецька революція
Королівство Греція
Друга грецька республіка
Режим 4 серпня
Друга світова війна
Грецька держава (1941—1944)
(Окупація та Рух Опору)
Громадянська війна
Режим полковників
Третя Грецька Республіка

Портал «Греція»

Термін «архаїчна Греція» був прийнятий серед істориків у 18 столітті і виник фактично у ході вивчення грецького мистецтва. Початково терміном архаїчний період називали етап розвитку грецького мистецтва, переважно декоративного і пластичного, проміжного між періодом геометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін «архаїчний період» перенесли не тільки на історію мистецтва, але й на суспільне життя Греції, оскільки в цей період, що настав після «темних столітть», спостерігався значний розвиток політичної теорії, підйом демократії, філософії, театру, поезії, відродження писемної мови (поява грецького алфавіту замість забутого в період «темних століть» лінійного письма Б).

Періодизація

Суспільство

Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць «полісів», в яких знаходилися палаци або цитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих у цій місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племінної структури.

Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг[1] присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).

Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомими іменами, як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед, Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці успадковувала її дочка, попри те що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».

До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про які зберігало суспільство. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племінних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.[2]

Війни

Мистецтво

В архаїчну добу склалися найбільш ранні форми давньогрецького мистецтва — скульптури і вазопис, які в пізніший класичний період стають реалістичнішими.

Кераміка

У вазопису середини та третьої чверті 6 століття до н. е. досяг розквіту чорнофігурний стиль, що виник у Коринфі, і близько 530 до н. е. червонофігурний стиль, який створив вазописець Андокід. Зародився орієнталізуючий стиль, в якому помітний вплив мистецтва Фінікії та Сирії і який поступово витіснив геометричний стиль.

У кераміці поступово з'являються елементи, нехарактерні для архаїчного стилю і запозичені у Стародавнього Єгипту — такі, як поза «ліва нога вперед», «архаїчна посмішка», шаблонно стилізоване зображення волосся — так зване, «волосся-шолом».

Архітектура

Архаїка була добою становлення монументальних образотворчих та архітектурних форм, в цей період виникли доричний та іонічний архітектурні ордери, були вироблені нові архітектурні принципи, прийоми та форми. Втім жодних матеріальних пам'яток донині не збереглось, як і достовірних свідчень про них.

Скульптура

В епоху архаїки формуються основні типи монументальної скульптури — статуї оголених юнаків-атлетів куроси та їх аналоги, що зображували дівочі фігури, кори.

Скульптури виготовлялись із вапняка та мармура, теракоти, бронзи, дерева і рідкісних металів. Скульптури як окремі елементи, так і у вигляді рельєфів використовувалися для прикраси храмів та як надгробні пам'ятники. Сюжетами скульптури були міфологічні сцени, а також повсякденне життя. Статуї у натуральну величину несподівано з'являються близько 650 до н. е.

Важливі діячі доби архаїки

Державні діячі

Поети

Філософи

Логографи

Примітки

  1. Margalit Finkelberg, «Royal Succession in Heroic Greece» The Classical Quarterly, New Series, 41.2 (1991:303-316)
  2. Snodgrass, pp. 28-34.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.