Архітектура Дніпра

Палац праці — шедевр радянського конструктивізму. Нині - "Український дім"; перебував у запустінні, з 2019 - у стадії реконструкції

Під час революційних подій і громадянської війни у 1917—1919 рр. Катеринослав неодноразово переходив з рук до рук різних сил і військових загонів.

Після остаточного встановлення більшовицької влади у грудні 1919 р. у Катеринославі розпочалося відродження промисловості, розвиток міста продовжився.

У 1920-х роках до складу міста було включено робітничі селища на лівому берегу Дніпра — Амур, Нижньодніпровськ, Сахалін тощо.

Для робітників 1925 р. було побудовано селище ім. Фрунзе (нині одноповерхова забудова в районі пр. Петровського/І. Мазепи). Одночасно у середмісті відновлювались пошкоджені споруди, а також розпочалося вибіркове будівництво багатоповерхових житлових будинків — у цей час поширення набув архітектурний стиль, відомий як «конструктивізм».

Поруч з селищем ім. Фрунзе за проектами О. Л. Красносельського було побудовано Палац Праці (1932 р., у подальшому Палац ім. Ілліча/ «Український дім») площею 18 802 кв.м (пр.С.Нігояна/Калініна, 47) і Палац охорони здоров'я (Палац профілактики - вул.Щербаня,1).[1]

(20.11.2017 право власності на "Український дім" перейшло від ПАТ "Актабанк" до ТОВ "БЦ-Веста"). Станом на 2019 р. обидві будівлі перебували у занедбаному напівзруйнованому стані.

На початку 1930-х років у Дніпропетровську побудовано низку вищих навчальних закладів, зокрема Інженерно-будівельний інститут (архітектор Г. Швецко-Винецький); Інститут інженерів залізничного транспорту (архітектори М. Барщ і Б. Соколов).

У 1930-ті роки в радянській архітектурі запанував напрям класицизму.

1933 р. був складений перший радянський генеральний план Дніпропетровська, згідно з яким передбачався інтенсивний розвиток лівобережжя, а р. Дніпро мала стати елементом центральної частини міста, планувалося будівництво набережної; також було намічено будівництво ще двох мостів через Дніпро — в центрі і в районі Нових Кайдаків, а також мостів через балки на правобережжі. Планом передбачалася квартальна система забудови, а також знесення у центрі малоцінної забудови.

На виконання цього плану у 1935 р. по мосту через Дніпро на лівий берег було прокладено трамвайну колію.

У середині 1930-х на Набережній за проектом Г.Швецько-Винецького і Б.Кащенка розпочалося будівництво грандіозного Будинку Червоної Армії об'ємом 100 000 куб.м.

З тих часів у Дніпрі залишились, зокрема, такі будівлі (у тому числі зведені до революції, але капітально реконструйовані):

• Будівля краєзнавчого музею на пл. Жовтневій/Соборній (добудовано у 1939 р, арх. О. Вітлін)
• Корпус університету на пр. Карла Маркса/Д.Яворницького (1936 р., капітальна реконструкція, арх. О. Красносельський і В. Самодрига)
• Театр ім. М.Горького на пр. Карла Макркса/Д.Яворницького (1941 р., капітальна реконструкція, арх. О. Красносельський)
• Житловий будинок на розі пр. Карла Маркса/Д.Яворницького і вул. Мостової (1935 р., арх. В. Самодрига)[2]
• Житловий будинок на розі вул. Чкалова і Короленка (1936 р., арх. О. Красносельський)[3]
• Житловий будинок на розі вул. Челюскіна і Короленка (1940 р., арх. О. Красносельський)[4]
• Житловий будинок на вул. Леніна, 9 (арх. М. Клебанов)

1939 р. у місті було відкрито величезний стадіон «Сталь», споруджений на місті міського цвинтаря (з 1949 — стадіон «Металург»).

Населення міста з 1926 по 1939 рр. зросло майже удвічі до більш ніж півмільйона осіб, і для Дніпропетровська у 1941 р. архітекторами В.Ореховим і М.Коломійцем було розроблено новий Генеральний план, але його втіленню завадила Друга світова війна, яка цього року прийшла на землю України — вже 25 серпня 1941 р. у Дніпропетровськ вступили німецькі війська.

Німецька влада в міру можливостей намагалася відродити життя в місті і промислове виробництво, зокрема, було частково відновлено трамвайну мережу, роботу деяких підприємств, але в цілому німці тут не досягли успіху.

25 жовтня 1943 р. німецькі частини залишили Дніпропетровськ.

Під час радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. місто зазнало значних руйнувань, промислові підприємства в більшості були або вивезені на Схід, або знищені радянськими чи німецькими військами. Особливої шкоди було завдано при підготовці штурму міста радянськими військами під час масованих артилерійських обстрілів з лівого берега, але німецькі частини залишили Дніпропетровськ без бою.

Однак, вже до 1945 р. основні підприємства були відновлені, того ж року розпочалося будівництво радіозаводу і автозаводу (з 1951 р. — ракетний завод, з 1966 — ПМЗ). У 1947 р. стало до ладу підприємство електротехнічної промисловості «Енерговугілля» (згодом — завод шахтної автоматики). Того ж року у місті відкрито першу тролейбусну лінію «Центр-Вокзал». 1952 р. на о. Чаплі було розпочато будівництво Придніпровської ГЕС і селища при станції, а 1953 — заводу важких пресів.

Відновлювались також громадські і житлові будівлі. Так, 1951 р. закінчено будівництво нового залізничного вокзалу, площу біля якого прикрасили величні житлові будинки у 5 і 7 поверхів.

У 1950-х місто будувалося у соцреалізмі. Пам'ятник Леніну на центральній площі демонтовано під час Революції Гідності 21.02.2014

"Хрущовки" в районі 12-го кварталу

Дніпро. Січеславська Набережна

У 1952 р. зведено житловий будинок на пр. Карла Маркса між вул. Фрунзе і Горького, а 1953 — на розі пр. Карла Маркса і вул. Столярова, а також на пр. Карла Маркса між вул. Артема і К. Лібкнехта (архітектор О. Петров). 1955 р. навпроти нього було зведено ще один величезний житловий будинок (архітектор Г. Вегман).

У 1950 р. на місці спаленої у жовтні 1943 р. бібліотеки на розі пр.К.Маркса і вул.Дзержинського за проектом Л.Ветвицького і Л.Назарця (за ішими даними - Г.Вегмана) завершилось будівництво Гірничого технікуму з гуртожитком (пізніше - Дніпропетровський технікум автоматики і телемеханіки, зараз - Академія митної служби України).[5]

У нагірній частині міста було відновлено будівлі Гірничого інституту, а також сильно пошкодженого Потьомкінського палацу, вигляд якого було змінено докорінно і в якому розташувався палац студентів.

У ці ж роки у середмісті було створено нову центральну площу розміром 150×150 м — ім. В. І. Леніна (з 2014 — Героїв Майдану). Площа обрамлена монументальними будинками, зведеними за проектами архітекторів О. Петрова, О. Моторіна і О. Нестеренка. У центральному корпусі за радянських часів протягом багатьох років знаходилось Міністерство чорної металургії УРСР. На іншому боці проспекту до універмагу «Дитячий світ» було прибудовано готель «Центральний» (знесено разом з «Дитячим світом» у 2008 р. для звільнення місця під торговельний центр «Пассаж»).

На площі на гранітному постаменті знаходився 6-метровий бронзовий пам’ятник В.І.Леніну скульпторів  М. Вронського і О. Олійника.  В ніч проти 22.02.2014 пам’ятник було знесено громадськими активістами.

З метою ліквідації дефіциту житла розгорнулось також масове будівництво індивідуальних одноповерхових будинків — так, на південній околиці міста наприкінці 1940-х виросло селище «Будівельник» (тепер також відоме під неофіційною назвою «Корея»), на початку 1950-х забудовувалась вул. Робоча (верх) і Набережна.

Загалом, протягом першого повоєнного десятиріччя місто було відновлено.

З 1955 р. було взято курс на масове будівництво зі збірного залізобетона.

1956 р. було затверджено новий Генеральний план міста, який передбачав розвиток міста переважно за рахунок нових територій, особливо вздовж пр. Кірова, Запорізького і Новомосковського шосе. Також планувалось створення нових великих житлових масивів. Першим з них став Новомосковський житловий район на 150 000 м² житлової площі, будівництво якого розпочалося 1959 р. на схід від Новомосковського шосе за заводом ім. Карла Лібкнехта. Невдовзі розпочалося будівництво Кіровського (архітектор М.Шнеєрсон) і Вузівського (на пр. Гагаріна, архітектор Д. Щербаков) житлових районів. Незабаром подібні житлові райони з'явились на вул. Дніпропетровській — Сурско-Литовскому шосе, біля лакофарбового заводу (ж/м Західний), в районі пр. Петровського, вул. Титова-Будівельників і м'ясокомбінату.

Для покращення транспортного зв'язку між берегами Дніпра у 1964—1966 рр. було зведено новий міст з 6-рядним рухом і тролейбусною лінією, який отримав ім'я «50-річчя Великого Жовтня», а у народі досі має назву «Новий». На час спорудження це був найбільший міст у республіці.

Одночасно на початку пр. Карла Маркса було створено площу Вічної Слави з однойменним 30-метровим монументом з Вічним вогнем (скульптори В. Агібалов, М. Овсянкін, архітектори О. Максименко, Е. Черкасов). З площі відкривається чудовий вид на Дніпро. В наступному, 1967 р., за проектом архітекторів І. Мігая, І. Нескоромного та скульптора Ю. Павлова було реконструйовано меморіальний цвинтар на Жовтневій площі, тут також було запалено Вічний вогонь.

У ці ж роки було споруджено грандіозну дніпровську Набережну, яка ввела річку до інтер'єра міста.

Одночасно створювались і промислові об'єкти. Так, 1958 стала до ладу домна № 3 на заводі ім. Г. І. Петровського, у 1956—1961 рр. побудовано шинний завод, а в 1963 р. здано його другу чергу. Того ж року запрацював комбінат дитячих іграшок, 1969 р. стало до ладу експериментальне трикотажне об'єднання «Дніпрянка».

З початку 1970-х рр. при проектуванні будівництва споруд архітектори керувалися постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо покращення якості житлово-громадського будівництва» 1969 р.

На початку 1970-х у Дніпропетровську було вирішено спорудити оперний театр, місце для якого обрали на центральному проспекті. 1974 р. театр опери та балету, побудований за проектом авторського колективу під керівництвом Б. Жежеріна, було відкрито. Перед будівлею театру за проектом архітектора П. Нірінберга було створено площу із світломузикальним фонтаном, поряд було розбито сквер і зелені газони.

Площу біля театру опери та балету було з'єднано пішохідним бульваром з площею перед реконструйованим у 1979 р. за проектом Є.Яшунського і В.Халявського Українським драматичним театром ім. Т. Г. Шевченка (на вул. Леніна).

Також на початку 1970-х за проектом П.Нірінберга було капітально реконструйовано кінотеатр «Родина», а за проектом В.Зуєва — історичний музей на Жовтневій площі, завдяки чому до музею було додано 8 нових зал і унікальну діораму «Битва за Дніпро» (1975—77 рр.)

У середині 1970-х також постало питання будівництва нового аеропорту — адже у ці часи літаки з Дніпропетровська відправлялись у десятки міст Радянського Союзу. Аеропорт було побудовано за проектом Ленаеропроекту разом з будівлею готелю (1979 р.)

Дніпровська міська рада

1977 р. на території парку ім. Т. Г. Шевченка за проектом П.Нірінберга та В.Шевченка було зведено своєрідну напіввідкриту споруду літнього кінолекторію (театру) на 1500 місць, яка і зараз прикрашає парк.

1980 р. на Набережній Дніпра за проектом П.Ніріберга, С.Зубарєва було побудовано унікальну споруду нового Дніпропетровського цирку — вперше у вітчизняній практиці шатрове покриття будівлі цирку було виконано із збірних залізобетонних елементів. Будівля цирку стала однією з «візитівок» міста і справжньою прикрасою Набережної і Дніпропетровська в цілому. 1985 р. біля цирку було в стилі радянського бруталізму, з характерною виразною пластикою фасадів збудовано готель для циркових акторів — Будинок артистів цирку.

1982 р. біля будівлі обкому Компартії (спорудженої у 1970 р.) у своєрідному стилі було зведено Будинок Політпросвіти, який також оформив вхід до парку ім. В. Чкалова з вул. Комсомольської.

Також були побудовані наступні споруди:

• Ресторан «Поплавок» на Набережній — початок 1970-х (архітектор О. Хавкін). Оригінальна споруда розташована прямо на воді, в прибережній зоні.
• Комплекс корпусів військового зенітно-ракетного училища (тепер — університет внутрішніх справ) на пр. Гагаріна — 1978 р. (архітектор О. Чмона)
• Ресторан «Маяк» на території парку ім. Т. Г. Шевченка на скелястому схилі берега Дніпра — 1979 (архітектор Е. Давидова). Зараз не використовується за призначенням, поступово руйнується.
• Кінотеатр «Салют» — початок 1980-х (архітектор О. Петров)
• Поліклініка УМВС на вул. Погребняка — 1982 р. (архітектор І. Підорван)
• Міськвиконком на пр. Карла Маркса (Дмитра Яворницького) — 1983 р. (архітектор П. Нірінберг)
• Залізничний поштамт біля вокзалу — 1983 р. (архітектори В. Зуєв, В. Товстик)
• Річковий порт — 1983/1988 р. (архітектор В. Веснін) — колись один з найкрасивіших річпортів СРСР, нині перебуває в запустінні. Будівля розташована нестандартно — перпендикулярно берегу — і на 70 м врізається у Дніпро.
• Готель «Парус» — 1987 р. (керівник проекту — В.Зуєв, ДПІ «Дніпрогражданпрект»). Найвідоміший дніпровський довгобуд. Комплекс загальною площею близько 200 тис. кв.м. будували на намитій ділянці площею в 6,9 га. Місце для будівництва готелю вибрали в водоохоронній зоні ближче до центру, а також до вокзалів. Будівля незвичайних для тих часів розмірів, повинна була кидатися в очі в будь-якій точці міста. Архітектурні форми і зараз виглядають досить свіжо. Оздоблювальні роботи так і не виконані, станом на 2017 р. будівля у занедбаному стані, існують пропозиції повного зносу споруди.
• Палац дітей та юнацтва (колишній «Палац піонерів») — 1990 р. (архітектор Є. Амосов). Загальна площа будівлі, що нагадує інопланетний корабель, становить близько 10 т.кв.м. У більшості приміщень, розташованих в кільцевої частини будівлі, передбачено природне освітлення, проникаюче з двох протилежних сторін.
• Автовокзал — закінчено у 1993 р.

1967 р. достроково було розроблено новий Генеральний план міста (автори О. Малишенко, В. Орєхов, О. Крикін, В. Мартинов), згідно з яким почали створюватись нові житлові масиви, першим з яких став ж/м «Сонячний» вздовж лівого берега Дніпра. Невдовзі, у 1971—1983 рр., у південній частині міста було побудовано житловий масив «Перемога». Для ліквідації шляхом гідронамиву мілководної дніпровської лагуни було використано більше 8 млн.куб.м ґрунту. Після чого тут на території 150 га було зведено 845 тис. м² сучасного житла, в якому отримали квартири 66 000 дніпропетровців. Композиція району визначається трьома магістралями (Набережна Перемоги, Бульвар Слави і пр. Героїв) і чотирма площами. Серед визначних будівель «Перемоги» — 9-поверховий житловий будинок завдовжки більше ніж 800 м, який за свої розміри отримав народну назву «Китайська стіна», а також два 28-поверхових будинки з монолітного залізобетону на пл. Перемоги (планувалось три). У 1983 р. архітектори П. Нірінберг, М. Розанов, О. Хавкін, Є. Яшунський, О. Воловик, В. Гудзь за створення житлового масиву «Перемога» отримали Державну премію СРСР.

Набережна Перемоги — 6-кілометрова ділянка 24-кілометрової дніпровської Набережної — органічно відділяє житлову забудову від прибережної зеленої зони відпочинку з пляжами вздовж Дніпра. Тут також розташувалась спортивна зона інституту фізкультури, основним елементом якої став 6-кілометровий гребний канал. На жаль, з початком нового тисячоліття зелена і пляжна зона вздовж Дніпра значно скоротилась внаслідок будівництва тут елітних ресторанів і інших розважальних закладів — таких, як ресторани «Хутір», «Камелот», «Бартоломео», «Якір», «Сім красунь», яхт-клуби «Екотур» і «Січ», спорткомплекс «Схід», невеликий аквапарк «Хеппі дей», нічний клуб «Пілот» (останній зараз вже у занедбаному стані).

На початку 1980-ті роки планувалося, що ж/м «Перемога» стане однією з ланок грандіозного архітектурного ансамблю, куди також мали увійти ще 3 великих житлових масиви:

- «Тополя» з 3-х мікрорайонів на Запорізькому шосе (архітектори О. Хавкін, В. Сотніков, Е. Вагман, В. Товстик),

- «Сокіл» з 2-х мікрорайонів на схід від Запорізького шосе на терасі пагорбу (архітектори В. Сотніков, Е. Вагман) і

— «Запорізький» на схилі пагорбу на місці частини приватної забудови Лоцманської Кам'янки.

У зв'язку з тим, що проект житлового масиву «Запорізький» так і не було реалізовано, основна магістраль ансамблю — Бульвар Слави так і залишилась у вигляді 2-х ізольованих ділянок на ж/м «Перемога» і ж/м «Сокіл», а повноцінний виїзд з ж/м «Сокіл» на Запорізьке шосе і ж/м «Тополя» було добудовано лише у 2000-ні роки. Основний зв'язок між цими масивами у теперішній час здійснюється на вул. Космічній.

У західній частині міста, вздовж трикілометрової ділянки Набережної було зведено житловий масив «Петровський» з 3-х мікрорайонів: «Червоний Камінь», «Комунар» (з 2016 — «Покровський») і «Парус», відділених один від одного широкими вулицями-бульварами. 1996 р. тут було відкрито кінцеву станцію першої ділянки метрополітену, який зв'язав цей масив з вокзалом.

Незабаром групи багатоповерхових будинків з'явились на вул. Калиновій, Гладкова, Будівельників, Робочій-Чичеріна, на підйомі пр. Кірова, на ж/м Придніпровськ і Західний; у 1980-х було зведено житлові масиви «Лівобережний» (1,2 і 3-й) і «Фрунзенський» (1 і 2-й).

В деяких випадках нове жило зводилось на місці знесеної приватної забудови (наприклад, частково ж/м Парус, Комунар, ділянки на вул. Робочій і між вул. Титова і Будівельників).

Окремі 9—16-поверхові житлові будинки споруджувались у центральній та інших частинах міста: наприклад, ще 1970 р. на місці знесеної споруди на пр. Карла Маркса, 58 за проектом О. Недовізіна було зведено житловий 12-поверховий будинок з магазином «Лотос» на 1 і 2 поверхах; за проектом П. Нірінберга на розі пр. Карла Маркса і вул. Дзержинського у 1976 р. було зведено 18-поверховий житловий будинок баштового типу, довгі роки відомий у місті як «Будинок книги» (за назвою великого книжкового магазину на 1-му поверсі), а у 1979 р. між пр. Карла Маркса і вул. Шевченка було здано трисекційний 14-поверховий житловий будинок

З початком кризи, яка збіглася з розпадом Радянського Союзу і соціалістичної системи, масове житлове будівництво в місті, як і в цілому по країні, припинилося.

Недобудований готель «Парус» (будівництво розпочато в 1975 р, зупинено в 1995 р.)

• Єдина міська система теплопостачання на базі Придніпровської ГРЕС
• Два сміттєспалювальних заводи
• Повноцінна дублююча центральний проспект магістраль по пр.Пушкіна, пр.С.Нігояна (Калініна) і вул.Маяковського
• Транспортний тунель і 6-типолосна магістраль швидкісного руху в Красноповстанській балці; швидкісні траси у Рибальській, Аптекарській, Тунельній, Діїївській балках;
• Висячий вантовий міст з Придніпровська (Чаплі) на правий берег Дніпра
• 2 гілки метрополітену; Перша - Центр-Вокзал-Парус; централізоване управління міської служби руху
• Воронцовський житловий масив
• Вибіркова реконструкція центру міста
• об'єднання площ Старомостової (ім.М.Островського) і Привокзальної
• висотний готель "Парус" (архітектор В.О.Зуєв)
• реконструкція Соборної (Жовтневої) площі і історичного музею
• Нова будівля Театру юного глядача біля Театру ім.Т.Г.Шевченка

Станом на початок 2019 р. в місті працювало 10 торговельних центрів. З них до професіональних торговельно-розважальних відносяться: «Міст-Сіті» (GLA 33 000 кв.м), «Караван» (GLA 78 000 кв.м), «Дафі» (GLA 16 000 кв.м), APPOLO (GLA першої серги 20 000 кв.м)

(у тому числі в стадії будівництва)

За посиланням - повний перелік

• Житловий комплекс на вул. Академіка Лазаряна, 2
• Олександрійський — адміністративно-житловий комплекс
• Амстердам — житловий комплекс
• Амфітеатр — житловий комплекс
• Аркадієвська вежа — адміністративно-житловий комплекс
• Атлант — житловий комплекс
• Вежі — житловий комплекс

Житловий комплекс "Башти" у м.Дніпро по вул.Вододимира Вернадського (кол.Дзержинського)

• Беверлі — житловий будинок
• Бельведер — житловий комплекс
• Житловий комплекс на вул. Бригадній
• Вілли «Базиліка» і «Ротонда»
• Воронцовський — житловий комплекс
• Житловий комплекс Victory Hall на Набережній Перемоги, 68
• Житловий комплекс на вул. Єфремова (Ворошилова), 22-24
• Житловий будинок на вул. Єфремова (Ворошилова)
• Житловий комплекс на вул. Гоголя, 3
• Дельмар Люкс — багатофункціональний житловий комплекс
• Житловий комплекс Новодворянскій на вул. Вернадського (Дзержинського), 33
• Дніпровський — адміністративно-житловий комплекс
• Ельбрус-1, -2 — житлові комплекси
• Будинок Крейнина — житловий комплекс
• Житловий комплекс на вул. Жуковського, 3
• Жуковський — житловий комплекс
• Житловий комплекс Західна стіна (Western Wall)
• Житловий комплекс Зелений квартал
• Зеніт — житловий комплекс
• Золоті ключі — житловий мікрорайон
• Капітель — житловий комплекс
• Каскад Плаза — багатофункціональний комплекс
• Кіпарисний — таунхаус
• Житловий комплекс Кіровський
• Житловий комплекс Comfort City
• Житловий комплекс iQ-House на вул. Клари Цеткін
• Житловий комплекс на вул. Космічній
• Житловий комплекс на вул. Космічній, 9-а
• Житловий комплекс Класичний
• Житловий комплекс Кристал
• Крутогірний — містобудівний ансамбль
• Житловий комплекс Лайтхаус
• Житловий комплекс на вул. Ламаній
• Житловий комплекс на вул. Європейській (Миронова), 7
• Житловий комплекс Будинок на Миронова
• Нагорний — житловий комплекс
• Набережний квартал — житловий комплекс
• Соборна (Жовтнева) пл, 7-б — житловий комплекс
• Житловий комплекс Олімпік-2
• Житловий комплекс Palermo
• Панорама — житловий комплекс
• Парковий і Садовий — житлові комплекси
• Первозванівський — житловий комплекс
• Прибережний — житловий комплекс
• River Park — житловий комплекс
• Салют — житловий комплекс
• Житловий комплекс на вул. Сімферопольській
• Комплекс будівель багатофункціонального призначення «Славія» на пр. Яворницького (К.Маркса), 1а-3
• Житловий комплекс на просп. Слобожанському, 17-А
• Житловий комплекс на вул. Старокозацькій, 52-B
• Житловий комплекс на вул. Феодосійській
• Житловий комплекс Фестивальний
• Житловий будинок на вул. Акінфієва (Фучика)
• Реконструкція кварталу вул. Херсонській, Щорса, Ушинського, просп. Пушкіна
• Центральний — житловий квартал

Всього у Дніпрі, за даними УПЦ МП, під охороною держави перебуває 4 пам'ятки храмової архітектури національного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 44298 від 6.09.1979 року)

1. Спасо-Преображенський собор, охоронний № 149, споруджений в 1835 році. Соборна площа.

2. Брянська Свято-Миколаївська церква, охоронний № 1070, споруджена в 1915 році (використовується під Будинок органної та камерної музики). Проспект С.Нігояна (Калініна)

3. Свято-Миколаївська церква, охоронний № 1078, споруджена в 1773 році. Нові Кайдаки.

4. Свято-Миколаївська церква, охоронний № 1079, споруджена в 1857 році. Селище Ігрень-1

Ще три церковні споруди мають статус пам'яток містобудування та архітектури місцевого значення, (список затверджено розпорядженням голови облдержадміністрації від 12 липня 1996 року 158-р.)

1. (74). Будівля духовної семінарії, охоронний № 72. пр. Д.Яворницького (К. Маркса), 35 (використовується під факультет довузівської підготовки ДНУ).

2. (96). Свято-Благовіщенський храм, охоронний № 119, споруджений в 1896 році. Вул. Робоча, 3-б.

3. (123). Свято-Троїцький кафедральний собор, охоронний № 28, споруджений в 1845 році., Троїцька площа, 7.

Першою церквою на території міста вважається дерев'яний храм на честь Петра і Павла, побудований у центрі Половиці у 1781-83 рр. (Катеринослав тоді знаходився на Кільчені) і знищений пожежею напередодні освячення. Замість церкви було споруджено молитовний дім на ім'я Казанської Божої матері, біля якого у 1796—97 рр. було побудовано дерев'яний Успенський собор.

Спасо-Преображенський собор, Дніпро

Ще при проектуванні другого Катеринослава передбачалось будівництво в його центрі грандіозного Собору, але цей проект 1786 р. втілено не було (споруджено було тільки фундамент), у тому числі через смерть Г. Потьомкіна, імператриці Катерини ІІ і вичерпання фінансування. Наступний проект Собору створив у 1805 р. архітектор О. Захаров — автор будівлі Адміралтейства у Санкт-Петербурзі. Також відомо про існування розробленого у 1820-х роках В. Стасовим проекту Собору «на старій основі». Собор, значно менший від спроектованого у 1786 р., було збудовано за проектом О. Захарова на місті старого величезного фундаменту у 1830—1835 роках.

У 1930—1941 і у 1943—1988 служби в соборі не велися; приміщення використовувались як склади і для інших господарських цілей, у 1975-88 рр. тут діяв «Музей історії релігії і атеїзму».

21 січня 1991 р., незважаючи на протести вірян УАПЦ, які претендували на будівлю, храм було передано УПЦ МП. У 1992 році було розпочато відновлення його первісного вигляду. У 2008 році був встановлений головний дзвін-благовісник.

Свято-Троїцький собор у м.Дніпро

Перша міська церква на честь Казанської ікони Божої Матері, збудована з дерева, мала невеликі розміри і була освячена 15 січня 1791 року. Протягом 40 років вона занепала і купецтво міста звернулося до петербурзьких архітекторів Шарлеманю — Боде Л. І. і Вісконті П. І., які спроектували Успенську церкву. Архітектори виконали і проект нової — купецької. У 1837 році вже освятили місце під новий храм. Будувався храм на кошти лісопромисловця Федора Дупленка, а потім — купця Андрія Кірпічнікова.

У 1860-х роках перед церквою будується велика кам'яна дзвіниця. Трохи пізніше між дзвіницею і храмом будується з'єднувальний боковий вівтар, який майже вдвічі збільшив площу церкви. Меценатом цих будівель виступив купець Андрій Кірпічников і його спадкоємці.

Наприкінці 1900-х років в церкві починаються великі ремонтні роботи. Для виконання нових ікон і фресок в 1909 році був запрошений видатний український живописець Іван Їжакевич (1864—1962) — великий фахівець в області народної творчості та українського фольклору. Але до Жовтневої революції найвагоміше місце в його творчості займала саме храмова розпис. Серед видатних церковних робіт Їжакевича найбільш відомі: розпис Трапезної церкви Києво-Печерської Лаври, там же — настінний розпис головної брами Лаври і розпис Всіхсвятської церкви Лаври.

Остаточно реставрацію було завершено лише в 1917 р.

Коли Спасо-Преображенський собор був закритий, Кафедра єпархіального архієрея перемістилася в Свято-Троїцький собор, навпроти якого, на вулиці Червоній, 3, був архієрейський будинок.

У 1934 році Собор був закритий «через відсутність прихожан». Скинули дзвони, зірвали хрести. В огорожі храму розмістили численні магазини, майстерні, склади. Будівлю розділили на два поверхи і пристосували під склад.

У 1941—1943 роках в Соборі тимчасово відновили архієпископську кафедру, проходили богослужіння. Розпочалося відновлення храму. Після закінчення німецької окупації реставраційні роботи відновились лише 1956 року.

Біля стін собору знаходяться поховання єпархіальних архієреїв, настоятелів собору, творців храму.

У 1999 році клопотом Владики Іринея навпроти Собору почалося будівництво єпархіального центру. Нинішню будівлю відкрито 9 вересня 2006 р. На фасаді будівлі встановлена статуя Святої великомучениці Катерини, покровительки Катеринослава-Дніпропетровська. На 2 поверсі знаходиться невеликий храм на честь священномученика Іринея, єпископа Ліонського, і зали для проведення семінарів, занять з учителями середніх загальноосвітніх та недільних шкіл, занять з дітьми.

Наприкінці XVIII ст. центр Катеринослава остаточно розташувався на місці козацької слободи Половиці і головний Собор міста було вирішено будувати саме тут (будівництво Преображенського собору на пагорбі на той час було закинуте). Однак, у зв'язку з браком коштів, було запропоновано не будувати споруду храму «з нуля», а розібрати і перевезти церкву з Полтавського чоловічого монастиря, який не працював з 1786 року. За спеціальною технологією, церкву розібрали і зібрали вже в Катеринославі. У 1797 році церкву було освячено і вона стала першим кафедральним собором Катеринослава.

Цей дерев'яний храм простояв до 1852 року, поки його не знесли через ветхість, а місце, де він стояв, ще довго оберігали.

Історія кам'яної церкви на цьому місці почалася в 1839 році, проте її будівництво затяглося до 1850 року, так як кошти на будівництво збиралися по копійці. Для будівництва собору в Катеринославі запросили знаменитих архітекторів з Петербурга — Людвіга Шарлеманя, придворного архітектора імператора, і Павла Вісконті.

Сама церква була червоного кольору, декорована білим ажурним декором — вона була дуже красива, вона фактично парила над тоді ще одноповерховим Катеринославом.

Собор було видно з усіх куточків міста. Висота дзвіниці становила понад 50 м — в 3 рази вище, ніж основні будівлі Катеринослава. Будівля була побудована в офіційному стилі часів правління Миколи Першого — російсько-візантійському, який об'єднує несумісні на перший погляд архітектурні прийоми. А в 1860 дзвіницю Успенської церкви прикрасив годинник — твір відомих на всю Імперію братів-майстрів Бутеноп з Данії. Саме вони створили годинник на Спаській башті Кремля.

У 1933 р. храм закрили. У 1936 році безслідно зник і знаменитий годинник з дзвіниці, а приміщення церкви стали використовувати як сарай. У Другу світову війну храм став шпиталем, а після тут була відкрита десята міська лікарня.

У 1950-х роках була проведена великомасштабна реконструкція будівлі — знесені останні нагадування про куполи, змінений вид дзвіниці — так, щоб ніщо не нагадувало про церкву. Збереглися лише деякі архітектурні елементи, що нагадують про величний собор.

З 1999 р. при лікарні почали правити служби. В 2012 р. році міські депутати передали будівлю церкві, а в липні 2013 р. почали відновлювати історичний вигляд споруди. Первісно реконструкцію планувалося завершити у 2018 р.

Миколаївська церква в Нових Кодаках

Відомості щодо першої (дерев'яної) церкви у Новому Кодаку відносяться до 1640 або 1650 р. Наприкінці 18 століття у поселенні Новий Кодак значно збільшилась чисельність населення, відбулось значне пожвавлення торговельних операцій та на новий етап розвитку вийшла промисловість. У 1801 році був отриманий дозвіл та благословення на побудову нового кам'яного храму замість існуючого дерев'яного. 25 серпня 1804 роком датована видача грамоти на побудову храму. Дата завершення будівництва є спірною. За результатами деяких джерел храм був вже побудований у 1807 році, проте інші літописи свідчать, що у 1807 році була освячена територія під будівництво церкви. На території, яка була відведена під будівельні роботи, встановили хрест, а будівництво церковної споруди було завершено в 1810 році.

Для побудови церкви була використана цегла. Архітектурний стиль — класицизм. Після побудови церква була оштукатурена. Будівля має хрестовидний план побудови, її західна частина сильно витягнута з напівкруглою апсидою. Споруду доповнюють невеликі квадратні прибудови. Північний та південний фасади містять портики, які мають чотири колонки. На головному вході зроблений акцент доричним портиком з двома колонами. Двохярусна восьмигранна дзвіниця міститься над західним притвором. В інтер'єрі храму збережені розписи, що були створені у 20 столітті.

В 1933 році храм був зачинений і використовувався як складське приміщення. Церковні хрести було демонтовано. В 1943 році богослужіння були відновлені, проте лише у 1960-х роках церква змогла відновити свій статус. На початку нового тисячоліття проведені роботи щодо реставрації храму: побудований двоповерховий будинок з приміщенням для хрещення. Проведення деяких реставраційних робіт було приурочене спеціально до 200-річчя відкриття храму, зокрема, з'явились нові куполи з золотими хрестами, загальний вигляд церкви був поновлений.

Вважається, що храм у Таромському розпочали будувати наприкінці 1791 р., а вже 4 листопада 1794 р. його було освячено. У 1890 храм пережив пожежу. У 1894 році була проведена реставрація і в Свято-Покровській церкві відкривається перша церковно-приходська школа. Храм почали відновлювати у 1902—1905 рр. Але в 1936 році його закривають і перебудовують під зерносховище.

Після розпаду СРСР храм стали реконструювати до 300-річного ювілею селища Таромське і завершили роботи до 2005 року. Нині на вул. Мостовій можна милуватися відреставрованим храмом з яскраво-блакитними стінами.

Хрестовоздвиженський храм після реставрації, 2020 рік

Свято-Хрестовоздвиженський православний храм, який знаходився колись в центрі села Діївка, а з 1970-х опинився серед житлового масиву Комунар (Покровський) — один з найстаріших в Дніпропетровській області. Його було закладено ще в 1803 році, після чого коштом родини військового старшини Максима Дієва розпочалося будівництво храму. Освячено церкву у 1812 (за іншими даними — у 1817 р.). Розписи внутрішніх інтер'єрів виконані в 70-х роках ХІХ століття. У 1903 р. була побудована двох'ярусна дзвіниця у псевдо руському стилі, зведена цегляна огорожа і ковані ворота. Сьогодні Хрестовоздвиженський храм вважається найдавнішим пам'ятником релігійної архітектури Дніпра.

У 1857 р. у селі (Стара) Ігрень було побудовано храм на честь Святого Миколая. Дзвіниця проглядалася з акваторії Дніпра і також служила маяком для судів, які проїжджали по Ігренській протоці. За легендою, під час Громадянської війни у храмі вінчався Нестор Махно. 1937 р. храм було закрито, але з приходом німецьких окупантів у 1941 г. богослужіння були відновлені. 1945 р. — вже з дозволу Радянсської влади Богослужіння в храмі повторно відновлені, а 1970 р. почалося відновлення храму, але лише 1984 р. встановлено новий іконостас. Однак лише після 1991 р. почали розписувати стіни і стелю і вся реконструкція набула масштабних розмірів.

Будинок органної і камерної музики - колишня Брянська церква

Миколаївську церкву збудували в 1913-15 роках в Брянському селищі (колонія Петровського) у зв'язку з 300-річчям Дому Романових. Для закладки її фундаменту Брянський завод (нині завод ім. Петровського) виділив 10 тис. рублів, а робочі зібрали близько 400 тис. рублів. Проектував церква архітектор Г. Туровець. Обробку інтер'єрів і великий іконостас виконав петербурзький архітектор Є. І. Костянтинович. Настінний живопис, за деякими даними, належав відомому українському художнику І. І. Їжакевичу (1864—1951). Церкву закрили 8 лютого 1929 року, а незабаром з дзвіниці храму скинули дзвони. У 1987 році будівлю Миколаївської (Брянської) церкви реставрували, і вона стала служити жителям міста як Будинок органної музики. Невеликий зал і балкон вміщують 250 осіб. Хоча на сьогодні храм повернуто церкві, він продовжує використовуватися як Будинок органної музики, а богослужіння відбуваються у його підвальному приміщенні.

в 1900 році зусиллями власника і робочих вагоноремонтного заводу на землі, що належала підприємству, почали будувати церкву, яку було освячено у 1902 р. на честь трьох великих святителів: Василя Великого, Григорія Богослова і Іоанна Златоуста.

Автор проекту Свято-Трьохсвятительського храму залишився історії невідомий. У плані храм мав форму правильного хреста. Вінчав храм купол і традиційний на той час надбанний хрест.

У 1937 році Свято-Трьохсвятительський храм Дніпропетровська був закритий, хрест і верхня частина купола були зруйновані, а в самій будівлі влаштували склад.

У 1941 році після окупації міста німецькими військами богослужіння були відновлені і з тих пір Свято-Трьохсвятительський храм в Дніпропетровську вже не закривався.

На місці Олександро-Невської каплиці, розташованій на Циганського площі, в 1889 році був закладений храм, освячений в день святого Олександра Невського. Побудований храм в неоруському стилі за проектом архітектора Н. В. Султанова. Велося будівництво на приватні пожертвування. При храмі були побудовані підсобні приміщення і будівля для недільної школи з виходом на вулицю Громова.

У 1933 році Свято-Благовіщенський храм був закритий і перетворений на складське приміщення.

Під час Другої Світової війни храм був сильно пошкоджений. Парафіяни молилися в будинку, розташованому недалеко від храму. У 1944 році, силами парафіян почалося відновлення храму і богослужіння в Олександро-Невському приділі.

У 1949 році архітектор С. К. Щукін виконав ескізи відновлення храму зі спробою зміни стилю.

До 1956 року не було іконостасів, замість них — заставки з фанери. У 1958 році почаївськими майстрами був побудований центральний іконостас. Відновлення внутрішнього оздоблення храму тривало до 1964 року.

У 1994 році храму повернуті всі надвірні споруди, в тому числі і хрестильне приміщення.

Кірха Святої Катерини

План-проект євангелічно-лютеранської церкви Святої Катерини виконав інженер-майор Вилке. Будівництво проводилося під наглядом його і Миколи Неймана, за участю церковної ради під головуванням Юлія Вебера. Освячення храму відбулося в 1866 році. Начиння для Святого причастя пожертвувала дружина землевласника Фальц — Фейна. Інженер Голдгар за свої гроші зробив огорожу вівтаря з написом. У роки радянської влади церква була відчужена, в будівлі були розміщені: бібліотека іноземної літератури, архів, склад. Пізніше будівля була закрита через аварійний стан. У липні 1990 року рішенням облвиконкому споруда перейшла на баланс дніпропетровського товариства «Відродження». Спільно з архітекторами Дніпропетровська і Мюнхена був розроблений план відновлення церкви. Рішенням представника Президента України по Дніпропетровській області від 31 липня 1992 церква була передана у безоплатне користування німецькій лютеранській громаді. Реставрація проводилася під керівництвом архітектора з Мюнхена Олександра Оппермана. 10 жовтня 1993 перша в Україні німецька євангелічно-лютеранська церква Святої Катерини була освячена.

У 1877 році на центральному проспекті Катеринослава з'явилася нова споруда, яка стала прикрасою міста — римо-католицький костьол. Зараз фахівці його називають унікальним для всього сходу України. Храм був розписаний фресками, частина яких збереглася до нашого часу, в тому числі і написи на стінах, зроблені польською мовою. Над проектом храму працювали О. Бродницький і П. Меркулов. Побудований у неоготичному стилі, із застосуванням елементів романського стилю, а в інтер'єрі — двох потужних стрілчастих арок. Освячення костьолу в ім'я святого Йосипа відбулося у 1878 році. На початку ХХ ст. кількість римо-католиків була такою, що костьол не міг вмістити всіх парафіян. Це вимагало розширення храму, що і було зроблено. У 1905 р. відбулося урочисте освячення реконструйованого храму. 30 липня 1948 р. обласна рада передала будівлю костьолу міськвиконкому. Спочатку будівлю костьолу було передано під бібліотеку, а 12 лютого 1949 р. — міському комітету фізкультури для його подальшого переобладнання в спортивну залу. У 1984 р. споруду передали Зональному управлінню спортивних лотерей, а у 1990-х роках тут було розміщено Українське товариство спортивних лотерей «Ніка» та інформаційний центр «Україна». Римо-католицька парафія Дніпра була зареєстрована у березні 1992 р. З перших днів реєстрації громади було підняте питання про повернення храму, парафія вела листування з цього приводу з владними структурами Дніпра, але у 1998 р. обласна рада незаконно продала костьол приватній фірмі. В подальшому будівля храму перепродавалася неодноразово. Останнім власником його була каліфорнійська компанія «Dugsbery, Inc». Римо-Католицький храм був предметом багаторічних судових розглядів, переговорів на різних рівнях, справою його повернення опікувався Папа Іван Павло ІІ в 2001 р. під час свого візиту в Україну.

Влітку 2007 р. фірма, намагаючись перебудувати храм для використання за іншим призначенням, частково зруйнувала його дах і склепіння, після чого дощі нищили стіни будівлі. Цей акт зустрів активний протест римо-католиків. Майже місяць (липень 2007 р.) біля храму відбувались цілодобові молебни, в подальшому Богослужіння проводились перед храмом щосереди і щонеділі, а з 25 січня 2009 р. всі Меси проводились на вулиці біля будівлі костьолу. Католики також висловлювали свої вимоги біля міськради та облради, пікетували офіс корпорації «Dugsbery, Inc». У серпні 2009 р. — рішенням суду власником культової споруди визнана парафія св. Йосипа. Рішення суду на користь римо-католицької парафії дозволило розпочати у 2011 р. відбудову храму. Зараз продовжуються ремонтні роботи всередині храму, але незважаючи на це, тут щодня відбуваються Богослужіння.

На місці сучасної кам'яної синагоги спочатку був єдиний дерев'яний молитовний будинок, побудований близько 1800 року і згорілий в 1833 р. Після пожежі місце залишилося порожнім до 1837 р., коли розпочалося будівництво кам'яного будинку. Ініціатором і основним жертводавцем коштів виступив місцевий багатій Л. М. Кранцфельд. Однак грошей було недостатньо і, після зведення фундаменту і частини першого поверху, будівництво зупинилося.

Катеринослав. Хоральна синагога на початку ХХ ст.

Хоральна синагога і центр "Менора"

До споруди головної синагоги, яка зводилася, вже в 1841—1843 рр. було прибудовано окремий кам'яний двоповерховий молитовний будинок. До 1845 р. (за іншими даними — 1852 р.) споруда головної будівлі все ж була закінчена; серед усього іншого, з'явився дерев'яний купол. Кілька років після цього тривали оздоблювальні роботи. У 1860-х рр. вдосконалений інтер'єр будівлі: розписаний купол, влаштовані чавунні сходи в верхнє жіноче відділення, «для дам влаштовані дві бічні галереї». Великий будинок синагоги мав прямокутну форму і був побудований в класичному стилі з мавританськими елементами. Його фасад прикрашали чотириколонний портик коринфського ордера і дві декоративних вежі. Над центром височів масивний купол. 22 березня 1929 року Хоральна синагога була відібрана у єврейської громади і передана союзу швейників для організації робочого клубу. Кілька десятиліть тут працював будинок культури, а в 1980-1990-х роках будівлю взагалі було пристосоване під склад швейної фабрики ім. Володарського (нині — фірма «Мрія»). Будинок синагоги — архітектурна пам'ятка середини XIX століття — зазнав значних змін — руйнування і перебудови: на його фасаді під портиком зник балкон, сам портик змінив пропорції, значно збільшився фронтон. На самому фронтоні з'явився значних розмірів серп і молот. Деякі вікна заклали цеглою, розібрали купол і дві бічні вежі, до бічних фасадів прибудували значні за розмірами приміщення. Повністю змінив свій вигляд інтер'єр молитовного залу синагоги.

Якщо станом на 1920 р. в Катеринославі було 42 синагоги, то на 1 жовтня 1932 р. закритими значилися 36, а залишалися «в наявності» 7.

З 1987 року єврейська громада Дніпропетровська почала боротьбу за повернення Хоральної синагоги, яка увінчалася успіхом в 1996 р. Будівля синагоги вимагало значного капітального ремонту і реконструкції, яка в цілому тривала чотири роки.

20 вересня 2000 року відбулося урочисте відкриття відреставрованої хоральної синагоги. Вона отримала назву «Золота Роза» Сьогодні «Золота Роза» — цілий культурний комплекс, де розташовані громадський центр, музейно-історичний комплекс, бібліотека, благодійні заклади та інші установи. Будівлю синагоги відреставровано у вигляді, наближеному до первісного, відображеним на фотографіях початку XX ст. Однак детальної інформації про внутрішній вигляді споруди не залишилося. З огляду на це, на практиці реалізували оригінальну концепцію внутрішнього рішення синагоги, яку запропонував дніпропетровський архітектор А. Т. Дольник. Головний зал синагоги розрахований на 450 осіб. Фоє прикрашають тепер роботи відомого ізраїльського майстра Френка Мейслера. За деякими даними, будівля синагоги — найбільша з подібних у Східній Європі. У грудні 2008 — жовтні 2012 рр. тривало будівництво унікального багатофункціонального єврейського центру «Менора», який примикає до синагоги. Комплекс має площу 50 000 м² і є найбільшим в світі єврейським центром [7] Спонсорами будівництва з первісною вартістю $70 млн виступили олігархи дніпропетровського походження І.Коломойський і Г.Боголюбов (група «Приват») Розробником концепції «Менори» і керівником будівництва був Г. Аксельрод, Автор проекту — О. Сорін. Генеральний проектувальник — ТОВ НВП «Студія 7». Генпідрядник — ТОВ «Рубікон Трейдинг». Центр Менора являє собою величну будівлю з семи веж: дві 7-поверхові башти, дві 12-поверхових, слідом за ними дві — 17-поверхові, а завершує композицію 22-поверхова вежа, висота якої досягає 77 метрів. Весь комплекс символізує образ храмового семисвічника — символу держави Ізраїль.

Головний архітектор О. Сорін об'єднав комплекс в єдину синагогу «Золота роза», в центрі споруди якої розташований один з найбільших в світі відомий з радянських часів меморіальний музей «Пам'яті єврейського народу і Голокосту в Україні» загальною площею 4 000 кв.м.

Стіни цього величезного єврейського комплексу облицьовані спеціально виготовленим єрусалимським каменем, який не має більше аналогів. На перших двох поверхах Центру «Менора» розташувалася Галерея, що з'єднує всі сім веж будівлі. Вона виконана в стилі старовинного Катеринослава — стінні прольоти зроблені у вигляді 12 фасадів знаменитих дніпровських єврейських будівель: школи, житлових будинків, маци-пекарень, молитовних будинків. Центр Менора має розвинену інфраструктуру, що складається з 4-зіркового готелю MENORAH HOTEL, ресторану Menorah Grand Palace, унікального комплексу для конференцій, концертного залу «Синай» на 320 місць, конференц-зали Menorah Business Hall на 1250 місць, хостела на 120 місць і музею. У центрі також знаходиться найбільший у всій Україні бенкетний зал на 1700 місць.

За часи радянської влади і Другої світової війни багато храмів у місті було зруйновано або перебудовано під інші цілі; вісім з них на теперішній час не відновлено. З крахом СРСР розпочався процес відродження православної культури, відродження церкви, відновлення старих храмів і побудови нових, який триває і донині.

Свято-Покровський козацький храм на березі Самари був споруджений ще в XVI столітті, але початковим місцем його розташування був правий берег річки — містечко Стара Самарь (територія нинішнього житлового масиву Північний) — є всі підстави вважати, що в 1576 році вона вже існувала. У той час польський король Стефан Баторій дарував запорізьким козакам землі на березі Самари, і головним центром цього поселення запорожців стала Стара Самарь, а першим храмом — дерев'яна однокупольная Покровська церква з окремою дзвіницею.

Наприкінці XVIII століття над Свято-Покровською церквою нависла загроза знищення. Запорозька Січ припинила своє існування. На той час храм вже прийшов в жалюгідний стан: через ветхість він перебував на межі обвалення, дах протікав, стіни і підлоги згнили, і навіть здійснювати богослужіння в ньому було небезпечно.

У 1795 році вийшло розпорядження катеринославського митрополита Гавриїла: старий будинок Свято-Покровської церкви розібрати і як дрова для просфорні надати Самарському монастирю, але в справу втрутився одинківскій поміщик Василь Опанасович Куліченко.

Слобода Одинківка на протилежному від Старої Самарі березі була заснована в 1776 році, в 1782 році число жителів слободи вже перевищувало 150 чоловік, а до кінця століття наблизилося до 350.

Новий власник Одинковки секунд-майор Куліченко був стурбований рішенням про скасування приходу, до якого належало і його село і попросив у митрополита дозволу перенести старий храм з правого берега на лівий — в Одинківку. У 1797 році дозвіл було отримано, а 18 квітня 1798 року було поставлений хрест на місці майбутнього будівництва. Існують відомості, що перевіз розібраного храму через річку здійснювався по льоду — в зимовий час. Найбільшу цінність з перевезеного представляли іконостас, ікони і 4 невеликих дзвони. Вже 2 червня 1799 року відбулося урочисте освячення храму.

На початку ХХ століття населення Одинківки наблизилася до двох тисяч чоловік. За місцевою легендою, храм пережив ще одну перебудову — за зразком Свято-Троїцького собору міста Новомосковська. За розповідями старожилів, на престольне свято до церкви щорічно з'їжджалися нащадки козацьких родів і утворювали величезний хор, який співав за Божественною Літургією. У 1934 році радянська влада закрила храм. Спочатку планували влаштувати в ньому склад, а потім вирішили знищити.

До 1990-х років місце, де колись стояв храм, було порожнє. У 1992 році група віруючих людей з числа місцевих жителів ініціювала відродження приходу: була зареєстрована церковна громада, закріплена земля для будівництва і встановлено хрест, перед яким по неділях члени громади читали акафіст Покрову Пресвятої Богородиці.

У 1995 році закладено фундамент під комплекс допоміжних приміщень.

21 червня 1998 року, в день престольного свята майбутнього храму, відбулася закладка фундаменту церкви всіх Руських святих.

Влітку 2005 року на території приходу було зведено триповерховий навчальний корпус Православного Духовно-Освітнього Центру в ім'я святого апостола Андрія Первозванного.

У жовтні 2005 року почалося будівництво двоповерхового дев'ятикупольного річного храму — на честь Покрова і святителя Алексія.

14 жовтня 2009 року в Свято-Покровському храмі відбулася перша Божественна Літургія.

Храм на честь Іверської ікони Божої Матері (Дніпро)

Яскравим прикладом новітньої храмової архітектури Дніпра є храм на честь ікони Божої Матері «Іверська» У 1998 році у сосновому лісі, біля залишків старовинного козацького міста Самарь, розпочато будівництво першого храму — «Північна Брама», який був зведений за 8 місяців. Одночасно з будівництвом малого храму розпочато зведення і головного храму на честь ікони Божої Матері «Іверська», що складається з двох храмів: верхнього — літнього висотою 29 м і нижнього — зимового. Храм і весь ансамбль спроектований у візантійському стилі і є братнім молитовним представництвом скиту святої праведної Анни на святій горі Афон. Архітектор храму — Ігор Саєнко, конструктори: Анатолій Сігаєв, Тетяна Новікова. Храмовий комплекс споруджено з червоної цегли, з мармуровим вівтарем і білим мармуровим престолом. Також на території комплексу споруджені:

• Купіль для хрещення
• Фонтан Віри, Надії, Любові з чотирма каплицями
• Храм на честь святих і праведних Богоотець Іоакима і Анни

У основі головного храму на честь ікони Божої Матері «Іверська» знаходиться храм на честь святих і праведних Богоотець Іоакима і Анни. Іконостас виконаний з напівдорогоцінного каменю — онікса, різьблена в'язь і ліплення покриті сусальним золотом, а стіни і підлоги храму виготовлені з кращого італійського каменю.

• парк Ангелів
• Лорі-парк і Ноїв Ковчег

Парк відкрився в день Святої Трійці — 7 червня 2009 року. Ноїв Ковчег, створений зусиллями священнослужителів храму, — це величезний зоопарк з великою колекцією екзотичних птахів і дивовижних тварин з усього світу.

http://www.tourdnepr.com/content/view/685/606/

Справжньою прикрасою Набережної Дніпра у центрі міста став храм Іоанна Хрестителя, споруджений у 2007—2013 рр. за проектом архітектора Олександра Плосконіса. Всередині приміщення може розміститися більше трьохсот чоловік, а на площі біля храму — до трьох тисяч. Храм побудований у формі грецького хреста, увінчаний скульптурою Іоанна Хрестителя, автором якої є одеський скульптор Микола Худолій. Скульптура висотою 4,6 м і вагою 4 тонни виготовлена на виробничому об'єднанні «Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова». Це найбільша статуя Іоанна Хрестителя на території всього СНД. Скульптура розташована обличчям на схід — у бік Монастирського острова. Разом з хрестом і п'єдесталом висота скульптури Іоанна Хрестителя становить 7,5 метра. Розмах плаща — 3 метри. Скульптура зроблена з бронзи, всередині порожня, хрест — з нержавіючої сталі. Висота храмового будівлі досягає 30 м, його площа з прилеглою територією — 180 м². На дзвіниці храмі встановлено унікальну дзвіницю з комп'ютерним управлінням.

У цокольній частині будівлі знаходиться нижній храм на честь пророка Захарія і праведної Єлизавети. До нижньої частини храму примикає пантон, обладнаний купіллю, де жителі міста можуть занурюватися в води Дніпра на свято Водохреща. https://gorod.dp.ua/inf/org/oneplace/?place_id=15588

Прикладом створення храму на основі раніше непристосованої для цього споруди є дніпровський Кафедральний собор святих Петра і Павла УПЦ КП на пр. Свободи, розташований у будівлі колишнього кінотеатру 1910 р. побудови.

У середині 1990-х колишній кінотеатр, який на той час перебував у занедбаному стані, було передано в оренду УПЦ КП і 12 липня 1998 р. у новоствореному храмі відбулося перше Богослужіння. 5 грудня 2012 р. рішенням Дніпропетровської міської ради кафедральний собор святих Петра і Павла передано у власність Дніпропетровської єпархії УПЦ КП.

Кафедральний собор Петра і Павла — один з найбільших і найкрасивіших в єпархії. Відновлювали його як коштом Владики Адріана і прихожан, так і на кошти української діаспори. На території собору побудовані двоповерхова недільна школа, духовне церковно-хорове училище, актовий зал і трапезна, бібліотека, гуртожиток. http://www.shukach.com/ru/node/40059

Аналогічна історія і у іншого храму УПЦ КП — Свято-Духівського на пр. Металургів, створеного на основі напівзруйнованої після пожежі будівлі колишнього клубу. Освячення новоствореного храму відбулося 15.06.1994, у день Святого Духа. Розбудова храму продовжується і донині, зокрема, дзвіниця ще знаходиться у стадії зведення. http://svdh.dp.ua/

17 березня 2018 р. в урочистій обстановці, за участі мера Дніпра Б.Філатова Католикос усіх вірмен першоієрарх Вірменської Апостольської Церкви Гарегін ІІ освятив вірменську церкву у м.Дніпро на вул.Леваневського - найбільшу у Східній Європі[8]. Собор будувався з 2003 р., облицювальні матеріали з унікального рожевого туфу було доставлено з Вірменії.

Проспект Дмитра Яворницького — центральна і найстаріша вулиця Дніпра з бульваром, яка починається пам'ятником Слави і закінчується Центральним залізничним вокзалом Дніпра. колишні назви проспекту Дмитра Яворницького — Катерининський проспект та проспект Карла Маркса (до 2016).

Уздовж проспекту Дмитра Яворницького розташовано багато будівель дореволюційної забудови, зокрема, будівля Катеринославської суконної фабрики. На деяких ділянках проспекту залишилась бруківка царської доби.

Площа Героїв Майдану[11] — центральна площа Дніпра. Головним символом площі був пам'ятник В. І. Леніну. Він був встановлений у 1972 році. 22 лютого 2014 року о першій ночі після семигодинних зусиль цей пам'ятник знесено активістами. Площу Леніна перейменовано на площу Героїв Майдану на честь загиблих під час боротьби за вільну Україну. За поваленим пам'ятником розташований ансамбль будов, виконаних у стилі радянського конструктивізму. На площі знаходиться Центральний універмаг. Також поруч знаходився магазин «Дитячий світ», однак його знесли й відбувається будівництво нового ТЦ «Пасаж». З обох боків площу увінчує паркан недобудованої станції метро «Центральна». На самій площі зараз знаходиться стоянка для автомобілів. У майбутньому можливе відкриття станції та перебудова площі[12].

Європейська площа — пішохідна частина вулиці Європейської. До 2004 року на цьому місці знаходився ринок «Центральний». Після зносу ринку відбулась повна реконструкція. Нещодавно було відкрито новий торговельний центр «Європа». Хоча центральною площею вважається площа Героїв Майдану, однак більшість містян все ж віддають перевагу Європейській.

Вокзальна площа розташована перед Центральним залізничним вокзалом Дніпра. Площа є дуже перевантаженою від транспорту і є одним з найбільших транспортних вузлів міста.

Катеринославський бульвар

Театральний бульвар знаходиться у центрі Дніпра. На бульварі розташовано Театр імені Т. Г. Шевченка та Дніпровська філармонія. У 2010 році бульвар було реконструйовано. Була зменшена площа книжкового ринку, що там знаходиться. Також на бульварі знаходяться кав'ярні, реcторани, книжкові магазини. У майбутньому бульвар буде повністю перебудований. З'являться нові будівлі[13], а сам бульвар буде продовжений до Театру опери та балету[14].

Катеринославський бульвар було відкрито у 2004 році. Це частина вулиці Виконкомівської, яку зробили пішохідною. На бульварі розташовані торговельні центри, кафе, ресторани. Тут також знаходяться вже звичні для міста фонтани, що б'ють з-під землі.

Кілька років тому на бульварі з'явився пам'ятник невідомому Дніпровському олігарху, що сидить на лавці. Його спочатку хотіли демонтувати, однак потім передумали. Зараз навіть влаштовують конкурс жіночих фотографій з пам'ятником «Міс-пам'ятник».