Берестейське гето

Уже 28—29 червня 1941 року айнзатцгрупа «В» разом з частинами вермахту вивезли за місто і розстріляли від 4000 до 5000 євреїв[2][3].

Влітку і восени 1941 року німці постійно грабували євреїв, змушуючи їх під загрозою смерті виплачувати різного виду «контрибуції». Від них вимагали 40 квартир, обставлених меблями, постійно наказували здати певні грошові суми, конфісковували всілякі цінності, окремо вимагали золото. Для залякування нацисти кожен раз брали в заручники 30—50 євреїв, щоб забезпечити здавання цінностей у призначені терміни. Крім «контрибуцій», у них забирали все, що представляло хоч якусь цінність, — хутрові вироби, одяг, тканини, електроприлади, велосипеди, друкарські машинки та багато іншого. Подібним пограбуванням піддавалася як єврейська громада в цілому, так і окремі заможні євреї. Тільки з синагог Берестя було винесено 100 кілограмів срібла, а після цього, як йдеться у звіті НДК, «…всі синагоги і молитовні будинки були зайняті під стайні і гаражі»[4].

Крім пограбування під виглядом «контрибуцій», німці обирали євреїв численними штрафами (від 50 до 500 рублів) — за невиконання правил поведінки в місті, за порушення санітарних правил, за втрату документів, за отримання хліба на картку померлого члена родини, за торгівлю овочами та фруктами за спекулятивними цінами, за інші порушення порядку, встановленого окупаційною владою (це відносилося і до дітей з 12-річного віку)[7].

Дітей з єврейського дитячого будинку (одного з чотирьох дитячих будинків Береся) в перші ж дні окупації німці вивезли за місто і вбили. Єврейські діти в інших дитячих будинках були відокремлені від інших, і в результаті в дитячому будинку № 2 на території майбутнього гето (на розі вулиць Московської і 17-го вересня) опинилися 90 дітей-євреїв віком до 14 років. Кількох єврейських дітей врятували від переведення до єврейського дитячого будинку, записавши їх під слов'янськими прізвищами, але частина з них згодом була видана німцям провокаторами[8].

З євреями від початку окупації міста було заборонено розмовляти і щось їм продавати[9]. Євреям було наказано носити на рукаві білу пов'язку з шестикутною зіркою, а пізніше — нашивки (латки) у вигляді жовтих кругів діаметром 10 сантиметрів на верхньому одязі на грудях та на спині[10].

Німці дуже серйозно ставилися до можливості єврейського опору і тому в першу чергу вбивали в гето, а також ще до його створення, євреїв-чоловіків у віці від 15 до 50 років — незважаючи на економічну недоцільність, так як вони були найбільш працездатними серед в'язнів[11][12]. У зв'язку з цим вже на початку липня 1941 року нацисти почали проводити облави на юнаків і чоловіків, а також радянських і партійних працівників, яких хапали на вулицях і в квартирах, а потім вивозили за місто і вбивали. Перша подібна «акція» (таким евфемізмом німці називали організовані ними масові вбивства) пройшла в першу суботу липня, і схоплених людей розстріляли в місті — на стадіоні[13]. Але вже з перших днів окупації євреїв-чоловіків вбивали і прямо посеред міста — на ринку, в чергах за продуктами, в установах[14], і були випадки, коли обливали бензином і спалювали живцем людину у всіх на очах[13].

У повідомленні партійного керівника Білорусії П. К. Пономаренко «Про становище в окупованих областях Білорусії» від 19 серпня 1941 року йдеться про становище євреїв у Білорусі, в тому числі і в Бересті: «Єврейське населення піддається нещадного знищення… В Бересті німці підпалили кілька будинків, населених євреями, не дали їм вийти, і всі згоріли живцем… Такі факти численні»[15].

Однією з перших дій окупаційної влади став перепис і паспортизація населення, у результаті котрого стало ясно, що у місті з 51'000 жителів 18'000 становлять євреї.

Відтак всім євреям міста з 14-річного віку наказали сфотографуватися і пройти спеціальну реєстрацію, яка почалася 10 листопада 1941 року. Євреям видавалися нові паспорти, про що робили запис у реєстраційній книзі на польській мові. До 5 червня 1942 року таких паспортів було видано 12 260 260. Одночасно на кожного єврея заповнювалася анкета польською мовою (Protokół), у яку заносилися діти молодше 14 років.

Будинок № 87 на вулиці Куйбишева (збудований у 1925 році) — одна зі збережених будівль центра Берестейського гето.

До 16 грудня (почавши з листопада) 1941 року німці, реалізуючи нацистську програму знищення євреїв, зігнали всіх берестейських євреїв у гето, попередньо пограбував їх і відібравши кращі речі. До Берестейського гето також переселили і євреїв з з найближчих сіл і містечок. Наприклад, туди були доставлені 113 людей з села Словатичи і 52 — з села Росож. Куратором гето став шеф поліції і жандармерії майор Роде.[16]

Для підтримання порядку у гето і забезпечення виконання німецький наказів євреям наказали організовувати юденрат чисельністю 60 осіб. Головою юденрата призначили Гірша Розенберга, його заступником — Нахмана Ландау. Для допомоги юденрату нацисти зобов'язали євреїв створити також і загін єврейської поліції чисельністю 16 (за іншими свідченнями 15) осіб, озброєних палицями[17].

Гето знаходилося у кордонах вулиць Радянської, Маяковского, Кобринської (Кірова) та Шпитальної (Інтернаціональної). Московська вулиця (шосе Варшава — Мінськ) ділила терен гето на дві нерівні частини: більшу, розташовану на півночі, і меншу на півдні. Всередині периметра з колючого дроту довжиною 5—6 кілометрів опинились замкнені до 20 000 (за іншими даними 27 000) людей.[18]

Гето було відгороджено колючим дротом і охоронялося патрулями. Вхід і вихід в'язням без спеціального дозволу заборонявся, за самовільний вихід у кращому разі чекала в'язниця, зазвичай — розстріл. Прохід євреям з однієї частини гето у іншу дозволявся тільки до 18:00. У гето було троє воріт, які виходили на вулиці Московську, Радянську і Гоголя. Охорону воріт несла жандармерія.

На теренах гето функціювали молитовні будинки, синагога, лікарня (майже без медикаментів), магазин (у якому практично не було ні продовольчих, ні споживчих товарів), будинок пристарілих і суспільні благодійні кухні.

У серпні-вересні 1941 року берестейським євреям дозволялося (хоча бюрократична процедура отримання була дуже складною) брати патенти на відкриття часток ремісничих майстерень. Після переселення євреїв у гето частину майстерень лишилися за кордонами гето, а #котрий #лишитися на його терени закривали, тому що не було ні сировини, ні замовлень, ні електрики для роботи. До того ж будь-яка діяльність євреїв обкладалася #великими податками.

Юденрату приходилось постійно забезпечувати заявки на робочу силу. Узників-спеціалістів посилали на підприємства, людей без кваліфікації використали на тяжких і брудних примусовий роботах, у тому числі на розчистці завалів зруйнованої Берестейської фортеці і прибиранню знайдених там тіл убитих.

Для спасіння євреїв від нищення юденрат намагався постійно демонструвати рентабельність гето, для чого прагнув створювати #новий робітниці місця. А німці, дійсно маючи #великий доходи від рабської праці узників, підтримували у гето ілюзії його необхідності #і довгого існування.

У січні 1942 року з гето на роботи були направлені 4956 євреїв, у лютім — 5490, у березні — 5843, у квітні — 6722, у травні — 7248, у червні — 7994 (з #вони 1571 мужчин-спеціалістів). Замовниками #робочий сили були німецькі #військовий частини, #міський установи і частки особи, котрі вносили у касу окружних комісаріатів 20 % від заробітної плати в'язнів.

Зароблені гроші видавалися євреям з затримками, не повністю або взагалі не видавалися. До того ж, з цих грошей німці утримували податки, і реальний заробіток в'язень отримував незначний — за день від 4 до 30 рублів.

В умовах хронічного голодування і виснажливої праці мешканці гето швидко приходили в стан фізичного виснаження, хворіли і вмирали, що відзначалося представниками окупаційної влади[19].

З жовтня 1942 року за юденраті був створений реміснича спілка з 31 майстерні, але навіть постійне місце праці для єврея-фахівця в цих майстернях не звільняло від примусових робіт[19].

Німці дозволили створити у гето лікарню на 75 ліжок та відкрити аптеку. Але для лікування не вистачало ні фахівців, ні ліків, ні навіть найпростішого медичного обладнання[19].

Ліки можна було купити тільки на чорному ринку за величезні гроші, тому лікування в гето вимушено було бути платним. Вартість добового перебування у лікарні становила 30 рублів, і відділ охорони здоров'я при юденраті був завалений проханнями про безкоштовне лікування у зв'язку з відсутністю коштів[19].

Багато працездатних в'язнів приховували свої захворювання, щоб не втратити робоче місце і не залишити родину без заробітку і продовольчих карток, хоча довідка про хворобу могла іноді давати звільнення від примусових робіт[19].

Місце на вулиці Машерова біля берестейської ТЕЦ, звідки євреїв Берестейського гето відправляли у товарних вагонах до Бронної гори для вбивства

У Берестейському гето 11 лікарів-євреїв отримали офіційний дозвіл на приватну практику, що дозволяло їм лікувати також і неєвреїв. З цих лікарів 6 людини також отримали дозвіл жити поза теренами гето — у тому числі відомий психіатр Бернгард Кальварійський[19].

Санітарно-епідеміологічний стан в гето, незважаючи на постійно вжиті заходи, безупинно погіршувався. Причиною цього були відсутність необхідних засобів і умов для лікування, заборона на внесення ліків у гето, виснаження в результаті систематичного недоїдання та виснажлива підневільна праця, скупченість, холод, педикульоз[20] і неякісна питна вода. Майже все, що могли робити єврейські лікарі, — це ізолювати хворих в'язнів. Не рідше, ніж кожні 10 днів, медичний відділ при юденраті повинен був подавати до міської магістратури відомості про кількість інфекційних хворих у гето[21].

Відділ соціальної опіки юденрата допомагав чим можливо дитячому будинку на 80 дітей, дитячому садку на 135 дітей, лікарні (75 ліжок), будинку престарілих (80 людей похилого віку), громадській кухні (на 3800 осіб), нічліжну будинку (до 300 осіб). Всього влітку і восени 1942 року (юденрат надавав допомогу більш ніж 4000 ув'язненим, які опинилися у найважчому положенні[22].

Ситуація з продуктами харчування була найбільш важкою. Після переселення до гето лише незначна частина євреїв зуміла зберегти залишки цінностей, які допомогли їм протриматися якийсь час і навіть підтримувати найбільш виснажених в'язнів через громадські кухні, організовані при молитовних будинках[22].

Потім основними шляхами отримання продуктів стали вилазки дітей до 10-річного віку (які не були зобов'язані носити жовті лати) за межі гето. Однак незабаром нацисти перекрили це джерело отримання їжі, почавши відловлювати таких дітей, бити і вбивати їх[22].

Частина євреїв змогли підтримувати своє існування приватними заробітками. Вони просили колишніх сусідів і знайомих оформляти на них заявки на роботу поза гето і намагалися заробити там хоч трохи їжі. Декому з представників інтелігенції навіть вдавалося таким чином заробляти, даючи приватні уроки[22].

За розподілом відносно регулярно видавався тільки хліб, інші продукти — за залишковим принципом. Борошно, крупи, масло, жир, сіль виділялися тільки лікарням, дитячим будинкам і столовим. Перші місяці окупації малозабезпечені євреї могли ще безкоштовно харчуватися в міських громадських їдальнях, але згодом — тільки у їдальнях гето[22].

З січня 1942 року євреїв розділили за продуктовими нормами на працюючи і непрацюючих. Працюючі отримували на тиждень 1,5 кілограма хліба, 1 кілограм картоплі і 35 грамів жиру. Дітям до 14 років та непрацюючим дорослим на тиждень видавали 750 грамів хліба, 1 кілограм картоплі і 35 грамів жиру. Але вже в цьому ж місяці була введена єдина норма хліба для всіх в'язнів — 150 грамів на день. При цьому німці заборонили їм користуватися міським ринком, а селянам наказали євреям нічого не продавати. Якщо хтось і примудрявся придбати щось їстівне, то поліцейські все одно відбирали це під час обшуку при вході у гето[22].

Бронна Гора. Пам'ятник на місці масових вбивств євреїв

Зима 1941—1942 років була дуже суворою, та незначна кількість дров і вугілля, якими вдалося запастися, швидко закінчилася, а забезпечення в'язнів гето паливом не передбачалося. Юденрат міг отримувати дрова тільки для пекарень, і в січні 1942 року на 6 пекарень у гето (які випікали хліб для більш ніж 17 000 осіб) було відпущено 4 кубометри дров, в липні — 6, у вересні — 2 кубометри[22].

Норми продовольчого забезпечення у гето були в два рази менше, ніж для неюдейського населення, але Берестейське гето було єдиним у Білорусі, де взагалі видавалися хоч якісь продукти. У липні—вересні 1942 року на одного єврея в лікарні, будинку престарілих або в дитячому будинку видавалося на добу 25 грамів борошна і 50 грамів крупи, а в дитячому саду і їдальні — 10 грамів борошна і 25 грамів крупи[22].