Білки (Корнинська селищна громада)

Білки́ (Білка) село в Україні, у Корнинській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 373 особи.

село Білки
Країна  Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Корнинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040230020095479
Облікова картка с. Білки
с. Білки (до 2017 р.) 
Основні дані
Засноване 1546
Населення 373
Площа 2,543 км²
Густота населення 146,68 осіб/км²
Поштовий індекс 13517
Географічні дані
Географічні координати 50°03′38″ пн. ш. 29°34′04″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
172 м
Найближча залізнична станція Корнин
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Соборна, 19, смт Корнин, Попільнянський р-н, Житомирська обл., 13514
Карта
Білки
Білки
Мапа

Розташування

Розташоване за 21 км від колишнього районного центру — смт Попільні, за 5 км від залізничної станції Корнин, на правому березі річки Ірпінь[1]. Через село протікає річка Білка.

Населення

Станом на 1885 рік в селі мешкало 938 осіб, налічувалось 137 дворових господарств[2], у 1900 році — 1 416 осіб, з них: 714 чоловіків та 702 жінки, дворів — 265[3], або 1 295 мешканців та 260 дворів[4].

Станом на 1972 рік, кількість населення становила 735 осіб, дворів — 301[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 556 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 373 особи[5].

Історія

Відоме з XIV століття[1]. Історична дата утворення — 1546 рік[6]. Давнє село, про котре згадується в грамоті від 1454 року київського князя Олександра (Олелька) Володимировича, що підтвердив надану батьком власність, разом з іншими селами, Михайлові Половцю. Великий вал із дзвіницею та величезна могила за селом, котру називають Розкопана, очевидно, споруджені в сиву давнину. Отримало назву від білих пісків, що знаходилися в центрі села, розміщувалося напроти Корнина, через річку Ірпінь, на струмках Білка та Мохначка, при впадінні їх до Ірпеня. Західна околиця села називалася Раківкою[7][8]. У 1445 році Олелько Володимирович надав Білки у власність бояринові Олехні Сохновичу. Згодом належало Проскурам-Сущинським. В 1628 році Теодор Проскура-Сущинський заплатив податку з шести димів[4]. 1704 року корнинські володіння, до котрих належали й Білки, повернулися до Проскур, що втратили панування над ним під час Хмельниччини — з 1686 до 1704 років маєтком володів знаменитий Палій. Після Проскури, селом, до 1836 року, володів Березовський, а після нього — кілька поміщиків одночасно.

У 1784 році в селі побудовано дерев'яну церкву Успіння Божої Матері, 5-го класу, на місці колишньої, що була збудована перед 1746 роком. При ній була школа. У 1834 році дах церкви було повністю перероблено, а в 1845 році збудовано нову дзвіницю. Церква була знаменитою в навколишніх селах через чудотворний образ Божої Матері. До церковної парафії належало сільце Личі, що лежало на відстані 2 верст за Ірпенем, яке можна вважати за передмістя Корнина.

В середині 19 століття — село Корнинської волості Сквирського повіту, поліційне управління — у Паволочі, залізнична станція Кожанка; разом з Раківкою, налічувало 902 православних та 22 католики. Селом володіли поміщики Комарницький, Березовський, Складовський, ще 36 десятин землі належало церкві[7][8].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Корнинської волості Сквирського повіту Київської губернії. В селі — православна парафія, школа, 2 гостиних двори, 3 водяних млини[2].

В кінці 19 століття — власницьке село Корнинської волості Сквирського повіту Київської губернії. Відстань до центру повіту, м. Сквира — 50 верст, до волосного центру, містечка Корнин, де була найближча поштова земська станція — 3 версти, до найближчої залізничної станції (Попільня) — 16 верст, до найближчої поштово-телеграфної станції, в Ходоркові — 16 верст, до поштової земської станції, в Ходоркові — 3 версти. Основним заняттям мешканців було рільництво, крім цього, селяни підробляли в Києві. Землі — 2 125 десятин: селянам належало 1 714 дес., 37 дес. — церкві та 374 дес. — поміщикам. Перебувало у власности М. Я. Сетгофера, господарював поміщик особисто, використовував трипільну сівозміну. В селі були православна церква, школа грамоти, 2 водяні млини, 2 кузні, державна винна лавка[3]. За іншими даними, селянам належало 794 десятини, Шарнельовим — 602 дес., Сетгоферові — 556 дес. та Тимофійовичові — 81 десятина[4].

У 1923 році увійшло до складу новоствореної Білківської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Корнинського району Білоцерківської округи; адміністративний центр сільської ради. 5 лютого 1931 року, в складі сільської ради, увійшло до Попільнянського району, 17 лютого 1935 року — до складу відновленого Корнинського району Київської області[9].

У 1926 році засновані два ТСОЗи «Нива» і «Серп», які згодом об'єднано в колгосп «Плугатар».

238 селян воювали на фронтах Німецько-радянської війни, з них 124 особи загинуло, 36 відзначено орденами і медалями. У 1968 році на їх честь встановлено пам'ятники, в тому числі Герою Радянського Союзу А. М. Птіцину, який тут загинув.

В радянські часи на території села знаходилась центральна садиба колгоспу «40-річчя Жовтня», за яким було закріплено 1618,1 га угідь, в тому числі 1 352,9 га ріллі та 28,6 га саду. Напрям господарства — зерново-тваринницький, серед технічних культур переважав цукровий буряк.

В селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, медпункт, сезонні дитячі ясла, магазин, будинок побуту.

Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук Д. Я. Василенко, лауреат Державної премії К. О. Литвинчук, кандидат військових наук, полковник В. І. Бойко, Герой Соціалістичної Праці М. І. Сарана[1].

27 листопада 1957 року, внаслідок ліквідації Корнинського району, село, в складі сільської ради, включене до Попільнянського району Житомирської області[9].

2 червня 2017 року увійшло до складу Корнинської селищної територіальної громади Попільнянського району Житомирської області[10]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[11].

Відомі люди

  • Левитський Григорій Андрійович (1878—1942) — український ботанік, генетик, цитолог, каріолог. Професор, доктор біологічних наук, член-кореспондент АН СРСР.
  • Матвійчук Петро Павлович (нар. 1949 р.) — український радянський діяч, депутат Верховної ради УРСР 11-го скликання.
  • Яремчук Григорій Филимонович (1915—1982) — український радянський діяч, 2-й секретар Київського міськкому КПУ, голова Київського промислового облвиконкому, депутат Верховної ради УРСР 6-го скликання, заступник голови Верховної ради УРСР у 1963—64 роках.

Примітки

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Білки, Попільнянський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 12 лютого 2022.
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 171. (рос. дореф.)
  3. Список населених місць Київської губернії. Інститут історії України НАН України (російська). Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ, типографія Іванової, 1900. с. 1335-1336. Процитовано 12 лютого 2022.
  4. Białki (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 124. (пол.)
  5. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 13 лютого 2022.
  6. Облікова картка. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 12 лютого 2022.
  7. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся (російська). Л. Похилевич. К.: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 228-230. Процитовано 12 лютого 2022.
  8. Białki (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 187. (пол.)
  9. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки.. Інститут історії України НАН України (українська). Упор. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Житомир, видавництво «Волинь». 2007. с. 203, 538, 557. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 30 січня 2022.
  10. Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 12 лютого 2022.
  11. Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Процитовано 12 лютого 2022.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.