Шептицькі

Найстаріша боярська родина, грамоту на право земельного володіння якій 1284 року дав князь Лев Данилович. То були непевні часи для Руського королівства, що змушене було з усіх боків оборонятися від зовнішніх ворогів. Маємо відомості, що один із бояр Шептиць, очоливши галицьку шляхту під Перемишлем, розгромив загін монголо-татар і здобув у такий спосіб прихильність могутнього руського короля.^{[джерело?]}

Відтоді рід Шептицьких розростається і стає відомим по всій Галичині. Після захоплення в 1349 році частини українських земель польським королем Казимиром ІІІ у Галичині починається посилене насадження римо-католицизму, й рід Шептицьких одчайдушно чинить опір ополяченню та латинізації.

1469 року було видано перший урядовий акт, згідно з яким Шептицькі здобули право мати широку земельну власність і обіймати державні посади (уряди). З XVI століття Шептицькі активно підтримували Берестейську унію.

Однак Шептицьких не допускали у Польському королівстві до державних урядів, бо вони сповідували православ'я. У XVII столітті вони, ще українці, мають великий вплив на галицьке боярство. Сенько та Федір Шептицькі домагалися привілеїв для української Церкви. Багато членів роду Шептицьких стало фундаторами українських церков і монастирів.

Найбільше представників цього роду брало участь у походах проти Османської імперії, проти татар, дехто воював проти українських козаків і шведів, брав участь і в міжусобних війнах. Воювали Шептицькі й проти Московського царства. Зокрема, Михайло Шептицький, сяніцький стольник, відзначився в жорстокій битві з татарами під Немировим, де й загинув. Хорунжий Іван Шептицький мужньо захищав од ординців Теребовлю, а його родич Олександр, белзький мечник, за подвиги проти татар і турків одержав високе призначення від короля.

Теодор Шептицький (теребовлянський чашник[2], cześnik), і його родич Юрій, чашник львівський, разом із Яном Собеським по-геройськи боронили австрійську столицю — Відень від турецького війська.

Починаючи з кінця XVII й упродовж майже всього XVIII ст., рід Шептицьких висунув цілу плеяду найвищих церковних ієрархів української греко-католицької церкви, які залишили яскравий слід в історії Української Греко-Католицької Церкви. Серед них Варлаам Шептицький — єпископ у Львові, Атанасій Шептицький і Лев Шептицький — Єпископи львівські, а потім київські Митрополити. Вони є засновниками-фундаторами архикатедрального собору святого Юра у Львові, де фасад храму прикрашають їхні статуї^{[джерело?]}. Лаврівським архимандритом на початку XVIII ст.^{[джерело?]} був Никифор-Микола Шептицький (?—1798).

Зі спольщеного роду Шептицьких були також два відомих латинських духівники римо-католицької церкви (де-факто польської): Єронім Шептицький — кам'янецький єпископ[3]-номінат, луцький єпископ-помічник (суфраган), згодом єпископ плоцький[4], та Мартин Шептицький — плоцький, які мали титул князя^{[джерело?]}.

Щойно у XVIII і на початку ХІХ століть Шептицькі, посвоячені з польською та іншою шляхтою, прийняли римо-католицизм і спольщилися. Деякі отримали сенаторську гідність у Речі Посполитій наприкінці 18 ст.

Гілка Шептицьких, з яких безпосередньо походять митрополит УГКЦ Андрей Шептицький і його брат ігумен Климентій Шептицький, одержала графський титул від цісаря Франца Йосифа I у 1871 р. (батько митрополита Андрея Шептицького Ян[2]); члени його родини також стали почесними членами Йоанітського Мальтійського Ордену. Другий брат митрополита Андрея — Станіслав Шептицький (1867–1950) — був генералом в австрійській і польській арміях та військовим міністром Польщі (1923). Третього брата — Лева Шептицького, замордували більшовики в родинному маєтку в Прилбичах 27 вересня 1939 року.

Родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії сягало королівського роду Собеських, австрійського цісарського роду Габсбургів. Цікавий факт, що дружина Наполеона І Бонапарта — австрійська принцеса Марія — теж була далекою родичкою Шептицьких—Фредрів. Через Фредрів Шептицькі пов'язали свій родовід із королями Італії, Португалії, Сардинії. Граф Ян Кантій Шептицький, батько Митрополита Андрея, був одружений із графинею Зофією Фредро — донькою видатного польського письменника графа Александра Фредра, який мав маєтності на Львівщині, у Львові, його пам'ятник стояв у місті навпроти вулиці Фредрів до 1939 року.

• Петро, підписувався як дідич Угерців[5]

• Олександр Захарій — войський стрийський, мечник перемиський
  • Варлаам, мав восьмеро братів і сестер (за Т. Жихлінським, шестеро)[6]
  • Михайло — сяніцький стольник,
  • Євстахій[2] Станіслав[6] (бл.1650—1709[7] — хорунжий летичівський (1694—1696), любачівський (1702—1709), ловчий буський (1696—1702)[8]
    • Єронім Антоній (1700—1773[9]) — єпископ-помічник Луцький, єпископ Плоцький[4]
    • Франциск[10] (бл.1695—1790)[11] — хорунжий летичівський (1721—1734)[12], львівський підчаший (1743—1765)[13], стольник[10] з 1765, дружина — стольниківна[14] гостинська Барбара Кросновська[11]; його портрет у 1778 р. виконав Остап Білявський[15]
      • Каєтан (пом. 1792)[11] — люблінський каштелян[16]
      • Йосиф (пом. 1818), станіславський староста (1775—1781), дідич Бишівського ключа на Поділлі; перша дружина (1782) Антоніна Бригітта Павловська, вдова Якуба Коморовського, матір Гертруди Потоцької; після смерті першої дружини взяв шлюб з Людовикою Дідушицькою (1759—1829), дочкою Тадея, дітей у шлюбах не мав[11]
      • Михайло Онуфрій — хрептіївський староста, член Галицького станового сейму 1782
      • Мартин (?—1807) — плоцький канонік РКЦ
      • Геронім — капітан литовської гвардії, генерал коронних військ[11]
      • Ієронім-Іван[2] (Ян, бл.1750-1782) — генерал-ад'ютант Його Королівської Милості, дідич Личківців[11] (24 січня 1780 року маєток у селі купив у Станіслава «Щенсного» Потоцького^{[джерело?]}), Трибухівців[11],
        • Вікентій-Лев[2] (1782—1836) — генерал, учасник листопадового повстання 1830
        • Юліанна — мати польського поета Тимона Заборовського[17]
      • Маргарита — дружина Василя Шумлянського, галицького підстолія[11]
    • Юрій (?-1746) — львівський чашник (1732—1743)[13], староста несторський[10], обухівський, суддя каптуровий львівський 1733 року[18]
      • Войтих (Адальберт[13]), єдиний син[11]
      • Розалія, чоловік — Василь Шептицький, тишовецький староста[19]
  • Теодор — теребовельський чесник
  • Олександр — мечник, за Т. Жихлінським[6], белзький
    • Атанасій (1686—1747)[20]
    • Василь — тишовецький староста[18]
    • Анна — старостина рабштинська, дружина Богуслава Бельського, матір галицького каштеляна Юзефа Бельського[21]
    • Маріанна — підчашина жидачівська[18]
  • Констанція (Катерина), дружина Дяковського, потім Росновського[6]

• Стефан[19] — ротмістр панцерний 1683 року^{[джерело?]}, дружина — Софія з Корибутів-Дашкевичів
  • Лука — підстолій смоленський, чоловік Терези з Шептицьких, дочки Костянтина
  • Атанасій Андрій (1723—1779) — перемиський єпископ УГКЦ, його кузин — Лев Шептицький
  • Василь (1735—1800) — староста тишовецький, дружина Розалія, дочка обухівського старости Юрія, братаниця плоцького єпископа Єроніма Шептицького[19]
    • Іван (Ян Баптист) (1770—1831)
      • Йосиф Гаврило (1806—1855)[22], спочатку підтримував польську Центральну раду народову, однак потім (1 березня 1849) — дії Бережанської окружної Руської ради[23]
      • Петро Павло Леопольд (1808—1843)[22], дружина — Ружа Тереза Коссецька гербу Равич[24]
        • Ян Кантій (1836—1912), дружина — Зофія Фредро
          • Роман Марія Олександр, більше відомий як Митрополит Андрей
          • Олександр[25] Марія Домінік[26] (Aleksander Maria Dominik 1866—1940)[27]
            • Казимир Ян (Jan Kazimierz 1907—1994)[28]
              • Олександр Марія Йосиф (Aleksander Maria Józef, нар. 1938)[29]
                • Матій Марія (Maciej Maria, нар. 1971)[30]
                • Михайло Марія (Michał Maria, нар. 1973)[31]
          • Станіслав Марія Ян[32] Теофіл[33] — генерал Війська Польського[34]
          • Климентій (у світі Казимир Марія)
          • Леон Йосиф Марія (1877—1939), дружина — Ядвіґа Шембек
          • Стефан (1862—1864)
          • Юрій Петро (1863—1880)[25]

• Пилип (Філіп), ловчий перемиський, др. Єлизевета Хроновська гербу Гриф
  • Лев (у світі Людовик) (1714—1779), його кузин Атанасій Андрій[35]
  • Симон (пол. Szymon, 1715—1789) — перемиський каштелян, молодший брат Лева[36]

• Костянтин (?—1737) — мечник перемиський (1732—1734)[13], суддя каптуровий львівський 1733 року[18]
  • Тереза

• Казимир — ґостинінський мечник, дружина — Бриґіда, тесть — київський каштелян Ярош (Геронім) Станіслав Куропатніцький[37]
  • Костянтин[38], дружина — київська стольниківна Юстина Ліпська[5]

• Анна — дружина Григорія Гуляницького[39]
• Адам — теребовельський чашник (1733)[40]

• Шептицький Андрей
• Шептицький Атанасій
• Шептицький Варлаам
• Шептицький Климентій
• Шептицький Лев
• Шептицька Софія
• Шептицький Станіслав

• Войтович Л. Шептицькі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 633—634. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Рудович І. Єпископи Шептицькі // Богословський вісник. — 1901. — Т. 2.
• Смуток І. Родовід Шептицьких — С. 592—602.
• Шпитковський І. Рід і герб Шептицьких // Богословія. — 1933. — Т. 11; 1934. — Т. 12, кн. 1, 2—3, 4; 1935. — Т. 13, кн. 1, 2—3, 4.
• Harasiewicz М. Annales Ecclesiae Ruthenae. — Львів, 1862.
• Herbarz polski Kaspra Niesieckiego… — T. 8. — S. 620—621. (пол.)

• Osoby o nazwisku «Szeptycki» w Genealogii Potomków Sejmu Wielkiego. (пол.)
• Рід Шептицьких сягав XIII століття. Історики знайшли втрачені генеалогічні документи. http://www.istpravda.com.ua/s. Історична правда. 25 червня 2019. Процитовано 25 червня 2019.