Вітряна віспа

Вітряна́ ві́спа (просторічне — вітря́нка, англ. chickenpox[4], лат. varicella[5], грец. Ανεμοβλογιά) — контагіозне вірусне захворювання з групи герпесвірусних інфекцій, яке характеризується переважним ураженням дітей, помірною загальною інтоксикацією, поліморфною екзантемою з переважанням везикул.

Вітряна віспа
Дитина з вітряною віспою
Дитина з вітряною віспою
Спеціальність інфекційні хвороби і педіатрія
Симптоми везикула[1], гарячка[1], перевтома[1], головний біль[1], субфебрильна температура, лімфоаденопатія, папула, пляма, ерозія (медицина) і сверблячка
Причини Human herpesvirus 3d
Метод діагностики фізикальне обстеження, пряма імунофлюоресценціяd, ІФА і полімеразна ланцюгова реакція в реальному часі
Препарати ацикловір[2][3], ганцикловір і оксид цинку
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 1E90
МКХ-10 B01
DiseasesDB 29118
MedlinePlus 001592
eMedicine ped/2385
MeSH D002644
 Chickenpox у Вікісховищі
?
вірус вітряної віспи/оперізувального герпесу Varicella zoster virus

Micrograph of VZV.
Класифікація вірусів
Група: I
Ряд: Herpesvirales
Родина: Herpesviridae
Підродина: Alphaherpesvirinae
Рід: Varicellovirus
Вид: Human herpesvirus 3 (HHV-3)
Синонім
  • Varicella zoster virus (VZV)
Посилання
Вікісховище: Chickenpox

Після клінічного видужання вірус тривало персистує у нейронах у вигляді латентної інфекції, при активізації якої розвивається оперізуючий герпес.

Історичні відомості

Вітряну віспу протягом тривалого часу часто помилково діагностували як натуральну віспу, незважаючи на те, що клінічні відмінності цих двох інфекцій встановив та описав ще в 1767 році відомий англійський лікар Вільям Геберден[6]. Назву varicella, яка відрізняє хворобу від натуральної віспи (лат. variola), вперше ввів до медичного використання німецький лікар О. Фогель у 1772 році. Інфекційну природу вітряної віспи довів австрійський лікар Г. Штейнер у 1875 році в дослідженнях на добровольцях. У 1911 році бразильський патолог Г. Арагао при мікроскопії вмісту пухирців вітряної віспі виявив вірусні тільця, які були потім названі на його честь. У 1952 році видатний американський вірусолог, лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології Т. Г. Веллер вперше виділив збудника на клітинних культурах від пацієнтів з обома клінічними формами інфекції: вітряною віспою і оперізуючим герпесом. У 1974 році в Японії фармаколог М. Такахасі одержав ослаблений Oka-штам «дикого» вірусу вітряної віспи, а в 1980 році у США розпочали клінічне випробування вакцини проти вітряної віспи.

Незважаючи на відносно м'який перебіг вітряної віспи в 1 пацієнта з 4 000 захворілих відбувається розвиток енцефаліту.

Етіологія

Збудник вітряної віспи та оперізувального герпесу (varicella-zoster virus/VZV, ГВЛ-3) належить до роду Varicellovirus, підродини Alphaherpesvirinae, родини Herpesviridae. Це нестійкий поза організмом людини вірус, його швидко інактивують дезінфекційні засоби, швидко гине при висиханні та температурі понад 60°С, але добре зберігається при низькій температурі. Поза організмом, на відкритому повітрі вірус гине приблизно за 10 хвилин. Капсид оточений рядом слабо пов'язаних білків, відомих під загальною назвою оболонки. Багато з цих білків відіграють важливу роль в ініціюванні процесу розмноження вірусу в зараженій клітині. Оболонка, в свою чергу оточена ліпідним шаром, який покритий глікопротеїнами, що зумовлюють зовнішній вигляд віріону.

Епідеміологічні особливості

Джерело і резервуар інфекції

Джерелом інфекції при вітряній віспі є хворий, який стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин до появи висипу) і аж до 5-ї доби з моменту появи останніх елементів висипу. Особливо небезпечними джерелами інфекції є хворі із наявністю везикул на слизових ротової порожнини, тому що в них швидко лопаються пухирці і виділяються великі дози вірусу з слиною. Додатковим джерелом може бути хворий на оперізувальний герпес, але він виділяє значно менше вірусів. Зрідка від людей можуть заражатися вищі примати та від них інфекція може передаватися й людям.

Механізм і шляхи передачі

Механізм передачі збудника при вітряній віспі — повітряно-крапельний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, де перебуває хворий, через відчинені двері, систему вентиляції тощо. Таким чином зараження може поширюватись на весь будинок. Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити вади розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Сприйнятливий контингент

Вітряна віспа — типова дитяча інфекція. Новонароджені перших 2-х місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2—4 років. Дошкільнята становлять близько 80 % захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується. Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей при відвідуванні дитячих навчальних закладів. Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання вітряною віспою трапляються рідко.

Патогенез

Первинна інфекція проявляється у вигляді вітряної віспи, при цьому вхідними воротами інфекції є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, де проходить реплікація та первинне накопичення вірусу. Потім по лімфатичних шляхах вірус проникає в кров. Вірусемія доведена виділенням вірусу з крові, а також екзантемою, генералізованою по всьому тілу. Після стихання гострих проявів первинної інфекції вірус латентно зберігається в організмі.

Клінічні прояви

Класифікація

У МКХ-10 вирізняють у розділі I «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби», у блоці «Вірусні інфекції, які характеризуються ураженнями шкіри та слизових оболонок» «Вітряну віспу [varicella]» (код В01), в якій додатково виділяють:

  • вітряна віспа з менінгітом (В01.0);
  • вітряна віспа з енцефалітом (В01.1);
  • вітряна віспа з пневмонією (В01.2);
  • вітряна віспа з іншими ускладненнями (В01.8);
  • вітряна віспа без ускладнень (В01.9);

У розділі XVI «Певні розлади, характерні для перинатального періоду», блоці «Інфекції перинатального періоду» в «Уроджених вірусних хворобах» (Р35) виділяють «Інші уроджені вірусні хвороби» (Р35.8), куди саме рекомендують включати уроджену вітряну віспу.

Клінічний перебіг

Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше — 14 днів.

Типова везикула при вітряній віспі.

Продромальні явища у дітей або відсутні або зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). У дорослих часто відмічаються сильніші і триваліші прояви загальноінтоксикаційного синдрому. На фоні цього на шкірі з'являються висипання, що локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи можна іноді знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи — везикули. Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різну величину, розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії. При проколі везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Розриву везикул сприяє свербіння, що часто супроводжує висипання. Поодинокі везикули мають пупоподібні вдавлення. Везикули швидко підсихають (при цьому їх вміст мутніє через випадіння фібрину) й через 1—3 дні утворюються бурі кірочки, які відпадають за 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з'являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з'являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої як і на шкірі є везикула. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Везикул на слизових оболонках зазвичай мало. Вони не стійкі, швидко лопаються та утворюють поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.

Перебіг за ступенем тяжкості
  • За легкого перебігу температура тіла підвищується до 37,5—38 °С, симптоми інтоксикації практично відсутні, висипання не рясні.
Вітряна віспа з середньотяжким перебігом у підлітка.
  • За середньотяжкого перебігу температура тіла підвищується до 39 °С, симптоми інтоксикації виражені помірно, висипання рясні, в тому числі і на слизових оболонках.
  • За тяжкого перебігу спостерігаються висока температура тіла (39,5—40 °С), висипання дуже рясні, великі, застиглі в одній стадії розвитку. На висоті захворювання при цьому можливий нейротоксикоз із судомним синдромом і проявами набряку-набухання головного мозку (ННГМ). Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Особливі форми перебігу

При появі ускладнюючих факторів розвиваються форми вітряної віспи з тими чи іншими проявами:

У ослаблених дітей раннього віку, особливо на тлі інших інфекційних захворювань, у дорослих людей з імунодефіцитами хвороба може набути злоякісного характеру. При цьому спостерігаються такі висипання:

  • пустульозні, коли везикули перетворюються на пустули, і хвороба нагадує натуральну віспу;
  • бульозні, коли з'являться великі пухирці (діаметром до 2—3 см) із серозним та каламутним вмістом;
  • геморагічні з кров'янистим вмістом пухирців та петехіями на шкірі, з тромбоцитопенічною пурпурою;
  • гангренозні, які характеризуються змертвінням шкіри навколо везикул і утворенням трофічних виразок.

Ці прояви захворювання погіршують прогноз.

Генералізована або вісцеральна вітряна віспа частіше зустрічається в новонароджених, в тих, хто отримує глюкокортикостероїди. Хвороба проявляться гіпертермією, тяжкою інтоксикацією та ураженням внутрішніх органів: печінки, легень, нирок тощо. Перебіг хвороби дуже тяжкий і досить часто з летальним кінцем.

Атипова або рудиментарна вітряна віспа зазвичай зустрічається в осіб, яким в період інкубації ввели імуноглобулін або плазму. Вона характеризується появою розеольозно-папульозного висипу з окремими недорозвиненими, ледь помітними пухирцями, температура тіла нормальна. Загальний стан не порушується.

Ускладнення

Ускладнення вітряної віспи можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і внаслідок приєднання бактеріальної інфекції. Найчастіше спостерігають ларинготрахеобронхіт, пневмонія, ураження нервової системи (енцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, параліч лицьового нерва), бульозна стрептодермія (стрептококове ураження шкіри), флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон'юнктивіт, кератит, сепсис.

Діагностика

Зазвичай ґрунтується на сукупності анамнестичних (контакт з хворим на вітряну віспу, оперізуючий герпес), клінічних (характерні везикульозні висипання на волосистій частині голови і по всьому тілу, загальноінтоксикаційні прояви, гіпертермія, можливе ураження внутрішніх органів (печінки, нирок, мозку) частіше у імуноскомпроментованих осіб), лабораторних даних. Діагностика вітряної віспи та оперізувального герпесу при типових проявах не складна. Значні труднощі виникають при генералізації процесу, ураженні ЦНС тощо.

У клінічному аналізі крові часом визначають незначну лейкопенію з лімфомоноцитозом. При тяжкому перебігу спостерігають тромбоцитопенію, іноді — анемію. При менінгеальному синдромі характерне підвищення лікворного тиску та лімфоцитарний цитоз.

Специфічна діагностика

Найбільш специфічними та достовірними є мікроскопія вмісту везикул (тільця Арагао), імуноферментний аналіз (ІФА), полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), культуральний метод. Інші серологічні реакції є менш специфічними та достовірними, тому їхні позитивні результати слід перевіряти в динаміці з використанням «парних сироваток».

Лікування

Хворих з легким неускладненим перебігом вітряної віспи лікують переважно в домашніх умовах. Традіційно висип тушують кріпким розчином перманганату (марганцевокислого) калію[7] — розчин має бути «бурякового» забарвлення. Вважається, що таким чином кисень, що вивільняється з марганцевокислого калію, згубно діє на вірус, попереджає приєднання вторинної інфекції, зменшує свербіння. Застосування діамантового зеленого — анілінової речовини при великій кількості висипань на тлі тяжкого перебігу не рекомендується через можливість спричинення гострого отруєння за рахунок підвищеного всмоктування через пошкоджену шкіру. Тушування висипу дає можливість спостерігати подальші можливі підсипання та, таким чином, виявити той день хвороби, коли вже підсипань не відбувається. У XXI столітті тушування висипу в країнах розвиненої медицини вважається недоцільним. Застосовуються для зменшення місцевого свербіння, охолодження шкіри лосьйони, мазі, креми на основі 15% оксиду цинку[8] (каламін)[9][10]. При задовільному загальному стані можна використовувати хвойні ванни для заспокоєння свербіння. Призначають також антигістамінні засоби, мазі з іншими сполуками цинку. Вогнища на слизових оболонках змочують розчинами лейкоцитарного інтерферону, згодом змащують обліпиховою та шипшиновою олією. При виразній інтоксикації проводять детоксикаційну терапію. У імуноскомпрометованих хворих з ризиком тяжкого перебігу і приєднання ускладнень використовують ацикловір.

Профілактика

Загальні заходи

Протиепідемічні заходи, спрямовані на нейтралізацію джерела збудника в осередку вітряної віспи, такі:

  • Виявлення та ізоляція хворих (вдома або за показаннями у стаціонарі);
  • Ізоляція припиняється лише через 9 днів від початку захворювання (після відпадання кірок або через 5 діб з моменту появи останнього елементу висипу);
  • З метою розриву механізму передачі здійснюють часте провітрювання і вологе прибирання приміщення, де перебувають хворі.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. Хворих на оперізувальний герпес необхідно ізолювати від дітей, які не хворіли на вітряну віспу.

Специфічна профілактика

Проводиться живими вакцинами з ослабленого вірусу вітряної віспи, що рекомендовані для імунізації дітей раннього віку. Ці ж вакцини в США рекомендуються для осіб літнього віку з метою профілактики оперізувального герпесу та постгерпетичної невралгії.

Див. також

Примітки
  1. WikiSkripta — 2008. — ISSN 1804-6517
  2. NDF-RT
  3. Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  4. Незважаючи на таке ім'я, що начебто означає «віспа курчат», насправді це не так. Відносно англомовної назви існує дві версії. Можливо назва англ. chiken походить від фр. chiche — нут, тому що на одній стадії хвороби, папули дещо нагадують нут. Інше припущення — що можливо англ. chiken еволюціювало від староанглійського слова gigan — чесання.
  5. Цей термін є зменшувальним словом, утвореним від назви натуральної віспи лат. variola. Натуральна (ще велика) віспа є більш смертельною і вона на відміну від вітряної віспи спричиняє тяжке рубцювання шкіри.
  6. THE FIRST DESCRIPTION OF CHICKENPOX AS A DISEASE, BY WILLIAM HEBERDEN THE ELDER (1710—1801) IN 1767
  7. так званої «марганцівки».
  8. Чекман І.С., Ульберг З.Р., Руденко А.Д. , Марушко Ю.В., Грузіна Т.Г., Резніченко Л.С., Дибкова С.М., Гребельник А.І. Цинк і наноцинк: властивості, застосування у клінічній практиці. УМЖ. № 2 (94) – III/IV 2013 р.
  9. Kalmosan Skin Lotion (англ.)
  10. Как пользоваться Каламином при ветрянке (рос.)

Джерела
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 302—307
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я", 2001. — Т. 1. — 856 с. ISBN 5—311—01 169—6. / С. 149—170
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.