Гарячка паппатачі

Основний хазяїн і джерело інфекції — людина. Хворі люди стають джерелом збудників наприкінці інкубаційного періоду (останні 2-3 дні) і в період гарячки (3-й день хвороби). Резервуар інфекції — самиці москітів різних видів роду Phlebotomus — Phlebotomus papatasi, рідше Ph. caucasicus, Ph. sergenti. Додатковим резервуаром інфекції можуть бути птахи, можливо й гризуни, у зв'язку з чим деякі дослідники вважають дану інфекцію зоонозною.

Москіти відрізняються «стрибкоподібним» польотом невисоко над землею. Найбільш часто вони нападають на людей в нічний час. Болючість самого укусу самиць москітів незначна, однак днів через 8-10 на місці укусу з'являється сильний свербіж. Місця кровосмоктання помітні по рожевим папулам, які безслідно зникають через кілька днів після укусу.

Phlebotomus papatasi на шкірі людини під час укусу та харчування кров'ю.

Після кровосмоктання з кров'ю хворого до кишечника москіта попадають віруси, які розмножуються там за умови температури навколишнього середовища не нижче +18°С (оптимальна температура +25-30°С). Виплід москітів відбувається в ґрунті, багатому на органічні речовини (місця звалищ, ділянки землі в безпосередній близькості від будинків, які забруднені побутовими відходами). Через 6-8 днів після кровосмоктання віруси проникають у слинні залози комахи, після чого самиця протягом всього життя (2-3 тижня) набуває здатність інфікувати людину. Доказана трансоваріальна передача збудника[11], який може зберігатися в яйцях і личинках москітів у холодну пору року.

Сліди укусів москітів на шкірі людини в Єгипті.

Механізм передачі захворювання — трансмісивний. Можлива парентеральна передача вірусів — при переливанні крові або через недостатньо дезінфіковані медичні інструменти. За умови відсутності переносників контакт з хворою людиною небезпеки не представляє.

У зоні помірного теплого клімату сезонність захворювання гарячкою паппатачі відповідає циклу розвитку москітів і має два підйоми: перший — наприкінці травня й до початку червня, другий — с середини липня до першої половини серпня. У субтропічній зоні сезонність не виражена. Сприйнятливість до гарячки паппатачі загальна, природної стійкості не зафіксовано. На ендемічних територіях хворіють переважно діти й приїжджі (серед них можливі навіть епідемії), у дорослих формується певний гомологічний імунітет до того штаму вірусу, що циркулює в даній місцевості й підтримується на високому рівні. Особи, які перехворіли на гарячку паппатачі, вже через 2-3 місяці можуть захворіти при зараженні гетерологічним серотипом вірусу. Один раз перенесене захворювання спричиняє вельми короткочасну несприйнятливість, яка переростає у тривалий напружений імунітет лише після повторних захворювань на гарячку паппатачі.

Гарячка паппатачі у МКХ-10 зазначена як «москітна гарячка»[12] (А93.1) в розділі I «Інфекційні і паразитарні хвороби» (A00-B99), підрозділі «Вірусні гарячки, що породжені членистоногими, і вірусні геморагічні гарячки»(A90-A99). У діагнозі також указують ступінь тяжкості (легкий, середньотяжкий, рідко — тяжкий), а якщо виділено конкретний серотип (неаполітанський, сицилійський або тосканський), то зазначають і його. Виділяють три клінічні періоди хвороби:

1. початковий,
2. період розпалу,
3. реконвалесценції.

Інкубаційний період становить 3-9 днів. Захворювання починається гостро (без продроми), часто раптово. При цьому відзначають озноб, гіпертермію (39-40°С) тривалістю 2-3 дні, рідше 4-5 днів. Хворі скаржаться на інтенсивний головний біль, гіперестезію, безсоння, дратівливість, депресію, зрідка можлива поява менінгеальних ознак, марення, втрати свідомості.

Біль поширюється на суглоби й м'язи, особливо інтенсивний біль в області попереку, іноді — хрестця (крижів), спини, живота. Характерні ретроорбітальний біль, кон'юнктивіт, фотофобія. Патогномонічною ознакою цієї хвороби вважають поєднання очних симптомів:

• Симптоми Тауссіга:

• Перший симптом Тауссіга — різкий біль при підніманні пальцями верхньої повіки;
• Другий симптом Тауссіга — різка болісність при натисненні на очні яблука;

• Симптом Піка — обмежена ін'єкція судин зовнішнього або внутрішнього кута склер у вигляді трикутника, поверненого вершиною до райдужної оболонки[13].

Іноді з'являються і вертикальні геморагічні смуги по ходу верхнього і нижнього прямих м'язів ока.

Зміни обличчя з набряком його і гіперемією шкіри при гарячці паппатачі часто нагадують набряк Квінке.

Привертає увагу одутлість і гіперемія обличчя, шиї, верхніх відділів груді, що нагадує «сонячну еритему» (симптом каптура), у місці укусу зрідка первинний афект — папула з гіперемованим віночком, що свербить, при забрудненні може загноїтися. Слизові ротоглотки, особливо піднебінних дужок гіпереміровані, набряклі, іноді з точковими геморагіями. На м'якому піднебінні можуть іноді з'явитися невеликі пухирці. На 2-3 день хвороби можлива поява екзантеми (короподібна, дрібнопапульозна, уртикарна, ерітематозна), що зникає після зниження температури до норми. Язик сухий, обкладений білим нальотом, живіт безболісний, хоча у деяких хворих з'являється здуття живота й рідкі випорожнення до 3-6 разів на добу[14]. Упродовж першої доби захворювання відзначається тахікардія, що на 2-4 добу змінюється на брадикардію на висоті гарячки. Брадикардія триває аж до 10-15 дня нормальної температури тіла, відзначають знижений артеріальний тиск. У більшості хворих гарячка зберігається 2-3 дні (звідси одна з колишніх назв хвороби — «триденна гарячка»), у 10 % може тривати до 5 днів. Повторна хвиля гарячки буває у 15 % хворих через 2-12 тижнів, при цьому інтоксикація не виражена. При тяжкому перебігу розвивається серозний менінгіт, помірний набряк зорового нерва.

Триває від декількох днів до 2-3 тижнів. Температура знижується критично з вираженою пітливістю, спостерігають регрес симптомів. У цей період виражені симптоми астенізації, депресії, можливі невралгії.

Основними критеріями при постановці діагнозу є:

• перебування хворого в ендемічному районі під час епідемічного сезону (не пізніше 9 днів до початку хвороби);
• сліди від укусів москітів;
• гострий, раптовий початок хвороби;
• короткочасна гарячка;
• екзантема, енантема;
• гіперемія ротоглотки при відсутності катарального синдрому;
• симптоми Тауссіга, Піка;
• менінгеальний синдром при незначних змінах у лікворі;
• ознаки вегетативної лабільності, в тому числі зміни пульсу з тахікардії на брадикардію;
• загальний доброякісний перебіг хвороби.

Для гемограми в початковому періоді характерна лейкопенія, відносний лімфомоноцитоз, нейтропенія, анеозінофілія. У сечі — минуща протеїнурія; при спинномозковій пункції — підвищення тиску ліквору, у самому лікворі — збільшення вмісту білка, помірний лімфоцитарний цитоз[15], позитивні осадкові проби[16].

Є надійним підтвердженням клінічного діагнозу й полягає у виділенні вірусу з крові у гарячковому періоді — шляхом зараження субокципітально[17] лабораторних тварин (новонароджені білі миші), на культурі тканин, використовують ПЛР, серологічних реакцій у парних сироватках — РЗК/реакція зв'язування комплементу (з перших днів хвороби), РГГА/реакція гальмування гемаглютинації, РН/реакція нейтралізації (з 5-6 дня). Друге дослідження — через 2-4 тижні після першого.