Говтва (Кременчуцький район)

Назва села, вірогідно, веде свій початок з часів перебування у цьому краї хозарів і давніх болгар: у бурятській, татарській та ряді інших мов слово «гол» означає «річка», «долина річки». З 619 року існують перші згадки про поселення Кукаган (Говтва) і Балтавар (Полтава) в країні Джерем-Ель (Велика Булгарія)^{[джерело?]}.

Говтва була одним з форпостів Київської Русі на пд.-сх. рубежах. Перша згадка про поселення зустрічається в «Повчанні Володимира Мономаха»[1] під 1096 (за іншими даними — 1095), коли воїни великого князя київського поблизу Голтова розбили половецького князя Ітларя. Згадки про Голтав, Голтву зустрічаються в літописах під 1105, 1109, 1111.

Восени 1530 року війська Великого князівства Литовського під командуванням київського воєводи Андрія Немировича та князя Івана Дубровицького розбили татар біля «урочища» Говтва[2][3].

Говтву кільки разів вщент руйнували — печеніги, потім половці, 1240 року орди хана Батия та наприкінці 14 ст. — золотоординці.

Мапа 1650 року (Боплан)

З 1569 року землі, де розташовувалася Говтва, потрапляють під владу Речі Посполитої. 1615 року згадується слобода Олтва, яка позначена на карті Боплана. 1616 року містечко[4][5] Говтва, з слобідськими пільгами на 20-ть років, віднесено до Черкаського староства Київського воєводства, маючи 30 дворів міщан та 700 козацьких. У цей час Говтва входить до володінь князів Вишневецьких. Жителі Говтви брали участь у селянсько-козацькому повстанні Острянина 1638 року. 1 травня 1638 повстанці завдали поразки під Говтвою польському війську на чолі з коронним полковником Станіславом «Реверою» Потоцьким.

З початку визвольної війни українського народу 1648–1654 Говтва стала сотенним містечком Голтвянської сотні, отримала власний герб, і була віднесена до Миргородського, потім — до Чигиринського полку, в 1661–1663 — до Кременчуцького, а в 1663–1667 знову до Чигиринського полку. За Андрусівським перемир'ям 1667 відійшла до Полтавського, в 1687–1781 входила до Миргородського полку.

Говтва є батьківщиною полковницького роду Остроградських.

Козаки Голтвянської сотні брали участь у повстанні Пушкаря і Барабаша 1657–1658 проти гетьмана І. Виговського.

У січні 1696 козаки Гадяцького полку під керівництвом полковника Михайла Бороховича, за участю козаків Голтвянської сотні на чолі з сотником Матвієм Остроградським, успішно обороняли Говтву від наступу військ Петрика та його союзників — татар, Під час Полтавської битви у Говтві стояли українські козаки миргородського полковника Данила Апостола. Голтвянська сотня теж входила до війська Д. Апостола, вона охороняла переправу через Дніпро біля с. Максимівки. За переписом 1726 у Говтві — 765 дворів посполитих, 1729 — 707 дворів. У 30-х рр. 18 ст. тут були володіння говтвянського сотника Ф. М. Остроградського, який 1737 відбив татар від Говтви, а 1739 із своєю сотнею брав участь у Хотинському поході.

Схематичний план Говтви на кінець 18 ст.

Мапа 1800 року

9 січня 1782 створено Київське намісництво, до складу якого увійшов і новоутворений Голтвянський (Говтвянський) повіт з центром у місті Говтві. У довжину місто сягало 4 версти 20 саженів, у ширину — 3 версти, та поділялося на 5 частин: Нагірна, Прилипка (тепер Приліпка), Поділ, Замостя (тепер власне Говтва), Загребля (тепер Загребелля). На правому березі Псла розташовувалося саме місто, обнесене укріпленнями, на лівому — передмістя. У передмісті було 3 дерев'яні церкви: Михайлівська (1715), Богоявленська (1753) та Преображенська (1760). 1750 у Говтві збудували дерев'ну церкву Пресвятої Богородиці. При церквах були церковнопарафіяльні школи та шпиталі, знаходилися будинки присутственних місць. Адміністративні споруди та житлові будинки адміністрації, козацької старшини та духівництва розташовувалися, в основному, у нагірній частині.

На поч. 80-х рр. 18 ст. у Говтві — 5230 жителів, відбувалося 4 ярмарки на рік. 1782 затверджено герб Говтви. 1789 Говтва віднесена до Катеринославського намісництва, 1796 — до складу Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, 1802 — до Полтавської губернії (з 1803 — позаштатне містечко у складі Кобеляцького повіту). Відтоді, впродовж 19 ст, Говтва підупадає та втрачає характерні ознаки міста.

У 1846 — 393 двори, 1392 душі чоловічої статі (жінок не показано), сільське училище, 2 ярмарки, 3 церкви. За переписом 1859 у містечку — 484 двори, 3875 жителів, сільська управа, 3 церкви, 4 ярмарки; у 1863 — 4110 жителів. У парафії Преображенської церкви 1876 збудовано нове приміщення земського училища на 100 учнів.

У 1900 Говтва відносилася до Хорішківської волості Кобеляцького повіту. У містечку на той час було 2 козацькі сільські громади та 3 селянські, які налічували 719 дворів, 5680 жителів. При Преображенській церкві працювала церковна школа грамоти, при Успенській (збудована 1865) — однокласна церковнопарафіяльна школа; при обох церквах були невеликі бібліотеки. У 1910 в Говтві (без хуторів) — 521 двір, 3036 жителів.

Радянську окупація розпочалась в січні 1918. У період Визвольних змагань у Говтві був організований партизанський загін. Говтва, як центр сільради, з березня 1923 віднесена до Бригадирівського району Кременчуцького округу (існував до вересня 1930). 2534 жителі (1923). На 17.12. 1926 — 147 дворів, 744 жителі. У Говтві зареєстровано птахівничо-кооперативне товариство, ТСОЗ «Перше травня», на базі яких були створені перші колгоспи. На поч. 30-х рр. на території Говтвянської сільради існували колгоспи: «Червона перемога», «Ленінський гарт», «Незаможник», «Перше травня», «Декабрист», «Жовтень» (згодом внаслідок укрупнення їх стало 4).

У період нім.-нацист. окупації Говтви (15.09. 1941—25.09. 1943) гітлерівці стратили 2 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 114 чол., відступаючи, спалили багато хат та громадських будівель.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Говтвянську сільраду Решетилівського району до складу Кременчуцького району.[6]

У післявоєнні роки у Говтві створено колгосп «Вітчизна» зерново-тваринницького напряму, філіал Решетилівської фабрики імені Клари Цеткін, відділення зв'язку, неповна середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури на 250 місць, бібліотека (10,5 тис. одиниць збірки), історико-краєзнавчий музей. У 80—90-х роках 20 ст будується дитсадок, будинок побуту, лазня, нове приміщення школи. У с. Буняківка відновлюються щорічні традиційні ярмарки. Населення — 501 житель (1990).

З приходом ринкової економіки колгосп розпайовується і на його основі виникає два приватних сільськогосподарських підприємства.

• Український вчений у галузі тваринництва, доктор с.-г. наук, О. Ю. Яценко.
• Український педагог Дяченко Іван Іванович.
• У XIX ст. жив український кобзар Іван Городницький, учень Хведора Холодного; від нього П. Мартинович записав кілька дум.
• У селі Брідок, що нині є частиною села, народився український радянський діяч Кондратенко Андрій Павлович.
• Вусик Олекса Сергійович (1937-2017) — український письменник, прозаїк, гуморист, лексикограф. Член НСПУ.

• Влітку 1925 у містечко на ярмарок приїздив український письменник Остап Вишня, який на підставі своїх вражень написав відому гумореску «Ярмарок».
• У 30-х рр. 20 ст тут побував український поет Павло Тичина.
• 1897 року Говтву відвідав російський письменник Максим Горький; того ж року він опублікував у двох номерах газети «Нижегородский листок» (за 20.07 і 3.08) оповідання «Ярмарка в Голтве».