Двопартійна система
Двопартійна система, біпартизм — домінування в політичному житті двох потужних політичних партій, які змагаються за владу, одна з них перебуває при владі, а інша — в опозиції. Перемога однієї з партій забезпечує гомогенну парламентську більшість, стабільність уряду, робить ефективною його працю, створює умови для громадянської єдності. Партія, що програла на виборах, становить основу опозиції. Коаліційні уряди досить рідкісні в двопартійних системах, хоча кожна з двох партій сама по собі може бути і коаліцією.
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
|
|
|
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
|
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
|
|
 Портал •  Категорія |
Двопартійні системи найчастіше з'являються в ситуаціях, коли виборча система, яка використовується в голосуваннях, помітно зменшує можливості третьої і менших партій, наприклад, в ситуаціях, коли кількість голосів, отриманих партією в цілому по країні, чи не прямо пропорційно кількості місць, які партія отримує в парламенті. Така ситуація, наприклад, буває при виборах по одномандатних округах.
Двопартійна система в світі
Двопартійна система широко поширена в англомовному світі. Типовими прикладами біпартизму є партійні системи Великої Британії та США.
Двопартійна система в США остаточно склалася в середині XIX століття, і з початку XX століття на президентських виборах маловпливові «треті» партії і сили рідко домагалися хоча б щодо значних результатів (27 % і друге місце в 1912, 19 % в 1992, 17 % в 1924, 14 % в 1968).
У Радянському Союзі двопартійна система критикувалася як «виверт буржуазії з метою відвернення трудящих від їх корінних інтересів». Ленін вказував: «так звана» система 2-х партій «, яка панувала в Америці і в Англії, була одним з наймогутніших засобів перешкодити виникненню самостійної робочої, тобто дійсно соціалістичної партії» [1]. (Там же він відзначав: «Народ обманювали, відволікали від його насущних інтересів за допомогою ефектних і беззмістовних дуелей двох буржуазних партій».) Також двопартійних (як і реально-багатопартійних) систем не було ні в одній соціалістичній країні.
Дві найбільші партії Європарламенту — правоцентристська Європейська народна партія і лівоцентристський Прогресивний альянс соціалістів і демократів, в період з 2009 по 2014 рр. в 74 % випадків займали однакову позицію [2].
Формальна (штучна) двопартійність
Термін, який застосовується для визначення такого типу двопартійних систем, існування яких засноване на примусі й забороні діяльності політичних партій. Так, наприклад, в Нігерії після одного з військових переворотів державою офіційно було декларовано створення двох політичних партій і на період «стабілізації демократії» в країні заборонялась діяльність будь-яких інших партій. У Бразилії (з 1964 по 1979 рік), Уругваї (з 1973 по 1985 рік) після військових переворотів законодавство дозволяло лише діяльність двох партій. При тому одна з них розглядалась як правляча, а друга — як опозиційна. У Колумбії в 1957 році дві традиційні партії — Консервативна та Ліберальна — підписали угоду про паритетне правління. Ще одним специфічним прикладом формальної двопартійності була Болгарська Народна Республіка, в якій існували дві легальні партії — правляча комуністична партія та її «молодший партнер» Болгарський землеробський народний союз. Характерною особливістю цих двопартійних систем є обмеження рівня політичної конкуренції та свободи. Такі партійні системи отримали назву «обмежених (штучних) партійних систем».
Література
- Система двопартійна //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
- Нестерович В. Ф. Виборче право України: Підручник / В. Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
- Шведа Ю. Р. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.
- Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій та партійних систем: Навчальний посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.
- Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей. — 2006. — 432 с.
Посилання
- ДВОПАРТІЙНА СИСТЕМА //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.