Емануїл Ласкер

Емануї́л Ла́скер (також Емануель Ласкер, нім. Emanuel Lasker; 24 грудня 1868, Берлінхен, Пруссія, сучасне Західнопоморське воєводство, Польща — 11 січня 1941, Нью-Йорк) — німецький шахіст, математик і філософ. Другий чемпіон світу із шахів. Володів титулом 27 років — від 1894 до 1921 року, що є досі непобитим рекордом, і продовжував виступати на найвищому рівні до 68 років.

Емануїл Ласкер
нім. Emanuel Lasker
Народився 24 грудня 1868(1868-12-24)
Берлінхен, сучасне Західнопоморське воєводство
Помер 11 січня 1941(1941-01-11) (72 роки)
Нью-Йорк
Поховання Beth Olam Cemeteryd[1]
Країна  Німецька імперія[2]
 Веймарська республіка
Діяльність філософ, шахіст, математик
Галузь алгебра
Відомий завдяки Шахіст
Другий чемпіон світу з шахів
Alma mater Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла і Університет Ерлангена—Нюрнберга[3]
Науковий ступінь докторський ступінь[4]
Науковий керівник Макс Нетер[5]
Знання мов німецька[6]
Заклад Університет Тулейн
Титул Чемпіон світу з шахів
Гросмейстер
Брати, сестри Berthold Laskerd
У шлюбі з Martha Cohnd
Нагороди

чемпіон світу з шахів (1894 — 1921)

Hall of Fame des deutschen Sportsd (6 травня 2008)

1894 року він став другим чемпіоном світу з шахів, перемігши Вільгельма Стейніца. Утримував титул чемпіона 27 років поспіль, що стало досягненням, яке досі ніхто не перевершив. Захищав свій титул шість разів: у матчі-реванші проти Вільгельма Стейніца, двічі проти Давида Яновського, проти Зігберта Тарраша, одного з найсильніших тоді претендентів на світове чемпіонство, Френка Маршалла, безперечно найсильнішого американського шахіста початку двадцятого століття, і зіграв матч унічию проти Карла Шлехтера. У цей час він також приголомшливо виграв турніри в Санкт-Петербурзі, Нюрнбернзі, Лондоні та Парижі. Шахіст виступав у турнірах найвищого рівня аж до 1940 року, ставши взірцем спортивного довголіття.

1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли нацисти, Ласкер, єврей за походженням, змушений був покинути країну. Він виїхав спочатку до Англії, потім у СРСР і, зрештою, до Сполучені Штати Америки.

Ласкер володів універсальним стилем гри, однак його найсильнішими сторонами вважали позиційне чуття і ендшпіль. Багато біографів і дослідників називають Ласкера першовідкривачем психологічного підходу до шахів: вважають, що Ласкер часто був готовий піти на погіршення своєї позиції, щоб спрямувати гру у незручне для конкретного супротивника русло. Ця точка зору популярна і нині, хоча частина експертів вважає її помилкою і пояснює досягнення Ласкера глибоким розумінням шахів і вмінням оцінити плюси і мінуси того чи іншого продовження партії.

Упродовж своєї шахової кар'єри Ласкер неодноразово припиняв виступи на кілька років для занять математикою і філософією. 1901 року Ласкер захистив докторську дисертацію з математики, а його головним досягненням у математиці стала теорема, названа його ім'ям та ім'ям Еммі Нетер, яка узагальнює початковий результат Ласкера. Досліджував і грав, зокрема в покер і ґо, а також вигадав власну гру — «ласка» (різновид шашок). Крім того, Ласкер опублікував кілька філософських праць і літературних творів.

Життєпис

Юність і початок кар'єри
Ласкер в молодості
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Е. Ласкер — Й. Бауер, Амстердам, 1889. Позиція після 14...К:h5.

15.С:h7+ Кр:h7 16.Ф:h5+ Крg8 17.С:g7 Кр:g7 18.Фg4+ Крh7 19.Тf3 e5 20.Тh3+ Фh6 21.Т:h6+ Кр:h6 22.Фd7 Білі здобули вирішальну матеріальну перевагу і невдовзі перемогли.

Ласкер народився 24 грудня 1868 року в прусському містечку Берлінген (нині Барлінек, Польща) біля Бранденбурга в єврейській родині. Його батько був синагогальним кантором, а дід — рабином[7][8]. В 11 років Емануель переїхав у Берлін до старшого брата Бертольда, щоб вивчати математику. Бертольд, сам сильний шахіст, навчив грі Емануеля, потім той став вдосконалюватися самостійно за популярним підручником Дюфреня[9]. Пізніше Ласкер почав заробляти гроші, граючи на ставку в кафе[8][10]. 1888 року він закінчив гімназію і вступив на математичний факультет Берлінського університету[7]. Тоді почав брати участь у шахових турнірах.

1889 року Ласкер виграв турнір у Берліні і побічний турнір 6-го конгресу Німецького шахового союзу в Бреслау (сучасний Вроцлав), а також посів друге місце в Амстердамі позаду Берна, але попереду Гунсберга і Мезона[11][12][13]. В Амстердамі Ласкер виграв знамениту партію у Йоганна Бауера, застосувавши комбінацію, яку пізніше названо на честь цієї партії — жертвою обох слонів білі зруйнували укриття чорного короля.

Повернувшись до Берліна, Ласкер виграв матчі проти Курта фон Барделебена (+2 -1 =1) і Жака Мізеса (+5 -0 =3), потім зіграв у Лондоні матчі з Бердом (+7 -2 =3) і Енґлішем (+2 -0 =3)[14]. У 1891 році Ласкер переїхав до Великої Британії. Наступного року він виграв два турніри в Лондоні за участю найсильніших британських шахістів і матчі проти Дж. Блекберна (+6 -0 =4) і Берда (+5 -0 =0)[14][15]. Наприкінці 1892 року Ласкер надіслав виклик на матч Зіґберту Таррашу, одному з найсильніших гравців світу, який тільки що виграв турнір у Дрездені. Тарраш відмовився, сказавши, що готовий грати з Ласкером не раніше, ніж той здобуде перемогу на великому міжнародному турнірі[15][16]. Після цього Ласкер поїхав на гастролі в США; протягом 1893 року він посів 1-ше місце на турнірі майстрів у Нью-Йорку, вигравши всі 13 партій і випередивши Альбіна на 4½ очка[17], і обіграв у матчі Джексона Шовальтера з рахунком 7:3 (+6 -2 =2).[14]

Завоювання титулу
Стейніц (ліворуч) і Ласкер у матчі на першість світу, 1894 рік

Успішні виступи дозволили Ласкеру викликати на матч на першість світу Вільгельма Стейніца. Матч проходив з 15 березня по 26 травня 1894 року в Нью-Йорку, Філадельфії і Монреалі, переможцем ставав той, хто першим виграє десять партій. Після перших шести партій рахунок був рівний (по дві перемоги у кожної зі сторін), переломною стала сьома партія, яку Ласкер виграв у гострій боротьбі[14]. Потім він здобув чотири перемоги поспіль, а вирішальне очко здобув у 19-й партії. У цілому завоювання чемпіонського титулу виявилося для Ласкера несподівано легким[10]. Багато сучасників вважали, що важливу роль відіграв вік Стейніца (йому було вже 58 років), а сам Стейніц скаржився на безсоння[8][11]. Однак, на думку Крамника, Ласкер переміг, оскільки набагато глибше за Стейніца розумів шахи і взагалі в цьому випередив свій час[18].

Чемпіон світу
Шарж на Емануеля Ласкера. 1894

Наступні виступи на змаганнях підтвердили високий клас гри Ласкера. На гастінгському турнірі (1895) за участю Стейніца, М. Чигоріна, Блекберна та інших знаменитих гравців Ласкер посів третє місце, і це попри те, що він не до кінця відійшов від недавно перенесеного черевного тифу[8][11]. За три тури до кінця Ласкер лідирував, але кінцівку турніру сильно провів молодий Гаррі Пільсбері, який і став першим, а Ласкер, поступившись Таррашу, опустився на третє місце (друге залишилося за Чигоріним)[19]. У Петербурзі (1895—1896) Ласкер виграв четверний турнір у 6 кіл (брали участь Ласкер, Стейніц, Пільсбері і Чигорін), а в Нюрнберзі переміг на турнірі за участю Стейніца і ще 18 шахістів, зокрема всіх основних претендентів на звання чемпіона світу. У листопаді 1896 року — січні 1897 року в Москві відбувся матч-реванш проти Стейніца, який закінчився впевненою перемогою Ласкера (+10 -2 =5). На наступному турнірі (Париж, 1900) Ласкер за дуже сильного складу переміг з результатом 14½ з 16. Пільсбері був другим, відставши на два очка, а третє і четверте місця поділили Маршалл і Мароці.

Після паризького турніру Ласкер повернувся в Університет Ерлангена—Нюрнберга, щоб закінчити освіту. 1902 року він захистив докторську дисертацію[20]. Ласкер продовжив виступати на турнірах лише в 1904 році — в Кембридж-Спрінгс (США) він програв дві партії на старті і в підсумку поділив друге місце з Яновським, і то лише завдяки перемозі в очній зустрічі в останньому турі[19]. Виграв турнір американський шахіст Френк Маршалл, для якого ця перемога стала найвищим досягненням. 1904 року Ласкер також почав видавати журнал «Lasker's Chess Magazine». Номери виходили раз на півроку, останній (здвоєний восьмий і дев'ятий) — у січні 1909 року.

У 1902 році Ласкер познайомився в Берліні з Мартою Кон, уродженої Бамбергер, дружиною власника фабрики музичних інструментів Еміля Кона. Марта походила з династії банкірів єврейського походження, а по материнській лінії була онукою композитора Джакомо Меєрбера. Емануїл і Марта відразу перейнялися один до одного симпатією, але Марта не побажала піти від чоловіка, який був серйозно хворий. Лише 1911 року, коли Еміль Кон помер, Марта вийшла заміж за Ласкера[21][22]. Вони прожили разом все життя, Марта слідувала за чоловіком, піклувалася про нього, постійно була присутня на змаганнях.

Емануель Ласкер і його брат Бертольд у 1907 році

У період з 1907 по 1910 роки Ласкер п'ять разів захищав титул чемпіона світу. Після перемоги в Кембридж-Спрінгс Маршалл викликав Ласкера на матч, але чемпіон поставив фінансові умови, які Маршалл на той момент не зміг виконати[11]. Матч відбувся в США тільки на початку 1907 року. Для перемоги потрібно було першим набрати вісім очок без урахування нічиїх, Ласкер виграв з переконливою перевагою +8 -0 =7. Наступного року Ласкер зіграв матч з Таррашем на тих самих умовах і знову переконливо виграв: після сьомої партії рахунок за перемогами був 5-1, а восьме очко Ласкер взяв у шістнадцятій (загальний рахунок +8 -3 =5). У 1909 році відбувся матч з 10 партій між Ласкером і Яновським, щодо статусу якого існують суперечки[23]. Ласкер виграв сім партій за однієї поразки і двох нічиїх. На початку 1910 року відбувся матч з австрійським шахістом Карлом Шлехтером. Згідно з попередніми умовами, матч повинен був складатися з 30 партій і для перемоги Шлехтеру потрібна була перевага у два очки[24]. Через фінансові труднощі кількість партій було скорочено до десяти, тож деякі дослідники вважають матч не титульним, а серією виставкових партій[25]. Шлехтер переміг у п'ятій партії, ще вісім закінчилися внічию, а в останній Шлехтер, маючи виграну позицію, упустив і перемогу і нічию[26]. Того ж року відбувся повторний матч з Яновським до восьми перемог, у якому Ласкер виграв ще переконливіше — всього за 11 партій і без поразок. Пізніше біографи Ласкера неодноразово висловлювали жаль, що за великої кількості зіграних Ласкером матчів його суперниками так і не стали двоє з найбільш видатних його сучасників — Пільсбері та Рубінштейн[27][28]. Також у 1909 році Ласкер і Рубінштейн поділили перше місце на турнірі пам'яті Чигоріна в Петербурзі, набравши по 14½ очка з 18. Третє місце з 11 очками посів Шпільман, нижче залишилися Дурас, Тейхман, Шлехтер та низка інших шахістів[29]. При цьому Ласкер, який програв дві партії (Рубінштейну і Дуз-Хотимирському), наздогнав Рубінштейна лише в останньому турі завдяки перемозі над Тейхманом[30].

Коли двадцятитрирічний кубинець Хосе Рауль Капабланка виграв свій перший турнір у Європі в Сан-Себастьяні (1911), випередивши практично всіх найсильніших шахістів свого часу, почалися переговори про його матч з Ласкером. Ласкер виставив умову про те, що претендент повинен виграти з різницею мінімум у два очка, на що не був згоден Капабланка[31]. У подальшому листуванні Капабланка охарактеризував одну з висунутих Ласкером умов як «явно несправедливу» (obviously unfair), після чого Ласкер припинив переговори і через пресу зажадав вибачень[32][33]. Ворожнеча Капабланки і Ласкера тривала до петербурзького турніру[32].

Одним з найбільших турнірних успіхів Ласкера стала перемога на Петербурзькому міжнародному турнірі 1914 року, який став єдиним змаганням Ласкера за минулі п'ять років[8]. Крім Ласкера у ньому взяли участь десять шахістів, включаючи двох головних претендентів на матч на першість світу — Хосе Рауля Капабланку і Акібу Рубінштейна[14]. У попередньому раунді виграв Капабланка, який випередив Ласкера на пів-очка, але у фінальному раунді, який проходив у два кола, куди вийшли п'ятеро найкращих шахістів, Ласкер набрав проти Капабланки, Алехіна, Тарраша і Маршалла 7 з 8 (шість перемог і дві нічиї). У підсумку за сумою двох раундів Ласкер випередив кубинця на пів-очка. Перемога над Капабланкою в ендшпілі в розмінному варіанті іспанської партії вважається одним з головних творчих здобутків Ласкера[18][34].

Напередодні Першої світової війни проходили переговори про матч між Ласкером і Рубінштейном, але війна поклала край цим планам[11][14]. У роки війни Ласкер жив у Берліні. У цей період він зіграв матч з шести партій проти Тарраша (1916) і виграв мінітурнір у два кола за участю Тарраша, Рубінштейна і Шлехтера (1918)[35].

Матч з Капабланкою і втрата титулу
Капабланка грає з Ласкером на турнірі в Москві у 1925 році.

Переговори між Ласкером і Капабланкою, які відновилися після Першої світової війни, завершилися підписанням угоди в Гаазі 23 січня 1920 року[36]. Матч був запланований на 1921 рік, але в червні Ласкер опублікував у пресі листа, повідомляючи, що він добровільно відмовляється від титулу на користь Капабланки, оскільки шаховий світ не підтримав умови, на яких Ласкер був згоден захищати звання[36][37]. Втім, Капабланка і громадськість наполягали на матчі, і 10 серпня було укладено нову угоду, за якою матч на більшість з 24 партій повинен був відбутися в Гавані на початку 1921 року. При цьому в угоді було зазначено, що на момент початку матчу чемпіоном світу є Капабланка[36][38].

Матч проходив з 15 березня по 28 квітня 1921 року. Перші чотири партії завершилися внічию, п'яту виграв Капабланка, потім він здобув перемоги в десятій, одинадцятій та чотирнадцятій партіях, ще десять закінчилися внічию. Після чотирнадцятої партії, програної грубим позіхом, Ласкер здав матч достроково. Попри те, що за умовами угоди Капабланка грав матч вже в ранзі чемпіона світу, після закінчення матчу його оголошено «новим чемпіоном світу»[36] і загалом вважають, що звання перейшло до кубинця тільки після матчу в Гавані. Спортивну цінність матчу оцінюють по-різному. Ейве і Прінс називають гру Ласкера дуже слабкою, відзначаючи невідповідний для нього тропічний клімат і загальне небажання грати[39]. Одночасно з цим Крамник вважав, що за винятком останньої партії матч загалом проходив на дуже високому рівні, просто Капабланка був молодшим і сильнішим[18]. Загалом Ласкер утримував звання чемпіона впродовж 26 років 337 днів, що є абсолютним рекордом в історії шахів.

Екс-чемпіон
Ласкер у 1933 році

Попри поразку від Капабланки, Ласкер продовжував успішні виступи на змаганнях. 1923 року він виграв турнір без поразок в Остраві (1923), випередивши низку сильних шахістів, включаючи Реті, Боголюбова і молодого Ейве[40]. Через рік — перемога в Нью-Йорку, де Ласкер одразу захопив лідерство і виграв перше коло з результатом 7½ з 10, впевнено випередивши Капабланку. Попри поразку від кубинця в другому колі, Ласкер зберіг перше місце, при цьому вигравши всі інші мікроматчі[41][42]. На Першому Московському міжнародному турнірі (1925) Ласкер боровся за лідерство з Боголюбовим. У 12-му турі в партії з Торре Ласкер мав виграну позицію, але потім кілька разів помилився і дозволив супернику провести ефектну переможну комбінацію з жертвою ферзя, відому як «млин». Це часто пояснюють тим, що під час партії Ласкер отримав телеграму, яка сповіщає про те, що його спільну з братом Бертольдом філософську п'єсу «Про Людину ця повість» прийняв до постановки один з берлінських театрів[43][44]. П'єса успіху не мала, й нині критики оцінюють її невисоко[45]. Другу половину турніру Ласкер провів слабко, через тур після партії з Торре він програв Левенфішу, а пізніше зробив кілька нічиїх з аутсайдерами. Втім, це не завадило йому завоювати другий приз і набрати на пів-очка більше, ніж Капабланка.

1927 року організатори не запросили Ласкера на турнір у Нью-Йорку. Оскільки турнір багатьма розглядався як змагання найсильніших шахістів світу за право на матч з чемпіоном — Капабланкою, то Ласкер сприйняв це як образу і на кілька років припинив участь у турнірах[46][47].

У 1933 році Ласкер з дружиною був змушений залишити Німеччину через встановлення там нацистської диктатури і початок кампанії з переслідування євреїв. Переїхавши до Великої Британії[14], Ласкер в 1934 році після тривалої перерви відновив участь у змаганнях, посівши на цюрихському турнірі п'яте місце (турнір виграв Алехін). 1935 року на Московському міжнародному турнірі Ласкер посів третє місце, відставши на пів-очка від Ботвинника і Флора, але випередивши Капабланку. Виступ Ласкера, який у шістдесят шість років не програв жодної з 19 партій (+6 -0 =13)[48], при цьому в особистій зустрічі з Капабланкою здобувши красиву перемогу, газети назвали «біологічним дивом»[49]. У серпні того ж року на запрошення наркома юстиції і організатора шахових турнірів Миколи Криленка Ласкери оселилися в СРСР. Ласкер отримав посаду в Математичному інституті АН СРСР, як кореспондент «Радянського спорту» висвітлював матч між Алехіним і Ейве в Голландії і представляв Радянський Союз на змаганнях[7][9][45]. 1936 року він зіграв на двох турнірах: у Москві був шостим, а на ноттінгемському турнірі поділив 7-8-ме місця, там він єдиний раз посів у підсумковій таблиці нижче від Капабланки місце. Свою останню турнірну партію Ласкер зіграв у Ноттінгемі проти Александера[50].

У 1937 році Ласкери вирушили до США, щоб побачити родичів, зокрема дочку Марти Лотту. Вони провели деякий час у Чикаго, потім переїхали до родичів дружини в Нью-Йорк. За однією з версій, поїздка планувалася як тимчасова, всі речі Ласкерів залишилися в московській квартирі, були навіть куплені зворотні квитки до Москви[51]. За іншою — Ласкери відвезли з собою все, крім меблів, явно не збираючись повертатися[52]. Так чи інакше, подружжя більше не повернулося в СРСР. Марта в Америці захворіла, і лікарі категорично заборонили їй вирушати в довгий шлях. Існує думка, що Ласкери вирішили не повертатися, побоюючись хвилі репресій, що піднялася в СРСР, однією з жертв якої став Криленко[45]. Проте відомий факт, що, подаючи прохання про дозвіл проживання в Радянському Союзі, Ласкер від самого початку вказав термін перебування в СРСР «близько двох років» з метою завершення наукової роботи, для чого йому потрібна була математична література, доступна в радянських бібліотеках. Тож виїзд міг бути просто реалізацією початкових планів[52].

Останні роки

У США Ласкер заробляв на життя сеансами одночасної гри, лекціями і грою в бридж[8][45]. Так, під час перебування в Чикаго в 1938 році Ласкер провів низку виступів у нещодавно відкритому місцевому шаховому клубі, що носить його ім'я, зокрема два сеанси одночасної гри (з результатами +21 -1 =5 і +23 -0 =2), та дві консультаційні партії, в яких проти нього грали чиказькі майстри (Ласкер виграв обидві). У травні 1940 року почав показовий матч з Маршаллом, але після другої партії (+0 -1 =1) припинив матч через проблеми зі здоров'ям.

У перші дні 1941 року Ласкер важко захворів нирковою інфекцією, потрапив до шпиталю «Маунт-Сінай» у Нью-Йорку, де й помер 11 січня 1941 року. Ласкер похований на кладовищі Бет Олом у Квінзі[53], церемонію прощання відвідали близько 200 осіб, зокрема Рубен Файн і Едуард Ласкер[54].

Внесок і вплив
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Е. Ласкер — Х. Р. Капабланка, Санкт-Петербург, 1914.

У цій позиції Ласкер походив 12.f5. В. Крамник наводить цю партію як приклад позиційного чуття Ласкера: білі створюють собі відсталого пішака e4 і послаблюють поле e5, але ці слабкості важко використати, а взамін вони виключають білопольного слона чорних[18].

Більшість дослідників, які вивчали творчість Ласкера, відзначали, що він першим зі всесвітньо відомих шахістів став надавати значення психологічним факторам. За словами Ботвинника, він «завжди оцінював позицію з практичної точки зору і намагався створити на шахівниці таку ситуацію, в якій партнер відчував би себе невпевнено»[55]. Навіть ціною ослаблення своєї позиції або втрати матеріалу, «спрямовуючи партію прямо до прірви» (Р. Реті), Ласкер створював положення, незручне для цього конкретного супротивника через його особисті психологічні особливості та притаманний йому стиль гри. Таким чином він позбавляв суперників можливості підходити до її оцінки стандартно, тим самим змушуючи їх помилятися[56]. Біограф Ласкера Б. Вайнштейн пояснює це етичною філософією шахіста, згідно з якою для зміни ситуації на шахівниці необхідні рішучі, ініціативні дії, які часто виражаються в ослабленні власної позиції[57]. Водночас частина сучасних шахістів оскаржує висновки про особливий психологічний підхід. Володимир Крамник вважав, що сила Ласкера була в глибокому розумінні позиції, здатності допустити ослаблення в одному місці, щоб за рахунок цього отримати перевагу в іншому[18].

Ласкер був дуже різнобічним, практично універсальним гравцем, який однаково майстерно розігрував мітельшпіль і ендшпіль, сильним і в позиційній, і в комбінаційній грі[58][59]. За словами Капабланки він «ніколи не дотримувався типу гри, який можна було б класифікувати як певний стиль»[60][61]. Вайнштейн виділяв три принципи, на яких Ласкер, який розвивав вчення Стейніца, будував позиційну гру: дії за планом, утворення слабкостей у таборі противника, уникнення слабкостей, особливо довготривалих, власної позиції[58]. Ласкер також розробив вчення про комбінації. На думку Ласкера комбінація завжди випливає з логіки попередньої гри, а не виникає на шахівниці випадково. Таким чином для того, щоб з'явилися передумови для проведення комбінації (мотив комбінації), одна зі сторін повинна отримати перевагу. І навпаки, вдала комбінація є свідченням того, що одна зі сторін домоглася такої переваги[62]. Ласкер неодноразово з успіхом жертвував ферзя, забираючи натомість коня, слона і пішака суперника, внаслідок чого подібна позиційна жертва дістала назву «ласкерівська компенсація»[63]. Менше уваги, ніж іншим аспектам шахів, Ласкер приділяв дебюту, він віддавав перевагу простим надійним позиціям[64]. Втім, його ім'ям названо одне з продовжень у ферзевому гамбіті, а захист за чорних у гамбіті Еванса на десятиліття вивів цей дебют з ужитку[59][65].

Ласкер написав кілька підручників шахів, найвідоміший з яких — «Підручник шахової гри» (нім. Lehrbuch des Schachspiels, 1925), що витримав багато видань. М. Шибут оцінив його як «найбільш філософську шахову книгу з коли-небудь написаних»[66]. Під час проживання в СРСР Ласкер опублікував повість «Як Віктор став шаховим майстром»[67].

Ласкер відомий послідовною боротьбою за гідну оплату виступів шахістів. У той час як більшість його сучасників не сприймали шахи як повноцінну професію, здатну забезпечити безбідне існування, Ласкер вважав, що шахіст повинен мати можливість не поєднувати шахи з якимось іншим заняттям[68]. Він регулярно ставив умовою своєї участі в турнірі або матчі підвищені гонорари, а також виступав за захист авторського права шахістів на партії. Ідея про виключні права шахіста на партію була відома з середини XIX століття, однак Ласкер був одним з найбільш активних її прихильників. Він неодноразово наполягав на включенні умови про право на публікацію партії в угоди про матчі, зокрема на оголошення себе єдиним правовласником[69]. Ласкер пояснював свої вимоги тим, що був вражений бідністю, в якій померли Стейніц, Цукерторт, Макензі та деякі інші шахісти[68].

Математичні праці
Давид Гільберт рекомендував Ласкеру захистити докторську дисертацію з математики

Шахи не були єдиним захопленням Ласкера. Батьки, відзначивши його інтелектуальні здібності, особливо до математики, послали підлітка Емануїла вчитися до Берліна (де він також відкрив у собі талант до шахів). Ласкер закінчив школу в прусському місті Ландсберг-ан-дер-Варті і потім продовжив вивчення математики і філософії в університетах Берліна, Геттінгена і Гейдельберга[11].

1895 року Ласкер опублікував дві статті з математики в Nature[70]. За порадою Давида Гільберта він записався в аспірантуру Ерлангенського університету (1900-1902)[11]. В 1901 році він представив в Ерлангені свою дисертацію Über Reihen auf der Convergenzgrenze («Про ряди на межі збіжності»), написану під керівництвом Макса Нетера, і того ж року її опублікувало Королівське товариство[71]. 1902 року Ласкер отримав ступінь доктора філософії з математики[11]. Його найвідоміша математична праця, яку він опублікував у 1905 році, доводила для кілець багаточленів аналог розкладання на прості множники: існування примарного розкладання, тобто розкладання довільного ідеалу в перетин кінцевого числа примарних. Цю теорему надалі узагальнила Еммі Нетер (дочка Макса Нетера) на випадок довільних комутативних нетерових кілець і завдяки цьому вона має назву теорема Ласкера — Нетер[72][11].

Ласкер переважно займався наукою самостійно і не мав академічних посад[45]. У 1893 році він недовго читав курс про диференціальні рівняння в Тулейнському університеті в Новому Орлеані[11], а 1901 року читав лекції в Манчестерському університеті Вікторії (один з попередників сучасного Манчестерського університету)[73].

1906 року Ласкер випустив брошуру «Боротьба» (Kampf), у якій запропонував своє бачення теорії ігор, поширивши її на різні сфери людської діяльності, зокрема економіку[74]. Ймовірно ця праця вплинула на низку математиків, які працювали в галузі теорії ігор, включаючи Цермело, Джона фон Неймана, Джона Неша тощо. Серед ідей, озвучених Ласкером в «Боротьбі», був поділ ігор на «рівноважні» та «ігри з перевагою», тобто ігри, в яких право першого ходу дає перевагу. Ласкер, слідом за Стейніцом, заперечував перевагу білих і відносив шахи до рівноважних ігор[75].

Інші інтелектуальні ігри

Ласкер багато цікавився бриджом і ґо і досяг великих успіхів в обох іграх. У 1930-х роках він входив у збірну Німеччини з бриджу[11]. На початку XX століття Ласкер був одним із перших популяризаторів го в Європі. Відома історія про те, як він разом з Едуардом Ласкером і старшим братом Бертольдом зустрічалися в одному з клубів Берліна з японським любителем, який запропонував їм фору в 9 каменів (дуже велика фора для ґо, аналогічна форі у ферзя в шахах). Попри таку велику перевагу і можливість консультуватися, тріо програло вщерть (до речі, двох однофамільців Ласкерів, які грали і в шахи, і в ґо, нерідко плутають). Кажуть, що саме після цієї партії Ем. Ласкер оцінив гру ґо як стратегічно дуже глибоку і цікаву.

Ласкер також винайшов гру, що поєднувала риси шашок і військової стратегії. Гра дістала назву «ласка», її правила опубліковано 1911 року[76].

Результати

Турніри
РікМістомісцеРезультатПримітки
1888/89Берлін (кафе Кайзерхов)120/20+20 −0 =0
1889Вроцлав, побічний турнір1—212/15+11 −2 =2 Турнір проходив у рамках 6-го конгресу Німецького шахового союзу.
1889Амстердам26/8+5 −1 =2 1-ше місце Берн (7), 3-тє Мезон (5½).
1890Берлін1—26½/8+6 −1 =1 Поділив разом з Бертольдом Ласкером.
1890Грац34/6+3 −1 =2 1-ше місце Маковец (5), 2-ге Бауер (4½).
1892Лондон19/11+8 −1 =2
1892Лондон16½/8+5 −0 =3 2-ге місце Блекберн (6), турнір проходив у два кола.
1893Нью-Йорк113/13+13 −0 =0 2-ге місце Альбін (8½).
1895Гастінгс315½/21+14 −4 =3 1-ше місце Пільсбері (16½), 2-ге Чигорін (16), 4-те Тарраш (14).
1895/96Санкт-Петербург111½/18+8 −3 =7 2-ге місце Стейніц (9½), 3-тє Пільсбері (8), 4-те Чигорін (7). Турнір проходив у 6 кіл.
1896Нюрнберг113½/18+12 −3 =3 2-ге Мароці (12½), 3—4 Пільсбері і Тарраш (12).
1899Лондон123½/28+20 −1 =7 2—4 Мароці, Пільсбері і Яновський (19). Турнір проходив у два кола.
1900Париж114½/16+14 −1 =1 2-ге місце Пільсбері (12½), 3—4 Мароці і Маршалл (12).
1904Кембридж-Спрингс2—311/15+9 −2 =4 1-ше місце Маршалл (13), 2—3 Ласкер і Яновський.
1906Трентон-Фоллс15/6+4 −0 =2 турнір проходив у два кола.
1909Санкт-Петербург, меморіал Чигоріна1—214½/18+13 −2 =3 Поділив з Рубінштейном, 3—4 Дурас і Шпільман (11).
1914Санкт-Петербург113½/18
зокрема 7 із 8 у фіналі		+10 −1 =7 2-ге місце Капабланка (13), 3-тє Алехін (10), 4-те Тарраш (8½), 5-те Маршалл (8). Турнір складався з попереднього кругового турніру для 11 гравців і фінального турніру для п'яти найкращих шахістів, результати попереднього турніру і фіналу сумувались.
1918Берлін14½/6+3 −0 =3 турнір проходив у два кола.
1923Острава110½/13+8 −0 =5 2-ге Реті (9½), 3-тє Грюнфельд (8½).
1924Нью-Йорк116/20+13 −1 =6 2-ге місце Капабланка (14½), 3-тє Алехін (12), 4-те Маршалл (11). турнір проходив у два кола.
1925Москва214/20+10 −2 =8 1-ше місце Боголюбов (15½), 3-тє Капабланка (13½), 4-те Маршалл (12½).
1934Цюрих510/15+9 −4 =2 1-ше місце Алехін (13), 2—3 Ейве і Флор (12).
1935Москва312½/19+6 −0 =13 1—2 Ботвинник і Флор, 4-те Капабланка (12).
1936Москва68/18+3 −5 =10 1-ше місце Капабланка (13), 2-ге Ботвинник (12), 3-тє Флор (9½).
1936Ноттінгем7—88½/14+6 −3 =5 1—2 Капабланка і Ботвинник (10), 3—5 Ейве, Решевський і Файн (9½).

Матчі
РікГородПротивник+−=РезультатПримітки
1889/90БерлінКурт фон Барделебен2112½−1½
1889/90ЛейпцигЖак Мізес5036½−1½
1890ЛіверпульГенрі Берд7238½−3½
1890МанчестерН. Т. Міньяті3024—1
1891ВіденьБертольд Енґліш2033½−1½
1891ЛондонФренсіс Джозеф Лі1011½−½
1892ЛондонДжозеф Генрі Блекберн6048—2
1892НьюкаслГенрі Берд5005—0
1892/93Логанспорт і Кокомо (Індіана)Джексон Віппс Шовальтер6227—3
1893ГаванаСелсо Гольмайо2012½−½
1893ГаванаАндрес Клементе Васкес3003−0
1893ГаванаА. Понце2002—0
1893Нью-ЙоркАльфред Еттлінгер5005—0
1894Нью-Йорк, Філадельфія, МонреальВільгельм Стейніц105412—7Матч на першість світу, грали до десяти перемог.
1896/97МоскваВільгельм Стейніц102512½—4½Матч на першість світу, грали до десяти перемог.
1901МанчестерДавид Яновський1011½—0½
1903БрайтонМихайло Чигорін1232½—3½Тематичний матч, всі партії грали гамбітом Райса.
1907Різні міста СШАФренк Маршалл80711½—3½Матч на першість світу, грали до восьми перемог.
1908Мюнхен, ДюссельдорфЗіґберт Тарраш83510½—5½Матч на першість світу
1908АмстердамАбрахам Спейєр2012½—½
1909ПарижДавид Яновський2022—2
1909ПарижДавид Яновський7128—2
1910Відень, БерлінКарл Шлехтер1185—5Матч на першість світу.
1910БерлінДавид Яновський8039½—1½Матч на першість світу
1916БерлінЗіґберт Тарраш5015½—½
1921ГаванаХосе Рауль Капабланка04105—9Матч на першість світу, грали на більшість з 24 партій, але Ласкер здав його достроково.

Результати особистих зустрічей з найсильнішими шахістами 1889—1936
ПротивникПеріод зустрічей+−=
Олександр Алехін1912—1936314
Курт фон Барделебен1889—1895321
Амос Берн1889—1909301
Йосип Бернштейн1909—1940321
Генрі Берд1890—18991733
Джозеф Блекберн1892—19141124
Юхим Боголюбов1923—1936512
Михайло Ботвинник1935—1936013
Ісидор Гунсберг1889—1914401
Юджин Делмар1892—1904601
Фредерік Єйтс1924—1925201
Еттлінгер1892—1893600
Хосе Рауль Капабланка1914—19362616
Григорій Левенфіш1924—1936113
Георг Марко1890—1904402
Геза Мароці1896—1924402
Френк Маршалл1900—194012211
Жак Мізес1889—1909904
Мініатті1890—1890401
ПротивникПеріод зустрічей+−=
Джеймс Мезон1889—1900305
Гаррі Нельсон Пільсбері1893—1904554
Ріхард Реті1923—1925301
Петро Романовський1924—1935202
Акіба Рубінштейн1909—1925214
Абрагам Спеєр1908—1909301
Вільгельм Стейніц1894—189926812
Зіґберт Тарраш1895—19231848
Ксавери Тартаковер1909—1936313
Саломон Флор1934—1936023
Джеймс Генем1892—1901400
Альберт Годжес1892—1904410
Ріхард Тайхманн1895—1909400
Михайло Чигорін1895—19041037
Карл Шлехтер1895—19185212
Джексон Шовальтер1892—19041323
Рудольф Шпільман1900—1935104
Макс Ейве1923—1936300
Давид Яновський1895—19242647

Етюди
«Deutsches Wochenschach» (1890)
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Білі виграють

1.Крb7(b8) Тb2+ 2.Кра7 Тс2 3.Тһ5+ Кра4! Чорний король може ходити лише по вертикалі a. Якщо він відступить на лінію b, то білі легко виграють, зігравши Крb7.
4.Крb7(b6) Тb2+ 5.Кра6 Тс2 6.Тһ4+ Кра3! 7.Крb6 Тb2+
8.Кра5 Тс2 9.Тһ3+ Кра2 10.Т:h2!, і білі виграють[77]. Цей етюд дотепер вважається класичним і породив безліч наслідувань[78][79]


«Новое время» (1894)
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Виграш 4+2

1.c4 Кd2 2.c5 Кb3 3.c6 Кd4 4.c7 Кb5 5.c8К! і три коня згідно з теорією виграють проти одного[80].

«ABC d'Echecs» (1895)
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Виграш 4+6

1.Сg8! Т:g8 2.Крf7! Т:g6 3.fg h5 4.g7+ Крh7 5.g8Ф+ Крh6 6.Фg6#[80]

Примітки
  1. Find a Grave — 1995.
  2. LIBRIS — 2012.
  3. Математична генеалогія — 1997.
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118569872 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Математична генеалогія — 1997.
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. Ласкер Эмануэль // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  8. Laura B. Tyle. Emanuel Lasker // Encyclopedia of world biography. — Detroit : UXL, 2000. — ISBN 0787664650.
  9. Шмачков Л. Эмануил Ласкер жил в «советском спорте» // Советский спорт. — 5 вересня 2002. — Вип. 160 (15845).
  10. Fine, R. The Age of Lasker // The World’s Great Chess Games. — 2nd ed. — Dover, 1976. — P. 50. — ISBN 0-486-24512-8.
  11. Життєпис Ласкера на сайті Факультету математики и статистики Університету Сент-Ендрюса
  12. Бреслау, побічний турнір (1889)
  13. Амстердам (1889)
  14. Алехин, Александр Александрович, Энциклопедия Кругосвет.
  15. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 38
  16. Hilbert, John S. (2001). To Read the Passing Words. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 28 лютого 2010. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  17. Нью-Йорк (1893)
  18. Крамник, В. Б. (17 січня 2005). От Стейница до Каспарова. e3e5.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 14 лютого 2010.
  19. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 86.
  20. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 53.
  21. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 54—55.
  22. Дудаков, С. Ю. Каїсса і Вотан = Kaissa and Votan / Є. Мінін. — Єрусалім : изд. А. Богатых и Э. Ракитской, 2009. — С. 261—262. — ISBN 978-5-98575-356-1.
  23. Більшість дослідників включає його у список матчів за звання чемпіона світу. Едвард Вінтер стверджував, що це був звичайний виставковий матч, спираючись на тогочасну пресу та існування вже підписаного договору про майбутній матч між Ласкером і Шлехтером.
  24. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 76—77
  25. Winter, E. (2004). Who Was R.J. Buckley?. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 27 лютого 2010.
  26. Pachman, L. Decisive Games in Chess History. — Courier Dover Publications, 1987. — P. 48-51. — ISBN 9780486253237.
  27. Fine, R. The Age of Lasker // The World’s Great Chess Games. — 2nd ed. — Dover, 1976. — P. 52. — ISBN 0-486-24512-8.
  28. Валерий Сегаль. Боги, обжигавшие горшки. 1999.
  29. St. Petersburg 1909 and 1914. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 27 лютого 2010.
  30. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 47.
  31. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 90
  32. Эйве М., Принс Л. Баловень Каиссы = Het Schaakphenomeen Capablanca. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и Спорт, 1990. — С. 23. — ISBN 5-278-00271-9.
  33. Edward Winter. Capablanca’s Reply to Lasker // British Chess Magazine. — 1922. — № October. — С. 376—380.
  34. Fine, R. The Age of Lasker // The World’s Great Chess Games. — 2nd ed. — Dover, 1976. — P. 54—56. — ISBN 0-486-24512-8.
  35. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 89
  36. Edward, Winter (2004). How Capablanca Became World Champion. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.
  37. Says Capablanca Has Earned Title. Нью-Йорк таймс. 26 червня 1920. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 18 лютого 2010.
  38. Ласкер, Э. Мой матч с Капабланкой = Mein Wettkampf mit Capablanca. — Л. : Наука и школа, 1925. — С. 12.[недоступне посилання з Жовтень 2018]
  39. Эйве М., Принс Л. Баловень Каиссы = Het Schaakphenomeen Capablanca. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и Спорт, 1990. — С. 62-63. — ISBN 5-278-00271-9.
  40. Каспаров, Г. К. Мои великие предшественники. С. 233.
  41. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 94.
  42. Эйве М., Принс Л. Баловень Каиссы = Het Schaakphenomeen Capablanca. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и Спорт, 1990. — С. 288. — ISBN 5-278-00271-9.
  43. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 96—97.
  44. Production of Lasker trainer cancelled. ChessBase News. 7 квітня 2007. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 3 березня 2010.
  45. Fischer, Johannes (25 березня 2002). Lasker: New Approaches. Emanuel Lasker Gesellschaft. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 3 березня 2010.
  46. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 95, 98.
  47. Панов, В. Н. Капабланка. — 3-е. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и Спорт, 1970. — С. 76.
  48. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 103.
  49. Fine, R. The Age of Lasker // The World’s Great Chess Games. — 2nd ed. — Dover, 1976. — P. 51. — ISBN 0-486-24512-8.
  50. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 240.
  51. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 105—106.
  52. Владимир НЕЙШТАДТ. ЭМАНУИЛ II И ДВЕ ДИКТАТУРЫ. Отрывок
  53. William Steinitz, Kurt Landsberger. The Steinitz Papers: Letters and Documents of the First World Chess Champion. — McFarland, 2002. — P. 265. — ISBN 9780786411931.
  54. William Steinitz, Kurt Landsberger. The Steinitz Papers: Letters and Documents of the First World Chess Champion. — McFarland, 2002. — P. 295. — ISBN 9780786411931.
  55. Каспаров, Г. К. Мои великие предшественники. С. 127.
  56. Шаблон:Книга:Шахматы. Энциклопедический словарь
  57. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 18—19.
  58. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 8.
  59. Эмануил Ласкер. ChessPro. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 4 березня 2010.
  60. Каспаров, Г. К. Мои великие предшественники. С. 242.
  61. J.R. Capablanca. The Ideal Style of the Masters; The Ideal Way of Playing the Game // Mundial. — Май 1927. — С. 1-4.
  62. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 13.
  63. Дроздов М., Калёнов А. Ласкеровские компенсации. — М., 2000, С. 116 ISBN 5-7461-0015-3
  64. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 10.
  65. Каспаров, Г. К. Мои великие предшественники. С. 149.
  66. Shibut, Macon. Modern Chess Anarchy?. vachess.org. Архів оригіналу за 31 жовтня 2007. Процитовано 15 березня 2010.
  67. Раевский, Л. Шахматный король // Европа-Экспресс. — 12 Січня 2009. — Вип. 3 (567). Архівовано з джерела 19 січня 2009.
  68. Кобленц, А. Н. Воспоминания шахматиста. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Физкультура и спорт, 1986. — С. 73.
  69. Lasker, Emanuel (August 1895). Metrical Relations of Plane Spaces of n Manifoldness. Nature 52 (1345): 340–343. doi:10.1038/052340d0. Процитовано 31 травня 2008.
    Lasker, Emanuel (October 1895). About a certain Class of Curved Lines in Space of n Manifoldness. Nature 52 (1355): 596. doi:10.1038/052596a0. Процитовано 31 травня 2008.
  70. Lasker, Emanuel (1901). Über Reihen auf der Convergenzgrenze. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series A 196: 431–477. doi:10.1098/rsta.1901.0009. Процитовано 31 травня 2008.
  71. Lasker, E. (1905). Zur Theorie der Moduln und Ideale. Math. Ann. 60: 19–116. doi:10.1007/BF01447495.
    Noether, Emmy, Emmy (1921). Idealtheorie in Ringbereichen. Mathematische Annalen 83 (1): 24. doi:10.1007/BF01464225. Вказано більш, ніж один |last1= та |author= (довідка) Про зв'язок між працями Ласкера і Нетер див. Springer Online Reference Works: Lasker ring. Springer. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 31 травня 2008.
  72. Dreyer, M., Sieg, U. Emanuel Lasker — Schach, Philosophie, Wissenschaft. P. 95.
  73. Leonard, J. New Light on von Neumann: politics, psychology and the creation of game theory // Working Paper. — Department of Economics, University of Turin, 2007. — Вип. 7. — С. 18-19.
  74. Вайнштейн, Б. С. Мыслитель. С. 21—22.
  75. About Lasca — a little-known abstract game. Архів оригіналу за 9 травня 2008. Процитовано 29 березня 2010.
  76. Гербстман, А. И. Современный шахматный этюд, М. — Л., 1937, С. 10.
  77. Кацнельсон, В. И. (3 ноября 2005). По лесенке Ласкера. e3e5.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 7 березня 2010.
  78. Кацнельсон, В. И. (4 декабря 2003). От Ласкера до Кереса (ладейные этюды). e3e5.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 7 березня 2010.
  79. Я. Владимиров. «1000 шахматных этюдов». Москва: Астрель, 2003. ISBN 5-271-05741-0.

Бібліографія
  • Ласкер Э. Учебник шахматной игры. (Lehrbuch des Schachspiels) видання четвертое исправленное и дополненное. Автор: Ласкер Эмануэль (Emanuel Lasker). Авторизованный перевод с немецкого (с рукописи) И.Л. Майзелиса. Москва: видавництво «Физкультура и туризм», 1937. (рос.)
  • Ласкер Э. Учебник шахматной игры. (Lehrbuch des Schachspiels) 7-е видання. Автор: Ласкер Эмануэль (Emanuel Lasker). Перевод с немецкого. Под специальной редакцией и с комментариями Я.И. Нейштадта и с предисловием М.М. Ботвинника. Учебное видання. Москва: видавництво «Терра-Спорт», 2001. (рос.)

Джерела
  • Шахматы: Энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Е. Карпов. — М. : Сов. энциклопедия, 1990. — С. 194. — ISBN 5-85 270-005-3. (рос.)
  • Каспаров Г. К. Мои великие предшественники. Т. 1. От Стейница до Алехина. Москва, 2003. (рос.)
Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
1993–2006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.