Алехін Олександр Олександрович

Олекса́ндр Олекса́ндрович Але́хін (рос. Алекса́ндр Алекса́ндрович Але́хин, фр. Alexandre Alekhine; 19 (31) жовтня 1892(18921031), Москва 24 березня 1946, Ештуріл, Португалія, похований у Парижі) російський і французький шахіст, який представляв Російську імперію, Радянську Росію і Францію, чемпіон світу з шахів (1927—1935 і 1937—1946).

Алехін Олександр Олександрович
Оригінал імені фр. Alexandre Alekhine
Народження 31 жовтня 1892(1892-10-31)[1]
Москва, Російська імперія[2]
Смерть 24 березня 1946(1946-03-24)[2][1][…] (53 роки)
Ешторіл, Cascais e Estorild, Кашкайш, Лісабонський округ, Португалія[2]
Нагороди та відзнаки

чемпіон світу з шахів (1927 — 1935)

чемпіон світу з шахів (1937 — 1946)

Увійшов до когорти провідних шахістів світу перед Першою світовою війною, посівши третє місце на петербурзькому турнірі 1914 року, 1920 року став першим чемпіоном РСФРР, а в 1921 році покинув Росію і переїхав на постійне місце проживання до Франції, громадянином якої став 1925 року. У 1927 році Алехін виграв матч за звання чемпіона світу у Хосе Рауля Капабланки, якого вважали непереможним, і потім упродовж декількох років домінував у змаганнях, виграючи найбільші турніри свого часу з великою перевагою над суперниками. Двічі, в 1929 і 1934 роках, Алехін захистив титул у матчах проти Юхима Боголюбова, в 1935 році програв матч Максу Ейве, але через два роки переміг у матчі-реванші й утримував звання чемпіона світу до самої смерті. Алехін — єдиний шахіст, який помер, бувши чинним чемпіоном світу.

Алехін був надзвичайно різнобічним шахістом. Найбільше він відомий завдяки атакувальному стилю гри і ефектним, глибоко прорахованим комбінаціям. Водночас йому належить велика кількість теоретичних розробок в дебютах, мав високу ендшпільну техніку.

Правопис прізвища

Правильною формою правопису прізвища[прояснити] слід вважати Але́хін (рос. Алехин, фр. Alexandre Alekhine), а не Альо́хін (рос. Алёхин) : сам шахіст неодноразово на цьому наголошував, хоча численні україномовні джерела вживають саме форму «Альохін»[3][4][5][6][7].

Життєпис

Дитинство, юність

Олександр Алехін, чемпіон Москви. Фотографія Карла Булли (1909 рік)

Олександр Альохін народився 31 жовтня 1892 року[8] в Москві. Його батько, Олександр Іванович Алехін (1856—1917), був Воронезьким губернським предводителем дворянства і володів маєтком поруч з Касторним у Землянському повіті Воронезької губернії, мати Онисія Іванівна (1861—1915) була дочкою багатого текстильного фабриканта Прохорова, власника «Трьохгірної мануфактури»[9]. Алехіни були дворянським родом[10], прапрапрадід по материнській лінії Іван Прохорович Прохоров був монастирським селянином Троїце-Сергіївської лаври[11].

Сім'я жила в орендованому будинку в Нікольському провулку. Після одруження батько Алехіна займав високий пост в «Товаристві Прохоровської Трьохгірної Мануфактури», в 1904 році став предводителем дворянства Землянського повіту, потім — Воронезької губернії, в 1912 році — депутатом четвертої Державної Думи від октябристів. До кінця життя Алехін-старший був дійсним статським радником (IV клас табелі про ранги)[12][13].

Олександр Алехін був третьою дитиною в сім'ї, його старший брат Олексій (1888—1939) згодом теж став шахістом. Олександра навчила грати в шахи мати, коли йому було сім років[14], він часто грав з братом Олексієм[15]. У дитинстві Алехін важко перехворів менінгітом, на час хвороби йому забороняли брати в руки шахи[15][16]. 1901 року вступив до престижної гімназії, заснованої педагогом Львом Полівановим. Серед його однокласників були поети Лев Остроумов[17] і Вадим Шершеневич[18]. Сильне враження справили на Алехіна гастролі американського маестро Гаррі Пільсбері, який відвідав Москву в 1902 році. Пільсбері провів у шаховому клубі сеанс одночасної гри наосліп на 22 шахівницях, причому Олексій Алехін зіграв з ним унічию[19].

Алехін у формі правознавця.

З десятирічного віку Алехін, як і його старший брат, почав грати в турнірах за листуванням, що сприяло шаховому вдосконаленню. Пізніше Алехін згадував: «Я граю в шахи з 7 років, але серйозно почав грати у 12 років»[20]. Першу турнірну перемогу здобув на гамбітному турнірі за листуванням, організованому журналом «Шаховий огляд» у 1905—1906 роках[21][22]. За одними даними, в 1906[23], за іншими — в 1907 році братам давав уроки відомий шахіст Федір Дуз-Хотимирський. 1907 року Олександр, ще гімназист, уперше зіграв на турнірі любителів у Московському шаховому гуртку. Наступного року він виграв такий самий аматорський турнір і дебютував на міжнародній арені: посів 4-5-те місця в побічному (проходив одночасно з головним турніром майстрів) турнірі на 16-му конгресі Німецького шахового союзу в Дюссельдорфі, а після турніру зіграв міні-матч проти відомого німецького шахіста Барделебеном, у якому з п'яти партій виграв чотири за однієї нічиєї[24]. У Дюссельдорфі Алехін міг побачити відкриття матчу на першість світу між Ласкером і Таррашем, яке відбулося в день закінчення турніру[25]. Після повернення до Росії відбулися матчі Алехіна з Блюменфельдом (перемога — 4½:½) і чемпіоном Москви Ненароковим (Алехін здав матч після трьох поразок). 1909 року шістнадцятирічний Алехін став п'ятим на чемпіонаті Москви (переміг Гончаров) і з 13 очками з 16 посів перше місце на Всеросійському турнірі любителів, приуроченому до Міжнародного шахового конгресу пам'яті Чигоріна (друге місце у Ротлеві з 12 очками), за що отримав дорогу вазу, виготовлену на Імператорському фарфоровому заводі, і звання «маестро»[26]. Того ж року Алехін почав співпрацювати з журналом «Шаховий огляд».

Алехін, переможець на шаховому турнірі в Схевенінгені

1910 року Алехін посів 7-8-ме місця на великому турнірі в Гамбурзі (8½ з 16 очок), 1911-го — поділив 8-11-те місця в Карлсбаді (брало участь 26 шахістів), перемігши Відмара — одного з найсильніших на цьому турнірі. Восени вступив до Імператорського училища правознавства. Під час навчання не припиняв виступи на змаганнях і співробітничав у газеті «Новий час»[27].

О. Алехін і Х. Р. Капабланка на петербурзькому шаховому турнірі 1914 року.

1913 року Алехін виграв матч у Левитського з рахунком 7:3 і посів перше місце на досить представницькому турнірі в Схевенінгені (11½ з 13), випередивши Давида Яновського, одного з претендентів на світову першість. У грудні зіграв дві партії з Капабланкою, який гастролював по Росії, обидві виграв кубинець.

З грудня 1913 по січень 1914 року в Петербурзі пройшов Всеросійський турнір майстрів. Алехін поділив перше місце з Німцовичем (по 13½ з 17), на пів-очка відстав Флямберг. Завдяки цьому Алехін з Німцовичем здобули право на участь у Санкт-Петербурзькому міжнародному турнірі, який відбувся в квітні — травні, що зібрав практично всю шахову еліту, включаючи Капабланку і чемпіона світу Ласкера. На відбірковому етапі Алехін поділив четверте — п'яте місця з Маршаллом і вийшов у фінал, куди потрапляли п'ять найкращих гравців. У фіналі, що проходив у два кола, Алехін двічі поступився Ласкеру, який в підсумку виграв турнір, але обидва рази обіграв Тарраша, що дозволило Алехіну посісти підсумкове третє місце. Як згадував Петро Романовський, саме 1914 року Алехін сказав йому, що починає готуватися до матчу на першість світу з Капабланкою. На здивоване зауваження, що чемпіон світу — Ласкер, Алехін впевнено відповів, що незабаром Капабланка змінить Ласкера[28].

Алехін закінчив Імператорське училище правознавства 16 травня 1914 року з чином IX класу (титулярний радник) сімнадцятим з 46 учнів випуску і був зарахований до міністерства юстиції (у наступні роки — до міністерства землеробства).

Перша світова війна

Влітку 1914 року Алехін у ранзі гросмейстера дебютував на міжнародному турнірі в Мангаймі. Він упевнено йшов на першому місці (9½ з 11 з відривом в одне очко від Відмара), але 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Турнір був перерваний за шість турів до кінця, Алехіну присудили перший приз 1100 марок[29]. Алехін і ще десять російських шахістів, учасників основного і побічних турнірів, були інтерновані як громадяни ворожої держави. Після короткого перебування в поліцейському відділку в Мангеймі та військовій в'язниці Людвігсгафен (туди він потрапив через знайдену у нього фотографію, де був знятий у формі вихованця Училища правознавства, яку поліцейський прийняв за форму офіцера російської армії) Алехін разом з іншими росіянами спробував виїхати на поїзді в Баден-Баден. Однак їх зняли з поїзда в Раштаті й запроторили до в'язниці[30][31]. Алехін перебував в одній камері з Боголюбовим, Рабіновичем і Вайнштейном. Як розповідав Алехін журналісту після повернення в Росію, поводження було «жахливим», втім, пізніше, порівнюючи з в'язницею в Одесі, де йому довелося побувати в 1919 році, Алехін називав обстановку «ідилічною». Шахісти проводили час, граючи між собою наосліп. Один раз Алехіна помістили до карцеру на три або чотири дні за те, що, за його словами, посміхнувся під час прогулянки (за спогадами Богатирчука, який сидів у тій самій тюрмі — за те, що дозволив собі вільності з дочкою тюремника). У середині серпня шахістів перевели з раштатської в'язниці до готелю в Баден-Бадені, де вони залишалися під наглядом поліції. Потім був виданий наказ, що приписував відпустити всіх непридатних до військової служби, і інтерновані пройшли медичний огляд. Алехін переконав лікаря, що хворий, і 14 вересня його відпустили. Спочатку він намагався виїхати через Базель і Геную, але пароплав до Одеси довго не рушав, тому Алехін, який мав достатньо коштів, поїхав до Петрограда через Францію, Велику Британію і Швецію і прибув до Росії наприкінці жовтня[32]. У Стокгольмі 20 жовтня Алехін дав сеанс одночасної гри на 24 шахівницях (+18 -2 =4).

Після повернення в Росію Алехін багато виступав з показовими партіями і сеансами одночасної гри. 5 листопада в Москві відбувся сеанс Алехіна на 33 шахівницях (+19 -9 =5), кошти від якого надійшли на користь поранених солдатів[33]. 7 листопада почалася консультаційна партія О. Алехін і В. Ненароков Й. Бернштейн і Б. Блюменфельд. Партію грали протягом трьох днів і закінчилася вона на користь білих. Кілька разів Алехін давав сеанси на користь полонених російських шахістів, а гроші від сеансу в шаховому гуртку при Петроградському політехнічному інституті, який відбувся 8 грудня, були перераховані студенту цього інституту Петру Романовському, який також перебував у полоні. З початку 1915 року Алехін входив до одного з комітетів із надання допомоги хворим і пораненим, створеного в рамках Земгора[34]. У клубному турнірі Московського шахового гуртка в жовтні — грудні він впевнено посів перше місце (+10 -0 =1) і взяв приз за красу за партію з Зубарєвим. У грудні 1915 року в Базелі (Швейцарія) померла Онисія Іванівна, мати Алехіна[13].

Навесні 1916 року Алехін виступав в Одесі й Києві з сеансами. Крім того, в Одесі він виграв показову партію у Верлінського, давши фору пішака f7, а в Києві зіграв матч з Евенсоном, програвши першу партію і вигравши дві наступні. Влітку вирушив добровольцем на фронт як начальник (за іншими даними — помічник начальника) летючого загону Червоного Хреста. Особисто виносив поранених з поля бою і був нагороджений двома Георгіївськими медалями та орденом Святого Станіслава[35]. Після тяжкої контузії (1916) лікувався у шпиталі в Тернополі. Там дав сеанс одночасної гри «наосліп», в одній із партій здійснив блискучу комбінацію, котру наводять у шахових підручниках[36].

У жовтні Алехін провів сеанс наосліп на 9 шахівницях в Одесі, збір від якого пішов у фонд допомоги «Одеса — Сербії», і зіграв серію партій з Верлінським[31]. Потім почергово виступав з показовими партіями в Москві та Петербурзі. 23 лютого 1917 року в Петербурзі почалася революція, і шахова діяльність Алехіна перервалася на три роки. У травні 1917 року у Воронежі помер його батько, Олександр Іванович Алехін[11][13].

Життя в Радянській Росії

Революція 1917 року позбавила Алехіна дворянства і статку. У 1918 році він виграв трьохкруговий турнір у Москві, в якому, крім нього, грали Ненароков і А. Рабінович, а восени того ж року вирушив до України, через Київ до Одеси, на той момент окупованої німецькими військами. Причиною цієї поїздки іноді називають бажання емігрувати[37], але також відомо, що в Одесі Алехін мав намір виступити на планованому там турнірі, який у підсумку так і не відбувся[38]. У квітні 1919 року Одесу зайняли червоні, і в місті розвернувся терор. Алехін був заарештований ЧК і засуджений до розстрілу, його врятувало втручання когось із високопоставлених радянських діячів. За деякими даними, це був член Всеукраїнського ревкому Мануїльський, який особисто знав Алехіна[39][40], за версією Богатирчука Християн Раковський, якого знав шахіст і співробітник одеської ЧК Яків Вільнер[41]. На заході з'явилися чутки, що Алехін загинув[42]. Після звільнення Алехін трохи пропрацював у губвиконкомі в Одесі, а після початку наступу військ Денікіна повернувся до Москви.

У Москві 5 березня 1920 року Алехін одружився з Олександрою Батаєвою. Через рік вони розлучилися[43]. У 1919—1920 роках Алехін деякий час навчався на кінокурсах Володимира Гардіна[44], працював слідчим у Центррозшуку Головного управління міліції (у його завдання входили пошуки зниклих безвісти) і одночасно з цим перекладачем в апараті Комінтерну (блискуче володів англійською, французькою і німецькою мовами). За іншими відомостями, Алехін працював у Московському кримінальному розшуку, і в його обов'язки входило обстеження місць злочинів[44]. Тоді ж він, граючи поза конкурсом, переміг у першому радянському чемпіонаті Москви, в якому виграв усі одинадцять партій[45]. У 1920 році Алехін посів перше місце на Всеросійській Олімпіаді в Москві, яку за традицією вважають першим чемпіонатом країни, другим був Романовський, який відстав на очко[46]. У ці роки він зустрів швейцарську журналістку Анну-Лізу Рюгг, що представляла в Комінтерні Швейцарську соціал-демократичну партію, а в березні 1921 року одружився з нею[47].

1920 року в ЧК на ім'я Мартина Лациса надійшов донос на Алехіна, в якому його звинувачували в отриманні грошей від денікінської контррозвідки. Алехіна викликали на допит, де він дав пояснення з цього приводу, після чого справу було припинено[48].

Через п'ять тижнів після другого шлюбу Алехін з дружиною отримали дозвіл на виїзд з РРФСР в Латвію, підписаний заступником наркома закордонних справ Левом Караханом[28][49]. У травні він прибув до Риги, звідти попрямував до Берліна.

Шлях до шахової корони

abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
О. Алехін Ф. Єйтс, Лондон, 1922
Після 37. Т:g7 Т:f6 38. Крe5! Чорні здались. Вони втрачають туру або отримують мат за два ходи.

Упродовж перших років Радянської Росії Алехіна сприймали як російського шахіста, який тимчасово живе за кордоном. Він продовжував співпрацювати з радянськими шаховими виданнями[50]. Після приїзду до Берліна Алехін зіграв два коротких матчі — з Тайхманном (3:3) і Земішом (2:0). Того ж 1921 року виграв турніри в Трібергу, Будапешті та Гаазі, не програвши в них жодної партії. Після цього направив Капабланці, який щойно став чемпіоном світу, виклик на матч, але отримав відмову[51]. Наступного року поділив друге — третє місця в П'єштянах і взяв участь у великому турнірі в Лондоні за участю Капабланки. Капабланка здобув впевнену перемогу, набравши 13 з 15 очок, Алехін з 11½ очками посів друге місце, обидва не програли жодної партії. На лондонському турнірі за наполяганням Капабланки основні претенденти на матч за звання чемпіона світу підписали документ, відомий як «лондонський протокол», в якому обговорювалися умови, на яких повинен гратися матч. Зокрема, право на матч отримував претендент, якому вдавалося забезпечити призовий фонд 10 000 доларів і додатково знайти гроші на покриття організаційних витрат. Матч грався до шести перемог однієї зі сторін, нічиї не враховувалися[52]. Сума 10 000 доларів на ті часи була досить значною; таких грошей ні в Алехіна, ні в інших претендентів не було.

Восени 1922 року Алехін виграв турнір у Гастінгсі і поділив четверте — шосте місця у Відні, програвши відразу три партії з чотирнадцяти (переміг Рубінштейн). Потім переїхав до Парижа, де відтоді постійно проживав. У 1923 році Алехін поділив ще з трьома учасниками друге місце в Маргіті і взяв участь у турнірі в Карлсбаді, який зібрав усіх найсильніших шахістів, крім Ласкера і Капабланки. Алехін поділив перше місце з Боголюбовим і Мароці, обігравши при цьому обох. Також він отримав призи за красу партії з Рубінштейном і Грюнфельдом[53]. Потім були тривалі гастролі Європою та Північною Америкою. У березні — квітні 1924 року Алехін посів третє місце в Нью-Йорку. Перше місце у двоколовому турнірі посів Ласкер (16 з 20), Капабланка відстав на півтора очка, Алехін — на чотири. До кінця року Алехін більше не виступав на змаганнях. За цей час він видав збірку «Мої найкращі партії» та книгу про нью-йоркський турнір. У цей же період Алехін розлучився з Анною-Лізою Рюгг і став жити в цивільному шлюбі з Надією Семенівною Васильєвою, вдовою генерала.

1925 року Алехін отримав французьке громадянство за натуралізацію і захищав у Сорбонні докторську дисертацію на тему «Система тюремного ув'язнення в Китаї». Більшість біографів вказує, що йому присвоєно ступінь доктора права[54][55]. Згідно з британською енциклопедією The Oxford Companion to Chess, Алехін не закінчив навчання і не захистив дисертацію, але з 1925 року додавав до свого прізвища «доктор»[56]. Того ж року він здобув перемогу на великому міжнародному турнірі в Баден-Бадені (втім, ні Капабланка, ні Ласкер в ньому участі не брали), не програвши жодної партії і випередивши найближчого суперника на 1½ очка. Комбінацію, яку Алехін провів у партії проти Ріхарда Реті на цьому турнірі, часто називають однією з найкращих в історії шахів[57][58][59].

1926 року Алехін зіграв на трьох турнірах у Великій Британії, а також в Земмерінгу та Дрездені. На трьох турнірах в Гастінгсі, Скарборо і Бірмінгемі він посів перші місця (в Гастінгсі — разом з Відмаром), зігравши внічию загалом лише дві партії. Представницький турнір в Земмерінгу почав з двох поразок і в підсумку набрав на пів-очка менше, ніж перший призер Шпільман. Турнір у Дрездені виграв Німцович, Алехін посів друге місце. Наприкінці 1926 — на початку 1927 року в Голландії відбувся тренувальний матч з Максом Ейве, що закінчився з рахунком +3 -2 =5 на користь Алехіна. Алехін грав матч не в повну силу, оскільки був зайнятий переговорами про матч з Капабланкою[62].

Щоб дістати гроші на матч з Капабланкою, Алехін багато виступав з сеансами одночасної гри. У 1920-х роках він двічі поставив світовий рекорд гри наосліп: у 1924 році в Нью-Йорку Алехін зіграв одночасно 26 партій з результатом +16 -5 =5, а через рік у Парижі побив свій попередній рекорд, зігравши наосліп 27 партій з результатом +22 -2 =3[63]. 1924 року він випустив книгу «Мої найкращі партії (1908—1923)», включивши в неї найефектніші перемоги, якими можна було зацікавити спонсорів[64]. Зрештою зусилля Алехіна увінчалися успіхом: після переговорів у Буенос-Айресі у серпні 1926 року уряд Аргентини виділив гроші на матч. Сторони домовилися про те, що матч відбудеться в Буенос-Айресі в 1927 році[64][65].

Завоювання титулу чемпіона світу

Зліва направо: Алехін, арбітр Карлос Аугусто Керенсіо, Капабланка

На початку 1927 року Алехін взяв участь у  шестерному міжнародному турнірі в Нью-Йорку, який проходив у чотири кола, де посів друге місце після Капабланки. Кубинець виграв змагання з відривом у 2 очка, переміг у всіх мікроматчах і не програв жодної партії. Потім Алехін переміг на міжнародному турнірі в Кечкеметі.

Майбутній матч викликав величезний інтерес. Капабланку вважали явним фаворитом: тоді він сильно переважав Алехіна в турнірних результатах і мав рахунок 5:0 на свою користь (не рахуючи нічиїх) в особистих зустрічах. Шпільман, хоч і вболівав за претендента, але казав, що Алехін не зможе виграти жодної партії[66].

Матч з Капабланкою відбувся в Буенос-Айресі восени 1927 року. За умовами лондонського протоколу для перемоги в матчі потрібно було виграти шість партій. Алехін виграв стартову партію, програв третю та сьому, знову вийшов вперед у дванадцятій і довів матч до перемоги. У першій третині матчу в Алехіна почалося запалення окістя, через яке йому довелося видалити шість зубів[67]. Останню, тридцять четверту, партію відкладено в туровому ендшпілі, де Алехін мав два зайвих пішака. Капабланка не з'явився на догравання, надіславши лист, в якому оголошував про здачу партії і вітав Алехіна з перемогою в матчі[68]. Загальний рахунок — +6 -3 =25 на користь претендента. Після оголошення Алехіна чемпіоном світу захоплена юрба донесла його до готелю на руках[69]. По закінченні матчу Алехін з дружиною відвідали Чилі та на пароплаві вирушили до Барселони, де їм теж влаштували бурхливу зустріч[70].

Перемогу Алехіна пояснюють багатьма факторами. Претендент готувався до матчу кілька місяців, дотримуючись суворого, аскетичного режиму[71] і за цей час досконально вивчивши гру свого супротивника. У ході матчу Алехін користувався своїми напрацюваннями, тоді як Капабланка, окрилений впевненою перемогою на нью-йоркському турнірі, знехтував цілеспрямованою підготовкою до матчу[72][73][74]. У вступній статті до книги про нью-йоркський турнір, що вийшла 1928 року, новий чемпіон підсумовував слабкі місця, які, на його думку, мав Капабланка: це зайва обережність у дебютах і слабка для гравця його рівня ендшпільна техніка. У міттельшпілі, вважав Алехін, Капабланка грає найсильніше, але він занадто часто схильний покладатися на інтуїцію і через це вивчає позицію поверхнево і вибирає не найкращі продовження[75].

Після повернення Алехіна до Парижа на честь його перемоги влаштовано бенкет у Російському клубі. Наступного дня в деяких емігрантських газетах вийшли статті, де цитували слова Алехіна, який нібито бажав, щоб «…міф про непереможність більшовиків розвіявся, як розвіявся міф про непереможність Капабланки»[76]. Достеменно невідомо, чи справді сказав Алехін щось подібне. До цього він не робив жодних публічних заяв, спрямованих проти Радянського Союзу, радянської влади, комуністів, хоча в емігрантському середовищі Західної Європи негативні висловлювання на адресу СРСР були звичним явищем. Незабаром у журналі «Шаховий вісник» з'явилася стаття Миколи Криленка в якій говорилося: «Після промови Алехіна в Російському клубі з громадянином Алехіним у нас все покінчено — він наш ворог, і тільки як ворога ми відтепер повинні його трактувати». Ще через два місяці там само опубліковано заяву брата Алехіна, Олексія (ймовірно, складену під тиском): «Я засуджую будь-який антирадянський виступ, від кого б він не був, чи це, як у цьому разі, брат мій, чи хтось інший. Олексій Алехін»[77][78]. У той час Алехін ще допускав повернення на батьківщину, але після цього випадку всі зв'язки були обірвані[79].

Чемпіон світу

Алехін дає сеанс одночасної гри в Берліні (1930)

До жалю багатьох, матч-реванш з Капабланкою так і не відбувся. Розмірковуючи про можливий матч-реванш одразу після перемоги у вирішальній партії, Алехін сказав, що готовий грати тільки на умовах Лондонського протоколу. З іншими претендентами він був згоден грати і з обмеженням загальної кількості партій, але за наявності декількох викликів першочергове право отримував Капабланка[80]. 10 лютого наступного року Капабланка звернувся до Алехіна і президента ФІДЕ Александра Рюеба з пропозицією змінити Лондонський протокол, додавши умову про те, що кількість партій обмежується шістнадцятьма, тож, якщо жоден з суперників не здобуде шести перемог, то виграє той, хто після шістнадцяти партій буде мати більше очок. Капабланка писав, що в іншому разі матч може затягнутися і перетворитися у змагання на витривалість[81]. У листі від 29 лютого Алехін повторив, що буде грати матч-реванш лише на тих умовах, на яких він сам завоював титул[82]. 8 жовтня Капабланка направив Алехіну офіційний виклик, але отримав відповідь, що Алехін ще в серпні прийняв виклик Боголюбова і матч відбудеться наступного року[83]. Алехіна звинувачували в тому, що він свідомо уникає повторного матчу з Капабланкою[71]. З іншого боку, багато хто вказував, що перешкоди, які Алехін ставив екс-чемпіону, не відрізнялися від тих, які Капабланка ставив претенденту[84][85]. Між двома шахістами розвинулася ворожнеча, Алехін вимагав подвоєння гонорару, якщо в турнірі брав участь Капабланка[86][87], тож вони не виступали разом до ноттінгемського турніру 1936 року.

1928 року Алехін не виступав на змаганнях, а працював над двома книгами: «На шляху до найвищих шахових досягнень» (про змагання 1923—1927 років, включаючи матч з Капабланкою; точніший переклад німецької назви — «На шляху до першості світу») і «Міжнародний шаховий турнір у Нью-Йорку 1927». Упродовж декількох років починаючи з 1929 року Алехін здобув серію приголомшливих турнірних перемог, довівши беззаперечну перевагу над суперниками. З десяти міжнародних турнірів, в яких чемпіон зіграв до кінця 1933 року, він посів чисте перше місце у восьми і ще двічі поділив перемогу.

У 1929 році Алехін виграв невеликий турнір в американському Бредлі-Біч і зіграв матч на першість світу з Боголюбовим у різних містах Німеччини та Голландії. Алехін виграв 11 партій, 5 програв, 9 звів унічию, зберігши, таким чином, чемпіонський титул.

abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Г. Штальберг — О. Алехін, Гамбург, 3-тя олімпіада, 1930
31… Т:f3!! Білі здались. На 32. Ф:g5 буде 32…Т:f2, і через загрозу мату чорні залишаються з зайвою турою, а на 32. Т:f3 виграє 32…Ф:e3 33. Т:e3 Т:f1X

Турнір у Санремо (Італія) 1930 року став одним із найвищих тріумфів Алехіна[87]. На турнірі, в якому грали майже всі найсильніші шахісти світу: Німцович, Боголюбов, Рубінштейн, Відмар, Мароці, — Алехін з п'ятнадцяти партій виграв тринадцять і лише дві звів унічию. Другий призер Німцович відстав від переможця на 3 очки; з таким відривом у представницьких турнірах не перемагав навіть Капабланка, а в процентному відношенні цей результат виявився рекордним для турнірів такого рівня (на рубежі століть Ласкер перемагав з результатами 23½ з 28 і 14½ з 16)[88]. Того ж року Алехін зіграв за Францію на першій шахівниці на 3-й олімпіаді в Гамбурзі. Алехін зіграв дев'ять партій з сімнадцяти і виграв усі, а партія проти Штальберга одержала перший приз за красу, але збірна Франції посіла лише дванадцяте місце[89].

У 1931 році Алехін з блиском виграв великий двоколовий турнір у Бледі без поразок і з відривом від найближчого суперника в 5½ очок: 20½ очок з 26, другим був Боголюбов з 15 очками. Серед учасників були Німцович, Шпільман, Відмар, а також кілька представників молодого покоління: Флор, Кешден і Штольц. На 4-й олімпіаді Алехін набрав 13½ з 18, показавши найкращий результат на першій шахівниці, тоді як Франція залишилася на 14-му місці[90]. Наступного року Алехін багато виступав на турнірах, найвизначнішими з яких були Лондон (другий призер Флор відстав на очко) і Берн (на очко відстали Флор і Ейве). З грудня 1932 року по травень 1933 року Алехін провів навколосвітні шахові гастролі, відвідавши США, Мексику, Гавайські острови, Японію, Шанхай, Гонконг, Філіппіни, Сінгапур, Індонезію, Нову Зеландію, Цейлон, Александрію, Єрусалим, Геную. Алехін зіграв приблизно півтори тисячі партій за час американського турне і 1320 партій, з них 1161 виграв і тільки 65 програв, в ході навколосвітньої подорожі[91]. Після закінчення турне Алехін знову очолив команду Франції на олімпіаді. З результатом 9½ з 12 він вдруге поспіль виграв залік на першій шахівниці, а збірна посіла восьме місце з п'ятнадцяти команд[92]. Ще через місяць Алехін вчергове побив рекорд гри наосліп, який з 1925 року належав Реті (29 шахівниць), давши в Чикаго під час Всесвітньої виставки сеанс на 32 шахівницях. Сеанс тривав 12 годин і закінчився з рахунком +19 -4 =9 на користь Алехіна[93].

1934 року відбувся новий матч на першість світу з Юхимом Боголюбовим, який теж закінчився впевненою перемогою Алехіна — 15½:10½. Вже через місяць Алехін включився в боротьбу на представницькому міжнародному турнірі в Цюриху (за участю Ласкера, Ейве, Флора, Боголюбова, Бернштейна, Німцовича, Штальберга та інших). Алехін виграв турнір з результатом 13 з 15, на очко попереду Ейве (він завдав переможцю єдиної поразки) і Флора.

Втрата і повернення чемпіонського звання

У середині 1930-х років в кар'єрі Алехіна почався спад, він пристрастився до алкоголю. З 1934 року до кінця кар'єри він не виграв жодного значного турніру[94]. Радянські шахові історики писали про тугу Алехіна по Росії, про його спроби саме в цей час «помиритися» з СРСР. Деякі пов'язують зниження рівня гри з втомою чемпіона, з втратою мотивації до самовдосконалення, викликаною відсутністю гідних супротивників, через які Алехін став дозволяти собі недбалу гру[95][96]. Наприкінці 1934 року Алехін прийняв виклик від Макса Ейве. У 1935 році він зіграв на 6-й олімпіаді у Варшаві, де посів друге місце на першій шахівниці (на очко більше набрав Флор), і виграв невеликий турнір в Еребру. 1934 року Алехін розлучився з Надією Васильєвою і одружився з Грейс Вісхар, шахісткою, яка виступала на жіночих турнірах, громадянкою США і Великої Британії.

Матч на першість світу з Ейве на більшість з 30 партій розпочався 3 жовтня 1935 року. Алехін був фаворитом, Ейве порівняно з іншими претендентами мав досить скромний турнірний і матчевий послужний список[97]. Алехін впевнено почав матч, виграв першу, третю і четверту партії, але потім став допускати грубі помилки, і в чотирнадцятій партії рахунок зрівнявся[98]. У 25-й партії Ейве вперше вийшов уперед, потім виграв двадцять шосту і в підсумку втримав перевагу в одне очко. Матч закінчився з рахунком +9 -8 =13 на користь претендента. Деякі автори писали, що поразка Алехіна викликана передусім зловживанням алкоголем[99][100], Ейве і Флор, який допомагав йому під час матчу, згадували, що Алехін пив, але не в тій кількості, щоб це позначилося на підсумковому результаті[101]. Спаський, Карпов, Каспаров і Крамник відзначали ігрову перевагу Ейве[102][103].

Під час матчу з Ейве радянські газети «Известия» і «64» опублікували телеграму: «Не лише як довголітній шаховий працівник, але й як людина, що зрозуміла величезне значення того, що досягнуто в СРСР у всіх галузях культурного життя, шлю щирий привіт шахістам СРСР з нагоди 18-ї річниці Жовтневої революції. Алехін». В емігрантській пресі телеграма викликала різко негативний відгук, одна з газет надрукувала байку, в якій говорилося, що Алехін «битим відійшов до Рад»[104].

Матч-реванш 1937 року

Починаючи з травня 1936 року Алехін за півтора року зіграв на десяти турнірах, показуючи нерівні результати. На кількох турнірах він виграв або поділив перші місця, на кількох потрапляв у призери, в Кемері в 1937 році поділив 4-5-те місця. У найбільшому змаганні того періоду ноттінгемському турнірі 1936 року — Алехін виступив невдало, посівши шосте місце і на очко відставши від переможців — Капабланки і Ботвинника. При цьому він програв Капабланці і Решевському, але переміг Ейве. За спогадами Флора, Алехін отримав запрошення на міжнародний турнір 1936 року в Москві, але відмовився від участі, оскільки хотів приїхати до Москви лише чемпіоном світу[105].

Умовами матчу 1935 року був передбачений матч-реванш[106], який відбувся рівно через два роки після першого матчу. На турнірах у проміжку між двома матчами Ейве виграв у Алехіна три партії за однієї поразки і посідав місця вище Алехіна. Цього разу прогнози були переважно на користь Ейве[107]. Голландець виграв першу партію, у другій Алехін зрівняв рахунок, а потім, вигравши кілька партій поспіль, вийшов уперед. На фініші Ейве «зламався» і програв чотири з останніх п'яти партій[108]. Алехін достроково виграв матч з рахунком +10 -4 =11 і повернув собі звання чемпіона світу.

Передвоєнні роки

З трьох турнірів, зіграних у Монтевідео, Маргіті і Плімуті після повернення чемпіонського звання, Алехін переміг на двох перших, а на третьому поділив 1-2-ге місця з Томасом. Виступ на АВРО-турнірі 1938 року, де грали 8 найсильніших шахістів світу, був невдалим: четверте — шосте місця з восьми, поділені з Ейве і Решевським, +3 -3 =8. Капабланка посів сьоме місце, їхній мікроматч з Алехіним закінчився з рахунком 1 ½ — ½ на користь чинного чемпіона. Ботвинник, який також брав участь у цьому турнірі, писав: «Нас мотали по всій країні. Перед грою замість обіду — дві години в поїзді. Літні учасники — Капабланка і Алехін — не витримали напруження»[109]. Організатори розглядали турнір як аналог турніру претендентів, переможець якого отримає першочергове право на матч з Алехіним, але сам Алехін виступив із заявою, що готовий грати з будь-яким сильним супротивником, який забезпечить призовий фонд. Під час турніру Алехін і Ботвинник, який отримав згоду керівництва СРСР, провели перемовини про можливий матч і погодили фінансові умови, але реалізації планів завадила війна.

1939 року вийшла нова книга Алехіна «Мої найкращі партії (1924—1937)», до якої увійшли, серед іншого, аналізи найкращих партій матчів з Ейве і додаткові коментарі до партій, описаних у попередніх книгах. У серпні — вересні Алехін взяв участь у 8-й шаховій Олімпіаді, що проходила в Аргентині. Вигравши 9 партій і звівши внічию 7, він посів друге місце на першій шахівниці; перше дісталося Капабланці, який зіграв на одну партію більше і випередив Алехіна на очко[110]. Коли проходив матч Франція — Куба, всі чекали партії між Алехіним і Капабланкою, але кубинець пропустив гру. Збірна Франції у фінальному турнірі посіла місце в другій половині таблиці. Під час олімпіади вторгненням Німеччини в Польщу почалася Друга світова війна, і Алехін виступив по радіо і в пресі з закликом бойкотувати німецьку команду[111] (в підсумку в трьох матчах німецької команди були без гри зафіксовані технічні нічиї 2:2). На олімпіаді Капабланка за підтримки місцевої шахової федерації викликав Алехіна на матч-реванш, але Алехін відмовився, пояснивши це тим, що він як військовозобов'язаний повинен повернутися у Францію[112]. Перед поверненням до Європи він виграв невеликі турніри в Монтевідео і Каракасі наприкінці 1939 року[111].

Війна і життя в окупації

У січні 1940 року Алехін з дружиною прибули до Португалії, але вже через два тижні перебралися до Франції[113]. Після нападу нацистської Німеччини на Францію Алехін, який не підлягав призову за станом здоров'я[113], вступив добровольцем у французьку армію, де служив перекладачем у званні лейтенанта[114] (водночас Кмох вказує, що Алехін був офіцером медичної частини[115]).

Коли військові дії закінчились, Алехін покинув зону, окуповану німцями, і оселився на півдні Франції. У 1940 році продовжилися переговори про матч з Капабланкою. Обидва суперники хотіли зіграти цей матч, угоду було незабаром укладено, але Капабланці не вдалося дістати грошей на проведення матчу, а кубинський уряд відмовив йому в допомозі. В підсумку 1941 року матч так і не відбувся, а наступного року Капабланка помер.

У квітні 1941 року Алехін отримав дозвіл на виїзд до Португалії[116]. Незадовго до цього, з 18 по 23 березня 1941 року, паризька німецькомовна газета Pariser Zeitung за підписом Алехіна опублікувала серію антисемітських статей під загальною назвою «Єврейські і арійські шахи», які потім передрукувала Deutsche Schachzeitung. У цих статтях історія шахів викладалася з точки зору нацистської расової теорії, при цьому обґрунтовано положення, що для «арійських» шахів характерна активна наступальна гра, а для «єврейських» — захист і вичікування помилок суперника. В інтерв'ю, яке Алехін дав після звільнення Парижа союзниками (грудень 1944 року), він казав, що був змушений написати статті, щоб отримати дозвіл на виїзд, і що статті в початковому вигляді не містили антисемітських випадів, але їх повністю переписали нацисти[117]. Після війни у відкритому листі організаторам лондонського турніру (1946) Алехін уточнив, що від оригінального тексту залишилися тільки роздуми про необхідність реконструкції ФІДЕ та критика теорій Стейніца і Ласкера[118]. У 1996 році біограф Алехіна Ст. Чарушін доводив, що за переписуванням статей стояв австрійський шахіст і журналіст, редактор Паризької Zeitung і затятий антисеміт Теодор Гербец, який помер у 1945 році[119]. Водночас, інший дослідник, Жак де Моннье, стверджував, що в 1958 році бачив чернетки цих статей, написані Алехіним власноруч, які Грейс Вісхар перед смертю передала знайомому, але їх публікація буде можлива не раніше, ніж вони перейдуть у суспільне надбання за французьким законодавством (2017 рік) і тільки за згодою спадкоємців Алехіна[117].

Дружина Алехіна Грейс не побажала поїхати до нього в Португалію, оскільки не хотіла кидати своє шато поруч з Дьєппом (за відсутності Алехіна будинок все-одно розграбували нацисти). Щоб зберегти залишки майна дружини та забезпечити їй захист від репресій, які цілком могли торкнутися американки єврейського походження, Алехін був змушений брати участь у змаганнях, організованих нацистським Шаховим союзом Великої Німеччини[116]. У вересні 1941 року він посів друге місце на турнірі в Мюнхені, а до кінця 1943 року взяв участь ще в семи турнірах у Німеччині та на окупованих територіях. Чотири з них він виграв, включаючи так званий Чемпіонат Європи в Мюнхені і Чемпіонат Генерал-губернаторства Польщі, які пройшли в 1942 році, ще в трьох поділив перші місця. Серед інших шахістів, які грали в турнірах у Третьому рейху, були Керес, Боголюбов, Лундін, Штольц, Опоченський, Земіш і молода зірка німецьких шахів Клаус Юнге. Рахунок особистих зустрічей з Кересом у цей період був +3 -0 =3, з Юнге — +4 -1 =1. Кілька разів Алехін давав сеанси одночасної гри для офіцерів вермахту.

У січні 1943 року Алехін захворів на скарлатину. У зрілому віці вона протікала важко. Лікарям вдалося врятувати життя Алехіна, але здоров'я його було підірване[120]. У жовтні 1943 року Алехін виїхав на турнір в Іспанію і більше не повернувся на окуповані території. Дружина Алехіна не отримала дозвіл на виїзд і залишилася у Франції до кінця війни[121]. В Іспанії Алехін жив у бідності. Він взяв участь у кількох турнірах, здебільшого посідаючи перші місця, і виграв невеликий матч у чемпіона Іспанії Рея Ардіда з рахунком +1 -0 =3. Алехін давав приватні уроки 13-річному вундеркіндові Артуріто Помару (згодом гросмейстеру, неодноразовому чемпіону Іспанії), матеріали яких звів у пізніше опублікований шаховий підручник «Заповіт!» (¡Legado!). Крім цього, випустив збірник, до якого увійшли найбільш примітні партії, зіграні під час Другої світової війни (загалом — 117, 30 з них зіграні самим Алехіним). Останній турнір він зіграв восени 1945 року в Касересі, посівши там друге місце після Франсішку Лупи — чемпіона Португалії.

Бойкот

Наприкінці 1945 року Алехін був запрошений на турніри в Лондоні та Гастінгсі, заплановані на майбутній рік, але запрошення незабаром були відкликані: Ейве і американські шахісти (передусім Файн і Денкер) погрожували бойкотувати турнір, якщо в ньому візьме участь Алехін, через його співпрацю з нацистами і статті в Pariser Zeitung[122][123]. Алехін направив в оргкомітет лондонського турніру, а також у британську та американську шахові федерації відкритого листа, в якому пояснював, що грати на турнірах у нацистській Німеччині він був змушений через відсутність коштів, і прояснював свою позицію з антисемітським статтями, але нічого не домігся. У ході лондонського турніру група шахістів з країн-союзників створила комітет з розслідування співпраці Алехіна з нацистами, головою якого став Ейве[124]. Пропонувалося позбавити Алехіна звання чемпіона світу і оголосити йому бойкот: не запрошувати на турніри не друкувати його статей. Обговорення йшло без участі ФІДЕ[125][126]. Єдиним, хто висловився на користь Алехіна, був Тартаковер; він не лише виступив проти бойкоту, але й спробував організувати збір коштів на користь чемпіона. Зрештою, комітет вирішив передати питання на розгляд ФІДЕ[127]. Алехіну було запропоновано прибути до Франції для розгляду його справи французької шаховою федерацією. Він подав документи для отримання дозволу на в'їзд, але дозвіл прийшов уже після його смерті.

Пізніше висловлювалися припущення, що організатори бойкоту прагнули зокрема досягнути і власних корисливих цілей: у США було два ймовірних кандидати на звання чемпіона світу — Решевський і Файн, а Ейве міг розраховувати на те, щоб бути проголошеним чемпіоном світу після позбавлення Алехіна титулу. На користь цієї версії наводять аргумент про те, що після смерті Алехіна на генеральній асамблеї ФІДЕ ставилося на голосування питання про проведення матчу на першість світу між Ейве і Решевським[125][126].

З січня 1946 року Алехін жив в португальському Ештурілі. Після звісток про події в Лондоні він вів замкнутий спосіб життя і спілкувався переважно з Лупою, який став його близьким другом. На початку січня вони зіграли товариський матч, в якому Алехін переміг з рахунком 2:1½. У лютому Алехін отримав виклик від Ботвинника і дав згоду зіграти з ним матч у Лондоні[128].

Смерть і похорон

23 березня 1946 року виконком ФІДЕ офіційно ухвалив рішення про проведення матчу Алехін — Ботвинник[129], але вранці 24 березня Алехіна знайшли мертвим у його готельному номері готелю «Парк»[130][131]. Він сидів у кріслі біля столика з розставленими в початковій позиції шахами. При розтині лікарі визначили, що причиною смерті була асфіксія, яка настала внаслідок попадання в дихальні шляхи шматочка м'яса[132], хоча деякі тогочасні публікації причиною смерті називали стенокардію або серцеву недостатність[133]. Існує кілька конспірологічних версій, згідно з якими Алехіна вбили (швидше за все, отруїли), при цьому звинувачують і західні, і радянські спецслужби[134][135].

У зв'язку з кончиною Алехіна журнал «Шахи в СРСР» надрукував некролог за підписом Петра Романовського, в якому говорилося: «Алехін народився і виріс у Росії. У нашій країні розвинулися його шаховий талант і сила… Радянські шахісти високо цінують Алехіна, як видатного майстра, який зробив багатий внесок у скарбницю шахового мистецтва. Але як до людини, морально нестійкої та безпринципної, наше ставлення до нього може бути тільки негативним»[136].

Алехін був спочатку похований в Ешторілі. 1956 року підняли питання про перепоховання, радянська влада виявила бажання перенести останки Алехіна в усипальницю Прохорових поблизу Новодівочого монастиря, де покояться родичі шахіста по матері[137]. Проте, за наполяганням вдови Алехіна Грейс, прах поховали в Парижі, де жила Грейс і де Алехін провів більшу частину життя. Перепоховання відбулося 25 березня 1956 року на цвинтарі Монпарнас за участю президента ФІДЕ Фольке Рогарда і великої делегації з СРСР[138]. Мармуровий барельєф на надгробку був створений шахістом і скульптором Абрамом Барацем, особисто знайомим з Алехіним. Напис на надгробку повідомляв: «Шахового генія Росії і Франції», при цьому на ньому були невірно вказані дати життя шахіста. Грейс, яка померла в березні 1956 року незадовго до перепоховання праху чоловіка, похована в тій самій могилі. 1999 року надгробок розбився під час урагану, і барельєф був втрачений, але пізніше надгробок відновили[132].

Алехін помер непереможеним чемпіоном. 1948 року п'ять найсильніших шахістів світу розіграли чемпіонське звання в матчі-турнірі, який виграв Ботвинник.

Особисте життя

Олександр Алехін (молодший) з дружиною на турнірі в Дортмунді. 2003 рік.

Біографи зазначають, що всі дружини Алехіна були старші за нього, і для більшості з них шлюб не був першим. Про його першу дружину, Олександру Батаєву, відомо мало; вона була вдовою і працювала діловодом. Алехін офіційно зареєстрував шлюб в 1920 році, а до того кілька місяців жив у цивільному шлюбі[43]. Через рік подружжя розлучилося, і Алехін одружився з громадянкою Швейцарії Ганною-Лізою Рюгг. Через деякий час після того, як Алехін з дружиною виїхав у Європу, шлюб фактично розпався. Дружина була активним громадським діячем і не могла постійно супроводжувати чоловіка на турнірах[139]. Від другого шлюбу у Алехіна народився син Олександр (1921—2009), який жив у Швейцарії з матір'ю до її смерті в 1934 році, після чого був відданий на піклування знайомим. Участь Алехіна у вихованні сина обмежувалося фінансовою підтримкою та епізодичними особистими зустрічами під час його рідкісних поїздок у Швейцарію. Алехін-молодший у 1956 і 1992 роках відвідував меморіали Алехіна в Москві[140]. З Надією Васильєвою (в дівоцтві Фабрицькою) Алехін прожив десять років, їхні стосунки не були офіційно оформлені[141]. За спогадами дочки Васильєвої від першого шлюбу, Надія Семенівна дбала про чоловіка і вела його справи, щоб він міг присвятити себе шахам[142]. Останньою дружиною стала Грейс Вісхар, вдова британського чайного плантатора, який жив на Цейлоні. Вона мала американське громадянство і британське підданство, була старшою за чоловіка на 16 років і сама була сильною шахісткою. Цей шлюб поліпшив і матеріальне становище чемпіона світу: Грейс отримала великий спадок від першого чоловіка.

За спогадами, Алехін був різнобічно освіченою людиною і привабливим співрозмовником, володів шістьма мовами[143][144]. Деякі відзначали його забудькуватість і неуважність у побутових дрібницях, які різко контрастували з прекрасною шахової пам'яттю. Найбільше його цікавили шахи; за словами Імре Кеніга, в першій половині XX століття Алехін був одним з небагатьох шахістів, для яких гра стала професією і які визнавали, що заробляють на життя шахами[145]. Багато писали про пристрасть Алехіна до алкоголю, особливо починаючи з 1930-х років. За деякими даними, остання дружина Алехіна Грейс сама багато пила, сприяючи таким чином алкоголізму чоловіка. За словами біографа Пабло Морана, наприкінці життя Алехін мав тяжкий цироз печінки[146]. Водночас відомо, що напередодні відповідальних змагань, зокрема матчу проти Капабланки і матчу-реваншу з Ейве, Алехін дотримувався режиму і не вживав ніякого алкоголю.

Проживаючи в Парижі, Алехін був членом масонських лож «Астрея» і «Друзі любомудра». В ложі «Астрея», що перебувала під юрисдикцією Великої ложі Франції, він був присвячений в ступінь учня 24 травня 1928 року за пропозицією Вяземського, Тесленко і Гвоздановича, після опитування, проведеного Левінсоном і Тесленко. Піднесений до ступеня підмайстра 9 травня 1929 року, зведений у ступінь майстра-масона 27 лютого 1930 року. Алехін відвідував збори ложі до 1932 року, відновив членство в грудні 1937 року і виключений 27 грудня 1938 року[147]. Також він був членом Верховної Ради Франції, входив до складу ложі удосконалення (4-14 гр.) «Друзі любомудра» до 1933 року. Посвячений у ступінь Таємного майстра (ДПШУ)[148][149][150].

Алехін був великим любителем котів. Його сіамський кіт Чесс (в перекладі з англійської — «Шахи») постійно був присутній на змаганнях як талісман. Під час першого матчу з Ейве кіт обнюхував шахівницю перед кожною партією[151].

Творчість

Шахи для мене не гра, не мистецтво навіть — а боротьба, в якій, як у життєвій боротьбі, завжди перемагає сильніший.
Оригінальний текст (рос.)
Шахматы для меня не игра, не искусство даже — а борьба, в которой, как в жизненной борьбе, всегда побеждает сильнейший.

— Олександр Алехін, Москва, 8/Х 1920

Спортивним успіхам Алехіна сприяли самокритичність, вимогливе ставлення до себе:

Завдяки шахам я загартував свій характер. Шахи вчать, передусім, бути об'єктивним. У шахах можна стати великим майстром лише усвідомивши власні помилки та недоліки. Так само як і у житті

— Олександр Алехін

Характеристика творчої манери

Олександра Алехіна не можна назвати «шаховим вундеркіндом» — він почав серйозно займатися шахами у віці близько 10 років. На відміну від Капабланки, який, здавалося, не потребував вивченні теорії, Алехін розвивався як шахіст хоч і швидко, але поступово, активно вивчаючи шахову теорію і напрацьовуючи досвід. До 20 років він увійшов до когорти найсильніших шахістів світу.

Алехін найбільше відомий як прихильник яскравого атакувального стилю гри, художник, що створював складні і ефектні багатоходові комбінації[152]>[153][154]. Сам Алехін писав: «Для мене шахи не гра, а мистецтво. Так, я вважаю шахи мистецтвом і беру на себе ті обов'язки, які вона накладає на своїх прихильників»[155]. За свою кар'єру Алехін багато разів отримував призи за красу гри.

Водночас, багато фахівців відзначали глибоку позиційну гру: перш ніж почати атаку, Алехін довго закладав для неї позиційний фундамент[156][157]. За словами Гаррі Каспарова, Алехін був першим, хто інтуїтивно поєднував у своїй грі три фактори: матеріал, час (темп) і якість позиції, міг оцінити, який з факторів важливіший в даний момент і, виходячи з цього, пожертвувати чимось, щоб посилити інший компонент; тому Каспаров називав Алехіна «піонером універсального стилю гри, заснованої на тісному взаємозв'язку стратегічних і тактичних мотивів». Частим прийомом у грі Алехіна була жертва пішака за ініціативу[158].

Алехін тонко розумів динаміку позицій, завжди прагнув повнокровної гри. Розвиваючи ідеї Чигоріна, Алехін теоретично обґрунтував і практично ствердив конкретний підхід до вирішення шахових проблем, що виникають у тій чи іншій позиції. Не заперечуючи загальних законів шахової стратегії, він не вважав їх догмами; наприклад, у деяких позиціях Алехін був ладен втратити темп заради здійснення конкретного плану, який вважав правильним[джерело?].

У своїх партіях і теоретичних працях Алехін показав нерозривний зв'язок між дебютом, мітельшпілем та ендшпілем, послідовно здійснював свої стратегічні плани, нав'язуючи суперникам складну гру на всіх стадіях партії[джерело?].

В 1970 році, коли учасників «Матчу століття» (збірна СРСР проти збірної світу) попросили назвати найкращого шахіста всіх часів, більшість назвало Алехіна[159]. Боббі Фішер у 1964 році поставив Алехіна на шосте місце і написав, що «його стиль підходив йому, але навряд чи підійшов би комусь іще. Його задуми були грандіозні, повні дивних і безприкладних ідей»[160]. Файн вважав багато партії Алехіна зразковими з технічної точки зору і називав збірник партій Алехіна одним з найкращих у світі поряд зі збірниками партій Ласкера і Фішера[156]. За підрахунками статистиків, Алехін посідає перше місце серед всіх чемпіонів світу за відсотком виграних партій — 58 % (у Стейніца, Ласкера і Фішера — 55 %)[161].

Алехін яскраво проявив себе у грі наосліп, нерідко його називають найбільшим майстром цього жанру[162]. Він кілька разів ставив рекорди за кількістю суперників у сеансах одночасної гри наосліп; багато комбінацій, які включаються до збірки кращих партій Алехіна, були проведені в таких сеансах. Останній рекорд Алехіна — сеанс наосліп на 32 шахівницях у 1933 році — був побитий через чотири роки Колтановским, але й після цього багато хто віддавав у цій галузі перевагу Алехіну, оскільки він проводив сеанси проти сильних супротивників, досягаючи при цьому високих результатів. Так, серед його противників у сеансі в Нью-Йорку в 1924 році були провідні американські шахісти Кешден, Стейнер і Пінкус[163]. Сам Алехін не бачив у грі наосліп нічого надприродного, кажучи: «Мені здається, що весь секрет полягає в природженій гостроті пам'яті, яку відповідним чином розвивають ґрунтовне знання шахівниці й глибоке проникнення в сутність шахової гри»[164]. Серед тих, хто залишив спогади про Алехіна, багато хто відзначав його феноменальну шахову пам'ять — він пам'ятав усі зіграні партії й навіть через кілька років міг точно повторити й розібрати їх. За словами Капабланки, «мабуть, Алехін володів найбільш надзвичайною шаховою пам'яттю, яка коли-небудь існувала»[143].

Внесок у теорію

abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Захист Алехіна

На честь Алехіна названо багато дебютних варіантів. Захист Алехіна (перші ходи — 1.e4 Кf6) він застосував у консультаційній партії, а потім в партіях проти Земіша[165] і Штейнера[166] на будапештському турнірі в 1921 році, і майже відразу за новим дебютом закріпилася нинішня назва[167]. Варіант французької захисту 1. e4 e6 2. d4 d5 3. Кс3 Кf6 4. Сд5 Се7 5. e5 Кfd7 6. h4, відомий як атака Шатара — Алехіна, був придуманий у 1909 році Альбіном[168], але став широко відомий, коли Алехін застосував його проти Фарні (Мангейм, 1914)[169]. Іменем Алехіна названо різні продовження в будапештському гамбіті[170], віденській партії, іспанській партії[171], варіанті Вінавера у французькій захисту, сицилійському захисті[172], ферзевому гамбіті, слов'янському захисті, захисті Ґрюнфельда[173], каталонському початку, а також трьох різних варіантах у голландському захисті[174].

Алехін написав понад двадцять книг переважно збірники партій з великих турнірів і своїх власних партій з докладними коментарями. Особливість його книг в тому, що всі вони розраховані на підготовленого читача, здатного зрозуміти докладний аналіз партії; на відміну від багатьох своїх попередників, серед яких Ласкер і Капабланки, Алехін не писав підручників для початківців шахістів[94][175]. Алехіна неодноразово звинувачували в тому, що він включав у свої книги або публікував у журналах вигадані партії з ефектними кінцівками[176]. Найвідоміша з підтверджених містифікацій — партія з п'ятьма ферзями на шахівниці, яка насправді була нереалізованим варіантом з партії Григор'єв — Алехін, зіграної в Москві в 1915 році[177].

У 1920-х роках Алехін був серед перших шахістів, які грали в двоходові («марсельські») шахи. Зокрема, збереглася партія, яку він виграв чорними в 1925 році проти Альбера Форті[178].

Результати виступів

Турніри

ДатаЗмаганнямісцеРезультатПримітки
1907Москва, весняний турнір Московського шахового клубу11—135½ з 15+5 −9 =1 Олексій Алехін поділив 4—6-те місця
1908Москва, весняний турнір Московського шахового клубу12½ з 3+2 −0 =1
1908Москва, осінній турнір Московського шахового клубу16½ з 9+5 −1 =3
1908Дюссельдорф, 16-й конгрес Німецького шахового союзу, побічний турнір4—59 з 13+8 −3 =2
1908 / 1909 Москва 1
1909Санкт-Петербург, Всеросійський турнір любителів пам'яті М. І. Чигоріна113 з 16+12 −2 =22-ге місце Ротлеві (12)
1909Москва, чемпіонат57½ з 10+6 −3 =1 1-ше місце Гончаров
1909Москва16½ з 7+6 −0 =1
1910Гамбург, 17-й конгрес Німецького шахового союзу7—88½ з 16+5 −4 =71-ше місце Шлехтер
1911Карлсбад, 2-й міжнародний турнір8—1113½ з 25+11 −9 =51-ше місце Тайхманн (18)
1912Стокгольм18½ з 10+8 −1 =1
1912Вільно, Всеросійський турнір майстрів6—78½ з 18+7 −8 =31-ше місце Рубінштейн (12), 2-ге Бернштейн (11½)
1912Санкт-Петербург, зимовий турнір Петербурзького шахового зібрання17 з 9+8 −1 =1
1913Санкт-Петербург1—22 з 3+2 −1 =0 Поділив з Левенфішом
1913Схевенінген111½ з 13+10 −1 =12-ге місце Яновський (11)
1913—1914Санкт-Петербург, Всеросійський турнір майстрів1—213½ з 17+13 −3 =1Поділив з Німцовичем. 3-тє місце Флямберг (13). Матч з 2 партій за перше місце завершився внічию (+1 −1)
1914Санкт-Петербург, міжнародний турнір310 з 18,
зокрема 4 з 8 у фіналі
+6 −4 =81-ше місце Ласкер (13½), 2-ге Капабланка (13), 4-те Тарраш (8½), 5-те — Маршалл (8). Турнір складався з попереднього колового турніру для 11 гравців і фінального турніру для п'яти найкращих шахістів, результати попереднього турніру і фіналу сумувались
1914Париж1—22½ из 3+2 −0 =1 Поділив з Маршаллом
1914Мангайм9½ з 11+9 −1 =1 19-й конгрес Німецького шахового союзу, перерваний у зв'язку з початком Першої світової війни. Алехін йшов на першому місці, на другому Відмар (8½)
1915Москва110½ з 11+10 −0 =1 2-ге місце Ненароков (8½)
1919/1920Москва, чемпіонат111 з 11+11 −0 =0 Алехін грав поза конкурсом, 2-ге місце Греков (8)
1920Москва, Всеросійська шахова олімпіада112 з 15+9 −0 =6 2-ге місце Романовський (11), 3-тє — Левенфіш (10)
1921Тріберг-ім-Шварцвальд17 з 8+6 −0 =2 2-ге місце Боголюбов (5). Турнір проходив у два кола
1921Будапешт18½ з 11+6 −0 =5 2-ге місце Ґрюнфельд (8)
1921Гаага18 з 9+7 −0 =2 2-ге місце Тартаковер (7), 3-тє — Рубінштейн (6½)
1922П'єштяни2—314½ з 18+12 −1 =5 Поділив зі Шпільманом, 1-ше місце — Боголюбов (15)
1922Лондон, 17-й конгрес Британського шахового союзу211½ з 15+8 −0 =71-ше місце — Капабланка (13), 3-тє — Відмар (11), 4-те —Рубінштейн (10½), 5-те — Боголюбов (9)
1922Гастінгс17½ з 10+6 −1 =3 2-ге місце — Рубінштейн (7), 3—4-те — Боголюбов и Томас (4½). Турнір проходив у два кола
1922Відень4—69 з 14+7 −3 =4 1-ше місце — Рубінштейн (11½)
1923Маргіт2—54½ з 7+3 −1 =3 1-ше місце — Грюнфельд (5½)
1923Карлсбад, міжнародний турнір1—311½ з 17+9 −3 =5 Поділив з Боголюбовим і Мароці
1923Портсмут111½ з 12+11 −0 =1
1924Нью-Йорк312 з 20+6 −2 =121-ше місце — Ласкер (16), 2-ге — Капабланка (14½), 4-те — Маршалл (11), 5-те Реті (10½). Турнір проходив у два кола
1925Париж16½ з 8+5 −0 =3 2-ге місце — Тартаковер (4½). Турнір проходив у два кола
1925Берн14 з 6+3 −1 =2 Турнір проходив у два кола
1925Баден-Баден116 з 20+12 −0 =8 2-ге місце — Рубінштейн (14½), 3-тє Земіш (13½)
1925/26Гастінгс1—28½ з 9+8 −0 =1 Поділив з Відмаром
1926Скарборо15½ з 6+5 −0 =1
1926Бірмінгем15 з 5+5 −0 =0
1926Земмеринг212½ з 17+11 −3 =3 1-ше місце — Шпільман
1926Дрезден27 з 9+5 −0 =4 1-ше місце — Німцович (8½)
1926Буенос-Айрес110 з 10+10 −0 =0
1927Нью-Йорк211½ з 20+5 −2 =131-ше місце — Капабланка (14), 3-тє — Німцович (10½), 4-те — Відмар (10). Турнір проходив у чотири кола
1927Кечкемет112 з 16+8 −0 =8 2—3-тє місця — Німцович і Штейнер (11½). Турнір складався з двох відбіркових етапів по 10 осіб у кожному і фіналу для восьми найсильніших
1929Бредлі-Біч18½ з 9+8 −0 =1 2-ге місце — Штейнер (7)
1930Санремо114 з 15+13 −0 =2 2-ге місце — Німцович (10½), 3-тє — Рубінштейн (10), 4-те — Боголюбов (9½), 5-те Єйтс (9)
1931Ніцца16 з 8+4 −0 =4
1931Блед120½ з 26+15 −0 =11 2-ге місце — Боголюбов (15), 3-тє — Німцович (14), 4—7-ме Флор, Кешден, Штольц і Відмар (13½)
1932Лондон19 з 11+7 −0 =4 2-ге місце — Флор (8)
1932Берн1—32 з 3+2 −1 =0
1932Берн112½ з 15+11 −1 =3 2—3-тє місця — Ейве і Флор (11½)
1932Пасадена, всеамериканський турнір18½ з 11+7 −1 =3 2-ге місце Кешден
1932Мехіко1—28½ з 9+8 −0 =1 Поділив з Кешденом
1933Париж18 з 9+7 −0 =2
1933/34Гастінгс2—36½ з 9+4 −0 =5 Поділив з Лілієнталем. 1-ше місце — Флор (7)
1934Роттердам13 з 3+3 −0 =0
1934Цюрих113 з 15+12 −1 =2 2—3-тє місця — Ейве і Флор (12)
1935Еребру18½ з 9+8 −0 =1 2-ге місце Лундін
1936Бад-Наугайм1—26½ з 9+4 −0 =5 Поділив з Кересом
1936Дрезден16½ з 9+5 −1 =3
1936Подєбради (місто)212½ з 17+8 −0 =9 1-ше місце — Флор (13)
1936Ноттінгем, міжнародний турнір69 з 14+7 −1 =61—2-ге місця — Капабланка і Ботвинник (10), 3—5-тє — Ейве, Файн і Решевський (9½)
1936Амстердам34½ з 7+3 −1 =3 1—2-ге місця — Ейве і Флор (5)
1936Амстердам1—22½ з 3+2 −0 =1 Поділив з Ландау
1936/1937Гастінгс18 з 9+7 −0 =2 2-ге місце — Файн (7½)
1937Маргіт36 з 9+6 −3 =0 1—2-ге місце поділили Керес і Файн (6½)
1937Кемері4—511½ з 17+7 −1 =9 Поділив з Кересом. 1—3-тє місця — Флор, Петров і Решевський
1937Бад-Наугайм2—33½ з 6+3 −2 =1 Поділив з Боголюбовим. 1-ше місце — Ейве (4), 4-те — Земіш (1)
1937Ніцца12½ з 3+2 −0 =1
1938Монтевідео113 з 15+11 −0 =4
1938Маргіт17 з 9+6 −1 =2 2-ге місце — Шпільман
1938АВРО-турнір, десять міст у Нідерландах4—67 з 14+3 −3 =8 1—2-ге місця — Керес і Файн (8½). Турнір проходив у два кола
1939Монтевідео17 з 7+7 −0 =0
1939Каракас110 з 10+10 −0 =0
1941Мюнхен2—310½ з 15+8 −2 =5 Поділив з Лундіном. 1-ше місце — Штольц
1941Краків/Варшава, 2-й чемпіонат Генерал-губернаторства1—28½ з 11+6 −0 =5 Поділив зі Шмідтом. 3-тє місце — Боголюбов (7½)
1941Мадрид15 з 5+5 −0 =0
1942Зальцбург17½ з 10+7 −2 =1 2-ге місце — Керес (6). Турнір проходив у два кола
1942Мюнхен, «чемпіонат Європи»18½ з 11+7 −1 =3 2-ге місце — Керес (7½)
1942Варшава/Люблін/Краків, 3-й чемпіонат Генерал-губернаторства17½ з 11+6 −1 =3 2-ге місце Юнге (6½)
1942Прага1—28½ з 11+6 −0 =5 Поділив з Юнге
1943Зальцбург1—27½ з 10+5 −0 =5 Поділив з Кересом
1943Прага117 з 19+15 −0 =4
1944Хіхон17½ з 8+7 −0 =1
1945Мадрид18½ з 9+8 −0 =1
1945Хіхон2—36½ з 9+6 −2 =1 Поділив з Медіною. 1-ше місце Ріко
1945Сабадель17½ з 9+6 −0 =3
1945Альмерія1—25½ з 8+4 −1 =3 Поділив з Лопесом Нуньєсом
1945Мелілья16½ з 7+6 −0 =1
1945Касерес23½ з 5+3 −1 =1 1-ше місце Люпі

Матчі

Нижче наводиться список матчів Алехіна, за винятком виставкових матчів[179]. З 23 матчів Алехін переміг у 17, звів внічию 4 і програв 2 (1909 — Володимиру Ненарокову, в 1935 — на першість світу Макс Ейве). У колонці «Рік» зірочкою (*) позначені матчі на першість світу.

РікМістоСупротивник+=РезультатПримітки
1908ДюссельдорфКурт фон Барделебен4014½:½
1908ДюссельдорфГанс Фарні1111½:1½
1908МоскваБеніамін Блюменфельд4014½:½
1909МоскваВолодимир Ненароков0300:3Алехін здав матч достроково
1913ПетербургСтепан Левитський7307:3Матч грали до семи перемог. За умовами матчу, супротивники могли грати лише відкриті дебюти.
1913ПарижЕдуард Ласкер3003:0
1914ПетербургАрон Німцович1101:1Матч за перше місце на Всеросійському турнірі майстрів
1921МоскваМикола Григор'єв2054½:2½
1921БерлинРіхард Тайхманн2223:3
1921БерлинФрідріх Земіш2002:0
1922ПарижЙосип Бернштейн1011½:½
1922МадридМануель Гольмайо1011½:½
1923ПарижАрнольд Аурбах1011½:½
1923ПарижАндре Мюффан2002:0
1926/27Різні міста НідерландівМакс Ейве3255½:4½
1927 *Буенос-АйресХосе Рауль Капабланка632518½:15½Матч грали до шести перемог
1929 *Різні міста Німеччини і НідерландівЮхим Боголюбов115915½:9½Для перемоги потрібно було першим набрати 15½ очок і здобути 6 перемог
1933ПарижЙосип Бернштейн1122:2
1934 *Різні міста НімеччиниЮхим Боголюбов831515½:10½Для перемоги потрібно було першим набрати 15½ очок і здобути 6 перемог
1935 *Різні міста НідерландівМакс Ейве891314½:15½Матч складався з 30 партій
1937 *Різні міста НідерландівМакс Ейве1041115½:9½Матч складався з 30 партій, останні 5 відбулись, але їх не зараховано в офіційний результат. Фактичний рахунок матчу +11-6=13 на користь Алехіна
1944СарагосаРамон Рей Ардід1032½:1½
1946ЕшторілФранциско Люпі2112½:1½

Шахові олімпіади

Алехін взяв участь у п'яти шахових олімпіадах і на всіх грав за команду Франції на першій шахівниці. З 72 партій він виграв 43, 27 звів унічию і програв 2: Матисону (Латвія) в 1931 році і Тартаковеру (Польща) в 1933 році[180].

РікМістоНомерРезультатПримітки
1930Гамбург39 з 9+9 −0 =0Франція посіла 12-те місце. Алехін отримав приз за красу за партію проти Штальберга (див. вище). Не зіграв жодної партії проти команд, які посіли в кінцевому підсумку перші 8 місць
1931Прага413½ з 18+10 −1 =7Франція посіла 14-те місце. Алехін посів перше місце на першій шахівниці. Поразка від Матісона стала першою з моменту здобуття звання чемпіона світу
1933Фолкстон59½ з 12+8 −1 =3Франція посіла 8-ме місце. Алехін посів перше місце на першій шахівниці
1935Варшава612 з 17+7 −0 =10Франція посіла 10-те місце. Алехін посів друге місце на першій шахівниці. Перше посів Флор (Чехословаччина) — 13 з 17
1939Буенос-Айрес812½ з 16 (7½ з 10 у фінальному турнірі)+9 −0 =7Франція посіла 10-те місце. Алехін посів друге місце на першій шахівниці. Перше посів Капабланка (Куба) — 8½ з 11, враховувались лише результати у фінальному турнірі

Літературна спадщина

Алехін є автором багатьох шахових книг:

  • Міжнародний шаховий турнір у Нью-Йорку 1924. (1925)
  • Мої найкращі партії (1928)
  • Міжнародний шаховий турнір у Нью-Йорку 1927. (1930)
  • Матч на світову першість Алехін — Ейве (1936)
  • Ноттінгем 1936
  • На шляху до найвищих шахових досягнень (1932)

Увічнення пам'яті й образ в кіно та літературі

Див. також

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118501992 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. IV Шаховий турнір імені О.Альохіна.
  4. Книга рекордів України. Культура і мистецтво. Спорт і розваги
  5. Олександр Олександрович Альохін
  6. Ужгородський шах і мат: Всесвітньо відомий шахіст Олександр Альохін у розквіті своєї кар'єри відвідував Ужгород
  7. Шабуров, 1992, с. 9.
  8. Шабуров, 1992, с. 11.
  9. Лазебник, И. (21 сентября 2008). Александр Алехин. Новые открытия. proza.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 8 жовтня 2010.
  10. Лазебник, И. Корнями в глубине российской. О предках А. Алехина // 64 — Шахматное обозрение. — М., 1987. Вип. 3. С. 22-23.
  11. А. И. Алехин. Депутат IV Государственной Думы от Воронежской губернии[недоступне посилання з лютого 2019]
  12. Лазебник, И. Сын губернского предводителя // Шахматы в СССР. — М., 1989. Вип. 1. С. 40-43.
  13. Шабуров, 1992, с. 14.
  14. Воронков С. Русский сфинкс. chesspro.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 9 серпня 2009.
  15. Шабуров, 1992, с. 15.
  16. Шабуров, 1992, с. 20.
  17. В. Г. Шершеневич. Великолепный очевидец // Мой век, мои друзья и подруги. Воспоминания Мариенгофа, Шершеневича, Грузинова. М., Московский рабочий, 1990. С. 425.
  18. Алехин А. А. Партии вслепую // На пути к высшим шахматным достижениям = Auf deu Wege zur Weltmeisterschaft, 1923—1927. — М. : Физкультура и спорт, 1991. — С. 21. — ISBN 5-278-00401-0.
  19. Котов, 1973, с. 10.
  20. Шабуров, 1992, с. 24.
  21. Воронков С. Русский сфинкс. Ч. 2. chesspro.ru. Процитовано 10 серпня 2009.[недоступне посилання з лютого 2019]
  22. Шабуров, 1992, с. 26.
  23. Шабуров, 1992, с. 35.
  24. Воронков С. Русский сфинкс. Ч. 3. chesspro.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 10 серпня 2009.
  25. Шабуров, 1992, с. 44.
  26. Шабуров, 1992, с. 58.
  27. Котов, 1973, с. 17.
  28. Шабуров, 1992, с. 78.
  29. Воронков С. Русский сфинкс. Ч. 6. chesspro.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 13 серпня 2009.
  30. Лазебник И. Александр Алехин июль 1914-го — февраль 1917-го // Шахматы в СССР. — М., 1990. № 3. С. 42—45.
  31. Шабуров, 1992, с. 81-82.
  32. Шабуров, 1992, с. 82-83.
  33. Шабуров, 1992, с. 86.
  34. Факт нагородження часто ставлять під сумнів у зв'язку з тим, що інформацію про це ймовірно отримано зі слів самого Алехіна і вона відсутня в архівах. Див. Воронков С. Русский сфинкс. Ч. 4. chesspro.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 25 вересня 2009. і Лазебник И. Александр Алехин июль 1914-го — февраль 1917-го // Шахматы в СССР. — М., 1990. № 3. С. 42—45.
  35. Добровольський М. Алехін Олександр Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А  Й. — С. 35. ISBN 966-528-197-6.
  36. Алехин, Александр Александрович, Энциклопедия Кругосвет.
  37. Шабуров, 1992, с. 96-97.
  38. Черно-белое королевство. Беларусь сегодня. 6 декабря 2002. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 5 вересня 2009.
  39. Шабуров, 1992, с. 101.
  40. Богатырчук Ф. Мой жизненный путь к Власову и Пражскому Манифесту. — San-Francisco : Globus Publishing House, 1978. — С. 51—51. //цит. по:
  41. Winter, Edward (2002). Chess and Untimely Death Notices. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 24 травня 2010.
  42. Шабуров, 1992, с. 104.
  43. Котов, 1973, с. 16.
  44. Шабуров, 1992, с. 109.
  45. Воронков С. Шахматный пир во время чумы. chesspro.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 15 серпня 2009.
  46. Шабуров, 1992, с. 119.
  47. Шабуров, 1992, с. 121.
  48. Шабуров, 1992, с. 19.
  49. Котов, 1973, с. 56.
  50. Шабуров, 1992, с. 127.
  51. Edward Winter. The London Rules, 2008.
  52. Шабуров, 1992, с. 137.
  53. Див. наприклад: Шабуров Ю. Н. Александр Алехин. Непобежденный чемпион. С. 14.; Fine, R. The World's Great Chess Games P. 149.
  54. Линдер, И. М.. Стаття «Алехин, Александр Александрович» у ВРЕ
  55. Hooper, David; Whyld, Kenneth. The Oxford Companion to Chess. — Oxford University Press, 1984. — С. 6. — ISBN 0192175408.
  56. Ласкер Э. Учебник шахматной игры. — 6-е изд. — М. : Физкультура и спорт, 1980. — С. 325.
  57. Goldsby, A. J. (2007). Reti — Alekhine, Baden-Baden 1925. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 23 травня 2008.
  58. Александр Алехин в энциклопедии ChessPro.
  59. Richard Reti vs Alexander Alekhine, Baden Baden 1925 · Hungarian Opening: Reversed Alekhine (A00) · 0—1
  60. Ласкер Э. Учебник шахматной игры. — 6-е изд. — М. : Физкультура и спорт, 1980. — С. 324.
  61. Шабуров, 1992, с. 153-154.
  62. Черняк В. Г.. Уравнения со многими неизвестными // 64 — Шахматное обозрение. — М., 2006. № 4.
  63. Котов, 1973, с. 57.
  64. Шабуров, 1992, с. 153.
  65. Эйве М., Принс Л. Баловень Каиссы = Het Schaakphenomeen Capablanca. — М. : Физкультура и Спорт, 1990. — С. 114. — ISBN 5-278-00271-9.
  66. Шабуров, 1992, с. 164.
  67. Шабуров, 1992, с. 168-169.
  68. Шабуров, 1992, с. 169.
  69. Котов, 1973, с. 139.
  70. Fine, 1976, с. 149.
  71. Luděk Pachman, Allen S. Russell. Modern chess strategy. — Courier Dover Publications, 1971. — P. 306. — ISBN 0486202909.
  72. Reinfeld, Fred. The Immortal Games of Capablanca. — Courier Dover Publications, 1990. — P. 13. — ISBN 0486263339.
  73. Котов, 1973, с. 60.
  74. Котов, 1973, с. 58-61.
  75. Котов, 1973, с. 140.
  76. Котов, 1973, с. 141.
  77. Носик Б. Тайны разбитого надгробия // Звезда. — М., 2006. № 9.
  78. Шабуров, 1992, с. 176.
  79. Edward Winter. Capablanca v Alekhine, 1927
  80. Лист Капабланки Рюебу від 10 лютого 1928 року
  81. Шабуров, 1992, с. 178.
  82. Шабуров, 1992, с. 181.
  83. Эйве М., Принс Л. Баловень Каиссы = Het Schaakphenomeen Capablanca. — М. : Физкультура и Спорт, 1990. — С. 129. — ISBN 5-278-00271-9.
  84. Котов, 1973, с. 142.
  85. Fine, 1976, с. 149-150.
  86. Котов, 1973, с. 143.
  87. Шабуров, 1992, с. 187.
  88. 3rd Chess Olympiad: Hamburg 1930
  89. 4th Chess Olympiad: Prague 1931
  90. Шабуров, 1992, с. 194.
  91. 5th Chess Olympiad: Folkestone 1933
  92. Шабуров, 1992, с. 195.
  93. Fine, 1976, с. 150.
  94. Котов, 1973, с. 144-146.
  95. Шабуров, 1992, с. 199-200.
  96. Шабуров, 1992, с. 200-201.
  97. Котов, 1973, с. 147-148.
  98. Котов, 1973, с. 148.
  99. Donner, J. The King: Chess Pieces. — New in Chess, 2006. — С. 91. — ISBN 90-5691-171-6.
  100. Шабуров, 1992, с. 201.
  101. Sosonko, G.. Remembering Max Euwe Part I. chesscafe.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 26 вересня 2009.
  102. Владимир Крамник. (17 января 2005). От Стейница до Каспарова. e3e5.com. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 21 липня 2009.
  103. Котов, 1973, с. 149.
  104. Котов, 1973, с. 150.
  105. Котов, 1973, с. 174.
  106. Шабуров, 1992, с. 209.
  107. Шабуров, 1992, с. 210.
  108. В. Линдер, И. Линдер. «Энциклопедия шахмат», «АВРО» — турнир, 1938
  109. 8th Chess Olympiad: Buenos Aires 1939
  110. Шабуров, 1992, с. 216.
  111. Сизоненко А. (сентябрь 2000). Матч-реванш был близок. 64 — Шахматное обозрение. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 1 червня 2009.
  112. Шабуров, 1992, с. 217.
  113. Котов, 1973, с. 228.
  114. Kmoch, Hans. Grandmasters I Have Known
  115. Шабуров, 1992, с. 218.
  116. Edward Winter. Was Alekhine a Nazi?, 1989.
  117. Шабуров, 1992, с. 227.
  118. Чарушин В. А. Кто водил пером в «Паризер цайтунг» // 64 — Шахматное обозрение. — М., 1996. № 3., цит. по:
  119. Котов, 1973, с. 229.
  120. Шабуров, 1992, с. 222.
  121. Шабуров, 1992, с. 224-225.
  122. Котов А. А. Александр Алехин. С. 231.
  123. Ree, Hans. Revenge and Forgiveness
  124. Шабуров, 1992, с. 229.
  125. Котов, 1973, с. 232.
  126. Francisco Lupi's The Broken King, a memoir of Alekhine (Chess World, October 1, 1946). Цит. за: Sloan, Sam. Alekhine Controversy — Articles written by the World Chess Champion in 1941
  127. Шабуров, 1992, с. 231-232.
  128. Шабуров, 1992, с. 232.
  129. Celso Cuhna e Jose Milhazes (14 октября 2002). O mistério da morte de Alekhine. PÚBLICO. Процитовано 20 жовтня 2015.
  130. Паперно, Д. Как умер Алехин? // Шахматный вестник. — 1992.   12.
  131. Frederic Friedel (25 марта 2006). Alekhine’s death — an unresolved mystery?. Chessbase.com. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 25 серпня 2009.
  132. Edward Winter. Alekhine's Death, 2003.
  133. Кропман В. Трагедия гения // Еврейская газета. — Berlin : Werner Media Group, 2006. № 3 (43).
  134. Spraggett, K. Alekhine's Death. Part 1[недоступне посилання з вересня 2018], Part 2[недоступне посилання з вересня 2018] (Monday, March 22, 2010)
  135. П. Романовский. Александр Алехин. // Шахматы в СССР. 1946, № 5.
  136. Радио ЭХО Москвы :: Не так, 13.04.2013 14:10 Алёхин и великая шахматная эпоха: Марк Глуховский, Дмитрий Олейников
  137. Edward Winter. Graves of Chess Masters, 2003.
  138. Котов, 1973, с. 54.
  139. Гик Е. (31 липня 2002). Юбилей эпохального матча. Московський комсомолець. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 19 вересня 2009.
  140. Шабуров, 1992, с. 200.
  141. Котов, 1973, с. 55.
  142. Котов, 1973, с. 172.
  143. Бердников К. Московский забияка. ChessPro.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 11 жовтня 2009.
  144. Herman Steiner // The California Chess Reporter.  December, 1955. Т. 5, вип. 4.
  145. Агония одного гения // 64 — Шахматное обозрение.  1998. Вип. 3. С. 66.
  146. Париж. Ложа «Астрея»
  147. Париж. Ложа «Друзья Любомудрия»
  148. Сергей Карпачев. Тайны масонских орденов. — М.: «Яуза-Пресс», 2007. — с. 164. — ISBN 978-5-903339-28-0
  149. Серков А. И. История русского масонства 1845—1945. — СПб.: Изд-во им. Н. И. Новикова, 1997. — С. 165 −175 — ISBN 5-87991-015-6
  150. Sport: Chess Champion. Time. 30 декабря 1935. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 13 жовтня 2009.
  151. Шабуров, 1992, с. 235.
  152. Котов, 1973, с. 247.
  153. Fine, 1976, с. 150-151.
  154. Котов, 1973, с. 20.
  155. Fine, 1976, с. 151.
  156. Алехин — четвёртый шахматный король // Советский спорт.  2003. № 36(15981). — уривок з книги Г. Каспарова «Мои великие предшественники»
  157. Котов, 1973, с. 248.
  158. Шабуров, 1992, с. 244.
  159. Fisher’s Top Ten. Архів оригіналу за 6 лютого 2009. Процитовано 5 вересня 2009.
  160. Johannes Fischer. World Champions and Draws. Chessbase.com. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 5 вересня 2009.
  161. Eliot Hearst, John Knott. Blindfold Chess: History, Psychology, Techniques, Champions, World Records. — McFarland, 2008. — P. 73. — ISBN 0786434449.
  162. Eliot Hearst, John Knott. Blindfold Chess: History, Psychology, Techniques, Champions, World Records. — McFarland, 2008. — P. 76. — ISBN 0786434449.
  163. Алехин А. А. Партии вслепую // На пути к высшим шахматным достижениям = Auf deu Wege zur Weltmeisterschaft, 1923—1927. — М. : Физкультура и спорт, 1991. — С. 24. — ISBN 5-278-00401-0.
  164. Friedrich Samisch vs Alexander Alekhine Budapest 1921 · Alekhine Defense: Saemisch Attack (B02) · 1/2—1/2
  165. Endre Steiner vs Alexander Alekhine Budapest 1921 · Alekhine Defense: Normal Variation (B03) · 0—1
  166. Чарушин В. Защита Алехина, вариант Кляцкина // 64 — Шахматное обозрение.  1997. Вип. 7.
  167. Олейников Д. Шахматный мир сто лет тому назад: 1909. ChessPro.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 10 вересня 2009.
  168. Alexander Alekhine vs Hans Fahrni Mannheim, #31 1914 · French Defense: Alekhine-Chatard Attack. Albin-Chatard Gambit (C13) · 1—0
  169. Adam Bozon. Budapest Gambit. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 23 вересня 2009.
  170. Шипов С. Невероятное спасение претендента. В десятой партии матча Владимир Крамник упустил явную победу // Советский спорт.  2004. Вип. 176-B(16460).
  171. Эйве М. Урок девятый. Дебют (продолжение). // Учебник шахматной игры. — М. : Терра-Спорт, 2003. — 480 с. — ISBN 5-93127-232-0.
  172. Ботвинник М., Эстрин Я. Глава первая. Вариант Алехина. // Защита Грюнфельда. — М. : Физкультура и спорт, 1979. — 271 с.
  173. ChessOps — Full Group-List of Openings, Defences, Gambits and Variations. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 23 вересня 2009.
  174. Kane, P. (1992). A review of 107 Great Chess Battles 1939—1945 by Alexander Alekhine. compulsivereader.com. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 17 вересня 2009.
  175. Наприклад: Samuel Reshevsky. Great chess upsets. — Arco Pub. Co, 1976. — С. 78. — ISBN 0668034920.
  176. Воронков С. Русский сфинкс. Ч. 5. chesspro.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 3 жовтня 2009.
  177. Hans L. Bodlaender, Antoine Fourrière. (1995). Marseillais Chess. chessvariants.org. Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 17 вересня 2009.
  178. Шабуров, 1992, с. 241.
  179. Alekhine, Alexander. OlimpBase (англ.). Архів оригіналу за 12 серпня 2011. Процитовано 26 серпня 2009.
  180. В. Линдер, И. Линдер. «Энциклопедия шахмат», Алехина мемориал, 1956
  181. Шаблон:Sbdb(англ.)
  182. Winter, E. (27 липня 2011). Chess Notes. Chesshistory.com. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 9 липня 2013.
  183. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Шахматы. Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов.—М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 621 с.; 40 ил.
  • Котов А. А. Александр Алехин. — М. : Физкультура и спорт, 1973. — 255 с.
  • Котов А. А. Шахматное наследие Алехина. — 2-ге изд. — М. : Физкультура и спорт, 1982. — Т. 1—2. — 382 с.
  • Шабуров Ю. Н. Александр Алехин. Непобежденный чемпион. — М. : Голос, 1992. — 256 с. — ISBN 5-7055-0852-2.
  • Чарушин В. А. (составитель). У роковой черты (Александр Алехин в 1939—1946 годах). — Нижний Новгород, 1996. — 208 с.
  • Müller, H.; Pawelczak, A. Schachgenie Aljechin. — 2. Auflage. — Verlag Das Schach-Archiv, 1962. — 276 p.
  • Fine, R. The Age of Alekhine // The World’s Great Chess Games. — 2nd ed. — Dover, 1976. — 397 p. — ISBN 0-486-24512-8.

Посилання

Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
19932006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.