Казахська абетка

Казахська кирилична абетка — абетка казахської мови, що використовується у Казахстані та Монголії. Вона була розроблена вченим-тюркологом Сарсеном Аманжоловичом Аманжоловим і прийнята 1940 року.

Складається з 42 букв: 33 букви, що є присутні у російській абетці і 9 спеціальних казахських кириличних букв Ә, Ғ, Қ, Ң, Ө, Ұ (До 1957 замість цієї букви використовували Ӯӯ), Ү, Һ, І. Спочатку ці казахські букви ставилися у кінець алфавіту, але згодом їх розташували після співзвучних букв російської абетки.

Букви В, Ё (з 1957), ф, Х, Һ, Ц, Ч, Щ, Ъ, Ь, Э в суто казахських словах не використовуються. Букви Ё, Ц, Ч, Щ, Ъ, Ь, Э використовуються лише у запозиченх або частково запозичених з російської мови словах і пишуться відповідно до російської орфографії. Літера Х у розмовній мові вимовляється як українське К. Літера Е спочатку слова вимовляється як дифтонг [ʲe]. Э завжди вимовляється як українське Е. Літера О спочатку слова може вимовлятися як дифтонг [ʷo]. Букви І і Ы звучать наближено до старослов'янських Ь и Ъ (до падіння редукованих). Літера И звучить як псевдодифтонги ЫЙ, ІЙ. Літера У позначає нескладовий звук (подібно до білоруської Ў), а також псевдодифтонги ҰУ, ҮУ, ЫУ, ІУ. Літера Щ вимовляється як подвоєна Ш.

Такі букви позначають пари голосних переднього і заднього ряду (що відповідно називаються «м'які» та «тверді» і «вузькі» або «широкі»):

• Ә — А
• Ө — О
• Ү — Ұ
• І — Ы

В арабо-перських запозиченнях є також протиставлення Ә — А.

Оскільки наголос у казахській мові завжди стоїть на останньому складі, то на письмі він узагалі не відображається.

Набір казахського тексту на клавіатурі до недавнього часу (до поширення операційних систем і текстових редакторів з підтримкою юнікоду) був досить громіздким через проблеми з 8-бітним кодуванням, що не підтримувалися на рівні системи і відсутності стандартних комп'ютерних шрифтів. У зв'язку з цим було запропоновано більше, ніж 20 різних варіантів[1] кодування казахської кирилиці.

Були прийняті відповідні державні стандарти 8-бітних (однобайтових) кодувань: СТ РК 920-91 для DOS (модифікації однобайтової кодової сторінки CP866) і СТ РК 1048–2002 для Microsoft Windows (модифікація однобайтової кодової сторінки CP1251). Останній стандарт був затверджений лише 2002 року, і, звісно, з запізненням. Деякі інтернет-ресурси, зокрема державне інформаційне агентство «ҚазАқпарат» використовували до недавнього часу кодування цього стандарту. Тепере повсюдно використовується кодування UTF-8.

Стандартна казахська розкладка клавіатури (літера Ё при необхідності набирається в російській розкладці).

Казахська клавіатурна розкладка була створена на основі російської машинописної розкладки і затверджена стандартом РСТ КазССР 903-90. Вона постачається з операційними системами, що підтримують юнікод: Windows NT з версії 5.0 та GNU/Linux.

Специфічні казахські букви розташовані на місці основного цифрового діапазону. Для вводу цифр і символів /, *, -, + використовується допоміжна цифрова клавіатура. Внаслідок цього у стандартній розкладці не знайшлося місця для ряду поширених небуквенних символів, а також літери Ё — для її набору використовують російську розкладку клавіатури.

Арабська абетка містить 29 і один знак (ٴ) — тобто «верхня хамза», що використовується на початку слова (крім слів, які починаються з Г і К, які сполучаються лише з «м'якими голосними») для позначення «м'яких» (вузьких) голосних у всьому слові (явище сингармонізму у тюркських мовах). Накреслення на основі арабського алфавіту перського стилю. Напрямок письма справа наліво.

Почав використовуватися на території Казахстану для запису тюркських текстів з X століття в період правління Караханідів.

Довший час це письмо залишалося консонантним, тобто таким, що записує лише приголосні звуки. У 1924 році була реформована з ціллю правильної передачі казахських голосних і урахуванням казахської фонетики. Проект був розроблений Ахметом Байтурсиновим, і був ним названий «Төте жазу» — ясна писемність (нова орфографія). У 1929 році замінений латиницею яналіф.

В наш час використовується казахами (а також з деякими національними відмінностями уйгурами та киргизами) у Китаї, Афганістані, Ірані, Пакистані та інших країнах Ближнього Cходу, які використовують арабську графіку.

Таблиця форм казахської арабиці

Іссиська писемність представлена декількома пам'ятками, з яких найдавніша - напис на срібній чаші із кургана Іссик (звідси і назва), в якому була похована Золота людина. Ця писемність ще не є дешифрованою.

Слово Тенгрі, написане орхонською писемністю

Орхоно-єнісейська абетка, що інколи називають рунічною через подібність із германськими рунами (деякі руни збігаються, маючи подібне фонетичне значення), використовувалася на території Казахстану у V—X століттях тюркськими племенами, що згодом врешті ввійшли у казахський етнос. До часу монголського XII століття «руниця» була витіснена арабицею.