Ё

Ё, ё — 7-а літера білоруської, русинської та російської абеток. Використовується також в деяких неслов'янських абетках на основі гражданської кирилиці (наприклад, у киргизькій, монгольській, чуваській і удмуртській). Після приголосних означає їхню м'якість (якщо це можливо) і звук [o]; у інших випадках — поєднання [jo].

Літера Ё
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	А̄	А̊	Ӓ	Ӓ̄	Ә	Ә́
Ә̃	Ӛ	Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄
Ӻ	Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ
Ԫ	Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈
Ӂ	Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ԑ	Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ
Ӥ	Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ
Ԛ	Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ
Ӎ	Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ
Ԋ	О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄
Ӫ	Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ
Ҫ	Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ
У̃	Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́
Ұ	Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈
Ԧ	Ꚕ	Ӽ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ
Ӌ	Ҹ	Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ
Ы̆	Ы̄	Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇
Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄
Я̆	Я̄	Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ѕ	Ꙇ	Џ	Ҁ	Ѻ
Ѹ	Ѡ	Ѽ	Ѿ
Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси
Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ
Ѱ	Ѳ	Ѵ	Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ
Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ	Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ
Ꚛ
Літери кирилиці

У російській мові (тобто в російському правописі) літера «ё» використовується перш за все в тих позиціях, де вимова [(j)o] утворилася з [(j)e], чим і пояснюється похідна від «е» форма літери (запозичена із західних письменностей). У російському правописі, на відміну від білоруського, простановка крапок над «ё» факультативна.

У словах російського походження (окрім слів з приставками рос. трёх- і рос. четырёх-) завжди несе наголос. У окремих випадках ненаголошеного використання (що можливо тільки в запозиченнях: рос. кёнигсбе́ргские сёрфинги́сты, або словах з префіксами трёх- і четырёх-: рос. четырёхча́стный) фонетично тотожна з російськими «е» і «я» або має побічний наголос, але може відображати особливості написання в мові-джерелі.

В інших слов'янських кирилицях[1] літера «ё» не використовується. В українській[2] і болгарській писемностях для позначення відповідних звуків пишуть ьо після м'яких приголосних і йо в інших випадках. У сербській писемності (і побудованої на її базі македонської) взагалі немає особливих літер для голосних йотованих і (або) пом'якшувальних попередню приголосну, оскільки для відмінності складів з м'якою і твердою приголосною там застосовуються не різні голосні літери, а різні приголосні, а йот завжди пишеться окремою літерою. У церковнослов'янській абетках аналогічної «ё» літери немає внаслідок відсутності у питомих словах відповідних поєднань звуків, у запозиченнях для даного звукосполучення використовували диграф «їо»; російське «йокання» є поширеною помилкою при читанні церковнослов'янського тексту.