Калим

Калим був поширений у більшості тюркських народів Середньої Азії (узбеки, туркмени, казахи), Поволжя (татари, башкири), Сибіру (в реліктовому стані в якутів), частково Кавказу (де також був поширений і в нетюркомовних народів).

Крім того, схожі звичаї практикували деякі монгольські (буряти) і тунгусо-манчжурські (евенки) народи цього великого регіону.

Калим як плата за наречену є одним з найдавніших звичаїв у людській культурі, і в реліктовому стані зберігається в традиціях багатьох народів світу. Так, в українців такий подібний звичай сплати віна міцно вкоренився у народній весільній обрядовості.

У тюрків, віддавна кочових скотарів, калим, складався, переважно, з найбільшого скарбу — голів великої рогатої худоби, також з прикрас, тканин, побутового начиння тощо, а пізніше — з грошей (у найпізніші часи калим худобою взагалі міг бути замінений на грошовий еквівалент). Як і в решти культур світу (народів) калим є соціально і матеріально детермінованим, тобто варіюється від суспільного і матеріального стану батьків нареченої (в першу чергу) і/або нареченого, хоча традиційно існували неписані правила-«тарифи» калиму.

Калим був (і подеколи лишається) значним тягарем для нареченого (та його рідні), нерідко на його збирання йшли роки. Подеколи весілля справляли після часткової сплати калима (нерідко лише тієї частки, що була необхідна безпосередньо для проведення весільної церемонії, і про яку домовлялися під час сватання). Раніше частково несплачений калим міг бути покритий відробітками чоловіка в господарстві тестя і/або тещі (зазвичай, в незаможних родинах).

В цілому існувало декілька (три) форм розпорядження калимом:

• увесь калим ішов батькам нареченої — найбільш архаїчна і найрозповсюдженіша форма), у рідкісному випадку розірвання шлюбу (і повернення жінки до батьківського обійстя) такий калим мав бути повернутий чоловікові;
• калим розподілявся між нареченою та її батьками — перехідна форма;
• увесь калим лишався у власності нареченої — найбільш пізня форма, за якої навіть у разі розірвання шлюбу калим міг лишитися жінці назавжди.

Зазвичай калим, а саме його сплата відбувались у формі театралізованого дійства, що найчастіше було складовою весільної церемонії.

У тюрків калим, вважається, існував ще задовго до прийняття ісламу. Ісламізація з її особливим розподілом обов'язків чоловіка і жінки лише «зацементувала» звичай сплати калиму в тюрків Середньої Азії та Поволжя.

З розвитком товарно-грошових відносин, і особливо капіталізму в XIX ст. калим худобою нерідко (особливо на промисловому Поволжі) замінювався на грошовий еквівалент.

Як явище калим у Середній Азії і частково на Поволжі існував аж до утворення СРСР (1922). Радянське законодавство на місцевих рівнях встановлювало кримінальну відповідальність за сплату і прийняття калиму з метою, як вважалось, боротьби зі шкідливими пережитками феодалізму, а насправді нерідко робило явище латентним. Попри намагання центральної влади остаточно побороти явище калиму, принаймні в деяких країнах Середньої Азії (Туркменістан і Узбекистан) не вдалося — з розпадом СРСР і утворенням незалежних республік, явище, не врегульоване на правовому рівні, існує в побуті (особливо в сільській місцевості).

У міському середовищі за зразком Туреччини і арабських країн (що співставимо в цілому з рештою світу), своєрідним «калимом» вважаються весільні подарунки матері нареченої (зазвичай, коштовності), обов'язково матеріальна забезпеченість нареченого (як правило, принаймні, власне житло) і дуже часто сплата нареченим усіх рахунків за проведення весілля.

• Віно
• Викрадення нареченої
• Викрадення нареченої (Казахстан)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 4., К., 1979, стор. 514
• Калим // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

• Калим // Українська Релігієзнавча Енциклопедія