Степанакерт

Степанаке́рт (вірм. Ստեփանակերտ[2]) / Ханкенді́ [3] (азерб. Xankəndi)[4] — місто в Нагірному Карабасі, де-факто столиця і місто державного значення невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки, де-юре місто республіканського значення Азербайджану.

Місто
Степанакерт
азерб. Xankəndi
вірм. Ստեփանակերտ
Герб

Координати 39°48′55″ пн. ш. 46°45′07″ сх. д.

Країна  Азербайджан
Адмінодиниця Нагірно-Карабаська автономна область
Шушинський повіт
Голова Q101552466?
Дата заснування 1923
Площа 29,12 км²
Висота центру 813 ± 1 м
Клімат Вологий субтропічний клімат
Офіційна мова Азербайджанська мова
Населення 52 860[1]  (2011)
Міста-побратими Сан-Себастьян
Часовий пояс UTC+4
GeoNames 146970, 409421
OSM r1861810 ·R
Офіційний сайт khankendi.az
Степанакерт
Степанакерт (Азербайджан)

У 1991 році влада Азербайджану прийняла рішення про повернення місту назви Ханкенді, яку воно мало до 1923 року, однак влада колишньої НКР і місцеві мешканці, як і влада сусідньої Вірменії, цього перейменування не визнали і користуються назвою Степанакерт, за якою місто було відоме за радянських часів. Співголови Мінської групи ОБСЄ використовують паралельно дві назви: Степанакерт / Ханкенді[5].

Клімат

Місто розташоване в зоні, яка характеризується вологим континентальним кліматом зі спекотним літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 22.9 °C (73.2 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -3 °С (26.6 °F).[6]

Клімат Степанакерта
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 0,8 2,5 8,1 15,1 20,7 26,2 29,7 28,7 24,5 16,3 9,4 3,3 15,4
Середня температура, °C −3 −1,7 3,2 10,1 14,4 18,9 22,9 21,9 17,9 11,4 5,4 0,1 10,1
Середній мінімум, °C −8 −6,5 −2,1 3,6 8,3 12,6 16,3 15,6 11,5 5,5 0,2 −4,9 4,3
Норма опадів, мм 23 30.3 57.7 81.3 125.3 94.8 47.4 38.7 52.6 56.6 35.1 25.4 668.2
Днів з опадами 6,5 7,4 9,7 10 12,6 7,9 3,9 3,5 4,2 7,7 6,3 6 85,7
Вологість повітря, % 68.3 69.6 65.4 58.7 57.3 50.7 43.5 44.9 49.5 59.9 62.6 67.9 58.2
Джерело: Weatherbase

Історія

Історична назва поселення, що знаходилось на місці Степанакерта — Вараракн, через протікаючу через нього річку (поселення відоме з кінця V століття).[7][8][9] Це поселення входило в межі (з кінця IV по VIII ст .) вірменонаселеної[10] частини Кавказької Албанії, далі вірменського князівства Хачен (до XVI ст.) та вірменського мелікства Варанда (XVI–XVIII ст.), що знаходилися під сюзеренітетом різних держав, які змінювали одна одну: Арабського халіфату, вірменських Багратидів, тюркської Сельджукської імперії, тюркської держави Атабеків Ельденізідів, монгольських Хулагуїдів, Імперії Тімуридів, тюркських держав Ак Коюнлу і Кара Коюнлу, династії шахів Ірану — Сефевідів. З середини XVIII століття було володінням Карабаського ханства, з 1822 року — під безпосередньою владою Російської імперії (Шушинський повіт Елісаветпольської губернії). Через свою приналежність карабаським ханам, село наприкінці XVIII століття отримало назву «Ханкенди» (за тюркською — «Ханське селище»).

У 1847 році в селі було 80 будинків вірменських та 52 будинки російських жителів, а також вірменська церква і кладовище.[11] Близько 1900 року Ханкенді мало населення 3 000 осіб, головним чином вірмен і росіян і 2-класне училище, там на постійних квартирах знаходився 1-й Сунженсько-Владикавказький Терського війська козацький полк.[12]

Після розпаду Російської імперії влада СРСР вирішила включити Нагірний Карабах у склад новоутвореної Азербайджанської РСР як Нагірно-Карабаську автономну область (спочатку називалося «Автономна область Нагірного Карабаху»), попри те, що за етнічним складом населення вірмени становили 89,1 %, а тюрки — лише 10,0 %.[13] 6 жовтня 1923 року поселення було перейменовано на Степанакерт, на честь Степана Шаумяна — одного з керівників Бакинської комуни.[11]

Перший проект з планування та облаштування міста було складено в 1926 році архітектором Олександром Таманяном, другий у 1938 році — архітектором Слоботяником, третій у 1968 році — архітектором Дадашяном. Усі проекти слідували системі, розробленій Таманяном.[7]

У місті було відкрито сільськогосподарський технікум, місто стало центром усієї промисловості області, насамперед шовкової та виноробної. У 1939 році в місті було 10 тис. жителів, у 1959 — 20 тис., у 1970 — 30 тис., у 1975 — 33 тис. До кінця радянської епохи там було побудовано цілий ряд фабрик і заводів, зокрема електротехнічний та асфальтобетонний комбінати. Функціонували сільськогосподарський технікум, педагогічний інститут, медичне та музичне училища, історико-краєзнавчий музей, драматичний театр. У 1960 році було збудовано ансамбль центральної площі Степанакерта з будівлею обкому (нині уряду НКР).[14] Ця площа (ім. Леніна) в 1988 році стала ареною практично безперервних мітингів.

Карабаський конфлікт

26 листопада 1991 року Верховна Рада Азербайджанської РСР повернула місту історичну назву Ханкенді (азерб. Xankəndi)[15]. Влада Нагірного Карабаху залишила назву Степанакерт (вірм. Ստեփանակերտ).

Взимку 1991—1992 років місто піддавалося запеклим обстрілам з боку підконтрольної на той час азербайджанським силам Шуші (у тому числі з установок «Град»), але обстріли припинилися після переходу Шуші 9 травня 1992 року під контроль збройних сил НКР. 366-й механізований полк російської армії, розквартирований в Ханкеді був втягнутий в бої на стороні вірмен, оскільки постійно піддавався обстрілу з боку азербайджанців, особовий склад брав участь в Ходжалинській різні азербайджанців[16]. З 27 лютого по 7 березня 1992 року відбулась евакуація полку повітрям. 8-9 травня 1992 року два азербайджанські штурмові літаки Су-25 при підтримці вертольотів здійснили авіаудари по місту й передмістям, загинуло 30 людей, поранено 120[16]. 10 травня авіаудар по місту й аеродрому здійснили 4 азербайджанських вертольота. У серпні 1992 року азербайджанська авіація завдавала неодноразових авіаударів по місту.

Місто потерпало від неодноразових артобстрілів з околиць Агдаму до 24 липня 1993 року, коли вірменські війська, після масованого обстрілу з «Градів», зайняли останній і зруйнували його вщент[17][18]. Значні авіаудари по місту азербайджанські ВПС здійснили 24 березня і 23 квітня 1994 року[16]. Всього за період з 21 листопада 1991 по 12 травня 1994 року (підписання угоди про перемир'я) по Степанкерту було застосовано (за вірменськими даними) близько 21 тис. реактивних снарядів «Град», 2,7 тис. ракет «Алазань», 1,9 тис. артилерійських снарядів, 180 РБК, близько 100 500-кг фугасних бомб, включно з 8 авіабомб об'ємної детонації[16].

Сьогодення
Монумент «Ми — наші гори»

З 1993 до 2020 року Степанакерт (Ханкенді) був окупований військами Вірменії, що вважала його столицею невизнаної Нагірно-Карабаської республіки. В місті не велися серйозні бойові дії з 12 травня 1994 року. Місто було відновлено від військових руйнувань. У центрі міста розташовано пам'ятник безсмертя, встановлений в одному з центральних парків Степанакерта у пам'ять про воїнів, загиблих у Німецько-радянській війні.

За часів окупації в Ханкенді було розташовано всі законодавчі, виконавчі та судові органи влади окупаційної вірменської влади та резиденцію «президента», Національні Збори, уряд, міністерства, верховний суд та інші установи влади.

По угоді з 10 листопада 2020 року, місто залишилось за вірменськими окупантами. Однак тепер там будуть діять Азербайджанські паспорти, поліція, закони тощо. Відповідно до тристоронньої угоди, біля міста розташовується військова база російських миротворців.

Транспорт

Автомобільний транспорт

Місто з'єднують кілька якісних трас:

Степанакертський аеропорт

Міжміський автобусний рух є з Єреваном, Ванадзором, Сісіаном, Горісом та з більшістю населених пунктів та найпопулярніших визначних туристичних об'єктів НКР.

Авіаційний транспорт

Єдиний у самопроголошеній республіці аеропорт мав здійснювати регулярні пасажирські рейси з жовтня 2010 року, після вдосконалення Степанакертського аеропорту, що знаходиться за 10 км на північний схід від столиці і поки що використовується лише для приватних, туристичних, дипломатичних рейсів, а також військово-повітряними силами НКР.

Маршрутне таксі і у Степанакерті

Залізничний транспорт

Залізнична станція, так само як і аеропорт, припинила свою діяльність з початком вірмено-азербайджанського конфлікту 1987—1994 рр. На відміну від аеропорту, залізниці в Нагірному Карабасі не працюють і не відновлюються. При врегулюванні статусу Нагірного Карабаху може розпочатися будівництво залізниці до запланованої Вірменія — Іран, але наразі жодна компанія не готова вкладати такі кошти у хоч і мирну з 1994 року, але офіційно не визнану республіку.

Міський транспорт

Найпопулярнішим видом транспорту, як і в інших містах Вірменії, є маршрутні таксі та автобуси, які коштують 70 драм (1,4 грн.). Місто має розгалужену систему маршрутних таксі та автобусів. Також завдяки своїй відносній дешевизні має популярність таксі. Інших видів транспорту нема.

Телефон

З будь-якого стаціонарного телефону можна подзвонити в Україну та майже в будь-яку точку світу. Послуги мобільного зв'язку надає компанія Карабах-телеком, яка має договори про роумінг зі 140 іноземними компаніями. Зона покриття охоплює всі найпопулярніші туристичні об'єкти й абсолютну більшість населених пунктів.

Пошта

Послуги пошти надає компанія «Арцахпошта», з якої можна відправити листа з будь-якого міста чи великого села. Послуги пошти недорогі.

Інтернет

У столиці є розгалужена система інтернет-клубів та інтернет-кафе, але більшість з них працюють від ранку до вечора, а знайти інтернет-клуб уночі може бути проблематично.

Республіканський стадіон імені Степана Шаумяна

Спорт

У місті найпопулярнішим видом спорту є футбол. З середини 90-х років футбольні команди міста почали брати участь у деяких внутрішніх змаганнях у Вірменії. Так футбольний клуб «Лернаїн Арцах» презентував Степанакерт у Прем'єр-лізі Вірменії.

У 2009 році була створена Національна футбольна ліга Арцаху, у якій виступають два клуби з Степанакерта: «Лернаїн Арцах» та «Єразанк».

Національна збірна з футболу, що не входить до складу ФІФА, була створена у 2012 році та провела свій перший матч проти національної збірної невизнаної Республіки Абхазії в Сухумі 17 вересня 2012 року. Матч завершився внічию 1:1. Наступного місяця, 21 жовтня 2012 року, відбувся матч-відповідь на Республіканському стадіоні імені Степана Шаумяна, який збірна Арцаху виграла з результатом 3:0.

У місті культивуються инші видів спорту, зокрема баскетболу та волейболу.

Будинок Міністерства закордонних справ НКР
«Валлекс Ґарден Готель» у Степанакерті

Демографія

Персоналії

Уродженці

Мешканці

Міста-побратими

Світлини

Примітки
  1. Cities & towns of Azerbaijan — Population Statistics of Eastern Europe
  2. Згідно з юрисдикцією Нагірно-Карабаської Республіки
  3. Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
  4. Згідно з юрисдикцією Азербайджану.
  5. Мегтієв Р. Нагірний Карабах: історія, прочитана за джерелами. — К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2014. — С. 206.
  6. Клімат Степанакерта
  7. Армянская советская энциклопедия. — Ереван, 1985. — том 11, стр. 124—125, ст. «Степанакерт»(рос.)
  8. Краткая Армянская энциклопедия в 4-х томах (вірм.). — Ереван: «Армянская энциклопедия», 2003. — том 4, стр. 508, ст. «Степанакерт»
  9. Армянские части занимают аскеранскую крепость и вновь теряют её, Сумгаит.инфо(рос.)
  10. Б. А. Рыбаков., Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение системы феодализма на территории СССР III—IX вв. М., 1958, стр., сс. 303—313(рос.)
  11. Словарь топонимов Армении: Том4‎‎
  12. Цитович Г. А. Храмы армии и флота. Пятигорск, 1913, 520+40+XIV с. Кавказский военный округ.
  13. http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_nac_26.php?reg=2304 Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам республик СССР. Автономная область Нагорного Карабаха.(рос.)
  14. http://slovari.yandex.ru/dict/bse/article/00074/65400.htm%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D БСЭ(рос.)
  15. (рос.) Азербайджан — Армения: военные приготовления к переговорам[недоступне посилання з червня 2019] — Коммерсантъ, за 2 грудня 1991 року.
  16. (рос.) Жирохов М. Авиация в Армяно-Азербайджанском конфликте — авіаційна енциклопедія «Уголок неба».
  17. (англ.) Azerbaijan: Seven years of conflict in Nagorno-Karabakh. — Human Rights Watch, 1994. ISBN 1-56432-142-8, 9781564321428
  18. (рос.) Резолюція 853 (1993) Ради Безпеки ООН 29 липня 1993 року.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.