Кукабара велика

1776 року кукабару велику вперше неформально описав і проілюстрував (у чорно-білих барвах) французький натураліст і дослідник П'єр Соннера у звіті про свою подорож, названому фр. «Voyage à la nouvelle Guinée»[10][11]. Він стверджував, що бачив птаха у Новій Гвінеї. Проте новозеландський біолог Ейверіл Лайсат піддала сумніву це твердження. Вона вважала, що Соннера ніколи не відвідував цього острова; більше того, кукабара велика там не мешкає. Ймовірно, він отримав екземпляр опису птаха від одного з натуралістів, який супроводжував капітана Джеймса Кука під час його подорожей до східного узбережжя Австралії[12]. Едме-Луї Добантон і Франсуа-Ніколя Мартіне включили кольорове зображення кукабари, відтворене на основі опису Соннера, до їхньої спільної праці фр. «Planches enluminées d'histoire naturelle». Підпис до зображення птаха у ній французькою мовою — «Martin-pêcheur, de la Nouvelle Guinée»[13], можна перекласти як «рибалочка з Нової Гвінеї».

1782 року британський натураліст і орнітолог Джон Летем позначив цього птаха назвою англ. great brown kingfisher (укр. великий коричневий рибалочка). Цю назву 1858-го вжив інший британський орнітолог — Джон Гульд[14][15].

У 1783 році французький натураліст Йоганн Герман на основі кольорових ілюстрацій Добантона та Мартіне зробив науковий опис виду і дав птахові наукову назву Alcedo novæ Guineæ[16][17] (укр. рибалочка новогвінейський). Того ж року нідерландський натураліст Пітер Боддерт дав іншу назву — Alcedo gigas[18] (укр. рибалочка-велетень), що набула більшого поширення у науковому середовищі, ніж Alcedo novæ Guineæ[11].

У 1815 році англійський зоолог Вільям Елфорд Ліч запропонував нову назву роду — Dacelo (укр. кукабара), — як анаграму слова Alcedo, і з середини XIX століття у зоологічній літературі кукабару велику почали називати Dacelo gigas (укр. кукабара-велетень). Проте 1926 року австралійський орнітолог Грегорі Мет'юз довів, що опис, зроблений Германом, опубліковано раніше, цього самого 1783 року, а тому має перевагу[19], хоча й ґрунтувався на хибних переконаннях про походження птаха з Нової Гвінеї. Як наслідок цього аргументу, закріпилася сучасна основна наукова назва птаха — Dacelo novaeguineae[11].

Інші назви птаха в Австралії

Пара кукабар

На початку європейської колонізації Австралії письмово зафіксовано декілька назв птаха мовами австралійських аборигенів. 1798 року Дейвід Коллінз зафіксував назву: go-gan-ne-gine (ґоу-ґен-не-ґайн)[26], Рене Прімевер Лессон — cuck'anda (куканда) у 1828[27], Джордж Беннетт — gogera (ґоджера) та gogobera (ґоґобера) у 1834[28].

Британські поселенці в Австралії почали називати птаха англ. laughing jackass, що українською мовою може перекладатися як «реготливий телепень», або «сміхотливий віслюк». 1798 року таку назву вперше записав Дейвід Коллінз в англійській колонії Новий Південний Уельс[26]. Інші популярні назви птаха — англ. laughing kingfisher[23] (укр. сміхотливий рибалочка) та giant kingfisher (укр. велетенський рибалочка)[29].

Через специфічні вокальні дані, у побуті поширена назва птаха — bushman's clock — годинник бушмена (відлюдника)[5], або settler's clock (укр. годинник переселенця)[30].

Кукабара, Квінсленд

Кукабара, Мельбурн

Кукабара велика — один із найпоширеніших видів птахів в Австралії. За даними «Атласу австралійських птахів», 2002 року її популяція за чисельністю перебувала на сьомому місці, всього у країні було зареєстровано 57 628 цих птахів[33]. Проте станом на 2019 рік, згідно з дослідженнями BirdLife Australia, що базуються на спостереженнях волонтерів, кількість кукабар великих зменшилася до 32 986, та за загальною кількістю особин цей вид перемістився на 28 місце.[34]

Кукабара велика є аборигенним видом для східної частини Австралії. Її ареал простягається від півострова Кейп-Йорк на півночі до мису Отвей на півдні. Цей вид трапляється обабіч Великого Вододільного хребта. На півдні діапазон простирається на захід від штату Вікторія до півострова Йорк та хребта Фліндерс у Південній Австралії[35].

У східній частині штату Квінсленд ареал кукабари великої перекривається з ареалом кукабари синьокрилої (Dacelo leachii)[32]. При проживанні обох видів на одній території кукабара велика вибирає більш вологі місця, а синьокрила — сухіші[4].

Вид інтродукований до багатьох інших регіонів країни, ймовірно, через його репутацію, як винищувача змій. До Західної Австралії кукабару велику вперше завезено 1896 року, а в наступні десятиліття сотні птахів переміщено з Вікторії в райони навколо Перта. Сучасна межа ареалу птаха в Західній Австралії на північному заході досягає міста Джералдтона. На Тасманії кукабара велика інтродукована з 1906 року. У 1926 році птаха завезено на острів Кенгуру, а в 1940-ві на острів Фліндерс[35].

У 1860-ті відбулася спроба заселити кукабар великих на маленькому острові Кавау, що лежить у затоці Хауракі за два кілометри від Північного острова Нової Зеландії. Вважалося, що спроба була невдалою, але у 1916 несподівано виявили кукабар великих на Північному острові напроти Кавау[36]. Зараз ці птахи у Новій Зеландії мешкають на невеликій території навколо затоки Хауракі[35].

Звичайне місце проживання кукабар великих — це склерофітні ліси та рідколісся. Птахи полюбляють підлісок і лісовий намет. Якщо є можливість, кукабари селяться поблизу заболоченої місцевості. Іноді живуть на частково відкритих ділянках або на сільгоспугіддях з лісосмугами і живоплотами вздовж доріг. У населених пунктах кукабар можна зустріти у парках і садах[37].

Кукабара з геконом у дзьобі.

Кукабара велика — хижак. До її раціону входять миші, дрібні плазуни — змії та ящірки (переважно сцинки), багатоніжки, черви, маленькі птахи й комахи, як-от цвіркуни та жуки. Кукабари також падальники[38]. Доросла кукабара за день з'їдає в середньому три миші або їх харчовий еквівалент. Молоді особини потребують більше їжі[39].

Кукабари великі не вдаються до активного переслідування здобичі. Зазвичай вони сидять у верховітті, терпляче очікують жертву і, дочекавшись, зненацька нападають на неї[38]. Ці птахи ковтають здобич цілою, попередньо розтрощуючи її кістяк, щоб було легше це зробити[39].

Живе невеликими родинними групами, але може жити попарно, а іноді й поодинці[38]. Кукабари великі є моногамні, територіальні птахи, які гніздяться в дуплах дерев, рідше — на крутих схилах берегів річок, скиртах сіна та на будівлях[38].

Сезон розмноження триває з вересня по грудень[29].

Самиці відкладають від одного до п'яти білих яєць. Висиджування триває 25—26 днів. У виводку переважно троє пташенят, які вилуплюються без оперення та сліпими[40]. Внаслідок поширеного в кукабар каїнізму, одне з них має загинути. Боротьба за виживання триває до трьох діб. Якщо за цей час не виявлено найслабшого, мати сама провокує поновлення цієї боротьби[32]. Пташенята залишають гніздо на 4–5-й тиждень після вилуплення[38].

Піклування про пташенят аж до трирічного віку — зазвичай колективна справа як батьків, так і старших братів та сестер[5]. Часто трапляється, що ці старші сестри, принісши у гніздо їжу й зчинивши гармидер, не віддають харчу малюкам і потай самі з'їдають його, якщо поблизу немає інших птахів-спостерігачів[32].

Середня тривалість життя кукабари великої становить 11–15 років у дикій природі й 15–20 років у неволі[41].

Кукабара в польоті

Кукабари великі є найбільш уразливими при нападах з повітря. Найбільшу загрозу кукабарам становлять яструби, шуліки, орли та сови. Серед ссавців хижаками, що полюють на кукабар, є інтродуковані види з Європи — здичавілі коти та лисиці. Пташенята кукабар стають здобиччю для кволів (сумчастих куниць), варанів, змій та ящірок. Посуми є головною загрозою для яєць кукабари[40].

Кукабари, у порівнянні з іншими птахами, літають доволі повільно, через це вони вразливі при зіткненнях із транспортними засобами. Багато кукабар гине, коли вони поїдають падаль на автомобільних дорогах[40].

Лісові пожежі в Австралії завдають великої шкоди кукабарам — нищать птахів і їхню харчову ланку. Скороченню харчової бази також сприяє вирубування лісів[40].

З 1990 року монетний двір Перта випускає срібну інвестиційну монету із зображенням кукабари великої (англ. Australian Silver Kookaburra). Маса монети складає одну тройську унцію. До 2018 проба срібла була 999.0, потім вміст срібла збільшився до 999.9.

Станом на 2019 рік, починаючи з 1990 року аверс монети завжди має незмінне зображення королеви Єлизавети II, а малюнок реверсу змінюється щороку, але завжди зображує кукабару.[49]

Для відзначення 25-ї річниці початку випуску, у 2015 році монета мала копію зображення найпершої випущеної монети 1990 року.[50]

• Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

• Laughing Kookaburra // с. 160. What Bird is That, Neville W. Cayley (Author), Terence R. Lindsey (Editor), ISBN 0207155569, HarperCollins Publishers (Australia) Pty Ltd (31 December 1984) (англ.)
• Higgins, Peter J., ред. (1999). Dacelo novaeguineae Laughing Kookaburra. Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 4: Parrots to dollarbird. Melbourne: Oxford University Press. с. 1121–1138. ISBN 978-0-19-553071-1. (англ.)
• Laughing Kookaburra // Національне географічне товариство (англ.)

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.