Лансере Микола Євгенович

Микола Євгенович Лансере (14 [26] квітня 1879, Санкт-Петербург, Російська імперія 6 травня 1942, Саратов, СРСР) — російський та радянський архітектор, художник, мистецтвознавець, професор Петербурзької академії мистецтв. Член товариства «Світ мистецтва».

Лансере Микола Євгенович
Народження 26 квітня 1879(1879-04-26)[1]
Смерть 6 травня 1942(1942-05-06)[1] (63 роки)
Країна
(підданство)
 Російська імперія
 СРСР
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1904)
Діяльність мистецтвознавець, архітектор
Праця в містах Санкт-Петербург
Батько Лансере Євген Євгенович
Діти ·Aleksey Nikolaevitsj Lansered
 Лансере Микола Євгенович у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

Микола Лансере народився 26 квітня 1879 року в Санкт-Петербурзі. Родовід Миколи Лансере походить від видатної династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько, Євген Олександрович Лансере — відомий скульптор-анімаліст. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере — займалася графікою та живописом. Рідний дід Микола Бенуа — відомий архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брат Євген Євгенович Лансере (1875—1946) — визнаний графік і живописець, сестра Зінаїда Євгенівна (Лансере) Серебрякова (1884—1967) — видатна художниця.

Батько помер, коли Миколі було шість років. Разом із своїми п'ятьма братами і сестрами дитинство провів у родинному маєтку в Нескучне Харківської губернії та в будинку родини Бенуа в Санкт-Петербурзі. Микола Лансере навчався в Другій Петербурзькій гімназії й 1898 року вступив до Вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв. Саме тоді його дядько, Леонтій Миколайович Бенуа, очолював архітектурний відділ. Микола Лансере закінчив Академію 1904 року.

Дореволюційні роки

1897 року й 1902 року мандрував країнами Європи, де вивчав різні архітектурні стилі. Від 1898 — член художнього товариства «Світ мистецтвава». 1903 року Микола Лансере, разом із Володимиром Щуко, перебував у творчому відрядженні вивчаючи регіони Пскова й Новгорода. 1907 року в журналі «Світ мистецтва» вийшла праця Миколи Лансере «Вандалізм у Новгородській та Псковській губерніях». Працював архітектором у Москві й реставратором у Санкт-Петербурзі. Згодом провів дослідження й написав твір «Царське село під час правління Єлизавети».

1918—1920 рр. мешкав у містах Анапа й Нахічевань-на-Дону.

Перший та другий арешти

1920 року Миколу Євгеновича заарештували на короткий термін більшовики в Петрограді.

Від 1922 року він працював хранителем Державного російського музею. Одночасно, з 1908 року викладав у закладах вищої освіти Санкт-Петербурга (Ленінграда). 1927 року отримав звання професор.

2 березня 1931 року Миколу Лансере заарештували вдруге. 19 січня 1932 року його засудили Колегією ОДПУ за статею 58, ч. 6 і 11 Кримінального кодексу РРФСР «шпигунство на користь Франції». Розстріл змінили на 10 років ув'язнення. Саме тоді Микола Лансере працював в Особливому конструкторсько-технічне бюро (ОКТБ-12), що розташовувався у в'язниці ОДПУ на вулиці Воїнова. Був достроково звільнений 2 серпня 1935 року.

Третій арешт

Миколу Лансере знову заарештували 11 червня 1938 року (за іншими даними 22 травня 1938 року) в Оранієнбаумі й засудили 26 червня 1939 року до 5 років ув'язнення за шпигунство. Миколу Євгеновича направили до пересильного пункту Котлас, де влітку 1939 року неофіційно зустрічався з сином Олексієм (червень) і дружиною (серпень). Від січня до червня 1940 року знаходився у Воркутлаге.

У серпні 1940 року був етапований до Москви для перегляду справи, а в червні 1941 року Миколу Євгеновича відправили до Саратова.

5 травня 1942 року Микола Євгенович Лансере помер у тюремній лікарні в Саратові. Там же похований на тюремному цвинтарі. 5 листопада 1957 року його реабілітували посмертно.

Родина

Дружина — Олена Казимирівна Лансере (уроджена Подсендковська, 1885—1974), діти — Наталія Миколаївна Лансере (1910—1998, архітектор; зберігала, систематизувала та підготувала до друку архівні матеріали батька) й Олексій Миколайович Лансере (1916—2004, архітектор).

Вибрані архітектурні проєкти

В архітектурних творах застосовував стильові форми неокласицизму, давньоруського зодчества, бароко, англійської готики, маньє­ризму, палладіанства, модерну та конструктивізму.

Санкт-Петербург

  • 1909 — пам'ятник Петру I на проспекті Малий Сампсоніївський. Скульптор Марко Антокольський. 2003 року на цьому місці встановлено копію пам'ятника.
  • 1909 — брав участь у побудові каплиці, огорожі й паперті Сампсоніївського собору під керівництвом Андрія Аплаксина.
  • 19111913 — надгробний пам'ятник Сергію Боткіну в Некрополі майстрів мистецтв, Олександро-Невська лавра.
  • 1913 — метеорологічний павільйон на Малій Конюш­ній (Єлагінський острів). Скульптор Василь Кузнецов (відновлений 1997).
  • 19131914 — особняк Маргарити Новинської й Варвари Засецької на Пісочній набережній, 10.
  • 19141916 — особняк Безакових (Федора Миколайовича, Миколи Миколайовича, Олександра Миколайовича) на вулиці Чайковського, 43. Будівля спроєктована спільно з Миколою Лукницьким і добудована в 19291930 рр.
  • 19141915 — фасад Школи народного мистецтва на розі набережної річки Мойки й набережної каналу Грибоєдова, 2. Автор Інокентій Безпалов.
  • 1923 — квартира О. Пушкіна на Мойці
  • 1925 — один із творців експозиції Літнього палацу Петра І.
  • 1929—1931 — адміністративні і цехові корпуси заводу точного ма­шинобудування.
  • 1930 — житлові будинки для співробітників ГПУ на розі вул. І. Воїнова (нині Шпалерна) і проспекту М. Чернишевського в Ленінграді.
  • 1930 — адміністративний будинок Ленінградського ОГПУ на Литейному проспекті.
  • 19311932 — проєкти фасадів адміністративної будівлі (ОДПУ) на розі Шпалерної вулиці і Ливарного проспекту, 4 в Ленінграді.
  • 1931—1935 — реконструкція Кінногвардійського манежу під гараж ОДПУ
  • 1931—1935 — внутрішнє оздоблення урядової дачі на Кам'яному острові (15 кімнат і ескізи меблів)
  • 1934—1937 — житловий будинок працівників Інституту експериментальної медицини на Кам'яноострівському проспекті, 69.

Інші міста

  • 1907 — проєкт Єпархіального жіночого училища в м. Курськ, разом з Олександром Таманяном.
  • 1907 — реконструкція будинку Є. Глушкова в Царському Селі (нині м. Пушкін Санкт-Петербурзької міськради).
  • 1910 — пам'ятник Петру І у м. Лодейне Поле, нині Ленінградської області.
  • 1913—1914 — інтер'єри особняка В. Кочубея в Царському Селі.
  • 1919 — будівля вокзалу в м. Новочеркаськ, нині Ростовської області.
  • 1920 — Народний дім у м. Азов, нині Ростовська обл.
  • 1920 — інтер'єри урядових дач поблизу м. Валдай й Москви.
  • 1920 — проєкт залу засідань і кабінету голови Раднаргоспу в Кремлі.
  • 1920 — оздоблення пасажирських приміщень кількох суден-рефрежираторів лінії Ленінград–Лондон.
  • 1922—1923 — планування м. Грозного (нині Чеченська Республіка).
  • 1924—1925 — Палац культури в Ростові-на-Дону, разом з О. Дмитрієвим.
  • 1928 — пансіонат і будинок Юрія Ос­моловського на курорті «Ястребина гора» поблизу м. Данциґ, нині Ґданськ, Польща.
  • 1929 — отримав 13-у премію (з 453-х представлених проєктів) у міжнародному конкурсі на маяк-пам'ятник Христофору Колумбу у Сан-Домінґо.
  • 1930 — житлові будинки для співробітників ГПУ на Пирогівській набережній в Москві.
  • 1930 — будинок відпочинку ГПУ в м. Сочі.
  • 1931—1935 — оздоблення кабінетів Наркома внутрішніх справ і зали засідань Московського кремля.
  • 1931—1935 — архітектурні проєкти будівлі гарячого цеху алюмінієвого заводу у Волховстрої (нині — місто Волхов).
  • 1931—1935 — проєкт будинку відпочинку ГПУ в Хості.
  • 1934—1937 — ком­плекс будівель Всесоюзного інституту експериментальної медицини в Москві, у складі авторського колективу.
  • 1931—1935 — проєкти оздоблення інтер'єрів пароплава «Севастополь», яхти і катери серії «Г4» верфі НКВС за замовленням Центрального Комітету компартії Абхазії
  • садиба брата в с. Усть-Хрестище Тимского повіту (нині — с. Хрестище Радянського району Курської області).

Проєкти в Україні

  • 1915—1917 — вілла П. Рігера в Ланжероні поблизу Одеси.
  • 1930 — брав участь у розробці проєкту «Театр масової музичної дії» для 4 тис. осіб у Харкові (разом з О. Ізосимовим; це був наймасштабніший помисл в історії радянської архітектури, але конкурс не був реалізований).

Інша діяльність

Микола Євгенович автор графічних малюнків, ілюстрував книжки.

Збережені акварелі:

  • «Берег моря» — 1908; розмір 30х38,3 см; приватна колекція, Москва
  • «Нахічевань» — 1920; розмір 31,1х47,3 см; приватна колекція, Москва
  • «Церква в Нахічевань-на-Дону» — 1920; розмір 45,5x58,5 см; приватна колекція, Москва
  • «Снопи. Затуленьє» — 1937, розмір 20 х 29 см; приватна колекція, Москва
  • «Затуленьє. Річка Оредеж (у бік Перечина)» —1936, розмір 24,4х29,2 см; приватна колекція, Москва
  • «На озері» — 1937, розмір 24,3х34,5 см; приватна колекція, Москва
  • «Ростов Великий» — 1930; бумага, акварель, графітний олівець; розмір 21,6х30,9 см; приватна колекція, Москва
  • Серія із зображенням пам'яток Санкт-Петербурга та його око­лиць: «Гатчина» — 1924; «Пушкіно» — 1926; «Петергоф» — 1929

Збережено декілька малюнків із тюремного життя.

Літературні твори

  • Будівництво палаців імператора Миколи І (рос. Дворцовое строительство императора Николая І) // «Старые годы». Вересень, 1913; співавторство.
  • Архітектура й сади Гатчини (рос. Архитектура и сады Гатчины) // «Старые годы». Липень—вересень, 1914.
  • Головне адміралтейство й короткий нарис його створення (рос. Главное адмиралтейство и краткий очерк его создания). Ленінград, 1926.
  • Фонтанний дім (побудова й реконструкція) (рос. Фонтанный дом (постройка и передел­ка) // Західно історично-побутовий відділ Державного російського музею. Лениінград, 1928. Т. 1.
  • Літній палац Петра І. (рос. Летний дворец Петра І). Ленінград, 1929.
  • Лансере Н., Вейнер П., Трубников А., Казнаков С., Пенэ Г. Гатчина при Павле Петровиче, цесаревиче и императоре. СПб.: Лига, 1995. — 352 с. — (Мраморная серия). — 10 000 экз. ISBN 5-88663-002-3.
  • Лансере Н. Е. Винченцо Бренна. СПб.: Коло, 2006. — 288 с. — 1500 экз. ISBN 5-901841-34-4.

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела

  • Ежегодник Общества архитекторов-художников. Выпуск 13. Ленинград. 1930 г. Стр. 46-53.
  • Петров А. Николай Лансере // Советская архитектура, 18. — М., 1969. Стр. 80-84.
  • Оль Г. А., Лансере Н. Н. Николай Лансере. Л.: Стройиздат. Ленингр. отд-ние, 1986. — 184 с. — (Мастера архитектуры). — 20 000 экз. (в пер.).
  • Архитекторы-строители Санкт-Петербурга середины XIX — начала XX века. Справочник. — СПб.: «Пилигрим», 1996. Стр. 191, 192.
  • В. А. Витязева, М. А. Модзалевская-Лансере. Историк русской архитектуры Николай Евгеньевич Лансере и его книга «Винченцо Бренна» // Лансере Н. Е. Винченцо Бренна. СПб., 2006. ISBN 5-901841-34-4.
  • А. І. Шушківський. Лансере Микола Євгенович / Енциклопедія сучасної України. 2016.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.