Морська піхота України

Народження регулярної української морської піхоти в сучасному розумінні припадає на 1918 рік, а точніше, на час існування Української Держави у формі Гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня— 14 грудня 1918 року).

Морський міністр УНР М. І. Білинський і С. O. Шрамченко (у формі 1-го Гуцульского полку морської піхоти), 1919 р.

Колишній генерал Російської Імператорської армії, а нині Гетьман Павло Петрович Скоропадський розумів важливість такого роду військ, як морська піхота, для підвищення потужності збройних сил та обороноздатності держави. Як «Верховний Воєвода Української Армії і Флоту» він у перший же місяць свого перебування при владі звернув увагу на необхідність створення служби морської піхоти, тим більше, що Українська Держава мала дуже протяжну берегову лінію по Чорному і Азовському морях (за винятком Криму). З огляду на це 23 травня 1918 року гетьман Скоропадський видав указ Україні по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби».

Завданням Морської піхоти було несення служби на узбережжі держави та військово-морських фортецях, а також, здійснення десантних операцій. Бригада морської піхоти, відповідно до вищезазначеного указу, ділилася на три частини. Одна з них повинна була виконувати свої обов'язки на території від західного кордону Української Держави до Сичавки, друга — від Сичавки до Станіслава, а третина — від Станіслава до Перекопу. Крім основних завдань, в обов'язки полків морської піхоти входила охорона майна Морського відомства. Цим же указом були призначені командири полків та начальники відділів. На першому ж етапі розгортання бригади, насамперед було розпочато формування трьох батальйонів морської піхоти у кожному з полків.

Початок саме такому складу частин морської піхоти поклав черговий указ Скоропадського по Морському відомству. Відповідно до нього, кадровий склад частин складався з трьох полків, кожен з яких складався з трьох куренів, а курінь вміщав у собі чотири чоти Морської піхоти й одну кулеметну команду. Комендантом (пізніше командиром) 1-го полку Морської піхоти став військовий старшина Іларіон Ісаєвич. Незабаром, указом Скоропадського по Морському відомству (й по Головному Управлінню у справах особливого складу флоту), як згадував капітан-лейтенант Шрамченко: «Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ козацьких і Флоту 24 жовтня 1918 в присутності Своїй в місті Києві зволив» підвищити Ісаєвича до звання полковника із затвердженням його на посаді командира 1-го полку Морської піхоти.

Всіма справами морської піхоти, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу, відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства. З початку створення відділу ним завідував керівник збройних загонів при гетьманському перевороті 29 квітня 1918 року полковник В. Дашкевич-Горбацький, а з 21 липня 1918 року (відповідно до указу гетьмана по Морському відомству) на чолі відділу став полковник Ястржембський. Згодом відділ очолив підполковник Гаврило Никогда.[2]

С. O. Шрамченко і Б. Гловацький, чиновник морської піхоти УДФ, 1919 р.

15 липня 1918 відповідно до указу Скоропадського по Морському відомству для Морської піхоти було встановлено ​​формений одяг піхотного взірця з додаванням чорного канта навколо погонів і якоря на них — золотого для старшин і підстаршин, жовтого для козаків.

Незабаром Морські піхотинці, як і всі Військово-Морські Сили Української Держави, отримали (згідно з гетьманським указом по Морському відомству від 18 липня 1918 року) затверджений Скоропадським новий Військово-морський прапор. Пізніше, в 90-х роках XX століття, цей прапор стане символом Військово-Морських Сил незалежної України.

1 серпня 1918 відповідно до указів Скоропадського по Морському відомству було призначено й оголошено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а також призначено особовий склад Управління берегової оборони південно-західного району Чорного моря. Начальником берегової оборони південно-західного району Чорного моря було призначено контр-адмірал Семен Семенович Фабрицький.

Морські піхотинці, як і всі старшини і козаки, складали присягу на вірність Українській Державі (її текст був затверджений відповідним законом від 30 травня 1918 року), а також відповідали перед Законом про військову підсудність, який був затверджений Гетьманом 30 травня 1918 року.

Крім того, як і їхнім колегам з інших родів військ Української Держави, Морським піхотинцям, відповідно до затвердженого Гетьманом 1 серпня 1918 Закону про політично-правове становище службовців Військового відомства, заборонялося «входити до складу і брати участь в будь-яких союзах, гуртках, товариствах, партіях, спілках, комітетах та інших організаціях, що мають політичних характер».

31 серпня 1918 року секретний наказ по Морському відомству визначив повну дислокацію всіх частин оборони Чорного моря та узбережжя південно-західного району. При цьому частини морської піхоти розміщувалися наступним чином:

Одеса :

• Управління Корпусу морської охорони,
• Штаб 1-го району морської охорони,
• Штаб 1-го полку морської піхоти,
• Штаб 1-го ескадрону морської кавалерії,
• Телеграфна і телефонна чоти морської піхоти. (Всього близько 300 осіб).

Група морських піхотинців армії УНР, інтернованих в польських таборах, 1919—1920 р.

Миколаїв : Штаб 2-го району морської охорони,

• 2-й батальйон 2-го полку морської піхоти,
• 2-й артилерійський дивізіон,
• Телеграфна і телефонна чоти морської піхоти. (Всього близько 1200 осіб, 8 гармат).

Очаків : 1 батальйон 2-го полку морської піхоти,

• 1-й артилерійський дивізіон,
• Штаб 2-го ескадрону морської кавалерії,
• Півсотня саперів і мотоциклетна команда (Всього близько 800 осіб, 12 гармат).

Херсон : штаб 3-го району морської охорони,

• Штаб 3-го полку морської піхоти.

Перекоп : штаб 3-го ескадрону морської кавалерії.

У жовтні 1918 року на службу до лав Війська Українського повинні були бути покликані новобранці 1899 року народження, однак, через складні внутрішньо- та зовнішньополітичну ситуації, восени 1918 року набір призовників було відкладено на пізніший час.

3 лютого 1919 року Симон Петлюра видав наказ № 68/32 про заснування Морського полку. Першим його комендантом став полковник Г. Никогда. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР, який очолив сотник Омелян Гемпель. Підрозділ комплектувався старшинами, підстаршинами і моряками, переважно вихідцями з Гуцульщини і Наддністрянщини, які служили в австро-угорському флоті на Адріатиці. Набір до його лав розпочався у Вінниці, а згодом у Коломиї. Частини морської піхоти УНР були представлені також двома Наддніпрянськими морськими піхотними полками і бронепотягом «Чорноморець».

Особовий склад Морського полку брав участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР.[3]

Перша рота морської піхоти. Спільні з НАТО навчання «Exercise Northern Light 03». 17 вересня 2003 р. Шотландія.

22 лютого 1992 року в Севастополі 880-й батальйон морської піхоти зі складу 810 ОБрМП ЧФ під командуванням майора Віталія Рожманова склав присягу на вірність українському народові. Батальйон був найкращим у складі 810-ї окремої бригади морської піхоти, до якої він входив, за підсумками попереднього 1991 року.[4] Сержанти і матроси, призвані на службу з Російської Федерації, залишилися у складі батальйону і підписали заяви про бажання дослужити термінову службу в українській частині. Існують чутки, що тоді ж Міністр оборони України наказав зарахувати  Окремий батальйон Морської піхоти до складу Збройних Сил України, але підтвердження цьому нема.^{[джерело?]} З інших джерел  відомо, що у 1992 році, на початку січня по всім флотам колишнього СРСР (всі флоти після ГКЧП було віднесено до стратегічних сил СНД) надійшла директива про скорочення по одному батальйону морської піхоти (наприклад в 61 ОбрМП ПФ підлягав скороченню 875 обмп (2 обмп бригади, командир батальйону на час скорочення був майор Остапенко І. В.), тому 880 обмп підлягав скороченню.^{[джерело?]} Не виключено, що для збереження частини  було здійснена спроба приведення її до присяги на вірність Україні, тому, що майже кожен місяць приходили нові тексти присяги РФ для флотів.^{[виправити стиль]}

Командування Чорноморського флоту після доповіді в Москву зробило все, щоб не допустити переходу морських піхотинців під юрисдикцію України (такого і не могло бути, бо таких прецедентів в історії нема, тим паче, що мова йде про дві, на той вже час незалежні держави). Як наслідок — командир батальйону та його заступники були звільнені з посад, батальйон розформований, а особовий склад розподілений в інші військові частини, як і проходить процес скорочення частин. Якби В. Рожманов хотів би служити, то перейшов би до складу ВМС, але він обрав інший шлях.^{[джерело?]}

1 липня 1993 року, після створення Військово-морських сил України, в Севастополі був сформований 27-й окремий батальйон морської піхоти, до якого були зараховані найкращі офіцери Чорноморського флоту, які виявили бажання служити Україні. Вони принесли з собою дух і традиції, властиві лише цьому елітному роду військ.^{[джерело?]}

БТР-80 під час висадки морської піхоти. 2010 р.

Для того, щоб 27-й окремий батальйон морської піхоти якнайшвидше став боєздатною одиницею, особовий склад строкової служби для нього відбирали серед солдатів і сержантів Аеромобільних військ. Було проведено психологічне тестування добровольців, перевірялися фізичні якості кандидатів в морські піхотинці і їх моральні якості, стан військової дисципліни. Високими залишаються вимоги до підбору новобранців для проходження служби в Морській піхоті і сьогодні.

1 вересня 1993 року під Феодосією був сформований 41-й окремий батальйон морської піхоти, а 20 вересня, згідно з директивою начальника Генштабу ЗС України, було сформовано управління 4-ї окремої бригади МП ВМСУ (смт. Краснокам'янка, (Кизилташ, Феодосія-13).

У 1995 році, після прийняття Верховною Радою України ряду законів, які обмежували самоврядування Автономної республіки Крим[5], за сприяння силових відомств РФ[6], на півострові розпочалися масові заворушення, що супроводжувалися вимогами проведення референдуму. На нього планувалося винести питання про прийняття Конституції автономної республіки[7] і подальшого повернення повноважень, раніше гарантованих Конституцією та окремими законами України. Для врегулювання заворушень були залучені бійці морської піхоти, їм на допомогу у Крим були направлені 2 полки з бронетехнікою зі складу 5-ї Львівської дивізії НГУ і 17-й полк спеціального призначення з Чугуєва.[8][9]

1-й батальйон морської піхоти на церемонії відкриття навчань НАТО у Польщі. Листопад 2013.

Від травня 1996 року до листопада 1997 року 4 ОБрМП входила до складу Національної гвардії України. У 1997 році морська піхота знову була передана до складу військ берегової оборони військово-морських сил України.^{[джерело?]}

За концепцією 1993 року бригада морської піхоти ВМС України повинна була складатися з двох окремих батальойнів морської піхоти (Вовк і Лев), окремого десантно-штурмового батальйону («Сокіл з блискавкою»), окремий розвідувальний батальйон («Крила летючої миші і Меч — Удар в ночі»), окремий інженерно-саперний батальйон («Клеша Краба»), один самохідно — артилерійський дивізіон (Алебарда), протитанковий дивізіон (Арбалет), зенітний дивізіон (Сокіл в прицілі), окрема рота зв'язку й інші підрозділи.[10]

В 2003—2004 роках у результаті реформи бригада була скорочена до батальйону морської піхоти.

Після створення Об'єднаних сил швидкого реагування батальйон морської піхоти було включено до їх складу, а у його складі було створено повітрянодесантний підрозділ (десантно-штурмова рота морської піхоти).

Станом на середину 2000-х, Морська піхота України мала лише один окремий батальйон у складі Військ Берегової оборони ВМСУ ЗСУ і входила до складу Об'єднаних сил швидкого реагування з пунктом дислокації в місті Феодосії. Концепція застосування Морської піхоти описувалася загальними завданнями: дії, спрямовані на захоплення пунктів базування ВМС, портів, островів, окремих ділянок узбережжя супротивника. Якщо ж основну частину десанту складають підрозділи сухопутних військ, Морська піхота висаджується в передових ешелонах для захоплення пунктів і ділянок на узбережжі і забезпечення висадки на них основних сил. Пріоритетом також була миротворча діяльність і боротьба з терористичними формуваннями, ведення військових дій на своїй території, відсіч агресії з боку противника.

Новий 501-й окремий батальйон морської піхоти створений 26 грудня 2013 року шляхом реформування 501-го окремого механізованого батальйону Військ берегової оборони ВМС України, що дислокується у Керчі.[11]

Після захоплення півострова російськими військами, із двох батальйонів у понад 650 осіб, вірними Україні залишилися 196 (1-го — 137, та 501-го — 59 морпіхів). Після анексії Криму в морській піхоті України залишилось 200 чоловік[12].

Морпіх з 1-го окремого батальйону морської піхоти. 2016 р.

У 2014 році морська піхота України відправлена в зону АТО на сході країни[13][14][15][16].

У січні 2018 року озвучено намір перевести формування морської піхоти на танки Т-80 як такі, що мають потужніший двигун й кращі ходові характеристики, ніж Т-64. Також, 501-й батальйон з Бердянська отримає модернізовані БМП.[17] За словами полковника Сергія Тартаковського, у перспективі у складі кожної бригади морської піхоти буде важкий батальйон, озброєний танками і БМП, та легкі батальйони, підрозділи яких виконуватимуть завдання різного спектру бойового застосування. Легкі роти морпіхів тренуватимуться для автономних дій після потрапляння в район виконання завдань парашутним способом з повітря, на гелікоптерах, висадки на узбережжя з десантних кораблів та катерів або механізованим способом на бронемашинах. За належної вогневої підтримки інших штатних підрозділів морської піхоти або наданих сил вони мають ефективно діяти на будь-якій місцевості, включаючи море, дельти річок, гори, та в містах. Їхні спроможності дозволятимуть діяти з відривом від основних сил. Посилення озброєння дасть змогу виконувати бойове завдання меншій групі.[17]

Відповідно до Указу Президента України № 39/2018 у структурі Військово-морських сил відбуваються зміни відповідно до створення Командування морської піхоти. Документ передбачає скорочення посад у командуванні ВМС: Начальник Озброєння, Начальник Тилу, Заступник командувача з берегової оборони. Натомість буде створена посада Заступника командувача з логістики-начальник логістики, що буде займатись питаннями тилового забезпечення та озброєння. Також у структурі ВМС створюється Командування морської піхоти. З Командувачем та Начальником штабу — першим заступником командувача.[18]

Наприкінці лютого 2018 року близько 30 морських піхотинців взяли участь у багатонаціональному навчанні «Платинум Ігл — 2018-1», яке проходило на полігоні Бабадаг у Румунії.[19]

23 травня 2018 року Президент України на урочистій церемонії у Миколаєві вручив морським піхотинцям нові берети барви морської хвилі.[20][21][22]

Першим берет нового зразка отримав Командувач морської піхоти України генерал-майор Юрій Содоль, після чого нові берети отримали командири бригад і батальйонів.

Далі одночасно чорні берети на берети кольору морської хвилі змінили морпіхи на бойових позиціях поблизу населених пунктів Широкине, Лебединське, Водяне, Чормалик, на адміністративному кордоні з тимчасово окупованою територією Криму — на Чонгарі, на узбережжях Чорного і Азовського морів, а також на борту середнього десантного корабля «Юрій Олефіренко».[23][24]

Президент також вручив Юрію Содолю бойовий прапор Командування морської піхоти.[25][26]

У серпні 2018 року Морські піхотинці ВМС ЗС України брали участь у спільних тренуваннях з військовиками країн членів та партнерів НАТО на багатонаціональних навчаннях «Noble Partner 2018» у Грузії на військовій базі Вазіані.[27]

В грудні 2018 року морські піхотинці зі складу 36-ї бригади морської піхоти розпочали випробування десантно-штурмових катерів проекту «Кентавр-ЛК», які незадовго до того прибули до Одеси на випробування. Морські піхотинці в складі взводу перевіряли десантомісткість з розміщенням особового складу, спорядження та боєприпасів на борту десантно-штурмового катеру.[28]

2003

• десантно-штурмовий батальйон (в/ч А4214, смт. Щебетовка)

2004

• 1-ша окрема бригада морської піхоти (в/ч А3286, смт. Краснокам'янка, Феодосія-13)
• 2-й окремий батальйон морської піхоти (в/ч А3303, смт. Краснокам'янка, Феодосія-13)

Відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства Української держави

• (?-21.07.1918) полковник Владислав Дашкевич-Горбацький
• (21.07.1918 — 1.01.1919) полковник Ястржембський
• (1.01.1919-?) підполковник Гаврило Никогда

Начальник Відділу морської піхоти Командування ВМС

• (2017—03.2018) полковник Тартаковський Сергій Валерійович

Командувач морської піхоти

• (з 03.2018) генерал-лейтенант Содоль Юрій Іванович[29][30][33]

Начальник штабу — перший заступник командувача морської піхоти

• (2018) генерал-майор Лучников Артем Володимирович

Заступник командувач морської піхоти

• (з 2018) полковник Делятицький Дмитро Євгенович

Начальник ракетних військ та артилерії — заступник командувача морської піхоти

• (2018) полковник Сук Олександр Петрович

Знак морської піхоти (з 2007 по 2016 роки).

Наказом МОУ № 606 від 20.11.2017 кольором берета морської піхоти був визначений колір «морська хвиля». Такий берет носитимуть також танкісти та артилеристи у складі морської піхоти.[37] 23 лютого 2019 Віктор Муженко затвердив новий нарукавний знак для всіх військових формувань, що підпорядковуються Командуванню морської піхоти.[38]

Зведений батальйон 36-ї бригади морської піхоти на Марші Незалежності у Києві 24 серпня 2015.

Професійне свято військовослужбовців морської піхоти військово-морських сил збройних сил України відзначалося щороку 16 листопада. Було встановлене Указом Президента України № 352/2014 «Про День морської піхоти»[39] Фактично приурочено до дати затвердження Клятви морського піхотинця в 1993 році.

Від 2018 року відповідно до вшанування на загальнодержавному рівні 100-річчя Української революції — першого досвіду українського державотворення у ХХ столітті. Святкування Дня морської піхоти України буде відбуватись 23 травня кожного року. Саме в цей день 1918 року гетьман Скоропадський видав указ Україні по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби».[40][41]