Приморська область

Приморська область займала вузьку смугу східного узбережжя Сибіру, між 70 ° і 42 ° північної широти, від Льодовитого океану на південь до кордону Кореї. Північну межу її становив Льодовитий океан від Чаунської губи до Берингової протоки; на північному заході і заході межа між Приморською областю та Якутською проходила вододілом Станового хребта, між Приморською областю та Амурської — хребтом Джугдир, звідки сходила прямо на південь по відрогів Хінганського хребта до міста Хабаровська; межа від Китайської імперії тягнулася по річці Уссурі до озера Ханка, звідси на південь до Японського моря. Довжина Приморської області з півночі на південь доходить до 4000 верст, середня ширина — 350 верст, звужуючись місцями по узбережжю Охотського моря поблизу Аяна до 40 верст і розширюючись на крайній півночі уздовж узбережжя Льодовитого океану до 1000 верст. Східна і південно-східна кордону вздовж узбережжя Великого океану мали берегову лінію в 14950 верст.

Карта Приморської області в межах 1913 року

Приморська область містила в собі Чукотську землю, Камчатський півострів, Командорські острови, Гіжигинський та Охотський округи, частину Надамур'я від впадання річки Уссурі до гирла річки Амура та Уссурійщину з Муравйов-Амурським півостровом. Острів Сахалін, що належав раніше до Приморської області 1884 року відділений від неї в якості особливого відділу.

Площа Приморської області — 1 629 424 кв. верст, в тому числі великі озера — 7729 кв. верст. За площею Приморська область серед сибірських губерній і областей посідала третє місце, поступаючись тільки Якутській області та Єнісейській губернії.

Від початку область мала поділ на 3 округи:

• Гіжи­гін­ська округа (від заснування),
• Пе­тро­пав­лов­ська округа (від заснування),
• Уд­ська округа (1857 року передано з Якутської області),
• Охотський округ (виділена з Якутської області 1858 року),
• Ніколаєвський округ (утворена 1858 року),
• Софієвський округ (утворена 1858 року),

1868 утворени Сахалінський, Аввакумовський, Суньфунський, Сучанський, Уссурійський і Ханкайський округа.

На 1870 в Приморській області було 4 міста: Ніколаєвськ, Охотськ, Петропавловський Порт і Софійськ.

1975 року Сахалінський округ розділено на Південно-Сахалінський і Північно-Сахалінський округи.

1880 утворений Південно-Уссурійський округ, що утворений замість скасованих Аввакумовського, Суйфунського, Сучанського і Ханкайського округів.

1884 року Сахалінський острів було виділено в самостійну адм.-тер. одиницю під керуванням начальника острова. Таким чином Приморська область позбулася Південно-Сахалінського і Північно-Сахалінського округів.

1888 року утворені Анадирський і Командорський (на Командорських островах) округи.

1889 року утворено особливу округу Уссурійського козацького війська, початково розділену на 3 ділянки.

1896 Софійська округа перейменована на Хабаровську через перенесення центру з Софійська до Хабаровська.

стало селом. 1898 року село Нікольське було перетворено на місто Нікольськ-Уссурійський (тепер Уссурійськ).

1902 року округи області перейменовані на повіти. Тоді Приморська область мала у складі:

• Анадирський повіт,
• Гіжигінський повіт,
• Командорський (Командорських островів) повіт,
• Охотський повіт,
• Петропавлівський повіт,
• Удський повіт,
• Хабаровський повіт,
• Південно-Уссурійський повіт;
• земля Уссурійського козацького війська.

1909 зі складу області виділена самостійна Камчатська область з Петропавлівським, Охотським, Гіжигінським, Анадирським і Командорським повітами; і Південно-Уссурійський повіт було розділено на три: Іманський, Нікольсько-Уссурійський і Ольгінський.

Поділ на 1909 рік:

• Іманський повіт,
• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгінський повіт,
• Удський повіт, - 1914 року передано до Сахалінської області,
• Хабарівський повіт,
• землі Уссурійського козацького війська:
  • Бікінський станичний округ,
  • Гленовський станичний округ,
  • Гродековський станичний округ,
  • Донський станичний округ,
  • Платоно-Александровський станичний округ,
  • Полтавський станичний округ.

ДСР у листопаді 1920 року передала Іманський і Хабаровський повіти до новоствореної Приамурської губернії

Поділ на 1920-1922 роки:

• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгинський повіт,
• округа Уссурійського козацького війська.

В жовтні - на початку листопада 1922 року Приморську область поділено на 2 повіти (Нікольськ-Уссурійський і Спаський) і 4 райони (Ольгинський, Посьєтський, Прикордонний, Сучанський); округу Уссурійського козацького війська було скасовано.[1]

За переписом 1897 року, у Приморській області мешкало 220557 осіб, в тому числі 150826 чоловіків і 69731 жінок; на 100 чоловіків припадало лише 46 жінок; за винятком острова Сахалін (де на 100 чоловіків 37 жінок), ніде в Росії такого співвідношення не існувало). На 1 кв. версту припадало лише 0,13 мешканців; рідше була населена в Сибіру лише Якутська область (0,07 жителів на 1 кв. версту). Міського населення (в 6 містах) 50523 (40940 чоловіків і 9583 жінок), або 22, 9 % всього числа мешканців: у Владивостоці 29 тисяч, в Хабаровську 15 тисяч, в Ніколаєвську 5 тисяч; в інших трьох містах, взятих разом, менше 1000 мешканців. Якщо виключити з неміського населення війська і корінних, напівдиких мешканців краю, що займаються лише полюванням і рибальством, то залишається не більше 45 % сільського продуктивного населення. Особливо слабо населена північна частина області, на північ від Амура, де на просторі 1346905 кв. верст мешкає 50417 осіб, тобто на кв. версту 0,04 душі; в південній частині (170140 мешканців) на кв. версту припадає 0,3 людини. І це рідкісне населення з'явилося в краї недавно. До приєднання Амурського краю до Росії тут було, за винятком небагатьох російських постів на Амурі і по березі моря, лише кілька тисяч бродячих інородців та невелике число китайських втікачів (так званих манз).

Початок заселення краю східноєвропейськими слов'янами відноситься до 1855, коли в пониззі Амура, між постами Миколаївським і Маріїнським, в 5 слов'янських селищах було поселено 51 родина селян з Іркутської губернії.

Після заняття Амурського краю розпочато було примусове переселення на річку Уссурі забайкальських козаків, частина яких у 1879 році переведена на прикордонну з Китаєм лінію на південь від озера Ханка. Після того на Амур були відправляєми переселенці з внутрішніх губерній Європейської Російської імперії (переселення). Заселення краю йшло повільно, головним чином внаслідок незручностей сухопутної подорожі через весь Сибір. З 1883 року, коли почалося перевезення переселенців морським шляхом з Одеси до Владивостока, заселення області пішло успішніше. У 1880 році в Уссурійсько-Амурському краї налічувалося приблизно 50000 осіб, у тому числі 27000 східноєвропейських слов'ян; у 1891 році населення доходило до 85000 осіб, з яких східноєвропейських слов'ян було 57000, корейців 13000, китайців близько 8000, американців, іноземців-європейців, японців 600, корінних мешканців 6500 тощо. Таким чином, за цей проміжок часу населення збільшилося на 70 %; число східноєвропейських слов'ян зросла понад ніж удвічі (тепер вони становлять в південній частині області більш 2/3 всього числа мешканців), число корейців — на 80 %; число китайців почала зменшуватися внаслідок зворотнього переселення їх у межі Китаю. Всього в 1891 році східноєвропейських слов'ян (селян-козаків, війська і міських обивателів) налічувалося в області 64500 (54,3 %), корейців 13000 (10,8 %), китайців 7900 (6,6 %), різних іноземців разом з японцями 600, корінних мешканців різних племен (рахунком до 15) 34000 (28,3 %).

Східноєвропейське слов'янське населення зосереджено головним чином в Південно-Уссурійському краї, на низинному просторі між озером Ханка і Японським морем, в долинах річок Суйфуна, Лефу, Сучана і по озеру Ханка. Тут нерідкі східноєвропейські слов'янські селища в 100 і більше дворів. Потім східноєвропейські слов'янські селища є ще: козацькі — на правому березі Уссурі, селянські — по правому березі Амура і поблизу гавані Святої Ольги; крім того, східноєвропейські слов'яни в незначній кількості живуть в містах північної частини області — Охотську та Гіжигинську, а також на Камчатці.

З інородців у південній частині Приморської області живуть гольди (нанайці), ольчі або мангуни (ульчі), орочі (або орочони[2]) і гіляки (нівхи). У північній частині області, на північ від Амура, східноєвропейські слов'яни становлять 21,4 % населення; інші 78,6 % — інородці. Східноєвропейські слов'яни живуть в прибережних містах і містечках, інородські племена розсіяні по всьому простору краю. На крайній півночі від Анадирі до Льодовитого океану і від Колими до Берингової протоки кочують чукчі числом 12000, що поділяються за родом занять на приморських, або так званих біломорських (живуть уздовж узбережжя Льодовитого океану і займаються ловом риби та боєм тюленів і моржів), оленячих (кочують трохи південніше перших і займаються оленеводством) і міняйл зайнятих міновою торгівлею. Останні служать посередниками між інородцями Чукотської Землі і американцями, для чого перепливають на своїх байдарках Берингову протоку. Все чукчі живуть в рухомих юртах з оленячих шкур; багато з них хрещені.

Національний склад у 1897 році[3]:

Простір і населення Союзу РСР (Приморська область) (за даними перепису 28 серпня 1920 року і по обчисленню на 1 січня 1925 р).[4]

• Шелехов, «Первое странствование из Охотска по Вост. округу» (1793);
• Тихменев П. А. «Историческое обозрение Росс. Амер. Комп.» (I—II, 1861—63);
• Миддендорф, «Путешествие по северной и восточной Сибири» (1862—69);
• Маак, «Путешествие по долине реки Уссури» (1861);
• Венюков, «Путешествие по окр. русской Азии»;
• Максимов, «На Востоке» (1864);
• Плаксин, «Приморская область» («Военный сборник», 1869, № 12);
• «Труды Сибирской экспедиции Имп. Русского географического общества» (1868—74);
• Венюков, «Опыт. военн. обз. русск. гран. в Азии» (1873);
• Боголюбский, «Очерк Амурского края» (1876);
• Венюков, «Россия и Восток» (1877);
• Невельской, «Подвиги русских морских офицеров на крайнем Востоке» (1878);
• Буссе, «Указатель литературы об Амурском крае» («Известия Императорского Русского географического общества», XVIII, 1882);
• Шренк, «Об инородцах Амурского края» (1883);
• Пржевальский, «Путешествие в Уссурийский край» (1870);
• Шперк, «Россия дальнего Востока» («Записки Императорского Русского географического общества по общей географии», XIV, 1885);
• «Краткий очерк Приамурского края по официальным данным» (1885);
• «Путеводитель к путеш. Его Имп. Высота Наследника Цесаревича» (1891);
• Грум-Гржимайло, «Описание Амурской области» (1894);
• Слюнин, «Экономическое положение инородцев северо-восточной Сибири» («Известия Императорского Русского географического общества», XXXI, вып. 2, 153—186, 1895);
• Унтербергер П. Ф. Приморская область, 1856—1898 гг.: Очерк. — СПб, 1900.
• Крюков, «Очерк сельского хозяйства Приморской области»;
• Слюнин, «Промысловые богатства Камчатки, Сахалина, Командорских островов»;
• Памятная книжка Приморской области на 1908 год. Владивосток, 1907

• Никольский А. М. Приморская область // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Библиотека Царского Села(, книги по истории Приморской области (Памятные книжки), PDF)

• 
  Герб області (вид. МВС, 1880)
• 
  Герб області (вид. Сукачова, 1878)
• 
  Герб Хабаровська (Вінклер, 1899)
• 
  Сучасний малюнок герба області (2000-ті роки)

На іноземних мовах

• Schrenck, «Reis. u. Forsch. im Amur-Lande» (1858—60);
• Radde, «Reisen im Süd. v. Ost-Sibir.» (1862—63);
• Schmidt, «Reisen im Amur-Lande. Bot. Th.» («Mem. Ac. d. Scien. Petersb.», сер. VII, т. XII, 1869);
• Taczanowski, «Faune ornith. de la Sib ér. Orient.» (1893);