Староцерковнослов'янська мова

Староцерковнослов'я́нська мова (давньоболгарська, староболгарська, старомакедонська, старослов'янська,[1] церковнослов'янська мова) — найстарша літературна мова слов'ян.

Староцерковнослов'янська мова
Словѣньскъ ѩзыкъ
Поширена в Болгарія, Русь, Україна, Росія, Білорусь, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Румунія, Чехія, Моравія, Словаччина
Регіон Європа
Носії мертва мова, розвинулася в ізводи церковнослов'янської мови
Писемність Кирилиця, глаголиця
Класифікація Індо-Європейська
 Балтослов'янська
  Слов'янська
   Південно-слов'янська
Офіційний статус
Державна -
Офіційна Русь, Велике князівство Литовське, Молдовське князівство, Волощина, Перше Болгарське царство, Друге Болгарське царство, Зета, Моравська Сербія
Коди мови
ISO 639-1 cu
ISO 639-2 chu
ISO 639-3 chu

Староцерковнослов'янську не слід плутати із сучасною церковнослов'янською, а також з іншими стародавніми слов'янськими мовами давньоруською (давньоукраїнською) і праслов'янською.

Назва

В українській термінології вживають різні назви для цієї мови: давньоболгарська, староболгарська, старослов'янська, церковнослов'янська, староцерковнослов'янська мова. Утім, два перші терміни вживають нечасто. Терміни староцерковнослов'янська й церковнослов'янська не рівнозначні, їх уживають поряд як два щаблі історичного розвитку мови, при чому уточнюють, про церковнослов'янську мову якої саме редакції ідеться.

Назва староболгарська мова вважається деякими дослідниками невідповідним терміном, запровадженим німецькими молодограматиками (А. Лескін та ін.), а тепер уживаним у Болгарії. Насправді староцерковнослов'янська мова як цілість не була пов'язана з болгарською мовою, але серед її варіантів (редакцій) була і болгарська редакція, особливо впливова в Україні.

Ось як називають староцерковнослов'янську деякими (державними) слов'янськими мовами:

  • Українська: (давньо-/старо)церковнослов'янська мова
  • Білоруська: стараславянская мова, старослов'янська
  • Болгарська: старобългарски, староболгарська
  • Боснійська: staro(crkveno)slavenski, старо(церковно)слов'янська
  • Македонська: старо(црковно)словенски, старо(церковно)слов'янська
  • Польська: staro-cerkiewno-słowiański, староцерковнослов'янська
  • Російська: старославянский язык, старослов'янська
  • Сербська: старо(црквено)словенски, старо(церковно)слов'янська
  • Словацька: (staro)slovienčina, (старо)слов'янська
  • Словенська: stara cerkvena slovanščina, староцерковнослов'янська
  • Хорватська: staro(crkveno)slavenski, старо(церковно)слов'янська
  • Чеська: staroslověnština, старослов'янська

Для порівняння:

  • Латинська: lingua Slavonica antiqua старослов'янська
  • Англійська: old Church Slavonic староцерковнослов'янська
  • Німецька: altkirchenslawische Sprache староцерковнослов'янська
  • Французька: vieux slave старослов'янська
  • Грецька: αρχαία εκκλησιαστική σλαβονική γλώσσα староцерковнослов'янська

Відмінності між різними мовами

Староцерковнослов'янську не слід плутати із сучасною церковнослов'янською, а також з іншими стародавніми слов'янськими мовами давньоруською (давньоукраїнською) і праслов'янською.

На відміну від східнослов'янського діалектного континууму, старослов'янська заснована на південнослов'янських ідіомах. У лексиці розбіжності проявляються не так сильно, що пов'язане не тільки з їхньою генетичною спорідненістю, але й упливом старослов'янської книжної та церковної мови на живі східнослов'янські говори. Відмінності між ними проявляються здебільшого у фонетиці й відповідають основним фонологічним розбіжностям південнослов'янських і східнослов'янських мов:

  • Старослов'янському неповноголоссю відповідає давньоруське повноголосся;
  • Старослов'янському сполученню -шт- відповідає давньоруське -ч- — це пов'язано з різними рефлексами *-tj;
  • Старослов'янському сполученню -жд- відповідає давньоруське -ж- — це пов'язано з різними рефлексами *-dj;
  • Старослов'янським сполученням плавних зі знаками для редукованих ь, ъ (які передавали складотворчі плавні) відповідають давньоруські сполучення звичайних плавних із попередніми редукованими ьл, ъл, ьр, ър.

На відміну від сучасної церковнослов'янської мови, з її упорядкованою граматикою і правописом, старослов'янська не являла собою чітко закріпленої та стабільної системи, бо протягом століть її існування вона зазнавала різноманітних фонетичних, граматичних і лексичних змін, пов'язаних як із дією аналогії, так і з упливом живих слов'янських мов. Граматичні форми й правила правопису можуть значно різнитися в різних пам'ятках: залежно від ізводу й періоду написання.

Ранні пам'ятки старослов'янської мови досить точно відбивають особливості пізньої праслов'янської мови, але слід мати на увазі, що в IX ст. (яким датують початок старослов'янської), різні слов'янські діалекти відрізнялися досить значно, а ці ранні записи відбивають лише риси південнослов'янського діалектного ареалу.

Приклади відмінностей
Староцерковнослов'янська мова Сучасна церковнослов'янська мова Давньоруська мова Праслов'янська мова
бьрашно брашно борошьно *boršьno
бѣжати, бѣшть бѣжати, бѣщь бѣчи *běžati, *běgati
вѩште вѧщше вяче *vęti̯e
дъждь дожгь дъждь (?) *dъždžь
камы, камык камень камы *kāmŏn
ношть нощь ночь *noktĭ
пламы плама поломѧ *роlmеn
равьнъ равънъ ровьнъ *оrvьnъ
свѣшта свѣща свѣча *světi̯а
слъньце солнце сълньце *sъl̥nьсе < *sъl̥nь
сѣшти сѣщь сѣчи *sěkti
іадь, іасти ѧдь, ѧсти ѣда, ѣсти *ěsti
іахати ѧхати ѣхати *ěxati

Історія

Початки мови сягають року 863, коли моравський князь Ростислав звернувся до візантійського імператора Михайла III з проханням вислати йому місіонерів для виховання в Моравії місцевого духівництва. Вибір упав на братів Костянтина (у чернецтві Кирила) і Методія. Родом із Салонік, ці грецькі діячі досконало володіли слов'янською мовою в місцевому македонському варіанті. Костянтин створив окрему абетку, якою б міг послуговуватися для місіонерської праці — опісля названу глаголицею — і вже прибувши до Великоморавії, заходився перекладати нею богослужбові тексти.

В основу цієї новоствореної в процесі перекладу літературної мови лягла найкраще відома Костянтину македонська говірка, і Костянтин, у міру свого знання її та бажаючи стати зрозумілим місцевому населенню, послідовно вводив у неї моравські елементи. А вже по смерті Костянтина в 869 році мовну й місіонерську діяльність продовжував Методій.

По смерті Методія 885 року католицький єпископ Моравії Віхінґ почав гоніння на його учнів. Наума, Климента, Саву й Ангеларія було ув'язнено. Після звільнення послідовники й учні святих братів опинилися на вигнанні в Македонії та Болгарії, на терені яких зокрема відзначилися святий Климент († 916) і святий Наум († 910), котрі надалі плекали церковнослов'янську мову. Зовсім природно, що моравські елементи мови тут у новому оточенні не були потрібні: більшість їх усунено і на місце моравської прийшла македонська редакція староцерковнослов'янської мови. У Болгарії, яка знаходилася під потужним візантійським упливом, глаголиця на письмі й моравські її елементи вважалися особливо небажаними.

Уже за царювання Симеона, імовірно 893, створено нову абетку, кирилицю, подібну грецькій проте з елементами глаголиці, а в мові усунено моравських елементів і додано натомість болгарських. Так і постала третя, болгарська редакція («ізвод») Староцерковнослов'янської мови. До речі, існували ще й сербська, хорватська, руська і, коротко, чеська редакції Староцерковнослов'янської мови.

Графіка

Ранні пам'ятки слов'янської писемности, відомі сьогодні, написано різними абетками кирилицею чи глаголицею. Яка з них є старшою, досі не встановлено, хоча багато вчених (В.Копітар, П. Й. Шафарик, Ф.Міклошич, В.Ягіч, А.Селіщев) уважають глаголицю давнішою. Існування палімпсестів — рукописів, що написано кирилицею на місці стертих глаголичних знаків, — деякі вчені вважають за доказ того, що глаголиця давніша. Сюди ж наводять такі аргументи, як наявність окремих глаголичних букв, слів або рядків, які зустрічаються всередині текстів, написаних кирилицею. Глаголиця замінила кирилицю лише на невеликій території вздовж Кварнерської затоки в Хорватії та в окремих областях Чехії. В окремих місцевостях Хорватії глаголиця збереглася в Богослужбових книгах до другої половини XX століття, а в деяких церквах Заґреба оголошення про майбутні відправи для парафіян писалися нею. Деякі хорватські монахи досі вміють читати й писати глаголицею, користуючись нею у своєму середовищі щодня; є такі люди і в Україні — користуються глаголицею декілька монахів у чоловічому монастирі села Колодіївка Тернопільської області.

Редакції

Датою створення слов'янської абетки вважають 863 рік, коли брати Кирило й Методій прибули в Моравію. За деякими даними на той час вони вже мали готові книги слов'янською мовою. Фактично графіку й правопис було створено десь на початку 860-х років. IX—XI століття — період розквіту й поширення староцерковнослов'янської мови в усіх сферах культури слов'янських народів. Інтенсивний розвиток державности в слов'ян уплинув на їхню мовну диференціацію. Ці нові відмінності вливались у тексти староцерковнослов'янською мовою завдяки мимовільним помилкам переписувачів книг, через що вже з XII століття можна виділити чітку різницю у вимові певних звуків і вживанні певних словоформ на різних слов'янських землях. Такі варіанти церковнослов'янської мови називають редакціями (ізводами).

Виділяють такі редакції церковнослов'янської мови[2]:

Ізводи давнього періоду створення (до XIV століття):

  • Моравсько-чеський
  • Хорватський
  • Болгарсько-македонський
  • Сербський
  • Східнослов'янский

Ізводи середнього періоду створення (XIV—XV століття):

Ізводи пізнього періоду створення (XVI—XVIII століття):

  • Синодальний

До нашого часу збереглося мало текстів Староцерковнослов'янською мовою. Не рахуючи дрібних фрагментів, моравську редакцію репрезентують так звані «Київські листки»; македонську редакцію — Зоґрафське, Ассеманієве й Маріанське євангелія (останнє з елементами сербської редакції), Синайський молитовник і Кльоців збірник казань; Фрейзінґенські уривки представляють словенську редакцію; у болгарській редакції збереглися Савина Книга (євангеліє), Супрасльський збірник житій святих і ін. та Енінський Апостол. Усі ці тексти написані в XI столітті, — тільки «Київські Листки», можливо, наприкінці X століття.

Найважливіші пам'ятки

Найдавнішими зразками глаголичного й кириличного письма є написи на стінах Симеонівської церкви в Преславі (893—927) і Підпис Григорія (на грецькій грамоті 982 року).

Глаголиця

  • Київські листки або Київський місал (X ст.), імовірно моравської редакції, збереглося 7 листків
  • Зографське Євангеліє (X—XI ст.), 304 сторінки
  • Маріїнське Євангеліє (XI ст.), 173 сторінки, очевидно написано в Македонії
  • Ассеманієве Євангеліє або Ватиканське Євангеліє (XI ст.), 158 сторінок, апракос
  • Збірник Клоца (XI ст.), 14 аркушів
  • Синайський псалтир (кін. IX ст.), 177 сторінок
  • Синайський требник (XI ст.), 19 аркушів, написано в Македонії
  • Рильські листки (XI ст.), 11 аркушів, написано в Східній Болгарії
  • Охрідські листки (XI—XII ст.), 2 аркуші,
  • Боянське Євангеліє (кін. XI ст. — глаголиця, поч. XIII ст. — кирилиця), 42 аркуші
  • Зографський палімпсест (кін. XI ст. — глаголиця, XII ст. — кирилиця), 32 сторінки
  • Віденські листки місалу (також Іршковичів уривок) (кін. XII — поч. XIII ст.)
  • Фраґмент про 40 мучеників, хорватська редакція
  • Празькі уривки (XI—XII ст.), моравська редакція, 2 аркуші

Кирилиця

Церковнослов'янська мова української редакції

Статус мови

Староцерковнослов'янська мова ніколи не була розмовною мовою. Це була надплемінна й наднаціональна мова, призначена для церковних і суміжних жанрів. З хрещенням України (Руси) Староцерковнослов'янська мова була прийнята як церковна й літературна мова. Тексти всіх основних редакцій були відомі й копійовані в Україні: наприклад, моравська (або чеська) представлена Бесідами на євангелію Григорія В., сербська — Реймським євангелієм, але в основному Україна (як і Білорусь і Росія) сприйняла болгарську редакцію.

Виявлення особливостей

Спершу намагалися тексти цього типу просто копіювати, але згодом, поступово до них унесено низку місцевих рис: найраніше й найпослідовніше закінчення 3-ї особи дієслів на -ть (порівн. церковнослов. -тъ) і закінчення орудного відмінка однини іменників чоловічого й середнього роду -ъмь і -ьмь (порівн. церковнослов. -омь і -емь), невживання носових голосних (юсів), заміна сполуки дж (з праслов. *dj) на ж. Інших місцевих рис дотримувалися менш послідовно, а деякі з паралельних варіантів могли набирати стилістичних відтінків. До таких місцевих рис належали написання типу вьрхъ 'верх' (порівн. церковнослов. врьхъ); повноголосся; вживання ч замість щ (з праслов. *tj); вживання ѣ, а не церковнослов'янського «малого юса» в закінченнях родового відмінка однини іменників жіночого роду м'якої відміни (як також називного-знахідного множини іменників жіночого роду і знахідного множини іменників чоловічого роду м'якої відміни: землѣ, конѣ — церковнослов. земля, коня; двоскладові закінчення в прикметниковій відміні замість церковнослов. трискладових (нового замість новаего); особливості синтаксиса й лексики. Так на основі болгарської редакції церковнослов'янської мови в процесі її часткового пристосування постала найдавніша літературна мова України (що з певними модифікаціями була також літературною мовою всієї Руси), яка використовувалася також в оригінальних творах місцевого походження (наприклад, «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона).

Пам'ятки української редакції. Автори

Оригінальна література

Див. також

Примітки

  1. Півторак Г. П. Старослов'янська мова // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  2. Супрун А. Е., Молдован А. М. Старославянский и церковнославянский язык // Языки мира. Славянские языки. — Москва : Academia, 2005. — С. 29—69. — (Языки мира) — ISBN 5-87444-216-X. (рос.)
  3. Остромирове Євангеліє 1056 – 1057 років / Хрестоматія з історії української мови Х–XIII ст. / В. В. Німчук; НАН України, Ін-т української мови. — Київ; Житомир: «Полісся», 2015. — С. 41—55. — 349 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.)
  4. Супрасльський збірник ХІ ст. / Хрестоматія з історії української мови Х–XIII ст. / В. В. Німчук; НАН України, Ін-т української мови. — Київ; Житомир: «Полісся», 2015. — Київ; Житомир: «Полісся», 2015. — С. 127—130.
  5. Реймське Євангеліє ХІ ст. / Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 113—117.

Література

  • Белей Любомир, Белей Олег. Старослов'янсько-український словник. — Львів: Свічадо, 2001. — 332 с. — ISBN 966-561-223-9
  • Л. В. Біленька-Свистович, Н. Р. Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл. — К.: Криниця, 2000.
  • Старослов'янська мова: історія, фонетика, словозміна: збірник завдань та вправ: навчальний посібник / Громик Ю. В. — Київ: Кондор, 2018. — 184 с. — ISBN 978-617-7582-67-9
  • Старослов'янська мова / Царалунга І. Б. — Львів: Новий Світ-2000, 2019. — 188 с. — ISBN 966-418-043-2.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.