Хобултова

Коли звістка про перемоги козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 році дійшла до Волині, на боротьбу з шляхтою повстали і українські селяни Володимирського повіту, в тому числі і мешканці Хобултови.

Посиленню визвольного руху на Волині сприяли козацькі загони, які Богдан Хмельницький відрядив до Володимирського повіту. Частина жителів приєдналася до них. У вересні-жовтні 1648 року всією Волинню, у тому числі і Хобултовою, заволоділи повсталі селяни і козацькі війська. Але після укладення Зборівської угоди 1649 року до села знову повернулася шляхта і жорстоко розправилася з повстанцями. Посилився соціальний і національний гніт. Селян примушували відбувати щоденну панщину. Багато хобултовців відступили разом з козацькими загонами Хмельницького за Дніпро і там оселились.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Хобултова, як і вся Західна Волинь, ввійшла до складу Російської Імперії. На той час у селі налічувалося 46 дворів і 209 жителів.

У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 10 верст, від волості 5. Дворів 51, мешканців 493[7]. Збільшення населення і пов'язане з цим безперервне дрібнення селянських господарств поглиблювали майнову нерівність.

Численних страждань населенню Хобултови завдала Перша світова війна 1914—1918 рр. 60 % працездатних чоловіків віком від 21 до 50 років мобілізували. Це поставило селянські господарства в скрутне становище — відчувалася нестача робочої сили. З наближенням фронту переважна більшість населення евакуювалася в східну частину України і в Росію. У травні 1915 року, коли царська армія, зазнавши поразки, відступила на схід, Хобултову, як і всю Західну Волинь, зайняли австро-німецькі війська.

Наприкінці 1918 року австро-німецькі загарбники залишили село, на зміну їм прийшла Армія УНР. В травні 1919 року в село прийшла польська армія. В серпні 1920 року Червона армія захопила Хобултову.

За Ризьким мирним договором село в складі Західної України відійшло до Польщі. У 1921 році за даними перепису населення в Хобултові та фільварку жило 689 чоловік, у тому числі 339 українців, 290 поляків. Аграрні реформи польського уряду забезпечували інтереси заможної частини населення, своїх осадників. Станом на 1930 рік у селі розташовувалися маєтки Ґолембйовської Ядвіґи, Качковського Маріана (маєток Наленчувка), Рудніцьких Вільгельма й Вінцентія. Після парцеляції 142 селянським господарствам Хобултової належало 863 га землі. Однак ця земля була розподілена нерівномірно між господарствами. 12 мали до 1 га, 67 від 1 до 5 га. Це були селяни-бідняки, які становили 62 % усіх господарств села. 39 господарств, або 27,5 %, мали земельні наділи від 5 до 10 га. 15 господарств мали від 10 до 25 га. Тому через соціальне, релігійне, національне гноблення, в селі не було ні української школи, ні іншого культурного закладу, частина населення щиро повірила в агітацію КПЗУ. У 1934 році у Хобултові відбулася багатолюдна маївка, напередодні якої у селі вивісили червоні прапори, розклеїли плакати й листівки з антипольськими та антибуржуазними гаслами.

19 вересня 1939 року у село ввійшла 25-а Чапаєвська дивізія Червоної Армії. Хобултова перейшла до СРСР згідно з пактом Молотова-Рібентропа. Було створено тимчасові комітети, які насамперед передали селянам поміщицькі землі. Із вересня 1939-го у Хобултовій відкрилися початкова українська школа, хата-читальня, медпункт, а у 1940 році був створений колгосп «Нове життя». Головою артілі став З. Я. Місан. Першим головою сільської ради люди обрали Василя Никифоровича Шелеста.

Вже 24 червня 1941 року Хобултову окупували німецько-фашистські загарбники. Поряд з селом проходила залізниця Володимир-Волинський-Війниця, яка була повністю зруйнована в 1943 році УПА.

Перше вбивство в селі було здійснене 11 квітня 1943 року, коли вбили сім'ю поляків Рудніцьких (Вілів), а саме Вільгельма Рудніцького, його дружину чешку та чотирьох синів (за деякими даними одного з них, 20-річного Болеслава прибили до фрамуги вікна)[8][9], окрім того вбитою були вбиті 3 робітниці, одну з яких, 18-річну, зґвалтували, за одними даними — всі польки, за іншими серед них була українка, тіла вбитих скинули до льоху, оскільки цей напад був вчинений задовго до масових міжнаціональних вбивств, та після нападу не зникли цінні речі, то цей напад, як вважала в той час більшість, був здійснений з особистих мотивів, до того ж знайомими сім'ї, оскільки двері в будинок були відчиненими самими господарями і не було знайдено жодних слідів боротьби[10][11][12].

В 1943 році відбулося кілька нападів поляків і німців, які приходили з пляцувок Володимирівка та Фалемичі. Перший напад було вчинено 12 липня 1943 р., у цей самий день, що і на Писареву Волю, але з іншої пляцувки і з іншої сторони міста Володимира. В цей день було вбито 14 чоловік: Адамовича Григорія і його дружину, Захарчука Пархома, Кушнірук Варвару, Марчука Пилипа (45 р.) його дружину Дарію (40 р.), Лівчук Онисю, а мешканці села Вовк Стах, Вовк Марія, Максимюк Андрій (45 р.), Ляшко Іван, Ляшко Іванна, Маніщук (жінка), Музичук Юхим (30 р.) ще й були спалені 12 липня 1943 р. Всього в селі Хобултова від кількаразових нападів поляків загинуло 42 людини, зокрема, окрім згаданих вище, Захарчук Іван Микитович, Захарчук Катерина Семенівна, Костюк і його дружина, вбита на Володимирівці, Корнисюк (старша жінка), Максим’юк Андрій Андрійович (дід), Марчук Пилип, 45 р., Марчук Дарія, 40 р., Ничипор Володимир, Токар – родина з 5-ти чоловік. У вбивствах брали участь поляки Окульський Бронек, Окульський Олексій, Павельчак, Пільцак Юзеф. Серед убитих в окремих джерелах згадуються також поляки, зокрема родина Також за тими ж даними 14 серпня було вбито 6-особову родину Калеників та ще трьох поляків, 27 серпня — 46-літнього Миколая Лашевського, 6 вересня ― Гелену Коздру та Розалію Кеніґ, 9 вересня ― 20-річного Єжи Масєюка, того ж місяця ― українця, його тестя, дружину та 4 дітей.[13][8] За спогадами Марії Бучковської, 26 серпня 1944 року було вбито близько 20-ти чоловіків, поляків які косили в полі.[14] 40 дворів, які були на 1940 рік у селі, 26 були спалені полськими та німецькими військами, точна кількість загиблих не встановлена. Поляками було спалено дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці з дзвіницею, збудовану в 1770 році.[15]

Багато хобултівців воювали з фашистами в складі партизанського загону ім. Кірова. 17 липня 1944 року частини 1-го Українського фронту підійшли до Хобултової і зав'язали бій з гітлерівськими військами на околиці села поблизу Фалемичівської дачі. 18 липня 1944 року німці відступили.

Почалася відбудова села. Відновили роботу сільська рада, малоземельним і безземельним селянам було нарізано землю. Силами громадськості було відремонтовано й обладнано приміщення школи, яка у 1949 році стала семирічкою, для неї збудували нове приміщення, обладнали кабінети, поповнили бібліотеку новою літературою, тоді 15 учителів навчали 180 учнів. Для переростків і сільської молоді відкрили вечірню школу. В 1950 році побудували клуб, почала діяти художня самодіяльність. 1948 року знову організували артіль, в якій об’єдналися 163 господарства. Головою правління обрали односельчанина П. Кушнірука. Була організована колгоспна будівельна бригада, яка протягом 1948—1951 рр. звела 3 конюшні, критий тік, 2 корівники, свинарник, телятник, вівцеферму, зерносушарку, зерносховище, громадське приміщення для колгоспу та 33 житлові будинки. У 1951 році до хобултівського колгоспу приєдналися Підгайці, господарство взяло назву «Шлях Леніна», очолив його Микола Гловацький. Село повністю електрифікували, провели радіо. Спорудили дитячий садок на 140 дітей, пожежне депо, механізований кормоцех, майстерню з ремонту тракторів. Протягом 1953—1955 рр. близько 100 сімей з допомогою артілі переселилися з хуторів у село. Зокрема, бригада І. І. Гаврилюка звела 57 будинків для родин колгоспників. У 1964 році збудували нове цегляне двоповерхове приміщення восьмирічної школи, яка з 1987 року стала одинадцятирічною. До двадцятиріччя перемоги у Другій світовій війні в новому парку був зведений обеліск в пам'ять загиблих односельців та воїнів-визволителів. До 1967 року всі хуторяни переселились у село. Тут з’явилися нові, впорядковані вулиці Московська (сучасна Київська), Жовтнева (сучасна Сонячна), Шкільна, Нова. Хобултова забудовується за генеральним планом. За післявоєнні роки споруджено 220 житлових будинків. У центрі села було зведено двоповерховий адміністративний будинок, у якому містилася сільська рада, контора колгоспу і відділення зв’язку. Споруджено бригадний клуб, 1965р. — дитячий садок на 140 місць, пожежне депо. В колгоспі механізований кормоцех, майстерня для ремонту тракторів. Центром культурного життя став Палац культури, для якого на кошти колгоспу в 1962 р. збудовано двоповерхове приміщення з залом на 370 місць. На другому поверсі розмістилася бібліотека з читальним залом. 1989 року було побудоване приміщення сільської ради, на першому поверсі також розмістилося поштове відділення, АТС та медпункт.

З моменту проголошення незалежності України село входить до Волинської області, Володимир-Волинського району.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці

У 1995 році в сільському парку збудували нову дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці у складі Київського Патріархату, а нині ПЦУ. Розписував храм та іконостас заслужений художник України Серветник Станислав Мар'янович.[16]

25 квітня 2018 року Хобултова увійшла у склад Зимнівської ОТГ. 30 червня 2019 року у селі відбувалося святкування в честь 510-річчя від першої згадки про Хобултову.

У селі працює м′ясопереробне підприємство ТзОВ «М′ЯСПРОМ-ХОБУЛТОВА». Вирощуванням с.-г. культур займаються ТзОВ «П′ятидні» та ЗАТ «Агросвіт-Волинь»[1].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[25]