Іллінці

Дата заснування Іллінців як поселення починається у 1391 році, але територія нинішніх Іллінців була заселена осілим населенням близько двох тисяч років тому. В околицях міста збереглися добре помітні залишки скіфських курганів (IV-ІІІ ст. до н. е.), досліджено залишки слов'янського селища — одну з найдревніших археологічних пам'яток V століття н. е., де знайдено рештки залізоплавильних печей, житла з кам'яними печами.

Перша письмова згадка — XVII століття. А саме осінь 1391 року.

Іллінці на карті Боплана 1648 р. Позначено як «Elins»

У період XIV—XV ст. тутешнє поселення згадується уже як досить великий, незалежно збудований населений пункт, який король польський Казимир IV Ягеллончик у 1448 році дарує своєму вельможі Менку за ратні подвиги. У цей час поселення називали Линці.

Про Іллінці не раз знаходимо згадки в історичних документах пізнішого періоду, особливо часів Визвольної війни українського народу ХVII століття.

Багато видатних діячів визвольного руху українського народу проти турецько-татарських та польсько-шляхетських поневолювачів побували в Іллінцях. Так, у 1650-1651 роках іллінецького сотника Івана Туровця неодноразово відвідував тогочасний кальницький полковник Іван Богун — талановитий полководець, соратник Богдана Хмельницького. А 18 вересня 1655 року та 17 травня 1656 року в місті зупинявся сам гетьман України. Частим гостем Іллінецької сотні (1659, 1661, 1671 роки) був Іван Сірко, який згодом став знаменитим кошовим отаманом Запорізької Січі.

Привілеєм від 22 жовтня 1757 р. король Август ІІІ офіційно надав Іллінцям магдебурзьке право, а також герб із зображенням «золотого лебедя з шістьма лебеденятами на срібному тлі». Герб, очевидно, характеризував місто як «родове гніздо» тогочасної власниці Іллінців — княгині Барбари Санґушкової, уродженої Дунін, предки якої мали в гербі зображення лебедя.

Велика синагога в Іллінцях, побудована в кінці 18 ст.

Із середини XIX ст. населення Іллінців стало швидко зростати, і в 60-х роках тут проживало майже сім тисяч осіб.

В Іллінцях 1801 року народилися і провели дитинство відомі поети, представники так званої української школи в Польській літературі Тимко Падура і Северин Гощинський.

Герб Іллінців 1757 року

З 1818 року в Іллінцях знаходився штаб В'ятського полку російських військ, яким з 1821 по 1825 рік командував Павло Пестель — керівник Південного товариства декабристів.

Після скасування кріпацтва в місті почали діяти церковнопарафіяльні школи. 1881 року тут засновано сільське двокласне училище, його першою попечителькою була власниця Іллінецького маєтку княгиня О. П. Демидова-Сан Донато. Із 1882 року в Іллінцях працює лікарня.

Починаючи з 1866 року, коли Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії, місто почало активно розширюватись. У 1900 році нараховували близько 5 тисяч жителів (в основному євреїв). А з передмістями населення Іллінець становило 9400 жителів. У 1875 році власниця маєтку Демидова-Сан Донато збудувала цукровий завод.

У грудні 1917 року в місті була встановлена радянська окупація, у березні 1918 місто зайняли війська кайзерівської Німеччини, у травні 1919 року війська генерала Денікіна, а у 1920 році — знову совєти.

Відповідно до нового адміністративного поділу у 1923 році Іллінці стають райцентром Бердичівської округи, з 1925 — райцентром Вінницької округи, з 1932 — райцентром Вінницької області.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 204 жителі міста[5].

23 липня 1941 року селище було окуповане німецькими військами, майже 3 роки тривала окупація. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання[6]. За цей час в Іллінцях було розстріляно 2489 євреїв. Радянські війська зайняли місто в березні 1944 року. У цьому процесі брали участь партизани 2-ї партизанської бригади, яка базувалась у Шабелянському лісі.

1 грудня 1986 року Іллінцям Верховною радою УРСР, було надано статус міста районного значення. Але, це не слід трактувати як щось визначне, мовляв, було селище міського типу, а стало місто. Іллінці мають значно давнішу міську історію, як і більшість малих міст України, які радянська влада обернула в смт.

• 
  Церква Різдва Богородиці
• 
  Свято-Воскресенський собор
• 
  Миколаївська церква с.Борисівка (Іллінецька міська рада)
• 
  Троїцька церква
• 
  Головна синагога
• 
  Єврейське кладовище

• Церква Святої Богородиці, збудована у 1773 році. Є однокупольною церквою — одна з найстаріших дерев'яних храмів Правобережної України, збудована у стилі народного (козацького) бароко.
• Свято-Воскресенський собор, 1897 р. — окраса міста. Збудований як благодійний подарунок Іллінцям княгинею Демидовою.
• Будинок купця Манова — споруда у стилі модерн. Зараз школа естетичного виховання.
• Будівля колишнього млина Маримонт. Зараз у запустінні.
• Будинок Народного училища 1881 року. Зараз середня школа № 1.
• Будівля найбільшої синагоги на Вінниччині. ХХ ст.

За даними перепису населення 2001 року. Етнічно населення міста Іллінці складали: українці 97,5 %, росіяни 1,7 % інші 0,4 %.

З 1986 року Іллінці — місто районного значення. Має розвинену соціальну сферу: працює лікарня, Будинок культури, три школи, п'ять дитячих садків, школа естетичного виховання, дитячо-юнацька спортивна школа, бібліотеки, державний аграрний коледж.

30 грудня 2015 року було перейменовано ряд вулиць і провулків.

1 червня 2016 року була створена Іллінецька міська громада (ОТГ).

Захарчук Олекса

• Тимко Падура (1801–1871) — польсько-український поет.
• Северин Ґощинський (1801–1876) — польський громадянський діяч, поет, письменник.
• Щавинський Василь Олександрович (1868–1924) — український хімік-технолог, мистецтвознавець і колекціонер.
• Сойфертіс Леонід Володимирович (1911–1996) — народний художник СРСР.
• Захарчук Олекса (1929–2013) — український живописець.

Іллінці - здебільшого промислове місто. Також досить розвинутою є сфера послуг.

З промпідприємств на території міста функціонують:

Молокозавод «Люстдорф»

Іллінецький цукровий завод

• ТОВ «Люстдорф» монополіст у виробництві Т-молока в Україні;[7] — вул. Коцюбинського, 1
• ТОВ «Іллінецький цукровий завод»; — вул. Європейська, 1
• ТОВ «Іллінцібудматеріали»; — вул. Соборна, 160
• ПП Шефф-Групп- виробництво металоконструкцій
• ТОВ «Ремсільмаш»
• Підприємтсво групи «Укртехнофос» кол. Агрохім
• КП «Іллінціхліб»; — пров. Волонтерів, 2
• Україно - швейцарське підприємство «Технолан»
• Державне підприємство «Іллінецьке лісове господарство»; — пров. Студентський, 1
• Підприємство по виготовленню меблів; — вул. Богдана Хмельницького, 7
• Іллінецьке відділення Липовецької філії ПрАТ Зернопродукт МХП; — вул. Соборна, 165
• Рибопереробне підприємстов «Мореман»; вул. Богдана Хмельницького, 5
• будівельні організації та транспортні підприємства.
• Низка малих приватних підприємств.

«Трудова слава» — муніципальна газета.

З 2004 року друкується газета приватних оголошень «Партнер» приватної форми власності.

• В Іллінцях в аварійному стані функціонують очисні споруди.
• У багатоповерхових будинках не працюють ліфти[8].

• Морозівка
• Джупинівка
• Голики
• Варварівка
• Вулиці Іллінців
• Соб
• Іллінецька волость
• Храми Іллінців
• Іллінецька астроблема
• Південне товариство декабристів

• Д. С. Вирський. Іллінці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 446. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• В. М. Анікеєнко, І. Д. Бабенко, О. Г. Рудник. Іллінці // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Сайт міста
• Ilintsy, Ukraine (англ.)
• Ilińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 259. (пол.)
• Ilińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 608. (пол.)
• Lińce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 233. (пол.)
• Стаття Іллінці - Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)

• О.С. Покровська, Л.С. Тарнавський. Іллі́нці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.240-248

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іллінці
• Погода в Іллінцях