Англійська літературна вимова
Англійська літературна вимова (прийнята вимова, англ. Received Pronunciation, RP)[1] — стандартизована форма вимови британської англійської мови, утворена на основі діалектів поширених серед освічених мешканців південно-східної Англії,[2] поширена як стандарт вимови англійської мови по всьому світу.[3]
Англійське слово received у терміні Received Pronunciation передає своє первісне значення accepted (прийнята) або approved (затверджена).[4]
В українській мові наразі усталеного перекладу терміна Received Pronunciation не існує, найчастіше він перекладається, як: англійська літературна вимова, прийнята вимова,[1] нормативна вимова[5], надбана вимова[6], прийнятий стандарт[7][8], загальноприйнята фонетична норма[9], правильна вимова[10]. Також цей термін має неформальні назви: вишукана англійська (posh English), королівська англійська, оксфордська англійська та BBC англійська.[11]
Англійська літературна вимова (Received Pronunciation) береться за стандарт при викладанні англійської мови у багатьох країнах світу в тому числі Україні.[1] Використання цієї вимови є ознакою освіченості, разом з тим у побуті нею користується менше ніж 3 % населення Великої Британії.[2]
Термін Received Pronunciation (прийнята вимова)
Рання сучасна англійська мова почала формуватися починаючи з XV століття, а вже наприкінці цього століття було встановлено стандартизовану англійську мову (Standard English) на основі мови, якою розмовляли у Лондоні.[12] Згодом у середині XVIII століття на основі лондонського діалекту із включенням елементів мови мешканців Східного Мідленду, Міддлсексу та Ессексу формується британська англійська літературна мова з характерною вимовою, знаною зараз, як Received Pronunciation (прийнята вимова).[13]
Започаткування терміна Received Pronunciation (прийнята вимова) частіше за все приписується фонетисту Деніелу Джонсу. У першому виданні словника вимови англійської мови (English Pronouncing Dictionary) у 1917 році Деніел Джонс ввів термін «Вимова в загальноосвітніх школах» (Public School Pronunciation). Треба зазначити, що в той час під назвою Public School у Великій Британії розуміли лише закриті приватні привілейовані середні навчальні заклади.[14] А уже у другому виданні у 1926 році він писав:[15]
Надалі я називаю це — прийнятою вимовою, за відсутністю кращого терміну
Оригінальний текст (англ.)In what follows I call it Received Pronunciation (abbreviation RP), for want of a better term.
Проте цей термін був використаний набагато раніше у 1818 році франко-американським лінгвістом Пітером Стівеном дю Понсо[16] та у 1869 році англійським філологом Александром Джоном Еллісом[17].
Пізніше у 1927 році філолог Генрі Сесіл Кеннеді Вайлд ввів в ужиток термін «received standard (прийнятий стандарт)».[18]
Словник вживання сучасної англійської мови видавництва Oxford University Press у редакції 1965 року остаточно закріпив термін «the Received Pronunciation (прийнята вимова)», щодо літературної вимови.
Альтернативні терміни
Деякі лінгвісти вважають термін «Received Pronunciation (прийнята вимова)», щодо літературною англійської вимови невдалим.[19][20][21] Так «Словник англійської вимови» (English Pronouncing Dictionary) видавництва Cambridge University Press, орієнтований на тих, хто вивчає англійську мову як іноземну мову, стверджує, що термін «Received Pronunciation (прийнята вимова)» є архаїчним і використовує натомість неформальний термін BBC Pronunciation (BBC вимова) для визначення правильної англійської вимови. Хоча зазначає, що медійна корпорація BBC більше не пропагує мову вищих соціальних класів для своїх слухачів.[22] Деякі інші автори також використовують термін BBC вимова.[23][24]
Фонетист Джек Льюїс Віндзор часто критикує термін «Received Pronunciation (прийнята вимова)», у своєму блозі він називає його образливим[25], до смішного архаїчним, церковно-приходським і «запитання-благаючим»,[26] та зазначив, що американські вчені вважають цей термін достатньо курйозним.[27] У 1970 році у «Малому словнику вимови американської і британської англійської мови» (Concise Pronouncing Dictionary of American and British English) він ввів термін загальноприйнятна британська (General British), на зразок загальноприйнятна американська (General American).[28]
Лінгвісти Беверлі Коллінз та Інгер Міс використовують термін поза-регіональна вимова (Non-Regional Pronunciation) для літературної англійської вимови, але лишають термін Received Pronunciation (прийнята вимова) для усної мови вищих соціальних класів Англії у ХХ столітті.[29]
Фонологія
Приголосні
Губно-губні | Губно-зубні | Зубні | Ясенні | Заясенні | Середньопіднебінні | Задньоязикові | Гортанні | ||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Носові | m | n | ŋ | ||||||||||||
Проривні | p | b | t | d | k | ɡ | |||||||||
Африкати | tʃ | dʒ | |||||||||||||
Фрикативні | f | v | θ | ð | s | z | ʃ | ʒ | h | ||||||
Апроксиманти | ɹ(r) | j | w | ||||||||||||
Бокові | l |
- МФА фонема [ɹ] подається символом «r» у транскрипціях словників англійської мови
- Фонема [x], не присутня у прийнятій вимові (RP), але сучасний Оксфордський словник подає її у словах кельтського походження (як додаткова, допустима вимова. Наприклад: loch /lɒx/[31]) та у деяких власних назвах іноземного походження (Наприклад: Bloch /blɒx/[32]).
Голосні
Порівняння з іншими стандартами і діалектами англійської мови
Примітки
|