Анна Вінтур

Анна Вінтур (англ. Anna Wintour; *3 листопада 1949) — британська журналістка, головна редакторка американського видання журналу Vogue з 1988 року. Офіцерка Ордену Британської імперії (OBE).

Анна Вінтур
Anna Wintour
Анна Вінтур на показі моди у Лондоні, 2009
Народилася 3 листопада 1949(1949-11-03)[1][2][…] (72 роки)
Лондон, Велика Британія
Країна  Велика Британія
Національність англійці і Американці британського походженняd
Місце проживання Лондон
Гринвіч-Вілледж
Діяльність журналістка, fashion editor, письменниця, редакторка
Alma mater Монастирська школа Північного Лондонаd, Університет Оксфорда і Колумбійський університет
Знання мов англійська
Заклад Condé Nast, Vogue, New York Magazine, House & Gardend, Bibad, Harrods, Oz, Harper's Bazaar і Viva
Членство Музей мистецтва Метрополітен
Роки активності 1975 — тепер. час
Magnum opus The Fashion Fundd
Титул головний редактор американського «Vogue»
Посада головний редактор
Платня 2 млн. доларів на рік[3]
Партія Демократична партія США
Батько Чарльз Вінтур
Мати Елеонора Тріго Бейкер
Родичі Патрік, Джеймс (брати) та Нора Вінтур (сестра)
Брати, сестри Patrick Wintourd
У шлюбі з Девід Шаффер (розлучені)
Діти Чарльз і Кетрін («Бі»)
Автограф
Нагороди

CFDA Lifetime Achievement Awardd (2003)

IMDb ID 1659661

Родина

Вінтур народилася 3 листопада 1949 у Лондоні. Її батько, командор Ордена Британської імперії Чарльз Вінтур (1917-1999), був редактором лондонської газети «The Evening Standard». Мати Елеонора («Ноні») Трего Бейкер, дочка професора права Гарвардського університету та активна громадська діячка. Вінтур була названа на честь бабусі по материнській лінії, Анни Бейкер, купецької дочки з Пенсільванії.[4] Вони одружилися у 1940 році і розлучилися в 1979 році.

Після розлучення мачухою Анни стала Одрі Слейтер, редакторка і журналістка, засновниця молодіжних журналів Honey (UK magazine) і Petticoat (UK magazine)[5].

Далекою родичкою Анни є письменниця 18-го століття леді Елізабет Фостер, герцогиня Девонширська, яка доводиться їй прапрабабусею, а сер Август Вер Фостер, останній баронет цього роду, доводиться їй двоюрідним дідом[6].

Троє з чотирьох дітей сім'ї батьків Вінтур живі. Старший брат Анни, Джеральд, загинув в автокатастрофі в дитячому віці[7]. Один з її молодших братів, Патрік, теж журналіст, в даний час займає пост політичного редактора в The Guardian [8]. Джеймс і Нора Вінтур працюють в Лондоні в місцевих урядових і міжнародних неурядових організаціях[9].

Юність

Анна отримала початкову освіту в North London Collegiate School, де вона часто повставала проти дрес-коду, не бажаючи носити шкільну форму. Зокрема, носила занадто короткі спідниці, підрізаючи поділ форми [10]. У віці 14 років вона зробила стрижку «боб», яка донині є її фірмовою рисою[11]. Її інтерес до моди ріс завдяки переглядам шоу Кеті МакГоуен на Ready Steady Go![12], і вивченню журналів Seventeen, які їй присилала бабуся з Америки[13]. «Якщо ви жили в Лондоні в 60-х, ви повинні були б ходити з мішком на голові, щоб не помітити незвичайні зміни, що відбувалися в моді», згадує вона[14].

Батько, до якого дівчинка була дуже прив'язана, все частіше помічав в дочки риси власного характеру - жорсткого і вольового. Він підштовхує десятирічну Анну до вибору професії, порадивши написати в шкільній анкеті, що в майбутньому вона хоче стати редакторкою журналу[15].

Батько регулярно цікавився її думкою, коли планував нові рубрики в своїй газеті для збільшення аудиторії на молодіжному ринку.

У 15 років вона влаштовується продавцем в знаменитий магазин BIBA, де однією з головних заповідей для персоналу була інструкція: ніколи не пропонувати допомогу покупцям[16]. У 16 років, після відрахування зі школи, Анна вирішує не продовжувати навчання в коледжі, а зайнятися модною журналістикою. За наполяганням батьків, вона пройшла підготовчий курс в «Harrods». Незабаром вона залишила навчання зі словами: «Ви або знаєте моду, або ні.»[17]

У віці 15 років вона почала шукати чоловіків з добрими зв'язками. Деякий час вона зустрічалася з Пірсом Полом Рідом, коли тому було 24[18]. Згодом, мала серйозні відносини з колумністом і світським оглядачем Найджелом Демпстер[19]. Коли вона залишила навчання, другий бойфренд, Річард Невілл, відразу прийняв її на роботу у власний журнал Oz, в той час дуже популярний[20].

Кар'єра

Початок кар'єри

У 1970 році 21-річна Анна, так і не вступивши в коледж, влаштовується у видання Harpers & Queen. Журнал Harpers & Queen утворився за допомогою злиття британської версії «Harper's Bazaar» і англійського журналу «Queen». Вона була прийнята на посаду асистента у відділ моди, саме з цього почалася її кар'єра в модній журналістиці. Вона неодноразово говорила своїм колегам, що хоче стати редакторкою Vogue і змінити цей журнал[21]. За час роботи в журналі вона відкрила світові модель Аннабель Ходін. За допомогою своїх зв'язків вона знайшла і ввела у світ моди Хельмута Ньютона та багатьох інших талановитих фотографів, які пропонували шалені інновації і диктували тенденції[22].

У 1973 році Анну призначають заступником головної редакторки. У 1975 році в журнал приходить новий головний редактор Мін Хогг, з якою у Анни виникає боротьба за крісло головного редактора[23]. Її звільнили з глянсового журналу Harper's Bazaar за те, що вона перейшла всі межі, зробивши зйомку кутюрних колекцій на моделях з дредами. «Всім раджу опинитися звільненим. Це відмінний життєвий досвід», - сказала якось Анна в інтерв'ю. «Для них це було занадто», - розповідала Анна пізніше[24]. Після цього вона переїжджає в Нью-Йорк разом зі своїм хлопцем Джоном Бредшоу, незалежним журналістом[25].

Робота в Нью-Йорку

У 1975 році Анна Вінтур приходить на вакансію молодшої редакторки моди американського «Harper's Bazaar», а в 1976 стає головниою редакторкою. Вінтур проявила себе нестандартно, і через творчі розбіжності з редактором Тоні Маццола, була звільнена через дев'ять місяців[26]. Говорять, що відразу після цього у неї був короткочасний бурхливий роман з Бобом Марлі. Кажуть, Анна навіть втекла заради музиканта від свого бойфренда - правда, повернулася через тиждень[27]. Кілька місяців по тому за допомогою Бредшоу вона отримує посаду головної редакторки журналу Viva: журналу, орієнтованого на дорослих жінок. Його видавала Кеті Кітон, дружина видавця журналу Penthouse Боба Гуччіоне [28]. Це була перша робота, на якій вона найняла особистого асистента, тоді ж почалася її слава як вимогливого і непоступливого керівника[28].

Наприкінці 1978 року, Гуччіоне закрив збиткові журнали, в тому числі Viva. Вінтур вирішила деякий час відпочити від роботи. Вона розлучилася з Бредшоу і почала відносини з французьким продюсером Мішелем Естебаном, і протягом двох років літала між Парижем і Нью-Йорком. У 1980 році вона повернулася до роботи, змінивши Ельзу Кленчи на посаді редактора моди в новому журналі Savvy[29]. Вона прагнула створити журнал для самостійних жінок, що активно займаються кар'єрою і мають власні гроші[30]. Пізніше Вінтур реалізує цю ідею, трохи її допрацювавши, в Vogue[31].

Рік потому Вінтур переходить до редакції журналу New York на позицію редакторки моди. Там вона дуже успішно працює під керівництвом головного редактора Едварда Костнер. Найсміливіші ідеї Анни втілювалися без яких-небудь нарікань. Для Анни редактор пом'якшував строгі правила видання, і дозволяв їй працювати в будь-яких рубриках журналу. Вона досягла популярності, помістивши на обкладинку журналу актрису Рейчел Ворд, завдяки чому тираж розійшовся дуже швидко[32]. Три десятиліття потому Грейс Коддінгтон сказала: «Анна побачила потенціал знаменитостей раніше за всіх»[33]. Один з колег організував Вінтур інтерв'ю з головним редактором Vogue Грейс Мірабелла, яке закінчилося, коли Анна заявила Грейс, що хоче її роботу[34][35].

Condé Nast

У 1983 році Вінтур зустрілася з Олександром Ліберманом, редакційним директором видавництва Condé Nast Publications, який був вражений ефективністю її роботи в New York. Він запропонував їй посаду креативного директора американського Vogue. Анна Вінтур прийняла пропозицію з умовою подвоєння своєї зарплати і повної свободи дій[36]. Вона активно почала зміни в журналі, який вважала нудним і занадто консервативним. Вона часто не узгоджувала свої розпорядження з головним редактором Грейс Мірабелла, що призвело до непорозумінь між співробітниками. Керівництво Condé Nast не захотіло відмовитися від послуг Грейс Мірабелла, яка до того часу керувала Vogue 17 років[37]. Вінтур була призначена головною редакторкою британського Vogue і повернулася до Лондона.

Тоді ж вона почала зустрічатися з дитячим психіатром Девідом Шеффера, старим другом з Лондона[38]. У 1984 році вони одружилися[39]. Вінтур взяла рік відпустки, народила сина Чарльза.

Через рік вона отримала свою першу редакцію, очоливши британський Vogue після Беатрікс Міллер[40]. Отримавши владу, вона замінила багатьох співробітників, вимагала повного звіту і вникала в усі тонкощі виробництва журналу, повністю контролюючи весь процес особисто. Саме тоді вона заробила прізвисько «ядерна зима»[41]. Ті редактори, які залишилися у виданні, називали період її керівництва «Зима гніву» [42]. Завдяки зусиллям Вінтур британський журнал майже повністю втратив власну оригінальність, і став більш повно відповідати американської версії. Своєю цільовою аудиторією Вінтур вважала ділових жінок, до яких намагалася звертатися в Savvy. «Це новий тип жінок», сказала вона в інтерв'ю Evening Standard. «Моя читачка зацікавлена ​​в роботі і грошах. У неї немає часу нескінченно ходити по магазинах. Вона хоче знати, що, де і чому»[29].

У 1987 Вінтур запросили на посаду головної редакторки журналу House & Garden. Вона перейменовує його в H & G і розпоряджається урізноманітнити види інтер'єрів фотографіями знаменитостей і моделей в дизайнерському одязі. Нововведення викликають неоднозначні реакції читачів, для обурених дзвінків доводиться спеціально виділяти окрему лінію. Але керівництво вельми високо оцінює реформаторські здібності Анни Вінтур, якій вдалося вдихнути нове життя в старе видання і збільшити його тираж[15].

У 1988 Анна Вінтур призначена головною редакторкою американського Vogue, а її заступниця Ліз Тілберіс стає її наступницею в лондонській редакції. Вінтур повністю змінила вигляд журналу, створивши унікальний для того часу зразок глянцевої преси. На новій посаді Вінтур здійснює радикальні перетворення у форматі журналу, наповнюючи його свіжими обличчями і антуражем. Вона ламає традицію поміщати на його обкладинку однотипних блондинок, пропонуючи нові образи героїнь, таких як Шеріл Тіггс і Кім Алексіс. Анна Вінтур була першою, хто опублікував темношкіру модель на обкладинці головного модного журналу[43].

При цьому в об'єктив потрапляють не тільки особи, як це було раніше, а й тіла моделей, а традиційна студійна фотосесія замінюється зйомками al fresco. Анна Вінутр представляє моду як гру, в якій не забороняється змінювати правила, якщо для цього вистачає зухвалості й сил. Залишаючись відданою концепції, вона пубікує на дебютній обкладинці манекенницю в дешевих потертих джинсах в ансамблі з топом Christian Lacroix, розшитому дорогоцінними каменями[15].

Її дії широко обговорювалися в індустрії моди і призвели до виникнення багатьох скандалів. Зокрема, захисники прав тварин оголосили Анну Вінтур своїм головним ворогом за пропаганду натурального хутра. Багато критиків звинувачували її в просуванні ідеї елітарності моди, недоступності моди широким верствам населення.

Сьогодні американський Vogue - Біблія моди накладом 1,3 мільйона примірників. Журнал Анни Вінтур в десять разів впливовіший за французький Vogue і в двадцять разів більш популярний, ніж Vogue Італія. Не дивно, що сторінка реклами в американському виданні коштує понад 90000 доларів.

У вересні 2004 року Анна Вінтур представила 832-сторінковий номер Vogue, який став найбільшим номером в історії. Крім цього вона наполягла на запуску трьох нових видань: «Teen Vogue», «Vogue Living» і «Men's Vogue». Перший випуск «Teen Vogue» буквально відразу став найпопулярнішим журналом серед підлітків, випередивши одвічних конкурентів - «ELLE Girl» і «Cosmo Girl» [44].

У липні 2014 року його стала шеф-редакторкою холдингу Condé Nast - медіа-імперії, в яку входять Vanity Fair, AD, GQ, The New Yorker, Glamour тощо.

Стиль керівництва

Анна Вінтур прославилася жорстким і вимогливим стилем керівництва, за що їй дали прізвисько «Ядерна зима» (англ. «Nuclear winter», гра слів за співзвучністю: Wintour (Вінтур) - winter (зима)). Тепер все частіше її звуть «Королева Анна» або «Марія-Антуанетта моди». Головні рисою Анни залишається її нещадний перфекціонізм.

«Мені не подобаються співробітники, які будуть погоджуватися з усім, що я запропоную. Я шукаю людей, які вміють сперечатися і заперечувати, мають свою точку зору, яка знаходить відображення в журналі. Мій батько вірив в особистості. Він запрошував чудових письменників і колумністів писати в Evening Standard. І я намагаюся робити те ж саме у себе в журналі», - Анна Вінтур про вміння приймати рішення і підборі співробітників.

«Це заспокоює і підбадьорює співробітників, коли вони бачать, що керівник знає, що вони роблять, знає, про що вони думають. І якщо він говорить так, це так, а якщо він каже ні, це ні. Я не начальник. Я вважаю, що я направляю підлеглих, націлюю їх на роботу », - Анна Вінтур[45].

У всьому офісі тільки одне крісло має м'яку оббивку - це крісло Анни Вінтур. А для відвідувачів - стільці з металу на зразок тих, що ми часто бачимо у вуличних кафе.

Тим не менш, вона надає широку підтримку молодим американським дизайнерам, постійно відкриваючи нові імена. Багато зірок індустрії, починаючи від Крістофера Кейна і закінчуючи Джонатон Сондерсом і Кейт Босворт, зробили кар'єру після того, як їх помітила Анна.

Особисте життя

Анна Вінтур - одна з багатьох відомих персон, які ретельно приховують своє особисте життя. В юності Вінтур віддавала перевагу більш дорослим чоловікам. Так, в 15 років у неї був недовгий роман з 24-річним письменником Піром Полом Рідом. Розлучившись з Піром, вона завела роман з колумністом і світським журналістом Daily Mail Найджелом Демпстер. Завдяки цьому роману вона стала «своєю» у багатьох світських колах Лондона. Коли її вигнали зі школи, вона писала для скандального журналу Oz, зустрічаючись з його головним редактором Річардом Невіллом. Офіційний шлюб в життя Анни Вінтур був тільки один. Її чоловіком став дитячий психіатр Девід Шеффер. Вони одружилися в 1984-му році і прожили в шлюбі п'ятнадцять років. У цей період на світ з'явилося двоє дітей Анни Вінтур - Чарльз і Кетрін Бі Шеффера. Як повідомляється причиною розлучення стали часті зради журналістки і її новий роман з невідомим техаським мільйонером. Вінтур дуже переживала з приводу розлучення і реакції дітей на нього[46].

Останнім часом її все частіше можна зустріти на модних вечірках разом з дочкою Бі Шафер, яка пішла по стопах матері і зайнялася fashion-журналістикою [47].

Політика

Барак Обама розглядав кандидатуру Анни Вінтур на посаду посла у Франції або Великій Британії, за інформацією Bloomberg[48].

Вінтур — прихильниця президента Обами, вона брала участь у зборі коштів на його передвиборну кампанію. Вона розміщувала на обкладинки Vogue фотографії Гілларі Клінтон та Мішель Обами.

Однак у Анни Вінтур все ж були промахи в політиці. У 2011 році американський Vogue опублікував великий матеріал про Асмі Асад, дружину сирійського президента Башара Асада, саме в той момент, коли на вулицях Дамаска війська режиму вбивали маніфестантів. Матеріал про Асмі Асад тоді вийшов під заголовком «Роза в пустелі», а дружину сирійського диктатора там описали наступним чином: «найсвіжіша та найчарівніша Перша Леді»[43].

Відомі роботи про Анну Вінтур
  1. Р. Дж. Катлер, режисер. «Вересневий номер» (документальний фільм). Нотатки про створення Vogue. Рік створення 2009
  2. Кевін Грей, журналіст. «Літо її невдач» (критичне есе). Опубліковано 13 вересня 1999 року в New York Magazine
  3. Кеті Хоран, світський оглядач. «Анна в штатському». Опубліковано в The New York Times 1 лютого 2007
  4. Джеррі Оппенхеймер, публіцист. Front Row: The Cool Life and Hot Times of Vogue's Editor In Chief, Видавництво «St. Martin's Press », Нью-Йорк, 2005
  5. Морлі Сейфер, телеведучий. Anna Wintour, Behind the Shades. Запис  телепередачі «60 хвилин» на каналі CBS News, 17 травня 2009
  6. Лорен Вайсбергер, «Диявол носить Прада», Видавництво Broadway Books, Нью-Йорк, 2003

Диявол носить Прада

З 2003 року стала відома за межами світу моди як прототип головної героїні книги і фільму «Диявол носить Prada». Колишня особиста помічниця Лорен Вайсбергер написала роман у 2003 році на основі особистого досвіду роботи з Анною Вінтур. Роман став бестселером, і в 2006 році по ньому зняли однойменний фільм, який також став дуже популярним. Роль Міранди Прістлі, яка, на загальну думку, була списана з Анни Вінтур, виконала Меріл Стріп.

Як і у фільмі, вона дійсно говорить «І це все». Мартін Філер, архітектурний критик, якось розповів про інцидент, що стався між ним і Вінтур. Анні не сподобалося те, як він пише: «Ти використовуєш занадто багато прикметників. Я не люблю прикметники. І це все», - сказала Анна[24] [47].

Цікаві факти

Примітки
  1. https://www.biography.com/people/anna-wintour-214147
  2. SNAC — 2010.
  3. Who Makes How Much — New York's Salary Guide; New York, 26.09.2005. (Перевірено 14 жовтня 2010)
  4. 1.      Oppenheimer, 2. «His wife, Anna Gilkyson Baker, for whom Anna Wintour was named, was a charming, matronly, somewhat ditzy society girl from Philadelphia’s Main Line …»
  5. Tunstall, Jeremy (1983). The Media in Britain. New York: Columbia University Press. p. 103. ISBN 0231058160. Retrieved June 10, 2010. «… [F]or example a newish magazine is often identified with a particular editor; an example is the association of Audrey Slaughter in the 1960s and 70s with a succession of young women’s publications — Honey, Petticoat, and Over 21.»
  6. Masters, Brian (1981). Georgiana Duchess of Devonshire. London: Hamish Hamilton. pp. 298-99. ISBN 0241106621.
  7. Oppenheimer, 6
  8. Patrick Wintour, chief political correspondent; The Guardian. Retrieved December 6, 2006
  9. «Interview with Nora Wintour, International Co-ordinator of WCCA, 31 May 2010». International Federation of Women’s Educational Associations. May 31, 2010. Retrieved June 24, 2010.
  10. Oppenheimer, 15
  11. Oppenheimer, 21
  12. Oppenheimer, 22.
  13. The September Issue, 0:19.
  14. The September Issue, 0:18.
  15. Анна Винтур. www.vogue.ru. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 11 січня 2016.
  16. Oppenheimer, 42-44
  17. Oppenheimer, 51
  18. Oppenheimer, 31-35.
  19. Oppenheimer, 36-37.
  20. Oppenheimer, 58-62.
  21. Oppenheimer, 70
  22. Oppenheimer, 81. «She quickly built up a reputation of being able to round up the best people and locations, mainly because of her connections through her father, pals like Nigel Dempster, and other well-placed people she met socially.»
  23. Oppenheimer, 96
  24. 10 самых интересных фактов об Анне Винтур. www.woman.ru (ru-RU). Процитовано 11 січня 2016.
  25. Oppenheimer, 100
  26. Oppenheimer, 109
  27. Oppenheimer, 107
  28. Oppenheimer, 120
  29. Larson, Christina; April 2005; From Venus To Minerva; Washington Monthly. Retrieved December 11, 2006
  30. Oppenheimer, 159
  31. Fortini, Amanda; February 10, 2005; Defending Vogue’s evil genius; Slate. Retrieved December 6, 2006
  32. Oppenheimer, 188
  33. The September Issue, 1:12:00.
  34. Gray, 4
  35. Oppenheimer, 190
  36. Oppenheimer, 207
  37. Oppenheimer, 208-10
  38. Oppenheimer, 193
  39. Oppenheimer, 223
  40. Oppenheimer, 230
  41. Oppenheimer, 243
  42. Oppenheimer, 240
  43. Анна Винтур – женщина, которую любят ненавидеть - ОБЩЕСТВО - RFI. RFI (ru-RU). Процитовано 11 січня 2016.
  44. Анна Винтур. hochu.ua. Процитовано 11 січня 2016.
  45. Правила бизнеса главного редактора Vogue Анны Винтур. www.forbes.ru. Процитовано 11 січня 2016.
  46. Анна Винтур биография | Личная жизнь Anna Wintour | Фото | Cosmo.ru. www.cosmo.ru. Процитовано 11 січня 2016.
  47. Материал перемещен в архив. www.uznayvse.ru. Архів оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 11 січня 2016.
  48. Обама решил назначить послом главреда Vogue. lenta.ru. Процитовано 11 січня 2016.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.